Постанова 4824 № 369/2820/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/10858/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., при секретарі Мудрак Р. Р. за участі: представника позивача - адвоката Степанюка А. С. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Степанюка Андрія Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Фінагєєвої І. О. від 23 березня 2026 року у цивільній справі № 369/2820/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування дитини віком до 18 років на самостійному вихованні та утриманні батька, У С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування дитини віком до 18 років на самостійному вихованні та утриманні батька. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 09.03.2013 до 12.08.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 була народжена донька ОСОБА_4 . Зазначав, що після розірвання шлюбу донька постійно мешкає з позивачем та знаходиться виключно на його вихованні та утриманні. Відповідач, після розірвання шлюбу з донькою не проживає, її не відвідує, у вихованні та матеріальному утриманні участі не бере взагалі. Відповідач не має постійного місця проживання в Україні, постійно мешкає закордоном, а саме в Канаді, там же і працює, має візу та офіційний дозвіл на роботу в Канаді. Якщо і приїжджає в Україну то не до доньки, доньку не відвідує, подарунки не дарує та взагалі ніякої участі в житті дитини не бере. Вказував, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року визначено місце проживання малолітньої доньки з батьком, а в рішенні суду, окрім іншого констатовано, що дитина залишається проживати з батьком, та саме на нього (батька) покладено обов`язок по утриманню, піклуванню, навчанню, вихованню, забезпечення безпеки дитини. Стверджував, що здатний забезпечити доньку і вихованням і належним утриманням, а встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років має для нього важливе юридичне значення, оскільки підтвердить статус «одинокий батько» і надасть можливість позивачу оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, змінити місце проживання дитини та виїхати з дитиною за кордон без документального оформлення згоди від матері. Вказує, що має мобілізаційний вік та є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на відстрочку від призову на військову службу так як самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років. На підставі викладеного, позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; встановити факт, що матір неповнолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не бере участі у її вихованні та утриманні. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Степанюк А. С., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про підтвердження наданими доказами лише факту проживання дитини з батьком без доведення ухилення матері від її виховання є помилковим. Звертає увагу на те, що факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується рішенням суду від 20.05.2024 про визначення місця проживання дитини з батьком, довідкою про реєстрацію за спільною адресою та позитивними характеристиками з дошкільного закладу «Буратіно» із Святопетрівського академічного ліцею, де вказано про його одноосібну участь у навчанні та побуті доньки. Апелянт зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 повністю усунулася від батьківських обов`язків, постійно перебуває в Канаді на підставі дозволу на роботу строком до 30.03.2026, не відвідує дитину, не надає фінансової допомоги та не реагувала на пред`явлений позов, що свідчить про повну відсутність інтересу до життя доньки. Звертає увагу на те, що встановлення цього факту має важливе юридичне значення для реалізації його права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Апелянт вважає, що суд першої інстанції застосував неправильне тлумачення зазначеної норми, безпідставно звузивши її дію виключно до випадків об`єктивної неможливості виконання обов`язків іншим з батьків, як-от через тривалу хворобу чи зникнення безвісти. Зазначає, що за змістом закону самостійне виховання дитини за рішенням суду є окремою підставою для відстрочки і не вимагає обов`язкового настання непереборних обставин чи позбавлення матері батьківських прав. Звертає увагу на те, що залишення оскаржуваного рішення в силі прямо шкодить інтересам дитини, оскільки у разі його мобілізації на загальних умовах дівчинка залишиться без опіки обох батьків. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Степанюк А. С., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів. Інші учасники не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від Служби у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області надійшов лист про розгляд даної справи у відсутність представника Служби. Просить вирішити питання у відповідності до вимог чинного законодавства. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що 09.03.2013 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, про що складено відповідний актовий запис №

412. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29.03.2017 Солом`янським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.08.2021 у справі № 369/3941/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Відповідно до Довідки № 04-19/405 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 з 04.04.2017 по теперішній час та ОСОБА_1 з 22.09.2016 по теперішній час. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до характеристики, виданої Комунальним закладом «Святопетрівський заклад дошкільної освіти «Буратіно» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 11.07.2023 № 34, ОСОБА_4 зарахована та відвідує КЗ «Святопетрівський заклад дошкільної освіти «Буратіно» з 01.09.2020. Від початку відновлення роботи дитячого садка під час воєнного стану в Україні, з 16.05.2022 дитину до закладу приводить і забирає батько - ОСОБА_1 . Відповідно до характеристики, наданої директором Святопетрівського академічного ліцею від 21.01.2025, ОСОБА_4 вступила до школи у 2023 році та навчається у 2-Г класі. Вихованням та утриманням ОСОБА_4 займається батько, який займався організацією навчання дитини в ліцеї, надавав необхідні документи. ОСОБА_1 підтримує тісний зв`язок зі школою, постійно відвідує батьківські збори, зустрічається з вчителем для індивідуальних консультацій, цікавиться успіхами доньки, виконує рекомендації вчителя. Відповідно до Декларації №0001-А096-26АО про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, від 20.03.2023 ОСОБА_1 було обрано лікаря для надання первинної медичної допомоги ОСОБА_4 в Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області. Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 24.07.2023 ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, основним видом діяльності якого є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього. Відповідно до копії військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 є військовозобов`язаним. Згідно з копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серія та номер НОМЕР_3 , виданого 09.07.2018 ОСОБА_2 має візу до Канади. Відповідно до копії дозволу на роботу серія та номер НОМЕР_4, виданого 31.03.2023, ОСОБА_2 має офіційний дозвіл на роботу в Канаді строком до 30.03.2026. Також судом встановлено, що станом на день розгляду справи позивач та відповідач проживають окремо, кожен веде самостійне життя. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сімейні обов`язки щодо виховання та утримання дитини є рівними для обох батьків і відповідно до статті 15 Сімейного кодексу України мають характер невідчужуваності, що виключає можливість повного чи добровільного відсторонення від них. Встановивши, що малолітня донька сторін проживає з позивачем на підставі судового рішення від 20.05.2024, а відповідачка перебуває за кордоном, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів умисного ухилення матері від виконання її обов`язків. Суд виходив із того, що сам по собі факт окремого проживання матері не може розцінюватися як її повна неучасть у житті дитини. Суд зазначив, що встановлення факту самостійного виховання дитини за відсутності об`єктивних, дійсних і непереборних перешкод для матері створює загрозу порушення найкращих інтересів дитини. Крім того, суд дійшов висновку про недопустимість використання приватноправового інструментарію учасниками цивільного обороту для ухилення від виконання публічних обов`язків. З огляду на це, суд вважав, що пред`явлені вимоги спрямовані на штучне створення преюдиційного рішення для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що виключає підстави для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22. Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див.: постанови Верховного Суду: від 28.12.2020 у справі № 482/2163/17, від 15.09.2021 у справі № 487/3126/17, від 07.02.2024 у справі № 569/18407/22, від 11.12.2024 у справі № 569/2642/23). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Матеріалами справи встановлено, що малолітня донька ОСОБА_4 проживає разом із батьком на підставі судового рішення від 20.05.2024 про визначення місця проживання дитини. Проте, визначення місця проживання дитини з одним із батьків лише підтверджує належне виконання цим із батьків своїх законних обов`язків, але не припиняє батьківської правосуб`єктності іншого з батьків та не наділяє першого статусом одинокого батька. Сам по собі факт окремого проживання матері, навіть у зв`язку з її виїздом за кордон та перебуванням у Канаді на підставі дозволу на роботу, не може розцінюватися як її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків чи як повна відсутність участі у вихованні та утриманні дитини. Перебування відповідачки за кордоном з метою працевлаштування свідчить про її тимчасове проживання в іншій державі, що не перешкоджає їй підтримувати зв`язок із дитиною доступними засобами комунікації та брати участь у її матеріальному забезпеченні, а також не позбавляє її батьківських прав та обов`язків відносно спільної доньки. Для підтвердження факту саме самостійного виховання дитини батьком необхідне існування об`єктивних, дійсних та непереборних обставин, за яких матір повністю позбавлена фактичної змоги виконувати свої обов`язки. Надані позивачем докази, зокрема довідки та характеристики з дошкільного навчального закладу «Буратіно» й Святопетрівського академічного ліцею, підтверджують виключно обставини проживання малолітньої дитини разом з батьком та його активну участь у забезпеченні щоденних потреб доньки, що сторонами не заперечується, однак ці документи жодним чином не доводять факту протиправного чи умисного ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Окреме проживання батьків і визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком не можуть розцінюватися як її самостійне виховання без участі матері, а характеристики зі спеціалізованих закладів лише засвідчують належне виконання батьком своїх батьківських обов`язків. Аналізуючи характер правовідносин у цій справі, колегія суддів зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 не оспорює жодних сімейних прав чи інтересів позивача або їхньої малолітньої дитини, не подавала відзиву на позовну заяву та не висувала жодних заперечень проти виховання доньки батьком. За таких обставин між сторонами повністю відсутній спір про суб`єктивне цивільне право, який би підлягав захисту в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження. Пасивна процесуальна поведінка відповідачки, як і можлива усна домовленість батьків про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного з них, за відсутності для цього об`єктивних і непереборних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а тому не може бути підставою для задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним згідно з даними військово-облікового документа «Резерв+», проте він не зазначав про отримання відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не надавав доказів будь-якого звернення до органів військового управління з цього приводу, підтвердивши лише факт свого перебування на військовому обліку та відсутність оформленої відстрочки на теперішній час. Маючи на меті встановлення факту самостійного виховання дитини для реалізації права на перетин державного кордону та подальшого оформлення відстрочки, позивач намагається використати приватноправовий інструментарій позовного провадження за відсутності реального цивільного спору з матір`ю дитини. Судове рішення у цивільній справі не може ухвалюватися виключно з метою штучного створення преюдиційних фактів для публічно-правових відносин або спрощення порядку виконання чинних адміністративних процедур, оскільки суди не повинні ставати інструментом для невиконання чи неналежного оформлення публічних обов`язків учасниками цивільного обороту (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 381/95/25). Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню з метою штучного створення умов та обставин для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для ухилення від виконання інших публічних обов`язків є абсолютно недопустимим (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 725/6080/25). З огляду на те, що позивачем не доведено існування реального спору про право між батьками щодо виховання дитини, а наявні у справі докази свідчать лише про спільне проживання батька з донькою та належне виконання ним своїх обов`язків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу адвоката Степанюка Андрія Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 червня 2026 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов