Постанова Київський апеляційний суд № 760/12413/24

справа № 760/12413/24 провадження № 22-ц/824/3620/2026 головуючий у суді І інстанції Кицюк В.С. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Журби С.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року в цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14114,62 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 1529,23 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 158920,44 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6246,96 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 144381,82 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9515,94 грн; заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 900,91 грн; заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 445,15 грн; заборгованість по внескам за обслуговування вузлів комерційного обліку послуги з централізованого опалення у розмірі 51,66 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що з 01 травня 2018 року позивач є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з 01 листопада 2021 року з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. На підставі типового договору опубліковано договір про надання послуг в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло та водопостачання. У порушення вимог законодавства відповідачі своєчасно не сплачував за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість. Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року позов було задоволено. У березні 2025 до суду першої інстанції надійшла заява представника відповідача про перегляд заочного рішення та заява про застосування строків позовної давності. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року задоволено заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення у цивільній справі, скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року, яким задоволено позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 158920,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6246,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 144381,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9515,94 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 900,91 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість по платі за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 445,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість по внескам за обслуговування вузлів комерційного обліку послуги з централізованого опалення у розмірі 51,66 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 4806,94 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що надані позивачем розрахунки заборгованості здійснені з порушенням встановлених законом строків позовної давності, що прямо впливає на законність прийнятого рішення судом першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог КП «Київтеплоенерго» за період з 01.05.2018, неправильно визначивши момент початку її перебігу та не врахувавши, що позивач звернувся до суду лише у травні 2024року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України. Позивач обґрунтовує свої вимоги нарахуванням заборгованості за період з01.05.2018 по 31.10.2021 (а також з 01.11.2021 - час звернення до суду), посилаючись на загальну суму боргу понад 319 000 грн. Разом із тим, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно зауважив, що строк позовної давності не пропущено за цими вимогами, мотивуючи це тим, що частина строку нібито зупинялась у період карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України. В обґрунтування апеляційної скарги також вказує, що оскільки обов`язок споживача оплачувати комунальні послуги виникає щомісяця, і перебіг позовної давності обчислюється окремо для кожного щомісячного платежу, а отже, для вимог про стягнення боргу за травень 2018 року трирічний строк сплинув ще у травні 2021 року. Позов КП «Київтеплоенерго» подано у травні 2024 року, тобто після спливу понад шести років від дати виникнення першої заборгованості, що є істотним порушенням приписів ст. 257 ЦК України, на думку апелянта. Таким чином, усі нарахування до травня 2021 року включно охоплюються позовною давністю, і суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову в цій частині. Фактично, позивач міг пред`явити вимоги лише щодо сум, нарахованих у період із травня 2021 по травень 2024 року, що відповідає трирічному строку давності, встановленому законом. Втім судом першої інстанції не було досліджено належним чином період нарахування боргу, внаслідок чого було зроблено помилковий висновок про часткове задоволення позову, починаючи з 01.05.2018 року, що є істотним порушенням. Фактичні обставини справи свідчать, що Позивач звернувся до суду лише у травні 2024 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦПК України, навіть з урахуванням продовження цього строку на період дії карантину. Отже, на думку апелянта, усі нарахування за період з травня 2018 року до травня 2021 року є такими, здійснені з пропуском строку позовної давності. Відзив до Київського апеляційного суду не надходив. У судове засідання призначене на 26 травня 2026 року представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що з 01 травня 2018 року позивач є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з 01 листопада 2021 року з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. На підставі типового договору опубліковано договір про надання послуг в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло та водопостачання. У порушення вимог законодавства відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідачем не спростовано належними та допустимим доказами правильності нарахування КП «Київтеплоенерго» заборгованості за вказані послуги, а також не надано власного розрахунку заборгованості. Суд першої інстанції вказав, що КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності мало право на стягнення лише заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка утворилася, починаючи з 02 квітня 2017 року. Заборгованість, яка утворилася до вказаної дати стягненню не підлягає. При цьому, КП «Київтеплоенерго» надало суду розрахунок заборгованості, нарахованої починаючи з 01 травня 2018 року. Розрахунку заборгованості, нарахованої до 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» суду не надало. На підтвердження вимог про стягнення заборгованості до вказаної дати КП «Київтеплоенерго» надало лише копію договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), укладений 11 жовтня 2018 року з ПАТ «Київенерго». Водночас, у вказаному договорі взагалі не зазначено за який період була нарахована вказана заборгованість. Відтак, у суду відсутні підстави для висновку про те, що вказана заборгованість була нарахована в межах позовної давності. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь КП «Київтеплоенерго» не підлягає стягненню заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14114,62 грн та заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1529,23 грн. В іншій частині позов підлягає задоволенню. Рішення у відповідній частині сторонами не оскаржено, тому не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке. Частиною ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством. Відповідно до ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року. Разом із тим доводи апеляційної скарги про те, що всі нарахування за період з травня 2018 року по травень 2021 року є такими, що охоплюються позовною давністю, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Так, постановою Кабінету міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11 березня 2020 року (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09 грудня 2020 року (зі змінами та доповненнями) на всій території України з 12 березня 2020 року по 30 березня 2023 року було встановлено карантин. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року. «Карантинні» норми також були установлені п. 12 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України. Цей пункт передбачає, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Законодавець застосував слово «продовжується», отже, він мав на увазі, що позовна давність спливає під час дії карантину, тому останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення карантину. Карантин, запроваджений Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням COVID-19, тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Відтак перебіг строків позовної давності, визначених статтею 257 ЦК України, був продовжений на весь період дії карантину. Позов у даній справі подано у травні 2024 року. З урахуванням продовження строків позовної давності на період дії карантину, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо заборгованості, яка виникла починаючи з 02 квітня 2017 року, заявлені в межах установленого законом строку. Доводи апелянта фактично зводяться до неврахування наведених законодавчих змін та розрахунку позовної давності виключно за загальним правилом статті 257 ЦК України без урахування спеціальних положень пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що є помилковим. Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем щодо періоду починаючи з 01 травня 2018 року, не подано власного контррозрахунку та не доведено неправильність визначення обсягів спожитих послуг чи здійснених нарахувань. Самі лише посилання в апеляційній скарзі на незгоду з висновками суду першої інстанції та інше тлумачення норм права не спростовують встановлених судом обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Водночас ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді С.А. Голуб С.О. Журба