Постанова Київський апеляційний суд № 759/24202/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2026 року м. Київ Справа № 759/24202/25 Провадження: № 22-ц/824/8235/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Горбенко Н. О., у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які надаються до квартири за адресою їх реєстрації та проживання. При цьому КП «Київтеплоенерго» вказувало, що будинок підключений до відповідних внутрішньобудинкових мереж, а відповідачі від отримання таких послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися та від мереж централізованого теплопостачання і гарячого водопостачання не відключалися. Посилався на те, що відповідачі тривалий час належним чином не виконували обов`язок щодо своєчасної та повної оплати отриманих житлово-комунальних послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість за послуги централізованого опалення, гарячого водопостачання, постачання теплової енергії, а також за абонентське обслуговування. Крім того, КП «Київтеплоенерго» зазначало, що на підставі договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року набуло право вимоги заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Посилаючись на положення цивільного законодавства та законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, також просило стягнути з відповідачів інфляційні втрати, три проценти річних, пеню та інші передбачені законом платежі, вважаючи, що відповідачі як зареєстровані та такі, що користуються житловим приміщенням особи, несуть солідарний обов`язок з оплати спожитих комунальних послуг. З огляду на викладене КП «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за житлово-комунальні послуги, нараховані фінансові санкції та судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 911,92 грн.;інфляційну складову боргу у розмірі 999,11 грн., три відсотки річних у розмірі 280,86 грн.;заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 7 545,81 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 1 275,24 грн., три відсотки річних у розмірі 358,48 грн.;заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 357,75 грн.;інфляційну складову боргу у розмірі 796,26 грн., три відсотки річних у розмірі 217,17 грн.;заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 7 918,06 грн.;інфляційну складову боргу у розмірі 1 695,77 грн., три відсотки річних у розмірі 485,27 грн.;заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 29 544,11 грн.;інфляційну складову боргу у розмірі 3 937,79 грн., три відсотки річних у розмірі 1 129,45 грн., пеня у розмірі 1 374,17 грн.;заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 25 867,97 грн.;інфляційну складову боргу у розмірі 3 525,00 грн., три відсотки річних у розмірі 997,33 грн., пеня у розмірі 1 213,42 грн.;заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 79,78 грн.;заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 47,30 грн.,а всього стягнуто 96 558 грн 02 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 514 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 514 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просила скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачка зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за участю неналежного відповідача, оскільки єдиним власником спірної квартири є вона, а відтак відсутні правові підстави для покладення солідарного обов`язку зі сплати заборгованості на іншу особу. Крім того, вказує, що позивачем не доведено належним чином наявність у нього права вимоги заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року. На її переконання, звертаючись до суду з позовом, КП «Київтеплоенерго» не надало повного тексту договору про відступлення права вимоги (цесії), обмежившись поданням лише окремих його сторінок, зокрема першої та останньої. За таких обставин, на думку апелянтки, позивач не довів факту належного переходу до нього права вимоги за спірними зобов`язаннями, а тому заявлені позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими. Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 01 травня 2018 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та гарячої води мешканцям будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до споживачів щодо виконання грошових зобов`язань з оплати послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, спожитих до 01 травня 2018 року. Згідно з відомостями Реєстру територіальної громади міста Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що стало підставою для висновку суду першої інстанції про наявність у них статусу споживачів відповідних житлово-комунальних послуг та покладення на них обов`язку щодо їх оплати. Матеріалами справи підтверджується, що спір виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, а саме: спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання; спожитих у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води; а також послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, наданих починаючи з 01 листопада 2021 року. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з плати за абонентське обслуговування, а також інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань. Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачі у визначеному законодавством порядку від отримання житлово-комунальних послуг не відмовлялися, від мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання не відключалися, тоді як позивач здійснював нарахування плати за надані послуги відповідно до чинних тарифів. У зв`язку з несвоєчасним та неповним внесенням платежів утворилася заборгованість, яка, згідно з поданими позивачем розрахунками, становила 96 558,02 грн, та була визнана судом першої інстанції доведеною і такою, що підлягає стягненню з відповідачів у повному обсязі. Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, виконавцем яких у спірні періоди виступав позивач. Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях відповідно до встановлених нормативів, норм і стандартів. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за встановленими тарифами та у строки, визначені законодавством і відповідними договорами. Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені договором. Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач зобов`язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Пунктом 8 Правил № 630 передбачено, що послуги надаються споживачу на підставі договору, укладеного на основі типового договору про надання відповідних послуг. Згідно з частиною другою статті 638 та частиною другою статті 642 ЦК України договір може бути укладений шляхом акцепту пропозиції, зокрема шляхом вчинення особою дій, які свідчать про прийняття умов договору. Отримання споживачем житлово-комунальних послуг та їх фактичне споживання є підтвердженням існування між сторонами договірних правовідносин незалежно від наявності письмово оформленого договору. Відповідно до пункту 18 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо інше не встановлено договором. Пунктом 20 Правил № 630 передбачено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку теплової енергії та води або згідно із затвердженими нормативами споживання на підставі платіжних документів. Частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання комунальної послуги включає також плату за абонентське обслуговування. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а згідно з частиною першою статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо не виконав його у встановлений строк. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Крім того, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, визначеному договором, але не вище встановленого законом розміру. Установивши, що КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачі є зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_3 зазначеного будинку особами та споживачами відповідних житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у них обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані послуги. При цьому судом встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року до КП «Київтеплоенерго» перейшло право вимоги щодо заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, спожиті до 01 травня 2018 року, у тому числі за особовим рахунком, відкритим за спірною адресою. Матеріалами справи підтверджується, що на обґрунтування заявлених вимог позивачем надано розрахунки заборгованості за кожним видом житлово-комунальних послуг, відомості щодо нарахувань та стану особового рахунку відповідачів, а також розрахунки інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Водночас відповідачами не надано належних та допустимих доказів сплати спірної заборгованості, не спростовано правильності здійснених позивачем нарахувань та не подано контррозрахунків, які б свідчили про інший розмір боргу. Доказів проведення перерахунку вартості послуг, ненадання послуг або надання їх неналежної якості, а також доказів звернення до виконавця із відповідними заявами чи претензіями матеріали справи не містять. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги та плати за абонентське обслуговування. Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Оскільки обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг є грошовим зобов`язанням, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення наведеної норми закону. Судом першої інстанції правильно враховано особливості правового регулювання відповідальності за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги в період дії воєнного стану та перевірено здійснені позивачем нарахування на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства. З наданих позивачем розрахунків убачається, що інфляційні втрати, три проценти річних та пеня нараховані на фактично існуючу заборгованість у межах, визначених законом. Вказані розрахунки містяться в матеріалах справи, відповідачами не спростовані, їх правильність будь-якими належними доказами не заперечена. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, оскільки відповідні нарахування здійснені згідно з вимогами закону та підтверджуються наявними у справі доказами. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке. Посилання відповідачки на те, що суд першої інстанції розглянув справу за участю неналежного відповідача, оскільки вона є єдиним власником спірної квартири, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до статті 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб. Крім того, частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. За правилами статей 12, 81 ЦПК України саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З метою перевірки доводів апеляційної скарги колегією суддів отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак відомостей про зареєстроване право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 зазначений реєстр не містить. При цьому колегія суддів враховує, що відповідачі зареєстровані у спірному житлі з 1989 та 1992 років відповідно, а тому не виключається можливість набуття ними права користування чи права власності на житло за законодавством, яке діяло до створення сучасної системи державної реєстрації речових прав. Разом з тим, такі обставини не можуть встановлюватися судом на підставі припущень. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 є єдиним власником спірної квартири, зокрема, договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину чи інших правовстановлюючих документів, відповідачкою суду не надано. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, є недоведеними та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що виконання одним із солідарних боржників рішення суду не позбавляє його права у подальшому звернутися з регресною вимогою до іншого солідарного боржника у порядку, встановленому законом. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності переходу до позивача права вимоги за договором відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року. Так, матеріали справи містять копію зазначеного договору, а також додатки до нього, з яких вбачається перелік споживачів та особових рахунків, щодо яких відбулося відступлення права вимоги. Зокрема, до матеріалів справи долучено витяги з реєстрів боржників, у яких містяться відомості про особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_2 та визначено розмір переданої заборгованості. Відтак, наявні у справі докази в їх сукупності дають підстави для висновку про набуття КП «Київтеплоенерго» права вимоги щодо заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, а тому твердження відповідачки про недоведеність такого переходу права вимоги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Інших доводів апеляційна скарга не містить. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура