Постанова 4824 № 361/11889/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/11045/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 361/11889/24 19 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Ящук Т.І. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Іоніцой-Доценка Олега Павловича на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Петришин Н.М., за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,- в с т а н о в и в: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява обгрунтована тим, що 23 лютого 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. За час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_5 , яка проживає разом з ним. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2021 року (справа №361/9028/20) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Заявник зазначав, що ОСОБА_2 є інвалідом І групи підгрупи «Б», а також перебуває в Бородянському психоневрологічному інтернаті з геріатричним відділенням з 04 жовтня.2022 року по даний час. У довідці МСЕК серії АВ №1085637 від 01 липня 2022 року зазначено про те, що ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги. Тривала хвороба матері дитини, ОСОБА_2 , та її перебування в Бородянському психоневрологічному інтернаті з геріатричним відділенням з 04 жовтня 2022 року, перешкоджає їй виконувати її батьківські обов`язки щодо доньки - ОСОБА_5 . Отже, він самостійно виховує та піклується про дитину, що підтверджується довідкою від 17.05.2023 року №86, якою встановлено, що разом із заявником проживає та перебуває на його утриманні дитина - донька ОСОБА_5 ; актом обстеження житлово-побутових умов від 16.10.2024 року, яким встановлено, що донька ОСОБА_5 перебуває на вихованні та повному утриманні батька - ОСОБА_1 та мешкає разом із заявником за адресою: АДРЕСА_1 ; характеристикою ОСОБА_5 , виданої Броварським ліцеєм №10 від 07.10.2024 року №01-05/442, якою підтверджується, що ОСОБА_5 виховується в неповній сім`ї, батько ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні та вихованні доньки. У нього наявні достатні доходи для здійснення виховання доньки ОСОБА_5 , що підтверджуються довідкою про доходи, отримані від діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «КОФІТОН». Також факт самостійного виховання ним доньки ОСОБА_5 можуть підтвердити свідки. Заявник вказував, що він є військовозобов`язаним, встановлення юридично факту самостійного виховання та утримання дитини є необхідним для подальшого подання ним документів до відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою підтвердження статусу особи, що не підлягає мобілізації, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Натомість призов його на військову службу за мобілізацією може зашкодити інтересам дитини, оскільки в такому випадку малолітня дитина ОСОБА_5 залишиться повністю без батьківського піклування, зважаючи на те, що матір дитини не може надати їй необхідні опіку, виховання та утримання. Встановлення вказаного юридичного факту в даному випадку не пов`язано із спором щодо участі матері дитини ОСОБА_2 у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Матір дитини, ОСОБА_2 не може здійснювати свої батьківські обов`язки щодо утримання та виховання дитини з об`єктивних причини - у зв`язку із тривалою хворобою, що наявна у неї, яка обумовлює її потребу у сторонньому постійному догляді, а тому вона не підлягає позбавленню батьківських прав. Причина неможливості одержання документів, що посвідчують факт самостійного виховання та утримання дитини її батьком, полягає в тому, що законодавство України не передбачає іншого порядку підтвердження такого факту, окрім як в судовому порядку, за умови, що матір дитини не померла, не позбавлена батьківських прав, тощо. Посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини і встановлення зазначеного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, заявник ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) її батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області). Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, залишено без розгляду. Роз`яснено заявнику його право на звернення до суду із позовом на загальних підставах. Не погоджуючись з постановленою ухвлоюсуду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 адвоката Іоніцой-Доценко Олег Павлович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року і направити справу №361/11889/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона заявника посилалась в обгрунтування своїх вимог. Зазначає, що рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини є необхідним документом, що підтверджуватиме статус заявника як особи, що не підлягає мобілізації відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку №

560. Сторона заявника вважає, що зазначене рішення суду може бути отримане виключно в межах окремого провадження на підставі ч. 2 ст. 315 ЦПК України, оскільки факт самостійного виховання та утримання дитини є фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав заявника (права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), а іншого порядку встановлення такого факту, як у порядку окремого провадження, процесуальне законодавство не передбачає. Фактично заявник самостійно здійснює утримання та виховання своєї дитини - ОСОБА_5 , не перешкоджаючи при цьому матері дитини ( ОСОБА_2 ) виконувати свої батьківські обов`язки і реалізовувати свої батьківські права, а матір дитини, в свою чергу, не заявляє до заявника жодних вимог пов`язаних із її участю у вихованні та утриманні дитини, але не здійснюючи свої батьківські обов`язки в силу наведених поважних причин. Відтак, за таких обставин, у заявника відсутні будь-які підстави пред`являти які-небудь вимоги до матері в порядку позовного провадження з приводу її участі у вихованні та утриманні дитини, оскільки дії матері (чи точніше - її бездіяльність) щодо участі у вихованні та утриманні дитини, зважаючи на її тяжку тривалу хворобу, не створюють факту порушення нею своїх батьківських обов`язків, порушення суб`єктивних прав дитини чи заявника. Тож, відсутні фактичні та правові підстави для пред`явлення позову до матері дитини щодо участі у вихованні та утриманні дитини (зокрема, щодо позбавлення її батьківських права). Цим і пояснюється відсутність спору про право між заявником та матір`ю дитини у розумінні процесуального законодавства. Крім того, не може бути спору про право на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній не є суб`єктом отримання такого права, а на виконання своїх повноважень, приймає рішення стосовно надання чи відмови у наданні особі відстрочки відповідно до наданого переліку необхідних документів. На переконання сторони заявника, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що в даному випадку має місце спір про право, оскільки рішення суду для його подальшого подання, як підстави отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, можливо отримати виключно в межах судового порядку (окреме провадження). З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що в даній справі наявний спір про право, є передчасним і безпідставним, оскільки для виникнення такого спору заявнику необхідно спершу звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо отримання відстрочки з відповідним рішенням суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Посилаючись в ухвалі на висновки Великої Палати Верховного Суду в справі №201/5972/22, суд першої інстанції не врахував, що ВП ВС дійшла висновку про неможливість розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини в порядку окремого провадження не взагалі, а за конкретних фактичних обставин, які мали місце у справі №201/5972/22. Крім того, зазначені норми, що регулюють підстави надання статусу особи, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, виникли пізніше (з 18.05.2024) моменту виникнення спірних правовідносин, які наведені у справі №201/5972/22 (серпень 2022), а тому судами у справі №201/5972/22, зокрема Великою Палатою Верховного Суду, здійснювався розгляд справи на підставі норм, що діяли на час звернення до суду на той час. Отже, фактичні обставини справи та правовідносини, що склались у справі №201/5972/22, не є подібними до правовідносин у справі №361/11889/24, а тому посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду є необґрунтованим. Позицію стосовно того, до судів якої юрисдикції звертатися для встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини, сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 Отже, судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання дитини, є суд цивільної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України та ч. 1 ст. 315 ЦПК України. На переконання сторони заявника, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання власної доньки є не лише обґрунтованими, підтверджуються низкою доводів, наведених у заяві, а й також підлягають розгляду в межах цивільного судочинства за правилами окремого провадження. Суд першої інстанції також посилається і на висновки, викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23). На думку сторони заявника, наведені висновки не в повній мірі відображають передбачені законодавством випадки, коли один із батьків не може користуватися батьківською правосуб`єктністю, а інший із батьків здійснює виховання дитини самостійно. Зазначає, що у випадку, коли матір дитини не може виконувати свої батьківські обов`язки через тяжку тривалу хворобу, відсутні будь-які акти цивільного стану чи рішення суду, які б окремо свідчили про те, що батьківські права та обов`язки матері припинені чи обмежені і що не вимагало б додаткового підтвердження того, батько дитини самостійно виховує дитину. Саме в такому випадку, зокрема, і необхідне отримання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу, оскільки будь-які інші документи, які б підтверджували такий факт за таких обставин, - відсутні. У зв`язку із цим, сторона заявника вважає застосування вищенаведених висновків Верховного Суду у даній справі безпідставним. Сторона заявника наголошує на тому, що в разі відсутності рішення суду та неможливості отримання заявником статусу особи, що не підлягає мобілізації, малолітня дитина ОСОБА_5 залишиться повністю без батьківського піклування, зважаючи на те, що матір дитини не зможе надати їй необхідні опіку, виховання та утримання. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник заявника ОСОБА_1 адвокат Іоніцой-Доценко Олег Павлович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з?явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку. 13 червня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від Броварського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій начальник центру просить суд апеляційної інстанції здійснювати розгляд справи за відсутності заінтересованої особи та по суті заяви ОСОБА_1 покладається на розсуд суду. Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду. Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності заінтересованих осіб: Даниш Маргарити Петрівни, Органа та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області, Броварського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника заявника, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалаів справи вбачається, що з 23 лютого 2013 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2021 року (справа №361/8023/20) - а.с 17, 27-28. Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 18). ОСОБА_2 (мати дитини)є особою з інвалідністю І групи підгрупи «Б» та потребує постійної сторонньої допомоги, про що свідчить довідка МСЕК серії АВ №1085637 від 01липня 2022 року (а.с. 20). Довідкою Бородянського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням№ 46 від 18 жовтня 2023 року підтверджується, що ОСОБА_2 а перебуває в Бородянському психоневрологічному інтернаті з геріатричним відділенням з 04 жовтня 2022 року по даний час(а.с. 19). З 04 жовтня 2022 року ОСОБА_2 проживає в Центрі комплексної реабілітації та надання соціальних послуг та знаходиться на повному державному утриманні (а.с. 21). Відповідно до довідки Центру надання соціальних послуг Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області № 86 від 17 травня 2023 року ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де разом з ним проживає та перебуває на його утриманні дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 22). Актом обстеження житлово-побутових умов від 16жовтня 2024 року, складеним депутатом міської ради Броварського району Київської області VІІІ скликання Батюком С.І. , за адресою: АДРЕСА_2 засвідчено, що зі слів заявника ОСОБА_1 за даною адресою мешкає він та його донька ОСОБА_5 , 2013 року народження, яка знаходиться на вихованні та повному утриманні батька - ОСОБА_1 (а.с. 23). Із характеристики Броварського ліцею № 10 Броварської міської ради від 07жовтня 2024 №01-05/442 вбачається, що ОСОБА_5 навчається з першого класу в ліцеї № 10, дівчинка виховується у неповній сім`ї. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні та вихованні доньки (а.с. 24). ОСОБА_1 працевлаштований, працює комірником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КОФІТОН» та його дохід за період з жовтня 2023 року по вересень 2024 року становить 106 454,08 грн, що підтверджується довідкою про доход Товариства з обмеженою відповідальністю «КОФІТОН» (а.с.25). Заявник ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, про що свідчать доводи заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, і встановлення юридично факту самостійного виховання та утримання дитини є необхідним для подальшого подання заявником документів до відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою підтвердження статусу особи, що не підлягає мобілізації, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Протокольною ухвалою від 12 лютого 2025 року судом першої інстанціїзалучено до участі справі як заінтересовану особу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 45-50). Постановлюючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без розгляду, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що у справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків в утриманні дитини та/або ухилення від участі в утриманні дитини, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням батьків дітей та органу опіки і піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Ураховуючи наявність спору про право, який виявлений судом під час розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись частиною четвертою статті 315 ЦПК України, залишив заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, з роз`ясненням заявнику його права на звернення до суду із позовом на загальних підставах. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22). Положеннями СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитиниОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Метою встановлення факту заявник визначив - захист прав та інтересів дитини та його прав як батька, що займається самостійним вихованням та утриманням дитини; надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених обставин, суд першої інстанції правильно вказав, що встановлення такого факту могло б мати негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини. У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновоком суду першої інстанції про те, що вказана справа пов`язаназ вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини. Доводи заявника ОСОБА_1 про те, що він фактично самостійно здійснює утримання та виховання своєї дитини - ОСОБА_5 , не перешкоджаючи при цьому матері дитини ( ОСОБА_2 ) виконувати свої батьківські обов`язки і реалізовувати свої батьківські права, яка, в свою чергу, не заявляє до заявника жодних вимог, пов`язаних із її участю у вихованні та утриманні дитини, та не здійснює свої батьківські обов`язки в силу поважних причин (хвороби), не впливають на правильність висновків суду першої інстанції в частині залишення заяви без розглядуі не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Відхиляючи вказані доводи заявника, суд першої інстанції правильно виходив із того, що доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі, на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактівз метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22). Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виявивши під час розгляду справи, що доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, оскільки подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Також судом першої інстанції правильно роз`яснено заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24). Отже, доводи апеляційної скарги заявника, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Іоніцой-Доценка Олега Павловича слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Іоніцой-Доценка Олега Павловича залишити без задоволення. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: