Постанова 4824 № 761/9401/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/9163/2026 Справа № 761/9401/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» та апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року, ухвалені в м. Київ у складі судді Волошина В.О. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» до Державного підприємства «СЕТАМ», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича, ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Завод Супутник» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна, повернення майна, позовом третьої особи із самостійними вимогами фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства «СЕТАМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного Олександра Вікторовича, Приватного акціонерного товариства «Завод Супутник», ОСОБА_2 про визнання права власності на рухоме майно, виключення з опису та звільнення з-під арешту рухомого майна, визнання недійсними електронних торгів, витребування рухомого майна, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У березні 2024 року позивач ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» звернувся до суду з даним позовом, просив визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна, які проведені ДП «Сетам» 25 січня 2024 року, згідно з протоколом від 25 січня 2024 року № 604554, зобов`язати відповідача ОСОБА_2 повернути рухоме майно, а саме: 1) ливарну установку Neutec J-zCE - 2шт.; 2) піч муфельну Argenta APE 800 - 2 шт.; 3) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems 1500 S3 - 1 шт.; 4) полірувальний станок CIMO Angel 85/2 - 1 шт.; 5) полірувальний станок Avalon PS2F - 2 шт.; 6) відцентрову вібраційну галтовку OTEC CF18 - 1 шт.; 7) піч конвеєрну Bertoncello Senior 31.109 - 1 шт.; 8) вальці ювелірні механічні BMC100-2BУ - 1 шт.; 9) вальці ювелірні Oro Franco - 1 шт.; 10) апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder - 1 шт.; 11) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems Turbo 30 Tripl - 1 шт.; 12) гальванічну машину LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4 - 1 шт.; 13) апарат лазерної зварки BAASEL LASERTECH LSW 4002 - 1 шт. Позов мотивував тим, що на примусовому виконанні у Приватного виконавця Кошарного О.В. знаходиться наказ Господарського суду м. Києва № 910/10253/22 від 02 серпня 2023 року, (ВП №72711913), відповідно до якого стягнуто з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» на користь ПрАТ «Завод Супутник» 338688 грн. заборгованості; 36739,38 грн. пені; 3778,56 грн. 3% річних; 24234,19 грн. втрат від інфляції; 6052,95 грн. судового збору; 30000 грн. витрат на правничу допомогу. Постановою приватного виконавця від 07 вересня 2023р. про арешт майна було проведено опис та накладено арешт на майно, яке було у використанні, в подальшому, частину такого майна (вищезазначене майно) було реалізовано на торгах 25 січня 2024 року. Вважав, що зазначені торги є недійсними, а продане на них майно підлягає поверненню, оскільки відбулася реалізація майна, що не належить боржнику (позивачу), з метою виконання судового рішення, щодо стягнення з боржника (позивача) грошових коштів в порушення ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження». Звіт про оцінку майна, був складений з істотними недоліками, в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», які вплинули на визначення вартості майна, що було передано приватним виконавцем на торги, при цьому позивач вважав, що стартову вартість арештованого майна було визначено неправильно, що є самостійною підставою для недійсності торгів, в порушення вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки в досудовому порядку вирішити спір неможливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав. В червні 2024 року до суду надійшов позов третьої особи з самостійними вимогами ФОП ОСОБА_1 , в якому вона просила визнати за ФОП ОСОБА_1 право власності на наступне рухоме майно: 1) ливарну установку Neutec J-ZCE; 2) піч муфельну Argenta APE 800; 3) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems 1500 S3; 4) мікроскоп МБС-10; 5) мікроскоп МБС-9; 6) вакуумний інжектор воску Argenta WW-03; 7) вакуумний інжектор воску D-VWI1; 8) вакуумний інжектор воску LM Finishing Systems; 9) полірувальний станок CIMO Angel 85/2; 10) полірувальний станок Avalon PS2F; 11) відцентрову вібраційну галтовку ОТЕС CF18; 12) відцентрову вібраційну галтовку Avalon; 13) полірувальний станок Avalon SWI; 14) бормашину Foredom SR; 15) піч конвеєрну Bertoncello Senior 31.109; 16) гідравлічний прес Oro Franco Pressa P15; 17) маятниковий прес Oro Franco; 18) горизонтально-свердлильний верстат Oro Franco; 19) вертикально-свердлильний станок Oro Franco; 20) вальці ювелірні механічні ВМС-100-2ВУ; 21) вальці ювелірні Oro Franco; 22) апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder; 23) турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systemns Turbo 30 Tripl; 24) гальванічна машина LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4; 25) парогенератор Steam jet E 500; 26) фрезерний верстат Roland Modela MDX 40; 27) апарат лазерної зварки BAАSEL LASERTECH LSW 4002; виключити з опису та звільнити з під арешту зазначене рухоме майно, визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна, які проведені ДП «Сетам» 25 січня 2024року, згідно з протоколом від 25 січня 2024 року № 604554, витребувати у ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 належне їй на праві власності рухоме майно: 1) ливарну установку Neutec J-zCE - 2шт.; 2) піч муфельну Argenta APE 800 - 2 шт.; 3) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems 1500 S3 - 1 шт.; 4) полірувальний станок CIMO Angel 85/2 - 1 шт.; 5) полірувальний станок Avalon PS2F - 2 шт.; 6) відцентрову вібраційну галтовку OTEC CF18 - 1 шт.; 7) піч конвеєрну Bertoncello Senior 31.109 - 1 шт.; 8) вальці ювелірні механічні BMC100-2BУ - 1 шт.; 9) вальці ювелірні Oro Franco - 1 шт.; 10) апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder - 1 шт.; 11) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems Turbo 30 Tripl - 1 шт.; 12) гальванічну машину LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4 - 1 шт.; 13) апарат лазерної зварки BAASEL LASERTECH LSW 4002 - 1 шт. Позов мотивувала тим, що вона є власником вищенаведеного рухомого майна на підставі договору купівлі-продажу обладнання № 1/2021 від 30 червня 2021 року, укладеного з ФОП ОСОБА_3 01 липня 2021 року між нею, як орендодавцем та первісним позивачем ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», як орендарем був укладений договір оренди обладнання № 07/21, відповідно до якого нею було передано вищезазначене рухоме майно в оренду первісному позивачу, при цьому орендар зобов`язувався повернути майно до 30 квітня 2023р., однак орендар зазначене майно орендодавцю не повернув, зазначивши, що вказане майно перебуває в орендованому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ПрАТ «Завод Супутник», та у зв`язку зі спливом строку оренди зазначеного нежитлового приміщення, орендар не має доступу до відповідних приміщень та орендованого обладнання. Як стало відомо в подальшому, орендодавець ПрАТ «Завод Супутник» надав приватному виконавцю Кошарному О.В. доступ до орендованого обладнання, на яке в межах ВП № 72711913 було накладено арешт як на майно боржника ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», та це майно було реалізовано з електронних торгів, проведених ДП «Сетам». На думку ФОП ОСОБА_1 , електронні торги є недійсними, з підстав, аналогічних заявлених первісним позивачем ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», а також оскільки власником майна є не боржник у виконавчому провадженні, а третя особа з самостійними вимогами. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року в позовах відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року заяву ПрАТ «Завод Супутник» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто на користь ПрАТ «Завод Супутник» витрати на професійну правничу допомогу: з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» в розмірі 10000 грн., з ФОП ОСОБА_1 - 20000 грн., в решті заяви відмовлено. Позивач ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та додаткове рішення від 02 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, в задоволенні заяви ПрАТ «Завод Супутник» про ухвалення додаткового рішення відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення посилався на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду (справи № 725/5237/16-ц, № 761/26187/19) про те, що дії виконавця у виконавчому провадженні не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Разом з тим, суд першої інстанції не застосував та взагалі не згадав у рішенні правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, яка є новішою і підлягала застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, у якій ВПВС дійшла висновку, що реалізація майна за необґрунтовано заниженою ціною є самостійною підставою для визнання електронних торгів недійсними. У справі, що розглядається, рецензія від 29 лютого 2024 року підтвердила, що звіт про оцінку майна містить значні недоліки, які вплинули на достовірність визначеної вартості. Тому вартість арештованого за звітом майна, яка становила 790100 грн., є суттєво заниженою і свідчить про реальне порушення майнових прав позивача як боржника. Зазначав, що позивачем до матеріалів справи долучено рецензію від 29 лютого 2024 року, яка є належним і допустимим доказом. Рецензування звіту про оцінку майна є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Проте у рішенні суду міститься лише формальне зауваження про те, що доводи про наявність недоліків у звіті про оцінку майна не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, без жодного мотивування. Стверджував, що оцінювач проводив оцінку до його призначення виконавцем, що є порушенням порядку підготовки до торгів. Матеріали справи містять беззаперечне документальне підтвердження порядку подій: 07 вересня 2023 року - постанова про відкриття виконавчого провадження та опис майна, 07 вересня 2023 року - у звіті зафіксована дата проведення оцінки, 13 вересня 2023 року - постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності, 15 вересня 2023 року - укладено договір на проведення незалежної оцінки. Таким чином, оцінювач провів оцінку 07 вересня 2023 року за 6 днів до того, як виконавець видав постанову про його призначення 13 вересня 2023 року та за 8 днів до укладення договору 15 вересня 2023 року, що означає, що оцінка проводилась особою, яка на той момент не мала жодних правових підстав для її проведення в межах цього виконавчого провадження, і це є не просто недоліком оцінки, а порушенням порядку призначення та допуску оцінювача і безпосередньо стосується законності підготовки до торгів. Посилався на п. 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, згідно якого реалізація майна здійснюється після визначення його вартості відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Визначення вартості неналежним суб`єктом або до його призначення унеможливлює законне проведення торгів. Вказував, що зі змісту звіту про оцінку майна вбачається, що оцінка проводилась без особистого огляду майна оцінювачем. У звіті відсутня обов`язкова письмова заява оцінювача про особистий огляд об`єкта оцінки та відповідні пояснення і обґрунтування в разі неможливості огляду, що прямо вимагається п. 56 Національного стандарту № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17, від 10 травня 2018 року у справі № 759/8923/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 20 листопада 2020 року у справі № 439/1223/18 про те, що проведення оцінки майна без його особистого огляду оцінювачем є самостійною підставою для визнання торгів недійсними. Вказував, що звіт про оцінку підписаний особою з кваліфікаційним свідоцтвом іншого оцінювача, оскільки оцінку проводила оцінювач Рідченко М.С. , однак до звіту долучено кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Рослик М.С . Підписання звіту особою, кваліфікаційне свідоцтво якої не підтверджено, свідчить про невідповідність звіту вимогам закону. Суд першої інстанції зафіксував у рішенні, що позивач 09 вересня 2024 року відкликав скаргу на дії виконавця щодо оцінки, при цьому суд фактично розцінив цей факт як відсутність порушення прав позивача. Однак залишення позову (скарги) без розгляду не є судовим рішенням по суті спору та не має преюдиційного значення. Позивач у заяві про залишення скарги без розгляду прямо зазначив, що оскарження оцінки окремо від торгів є неефективним. Зазначав, що суд безпідставно надав значення усним поясненням представника в засіданні, який не зміг пояснити суду, що якщо первісний позивач не є власником майна, то на підставі якої норми закону заявлено його вимогу про зобов`язання повернути майно, і фактично поклав цей факт в основу відмови у позові. Разом із тим, усні пояснення представника в засіданні не є доказами у справі в розумінні ст. 76 ЦПК України. Позивач як боржник у виконавчому провадженні є особою, за чиїм боргом реалізовувалось майно, а тому має право вимагати усунення наслідків недійсного продажу, незалежно від того, хто є власником майна, що узгоджується зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Пояснював, що реалізація майна за заниженою ціною безпосередньо порушила майнові права позивача як боржника у виконавчому провадженні, оскільки ціна реалізації майна безпосередньо впливає на розмір зобов`язань боржника, що погашаються у виконавчому провадженні. Продаж майна за заниженою ціною визначено на підставі звіту, який не відповідає вимогам законодавства та з порушенням вимог до порядку проведення оцінки, є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і така позиція підтверджена Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 607/7709/20, від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 761/15797/19. В частині оскарження додаткового рішення стверджував, що суд першої інстанції не застосував актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у п. 140 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, згідно якої подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є не самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Звертав увагу, що на підтвердження понесених витрат ПрАТ «Завод Супутник» долучив до заяви наступні докази: договір, копію платіжної інструкції, додаткову угоду та акт, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, проте ані у заяві, ані у долучених до неї письмових доказах не зазначив та не подав до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Тому суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення повністю. ПрАТ «Завод Супутник» подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, покласти на ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» судові витрати, орієнтовний розмір яких складає 30000 грн. та докази понесення яких будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення по справі. Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги про наявність підстав для скасування торгів, щодо посилань позивача на наявність недоліків у звіті про оцінку майна, стосовно доводів позивача про обґрунтованість вимог про витребування майна, які ним заявлялись, стосовно оскарження додаткового рішення суду. Третя особа з самостійними вимогами ФОП ОСОБА_1 , також не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року, а додаткове рішення від 02 квітня 2026 року - в частині стягнення з неї витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн., та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі, в задоволенні заяви ПрАТ «Завод Супутник» про ухвалення додаткового рішення відмовити. Викладала фактичні обставини справи, посилалася на безпідставне невизнання права власності позивача, чим порушено ст. 316, 317, 321, 328, 334, 392 ЦК України та ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Пояснювала, що надала суду беззаперечні докази належності їй майна: договір купівлі-продажу № 1/2021 від 30 червня 2021 року, акт приймання-передачі № 1/2021 від 30 червня 2021 року, договір оренди обладнання № 07/21 від 01 липня 2021 року, акти надання послуг про фінансову звітність. Судом першої інстанції жоден з цих доказів не спростований та не відхилений з наведенням мотивів, що є порушенням ст. 263 ЦПК України. Правомірність договорів судом під сумнів не поставлено, жоден із відповідачів також не заявляв вимог про визнання зазначених договорів недійсними, удаваними або нікчемними. Таким чином, суд першої інстанції мав виходити з їх чинності, переходу права власності на майно до ФОП ОСОБА_1 та виникнення у ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» виключно орендних прав тимчасового користування цим майном. Відмовивши в позові, суд першої інстанції фактично проігнорував чинні та ніким не оспорені правочини та дійшов висновку, що суперечить ст. 204 ЦК України. Посилалася на неправильне застосування ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює, що стягнення звертається виключно на майно боржника. Факт відсутності майна на балансі боржника підтверджується декларацією про доходи та майно боржника, поданою ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» у виконавчому провадженні, в якій зазначено про відсутність будь-якого майна, фінансовою звітністю малого підприємства боржника, листом боржника до виконавця від 02 жовтня 2023 року про те, що майно перебувало у нього лише на підставі договору оренди з ФОП ОСОБА_1 . Наводила зміст ст. 387 ЦК України, вказувала, що предметом доказування у справах про витребування майна є право власності позивача на витребуване майно, вибуття майна з його володіння, перебування майна в натурі у відповідача. Всі три факти у цій справі підтверджуються, оскільки ФОП ОСОБА_1 є власником майна, майно вибуло з її фактичного володіння внаслідок незаконних дій виконавця та торгів, та перебуває у ОСОБА_2 , який придбав його на торгах. Посилаючись на ч. 1 ст. 388 ЦК України, зазначала про очевидність того, що майно вибуло з власності ФОП ОСОБА_1 поза її волею. Позивач не є стороною виконавчого провадження, вона активно вживала заходів для захисту свого права власності і власної волі на відчуження майна не виражала. Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 05 червня 2019 року у справі № 926/1288/18 про право власника витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Ювелірне обладнання є індивідуально визначеним майном, оскільки кожна одиниця має конкретну марку, модель та ідентифікуючі характеристики. Щодо неправильного застосування ст. 203, 215 ЦК України, пояснювала, що у цій справі виконавець реалізував майно, яке боржнику не належало і яке він відповідно не мав право відчужувати. Відтак договір купівлі-продажу, оформлений за результатами торгів, суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам цивільного законодавства та підлягає визнання недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Вказувала, що ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлюють вимоги до процедури та якості оцінки майна при виконавчому провадженні. Звіт про оцінку майна у цій справі містить грубі порушення, що підтверджено рецензією від 29 лютого 2024 року, і згідно правових висновків Верховного Суду проведення оцінки за відсутності особистого огляду є самостійною підставою для визнання торгів недійсними. Стверджувала, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що недоліки звіту про оцінку майна позивач мала оскаржувати в окремому порядку шляхом оскарження рішень та дій приватного виконавця, такий висновок є хибним, оскільки ФОП ОСОБА_1 не є учасником виконавчого провадження, і оскільки оскарження оцінки в порядку оскарження дій виконавця є самостійним правовим засобом, який не замінює та не виключає вимоги про визнання торгів недійсними, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 08 січня 2024 року у справі № 2-3894/09. Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року в справі № 917/154/15 визначив, що звіт про оцінку майне не підлягає оскарженню у порядку оскарження рішень та дій виконавців, натомість порушення при проведенні оцінки, які вплинули на результат торгів, є підставою для визнання торгів недійсними в загальному позовному порядку. В частині допущення порушення судом першої інстанції норм процесуального права, посилалася на ненадання оцінки наявним доказам, що є порушенням ст. 263 ЦПК України, незастосування принципу «суд знає закони», що є порушенням ст. 264 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції не скористався своїм обов`язком здійснити правову кваліфікацію та відмовив у позові, не дослідивши всі можливі підстави захисту права позивача, неврахування поведінки приватного виконавця, який проігнорував всі звернення ФОП ОСОБА_1 щодо належності їй майна. Наводила актуальну практику Верховного Суду, яку суд першої інстанції мав врахувати, зазначала, що позбавлення ФОП ОСОБА_1 належного їй майна шляхом реалізації на торгах без законних підстав є порушенням права на мирне користування майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд першої інстанції, відмовивши в позові, не забезпечив ефективного захисту цього права, що суперечить також ст. 13 Конвенції. В частині оскарження додаткового рішення, посилаючись на положення ч. 2 ст. 246, ч. 5 ст. 128, ст. 12, 13 ЦПК України, вказувала, що попри те, що нею заздалегідь подано письмові заперечення на заяву ПрАТ «Завод Супутник», суд розглянув справу за її відсутності без з`ясування причин такої відсутності та не врахував у повному обсязі доводи, викладені у поданих запереченнях. Посилалась на неспівмірність присуджених витрат зі складністю справи та обсягом виконаних робіт. Звертала увагу, що ПрАТ «Завод Супутник» брало участь у справі як третя особа, а згодом відповідач за позовом ФОП ОСОБА_1 , процесуальна роль якої є значно меншою порівняно з позивачем чи відповідачем за первісним позовом, що безпосередньо зумовлює менший обсяг процесуальних дій. Заявником не надано деталізованого опису виконаних робіт (послуг), що відповідно до практики Верховного Суду в постановах від 27 березня 2024 року у справі № 924/691/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19 позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість заявленої суми. Звертала увагу, що договір про правничу допомогу укладено в грудні 2023 року, тоді як додаткова угода про визначення вартості послуг датована квітнем 2025 року, акт підписано одночасно з нею. Такий спосіб документування викликає обґрунтовані сумніви у реальності витрат саме в межах цієї справи, а не в межах загального правового обслуговування. Заявлена сума 50000 грн., з якої суд стягнув з ФОП ОСОБА_1 20000 грн., є неспівмірною зі складністю справи про визнання недійсними електронних торгів, яка належить до категорій середньої складності. Вказувала, що навіть за умови часткового задоволення заяви суд безпідставно поклав на ФОП ОСОБА_1 більшу частину витрат (20000 грн. проти 10000 грн. з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13». Проте ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що має значення при оцінці пропорційності та справедливості розподілу відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, а механічний розподіл витрат без урахування реального процесуального навантаження від кожного позивача на заявника є необґрунтованим. ПрАТ «Завод Супутник» виступав відповідачем переважно за позовом ОСОБА_1 , однак це не означає, що саме остання зумовила більший обсяг роботи адвоката без відповідного документального підтвердження. Суд першої інстанції не надав жодного мотивування, чому частка витрат, що стягується з неї, є вдвічі більшою, ніж з іншого апелянта. ПрАТ «Завод Супутник» подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, покласти на ФОП ОСОБА_1 судові витрати, орієнтовний розмір яких складає 30000 грн. та докази понесення яких будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення по справі. Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги стосовно безпідставного невизнання судом першої інстанції її права власності на спірне майно, стосовно незастосування ст. 387, 388 ЦК України, щодо недійсності проведених публічних торгів, стосовно допущених порушень під час проведення оцінки майна, проданого на торгах, стосовно посилань на судову практику Верховного Суду, стосовно оскарження додаткового рішення суду. В судовому засіданні брав участь представник ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» Король Д.В. у режимі відеоконференцзв`язку, який підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити, а також представники ПрАТ «Завод Супутник» Опалюк С.В. у режимі відеоконференцзв`язку та Трунов Ю.А., які просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення судової повістки-повідомлення: ФОП ОСОБА_1 , ДП «СЕТАМ», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарний О.В. - до електронного суду, відповідач ОСОБА_2 - на поштову адресу. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Відмовляючи у первісному позові, суд першої інстанції виходив того, що позивачем не доведено недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а також порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, при цьому судом враховано, що дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний порядок та спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання результатів прилюдних торгів недійсними, а доводи ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» про наявність недоліків у звіті про оцінку майна в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли. Відмовляючи у позові третьої особи з самостійними вимогами ФОП ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності тих обставин, що проведення електронних торгів було здійснено з порушенням норм закону, а також що в результаті цих торгів було порушено права і законні інтереси ФОП ОСОБА_1 , яка їх оспорює, однак не довела, що є належним власником спірного обладнання, яке було предметом торгів. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 16 січня 2017 року ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» та ПрАТ «Завод Супутник» уклали договір оренди № 701, за умовами якого орендодавець (ПрАТ «Завод Супутник») передає, а орендар (ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13») приймає у строкове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу приміщення за адресою м. Київ вул. Межигірська 82-а, корпус № 3, поверх 2, 3 та підвальне приміщення, строком до 01 лютого 2020 року, який було в подальшому продовжено додатковою угодою до 01 січня 2022 року (а. с. 32, 37 т. 3). 08 листопада 2022 року ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» зверталося з претензією до ПрАТ «Завод Супутник», повідомляючи, що дія договору оренди приміщень закінчилась 01 січня 2022 року, проте станом на 08 листопада 2022 року працівниками охорони ПрАТ «Завод Супутник» чиняться перешкоди у вивезенні ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» у вивезенні власного обладнання, матеріальних цінностей, основних засобів, офісної техніки з території ПрАТ «Завод Супутник» (а. с. 38 т. 3). В провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. з 07 вересня 2023 року перебуває виконавче провадження ВП № 72711913 з примусового виконання наказу № 910/10253/22, виданого 02 серпня 2023 року Господарським судом м. Києва, яким стягнуто з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» на користь ПрАТ «Завод Супутник» 338688 грн. заборгованості, 36739,38 грн. пені, 3778,56 грн. 3 % річних, 24234,19 грн. втрат від інфляції, 6052,95 грн. судового збору та 30000 грн. витрат на правничу допомогу, всього 439493,08 грн. (а. с. 11 т. 1). До заяви про примусове виконання рішення, поданої приватному виконавцю стягувачем ПрАТ «Завод Супутник», додано перелік рухомого майна боржника ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», яке знаходиться за адресою м. Київ вул. Межигирська 82-а корп. № 3 літ. Г, 2 та 3 поверхи: ливарна установка Neutec J-ZCE; піч муфельна Argenta APE 800; турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systems 1500 S3; мікроскоп МБС-10; мікроскоп МБС-9; вакуумний інжектор воску Argenta WW-03; вакуумний інжектор воску D-VWI1; вакуумний інжектор воску LM Finishing Systems; полірувальний станок CIMO Angel 85/2; полірувальний станок Avalon PS2F; відцентрова вібраційна галтовка ОТЕС CF18; відцентрова вібраційна галтовка Avalon; полірувальний станок Avalon SWI; бормашина Foredom SR; піч конвеєрна Bertoncello Senior 31.109; гідравлічний прес Oro Franco Pressa P15; маятниковий прес Oro Franco; горизонтально-свердлильний верстат Oro Franco; вертикально-свердлильний станок Oro Franco; вальці ювелірні механічні ВМС-100-2ВУ; вальці ювелірні Oro Franco; апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder; турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systemns Turbo 30 Tripl; гальванічна машина LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4; парогенератор Steam jet E 500; фрезерний верстат Roland Modela MDX 40; апарат лазерної зварки BAАSEL LASERTECH LSW 4002 (а. с. 13 т. 1). 07 вересня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на майно боржника: 1) ливарну установку Neutec J-ZCE; 2) піч муфельну Argenta APE 800; 3) турбогалтовку вібраційну LM Finishing Systems 1500 S3; 4) мікроскоп МБС-10; 5) мікроскоп МБС-9; 6) вакуумний інжектор воску Argenta WW-03; 7) вакуумний інжектор воску D-VWI1; 8) вакуумний інжектор воску LM Finishing Systems; 9) полірувальний станок CIMO Angel 85/2; 10) полірувальний станок Avalon PS2F; 11) відцентрову вібраційну галтовку ОТЕС CF18; 12) відцентрову вібраційну галтовку Avalon; 13) полірувальний станок Avalon SWI; 14) бормашину Foredom SR; 15) піч конвеєрну Bertoncello Senior 31.109; 16) гідравлічний прес Oro Franco Pressa P15; 17) маятниковий прес Oro Franco; 18) горизонтально-свердлильний верстат Oro Franco; 19) вертикально-свердлильний станок Oro Franco; 20) вальці ювелірні механічні ВМС-100-2ВУ; 21) вальці ювелірні Oro Franco; 22) апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder; 23) турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systemns Turbo 30 Tripl; 24) гальванічна машина LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4; 25) парогенератор Steam jet E 500; 26) фрезерний верстат Roland Modela MDX 40; 27) апарат лазерної зварки BAАSEL LASERTECH LSW 4002 (а. с. 23 - 24 т. 1). 13 вересня 2023 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ВП № 72711913, яким призначено суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Апрайсел ЮА» та доручено надати звіт про визначення ринкової вартості описаного рухомого майна згідно постанови про опис та арешт майна від 07 вересня 2023 року (а. с. 74 - 75 т. 1). Згідно звіту про оцінку рухомого майна у кількості 32 шт., що належить ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», та яке розташоване за адресою м. Київ вул. Межигірська 82-а корп. 3 (літ. Г), виготовленого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Апрайсел ЮА» на підставі договору про проведення незалежної оцінки від 15 вересня 2023 року, оцінювач Рідченко М.С. , кваліфікаційне свідоцтво МВ № 5143 від 02 червня 2007 року, ринкова вартість об`єкта оцінки склала станом на дату оцінки 790100 грн. без ПДВ. У висновку в п. 3.5 (а. с. 52 т. 1) зазначено, що технічний стан майна, що є об`єктом оцінки, встановлено оцінювачем на основі візуального огляду та інформації, що була отримана від замовника (а. с. 43 - 72 т. 1). До звіту долучено копію кваліфікаційного свідоцтва МВ № 5143 від 02 червня 2007 року, виданого на ім`я Рослик М.С. , копію свідоцтва Фонду державного майна України від 24 лютого 2015 року № 51 про включення інформації про оцінювача до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, згідно якого свідоцтво видане Рідченко М.С. на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача від 02 червня 2007 року МВ № 5143 та від 10 грудня 2011 року ЦМК № 624 (а. с. 97 - 98 т. 1). За зверненням ФОП ОСОБА_1 оцінювачем Мухіним О.О. складено рецензію від 29 лютого 2024 року на звіт про оцінку рухомого майна, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Апрайсел ЮА» (а. с. 118 - 120 т. 3). Згідно висновку рецензії, звіт не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватись з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків. Згідно коментаря до рецензії, дана рецензія є дійсною за умови, що на рецензування надана електронна версія повного звіту про оцінку, з наявними всіма додатками до звіту. Відсутність копій додатків чи зміна структури звіту автоматично робить дану рецензію недійсною. У відповідь на лист приватного виконавця Кошарного О.В. від 22 січня 2024 року директором ТОВ «Апрайсел ЮА» Рідченко М.С. надано роз`яснення фактів, викладених у скарзі ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» щодо звіту про оцінку від 18 вересня 2023 року (а. с. 104 - 105 т. 4). Повідомлено, що п. 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року за №1440, передбачено, що звіт про оцінку майна, складений у повній формі, повинен містити дату оцінки та дату завершення складання звіту. При цьому, дата оцінки - дата, станом на яку здійснюється процедура оцінки майна та визначається його вартість, а дата завершення складання звіту - дата, на яку фактично були виконані оціночні роботи та складено звіт про незалежну оцінку майна. При оформленні звіту оцінювач допустив технічну помилку при наборі тексту в місці зазначення дати оцінки. Дата оцінки 07 вересня 2023 року зазначена у звіті помилково. Надалі, просив датою оцінки вважати 17 вересня 2023 року. Вказувала, що відповідно до п. 3.1 звіту про оцінку вихідними даними для проведення оцінки вартості об`єкта визначено результати обстеження об`єкта та фотофіксація, копії документів та матеріалів, що надані замовником. До того ж, п. 3.5 зазначено, що оцінювачем на основі візуального огляду та інформації, що була отримана від замовника, було встановлено технічний стан та було класифіковано рухоме майно, що є об`єктом оцінки. Крім того, розділ «Додатки до звіту» містить детальні фото кожної одиниці рухомого майна у складі об`єкта оцінки. Отже, у звіті наведено достатньо підстав для визнання проведеним візуального обстеження об`єкта оцінки. У розділі 7 звіту наведено припущення, зроблені оцінювачем при розрахунку вартості об`єкта з використанням підходу, який заснований на порівняння продажів, а саме у зв`язку з відсутністю інформації при ціні продажу майна у розрахунку за підходом на основі порівняння продажів оцінювач використовує ціни пропозиції продажу подібного рухомого майна. До того ж, у звіті вказано, що при оцінці в якості аналогів використовувались цінові пропозиції нові та ті, що перебували в експлуатації, серед джерел інформації - сайти мереж Інтернет. Крім того, пункт «Об`єкти-аналоги» розділу «Додатки до звіту» має прямі посилання на джерела отримання інформації про усі об`єкти порівняння та детальні фотокопії характеристик і ціни усіх об`єктів. Тому висновок у скарзі про суперечність звіту п. 52 «Національного стандарту № 1» вважав не аргументованим. У розділі 7 звіту зазначено, що оцінювач визначає кінцеву вартість об`єкта у гривнях шляхом переводу доларів США згідно курсу НБУ станом на дату оцінки. Пояснювала, що зміна прізвища Рослик на Рідченко відбулася згідно свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 від 07 квітня 2010 року. Крім того, при зміні прізвища не потрібно змінювати документи про освіту: дипломи про середню і вищу освіту, дипломи кандидатів і докторів наук, сертифікати про проходження курсів з підвищення кваліфікації тощо. 02 жовтня 2023 року ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» подало на ім`я приватного виконавця Кошарного О.В. заяву про виконання постанови, в якій повідомлено, що майно, зазначене в актах, не є власністю боржника, а перебувало у його тимчасовому користуванні на підставі договору оренди з ФОП ОСОБА_1 (а. с. 26 т. 1). У декларації про доходи та майно боржника-юридичної особи, поданій ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» приватному виконавцю 02 жовтня 2023 року, зазначено про відсутність будь-якого майна (а. с. 27 - 33 т. 1). Також ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» надано фінансову звітність за період 2020 - 2023 роки про відсутність майна на балансі боржника (а. с. 60 - 65 т. 3). 09 жовтня 2023 року ФОП ОСОБА_1 зверталася до приватного виконавця Кошарного О.В. із заявою про зняття арешту з майна, у відповідь на яку повідомлено про відсутність підстав для задоволення заяви, з огляду на недоведеність належності спірного майна заявнику, та роз`яснено право звернутися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту (а. с. 114 т. 3). Господарським судом м. Києва в межах справи № 910/10253/22 розглядалась скарга ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» на дії приватного виконавця, в якій заявник серед іншого просив визнати неправомірними та скасувати постанови від 07 вересня 2023 року про опис і арешт майна боржника, від 13 вересня 2023 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності. За результатами розгляду якої ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 травня 2024 року, в задоволенні скарги відмовлено. Зокрема, судами враховано, що майно, на яке виконавцем накладено арешт постановою від 07 вересня 2023 року, знаходилось саме в орендованому ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» приміщенні, водночас доказів того, що таке майно є власністю ФОП ОСОБА_1 та знаходиться в строковому користуванні боржника (скаржника), суду не надано (а. с. 36 - 56 т. 2). Відповідно до протоколу про проведені ДП «СЕТАМ» електронні торги від 25 січня 2024 року № 604554, 25 січня 2024 року проведено електронні торги з реалізації лоту № 543659 (обладнання у кількості 16 одиниць, стан б/в): ливарна установка Neutec J-ZCE 2 шт.; піч муфельна Argenta APE 800 2 шт.; турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systems 1500 S3 1 шт.; полірувальний станок CIMO Angel 85/2 1 шт.; полірувальний станок Avalon PS2F 2 шт.; відцентрова вібраційна галтовка ОТЕС CF18 1 шт.; піч конвеєрна Bertoncello Senior 31.109 1 шт.; вальці ювелірні механічні ВМС-100-2ВУ 1 шт.; вальці ювелірні Oro Franco 1 шт.; апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder 1 шт.; турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systems Turbo 30 Tripl 1 шт.; гальванічна машина LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4 1 шт.; апарат лазерної зварки BAАSEL LASERTECH LSW 4002 1 шт. Переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , яким запропоновано ціну 495900 грн. (а. с. 18, 39, 40 т. 1). Згідно акту приватного виконавця від 05 лютого 2024 року про проведені електронні торги, продажну ціну лоту № 543659 переможцем торгів - учасником № 3 ОСОБА_2 внесено в повному обсязі на рахунок приватного виконавця Кошарного О.В. (а. с. 41 - 42 т. 1). 30 червня 2021 року ФОП ОСОБА_1 уклала з ФОП ОСОБА_3 договір № 1/2021 купівлі-продажу обладнання, за умовами якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує на договірних умовах обладнання згідно додатку № 1, в порядку та на умовах, визначених даним договором. Найменування, кількість, одиниця виміру, ціна кожної одиниці та загальна ціна обладнання, що поставляється за цим договором, визначається у додатку до цього договору (додаток № 1) (а. с. 28 - 31 т. 3). Додаток № 1 до договору купівлі-продажу обладнання, підписаний ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , містять перелік 305 одиниць обладнання, в якому зазначено вид обладнання (без зазначення типу, моделі, серійних номерів), кількість одиниць та вартість обладнання), кількість одиниць та вартість обладнання (а. с. 29 - 31 т. 3). Згідно договору оренди обладнання № 07/21, укладеного 01 липня 2021 року ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування майно згідно додатку

1. Згідно п. 7 договору, орендар зобов`язується повернути 30 квітня 2023 року орендодавцю об`єкт оренди (а. с. 11 - 12 т. 3). Додаток № 1 до договору оренди обладнання, а також акт приймання-передачі, підписані ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», містять перелік 305 одиниць обладнання, в якому зазначено вид обладнання (без зазначення типу, моделі, серійних номерів), кількість одиниць та вартість обладнання (а. с. 13 - 14, 15 - 18 т. 3). ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» укладалися акти надання послуг: № 4 від 31 липня 2021 року, № 5 від 31 серпня 2021 року, № 6 від 30 вересня 2021 року, № 7 від 31 жовтня 2021 року, № 8 від 30 листопада 2021 року, № 9 від 31 грудня 2021 року, № 4 від 31 січня 2022 року, згідно яких виконавцем ФОП ОСОБА_1 було надано послуги з оренди обладнання вартістю 50000 грн. на підставі договору № 07/21 від 01 липня 2021 року (а. с. 19 - 22 т. 3). 15 червня 2023 року ФОП ОСОБА_1 зверталася до ПрАТ «Завод Супутник» з вимогою щодо повернення майна, в якій просила повернути належне їй майно згідно переліку, передане нею ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13». У переліку, який містить 305 одиниць обладнання, ФОП ОСОБА_1 зазначено вид обладнання (без зазначення типу, моделі, серійних номерів), кількість одиниць та вартість обладнання), кількість одиниць та вартість обладнання (а. с. 43 - 46 т. 3). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами торгів (аукціону) правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, то підставами для визнання торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення. Для визнання судом торгів (аукціону) недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. При цьому наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення. Аналогічний висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, на яку є посилання в касаційній скарзі. У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Згідно з частинами першою, другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. У частинах третій, п`ятій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц зазначено, що «виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними». Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, реалізація майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів. Пунктом 1 розділу II вищезазначеного Порядку встановлено, що реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Вартість майна, що передається на реалізацію, зазначається в заявці на реалізацію арештованого майна відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна. Пунктом 2 розділу II Порядку передбачено, що організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити, серед іншого, інформацію про вартість майна, що передається на реалізацію, визначену рішенням суду або відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». У разі якщо боржник, майно якого реалізується, с платником податку на додану вартість, вартість майна, що передається на реалізацію, зазначається з урахуванням податку на додану вартість. Пунктом 3 розділу II Порядку встановлено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) до Системи. Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства Організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець). Організатор перевіряє повноту заповнення заявки. У разі невідповідності заявки вимогам, передбаченим пунктом 2 цього розділу, Організатор через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) повідомляє начальника відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця) про необхідність усунення недоліків протягом трьох робочих днів. Таким чином, зі змісту Порядку вбачається, що на стадії проведення торгів оцінка арештованого майна не здійснюється. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 15 лютого 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529 цс 19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) вказано, що «державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, - статті 58, 62 Закону № 606-ХІV, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 Інструкції № 74/5). Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону). Отже, незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Апеляційний суд вказав про відсутність підтверджень про неналежну оцінку предмета іпотеки, не взявши до уваги наданий Рослик висновок спеціаліста ПП «Оцінка плюс» щодо встановлення вартості спірного нерухомого майна, оскільки його виконано за її особистим замовленням, без дотримання процедури, встановленої законом. У зв`язку із чим, дійшов правильного висновку, що закінчення строку дії оцінки майна не вплинули на результати торгів, оскільки після уцінки вартості майна в торгах прийняла участь лише одна особа, та внаслідок цього права і законні інтереси як осіб, які оспорюють результати торгів, не були порушені. Доказів, які б спростували звіт про незалежну оцінку майна - житлового будинку загальною площею 173,3 кв. м, виконаної суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКФ «Власна справа» 06 липня 2011 року, матеріали справи не містять». Отже, дії виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення торгів, мають самостійний спосіб оскарження, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) зроблено висновок, що: «за усталеною практикою суду касаційної інстанції, для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Отже, проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів. Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги. Водночас ОСОБА_1 у позовній заяві лише констатував певні порушення Порядку № 2831/5, проте не зазначав, як саме неповідомлення про день та час проведення електронних торгів, а також ненадсилання протоколу порушило його права та інтереси та як це вплинуло на результати торгів, що є найважливішим. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, які саме права й законні інтереси боржника порушено його неналежним повідомленням про проведення торгів та як це вплинуло на їх результати. Особливістю справи, що переглядається, є те, що ОСОБА_1 в установлений законом спосіб оскаржив дії державного виконавця з проведення оцінки арештованого майна, які вчинені до передачі майна на реалізацію. Ухвалою від 26 серпня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави визнав такою, що не підлягає застосуванню, оцінку у формі письмового звіту про незалежну оцінку майна від 08 липня 2021 року № 615, а саме про вартість квартири АДРЕСА_1. Ураховуючи викладене, а також фактичні та преюдиційно встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що права позивача під час проведення електронних торгів були порушені, однак не з тієї підстави, що він не був повідомлений про проведення торгів, а з тієї підстави, що реалізація на торгах майна за необґрунтованою, заниженою ціною безпосередньо впливає на результати торгів та зачіпає і порушує права та інтереси боржника, оскільки ціна, за якою майно реалізується на торгах, впливає на обсяг зобов`язань, які будуть погашені під час відповідного виконавчого провадження». У постановах Верховного Суду від 10 січня 2025 року у справі № 643/23269/21 (провадження № 61-2671св24), від 28 січня 2026 року у справі № 278/3028/21 (провадження № 61-12194св24) зазначено, що: «при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Доводи позивача щодо незаконності проведеного приватним виконавцем опису та арешту майна боржника, оцінки майна мають самостійний спосіб оскарження та повинні розглядатись судом у порядку, встановленому розділом VII ЦПК України». Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що заявляючи вимогу про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна, які проведені ДП «Сетам» 25 січня 2024 року, у якості підстав для її задоволення ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» посилається саме на недоліки оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, якого було залучено постановою приватного виконавця Кошарного О.В., без наведення порушень самої процедури торгів, що проводились ДП «Сетам». Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» про наявність недоліків у звіті про оцінку майна, зокрема, щодо дати проведення оцінки майна, щодо огляду об`єкта оцінки, щодо аналогів об`єктів, стосовно яких проводилась оцінка, щодо неналежного долучення кваліфікаційного свідоцтва оцінювача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, з огляду на наявність в матеріалах справи листа ТОВ «Апрайсел ЮА» у особі директора Рідченко М.С. від 23 січня 2024 року, у якому надано роз`яснення фактів, викладених у скарзі ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» щодо звіту про оцінку від 18 вересня 2023 року (а. с. 104 - 105 т. 4). Так, суб`єктом оціночної діяльності повідомлено, що п. 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року за №1440, передбачено, що звіт про оцінку майна, складений у повній формі, повинен містити дату оцінки та дату завершення складання звіту. При цьому, дата оцінки - дата, станом на яку здійснюється процедура оцінки майна та визначається його вартість, а дата завершення складання звіту - дата, на яку фактично були виконані оціночні роботи та складено звіт про незалежну оцінку майна. Пояснював, що при оформленні звіту оцінювач допустив технічну помилку при наборі тексту в місці зазначення дати оцінки. Дата оцінки 07 вересня 2023 року зазначена у звіті помилково. Надалі, просив датою оцінки вважати 17 вересня 2023 року. ТОВ «Апрайсел ЮА» вказував, що відповідно до п. 3.1 звіту про оцінку вихідними даними для проведення оцінки вартості об`єкта визначено результати обстеження об`єкта та фотофіксація, копії документів та матеріалів, що надані замовником. До того ж, п. 3.5 зазначено, що оцінювачем на основі візуального огляду та інформації, що була отримана від замовника, було встановлено технічний стан та було класифіковано рухоме майно, що є об`єктом оцінки. Крім того, розділ «Додатки до звіту» містить детальні фото кожної одиниці рухомого майна у складі об`єкта оцінки. Отже, вважав, що у звіті наведено достатньо підстав для визнання проведеним візуального обстеження об`єкта оцінки. У розділі 7 звіту наведено припущення, зроблені оцінювачем при розрахунку вартості об`єкта з використанням підходу, який заснований на порівняння продажів, а саме у зв`язку з відсутністю інформації при ціні продажу майна у розрахунку за підходом на основі порівняння продажів оцінювач використовує ціни пропозиції продажу подібного рухомого майна. До того ж, у звіті вказано, що при оцінці в якості аналогів використовувались цінові пропозиції нові та ті, що перебували в експлуатації, серед джерел інформації - сайти мереж Інтернет. Крім того, пункт «Об`єкти-аналоги» розділу «Додатки до звіту» має прямі посилання на джерела отримання інформації про усі об`єкти порівняння та детальні фотокопії характеристик і ціни усіх об`єктів. Тому доводи про суперечність звіту п. 52 «Національного стандарту № 1» ТОВ «Апрайсел ЮА» вважав не аргументованими. У розділі 7 звіту зазначено, що оцінювач визначає кінцеву вартість об`єкта у гривнях шляхом переводу доларів США згідно курсу НБУ станом на дату оцінки. Суб`єкт оціночної діяльності пояснив, що зміна прізвища оцінювача ОСОБА_7 на Рідченко відбулася згідно свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 від 07 квітня 2010 року, крім того, при зміні прізвища не потрібно змінювати документи про освіту: дипломи про середню і вищу освіту, дипломи кандидатів і докторів наук, сертифікати про проходження курсів з підвищення кваліфікації тощо. Копія свідоцтва про шлюб Рослик М.С. долучена до відповіді (а. с. 104 т. 4). Таким чином, доводи ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» про наявність недоліків у звіті про оцінку майна були спростовані під час розгляду справи в суді першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що у рішенні суду міститься лише формальне зауваження про те, що доводи про наявність недоліків у звіті про оцінку майна не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, без жодного мотивування, апеляційний суд враховує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Відтак, повторне зазначення позивачем ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» в апеляційній скарзі доводів щодо наявних, на його думку, недоліків звіту про оцінку рухомого майна, виконаного ТОВ «Апрайсел ЮА», а також доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 , що звіт про оцінку майна у цій справі містить грубі порушення, що підтверджено рецензією від 29 лютого 2024 року, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, спростовуються вмотивованою відповіддю суб`єкта оціночної діяльності по всім пунктам зауважень ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» та відхиляються апеляційним судом. При цьому ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» не доведено, що продаж спірного майна на електронних торгах відбувся за необґрунтованою, заниженою ціною, що безпосередньо впливає на результати торгів та зачіпає і порушує права та інтереси боржника, оскільки у наданій ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13 рецензії від 29 лютого 2024 року на звіт про оцінку рухомого майна, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Апрайсел ЮА» висновки про заниження ціни відсутні, а будь-які інші докази, які б спростовували вартість майна, визначену у звіті ТОВ «Апрайсел ЮА», позивачем не надано. Враховуючи викладене, оскільки наведені скаржником доводи є лише припущенням про ймовірну невідповідність оцінки про вартість описаного та арештованого майна ринковій ціні, за відсутності належних та допустимих доказів, що вартість майна, визначена в звіті, є заниженою порівняно з ринковою, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що рецензія від 29 лютого 2024 року підтвердила, що звіт про оцінку майна містить значні недоліки, які вплинули на достовірність визначеної вартості, вартість арештованого за звітом майна, яка становила 790100 грн., є суттєво заниженою і свідчить про реальне порушення майнових прав позивача як боржника. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не застосував та взагалі не згадав у рішенні правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, яка є новішою і підлягала застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, відхиляються апеляційним судом, оскільки рішення суду першої інстанції цим висновкам не суперечить. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду не робила нових висновків та не відступала від попередніх висновків, і в зазначеній постанові встановлено, що оспорювані торги відбулися з порушенням правил їх проведення і є несправедливими, а позивач довів, що ці порушення вплинули на результати торгів та його права порушено оспорюваними торгами, оскільки він є власником згаданої квартири, яку реалізовано на торгах за неправильно визначеною ціною, що преюдиційно встановлено ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26 серпня 2021 року, яка набрала законної сили. Тобто, на відміну від справи, що переглядається, була задоволена скарга на проведену виконавцем оцінку майна, що і стало підставою для оскарження процедури торгів, в той час як у даній справі № 761/9401/24 позивачем не доведено, що реалізація майна відбулась за необґрунтовано заниженою ціною. Також суд першої інстанції правомірно звернув увагу на суперечливість підстав позову ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», оскільки позивач, заперечуючи належність йому спірного майна на праві власності, одночасно заявляв вимоги про визнання електронних торгів недійсними та зобов`язання ОСОБА_2 повернути набуте на торгах майно, без наведення правових підстав для задоволення таких вимог та не зазначаючи, яким чином майнові права позивача в такому випадку могли бути порушені. Крім того, доказів належності спірного рухомого майна будь-яким іншим особам ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» разом із позовом не надав. Доводи апеляційної скарги, що позивач як боржник у виконавчому провадженні є особою, за чиїм боргом реалізовувалось майно, а тому має право вимагати усунення наслідків недійсного продажу, незалежно від того, хто є власником майна, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, оскільки зводяться до хибного тлумачення позивачем ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», що продаж майна за заниженою ціною визначено на підставі звіту, який не відповідає вимогам законодавства та з порушенням вимог до порядку проведення оцінки, є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і така позиція підтверджена Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 607/7709/20, від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 761/15797/19. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції зафіксував у рішенні, що позивач 09 вересня 2024 року відкликав скаргу на дії виконавця щодо оцінки, при цьому суд фактично розцінив цей факт як відсутність порушення прав позивача, хоча залишення позову (скарги) без розгляду не є судовим рішенням по суті спору та не має преюдиційного значення, не є самі по собі підставою для недоведеного та необґрунтованого позову, не впливають на правильність рішення суду першої інстанції про відмову в позові та відхиляються апеляційним судом. За даних обставин апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відмову в позові ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» як недоведеному та необґрунтованому. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Згідно ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 932/1139/21 (провадження № 61-475св23), від 01 травня 2026 року у справі № 523/4631/24 (провадження № 61-8862св25)). При «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 638/17112/21 (провадження № 61-8393св24), від 01 травня 2026 року у справі № 523/4631/24 (провадження № 61-8862св25)). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом на даний час, зокрема у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 509/6282/23 (провадження № 61-8534св25), що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання. Відмовляючи в позові ФОП ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно, виключення з опису та звільнення з-під арешту рухомого майна, визнання недійсними електронних торгів, витребування рухомого майна, суд першої інстанції виходив передусім із того, що третя особа із самостійними вимогами не довела, що є належним власником спірного обладнання. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки на підтвердження належності їй спірного рухомого майна ФОП ОСОБА_1 надала копію договору купівлі-продажу обладнання від 30 червня 2021 року № 1/2021, укладеного ФОП ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_3 , з додатком, який містить перелік 305 одиниць обладнання, в якому зазначено лише вид обладнання (без зазначення типу, моделі, серійних номерів), кількість одиниць та вартість обладнання (а. с. 29 - 31 т. 3), а також копію договору обладнання № 07/21, укладеного 01 липня 2021 року ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13», з додатком, який містить перелік 305 одиниць обладнання, за змістом аналогічним додатку до договору купівлі-продажу від 30 червня 2021 року № 1/2021, в якому зазначено вид обладнання (без зазначення типу, моделі, серійних номерів), кількість одиниць та вартість обладнання (а. с. 13 - 14, 15 - 18 т. 3). Так, відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 ст. 179 ЦК України). Знідно ч. 1, 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Згідно ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Апеляційний суд не заперечує та погоджується з доводами апеляційної скарги, що ювелірне обладнання є дійсно індивідуально визначеним майном, оскільки кожна одиниця має конкретну марку, модель та ідентифікуючі характеристики. Проте, оскільки у переліках майна, які є додатками до договору купівлі-продажу обладнання та оренди, наданих ФОП ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог, зазначена лише загальна інформація про майно та його кількість без вказівки на будь-які індивідуальні ознаки, які б дозволили точно ідентифікувати це майно, яке є предметом спору, є вірними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість вимог ФОП ОСОБА_1 . Апеляційний суд звертає увагу, що найменування, зазначені в переліку, у форматі наведення самого лише виду обладнання без його ідентифікації, не співпадають із описом майна, зазначеного у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на майно боржника, а також з описом майна, зазначеним в характеристиці лоту ДП «СЕТАМ» № 543659, у яких зазначено тип (конкретизуюча ознака) майна: 1) ливарна установка Neutec J-ZCE; 2) піч муфельна Argenta APE 800; 3) турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systems 1500 S3; 4) мікроскоп МБС-10; 5) мікроскоп МБС-9; 6) вакуумний інжектор воску Argenta WW-03; 7) вакуумний інжектор воску D-VWI1; 8) вакуумний інжектор воску LM Finishing Systems; 9) полірувальний станок CIMO Angel 85/2; 10) полірувальний станок Avalon PS2F; 11) відцентрова вібраційна галтовка ОТЕС CF18; 12) відцентрова вібраційна галтовка Avalon; 13) полірувальний станок Avalon SWI; 14) бормашину Foredom SR; 15) піч конвеєрна Bertoncello Senior 31.109; 16) гідравлічний прес Oro Franco Pressa P15; 17) маятниковий прес Oro Franco; 18) горизонтально-свердлильний верстат Oro Franco; 19) вертикально-свердлильний станок Oro Franco; 20) вальці ювелірні механічні ВМС-100-2ВУ; 21) вальці ювелірні Oro Franco; 22) апарат лазерної зварки Rofin Desktop Laser welder; 23) турбогалтовка вібраційна LM Finishing Systemns Turbo 30 Tripl; 24) гальванічна машина LEGOR PILOT PLATING MACHINE 4; 25) парогенератор Steam jet E 500; 26) фрезерний верстат Roland Modela MDX 40; 27) апарат лазерної зварки BAАSEL LASERTECH LSW 4002 (а. с. 19, 23 - 24 т. 1). Отже, вказаний перелік не надає підстав для беззаперечного висновку, що зазначене у ньому майно є саме тим обладнанням, на яке приватним виконавцем було накладено арешт 07 вересня 2023 року і яке в подальшому було реалізоване на електронних торгах 25 січня 2024 року. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21). Враховуючи наведене, оскільки ФОП ОСОБА_1 не довела належності їй спірного рухомого майна, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для визнання за нею права власності та звільнення майна з-під арешту, визнання недійсними електронних торгів та витребування у ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 належного їй на праві власності рухомого майна. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що після реалізації майна в порядку примусового виконання рішення вимога про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту не може вважатися ефективним способом захисту права, оскільки здійснюється в межах виконавчого провадження, що є самостійною підставою для відмови в позові. За даних обставин, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом посилання ФОП ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що вона надала суду беззаперечні докази належності їй майна: договір купівлі-продажу № 1/2021 від 30 червня 2021 року, акт приймання-передачі № 1/2021 від 30 червня 2021 року, договір оренди обладнання № 07/21 від 01 липня 2021 року, акти надання послуг про фінансову звітність, судом першої інстанції жоден з цих доказів не спростований та не відхилений з наведенням мотивів, всупереч ст. 263 ЦПК України, однак при цьому безпідставно не визнано права власності позивача, чим, на її думку, порушено ст. 316, 317, 321, 328, 334, 392 ЦК України та ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи апеляційної скарги, що факт відсутності майна на балансі боржника підтверджується декларацією про доходи та майно боржника, поданою ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» у виконавчому провадженні, в якій зазначено про відсутність будь-якого майна, фінансовою звітністю малого підприємства боржника, листом боржника до виконавця від 02 жовтня 2023 року про те, що майно перебувало у нього лише на підставі договору оренди з ФОП ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки зазначені докази не доводять самі по собі належності зазначеного майна саме ФОП ОСОБА_1 . Не підтверджуються доказами, наявними у справі, та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги, що предметом доказування у справах про витребування майна є право власності позивача на витребуване майно, вибуття майна з його володіння, перебування майна в натурі у відповідача, і всі три факти у цій справі підтверджуються, а саме ФОП ОСОБА_1 є власником майна, майно вибуло з її фактичного володіння внаслідок незаконних дій виконавця та торгів, та перебуває у ОСОБА_2 , який придбав його на торгах, а також доводи апеляційної скарги, що у цій справі виконавець реалізував майно, яке боржнику не належало і яке він відповідно не мав право відчужувати, відтак договір купівлі-продажу, оформлений за результатами торгів, суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам цивільного законодавства та підлягає визнання недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Доводи ФОП ОСОБА_1 , що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що недоліки звіту про оцінку майна позивач мала оскаржувати в окремому порядку шляхом оскарження рішень та дій приватного виконавця, не підтверджуються змістом мотивувальної частини судового рішення, в якому відсутні відповідні висновки, та відхиляються апеляційним судом. Натомість, відмову в позові суд мотивував недоведеністю обставин, що проведення електронних торгів було здійснено з порушенням норм закону при проведенні торгів, водночас із порушенням прав і законних інтересів ФОП ОСОБА_1 , яка їх оспорює, та не довела, що є належним власником спірного обладнання. Посилання ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на ненадання оцінки наявним доказам, що є порушенням ст. 263 ЦПК України, незастосування принципу «суд знає закони», що є порушенням ст. 264 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції не скористався своїм обов`язком здійснити правову кваліфікацію та відмовив у позові, не дослідивши всі можливі підстави захисту права позивача, неврахування поведінки приватного виконавця, який проігнорував всі звернення ФОП ОСОБА_1 щодо належності їй майна, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Доводи ФОП ОСОБА_1 , що суд першої інстанції мав врахувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (якщо реалізується майно, що не є власністю боржника, відчужувач не мав право його продавати), від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (складання акта за результатами прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу, тобто правочином, до якого застосовуються вимоги ЦК України), від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (якщо майно було реалізоване на прилюдних торгах у виконавчому провадженні, то ефективним способом захисту особи, чиє майно вибуло поза її волею, є вимога про витребування майна від набувача в порядку ст. 387 - 388 ЦК України), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо), Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 344/20757/18 (процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, у якому право продажу товару належить виключно власнику), від 17 жовтня 2024 року у справі № 753/24398/19 (у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння), від 15 травня 2024 року у справі № 754/58/22 (оскаржувані судові рішення постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача. З`ясування вказаної обставини має суттєве правове значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17, від 10 травня 2018 року у справі № 759/8923/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 20 листопада 2020 року у справі № 439/1223/18 (я яких оскаржувались дії виконавців на стадії підготовки до передачі майна на публічні торги), від 31 травня 2023 року у справі № 504/2490/19 (суд самостійно перевіряє доводи сторін та здійснює правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин), не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, рішення якого наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить, з огляду на недоведеність належності ФОП ОСОБА_1 спірного рухомого майна. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених позовів, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні. Після ухвалення рішення судом першої інстанції представник ПрАТ «Завод Супутник» Опалюк С.В. 16 лютого 2026 року подав заяву про ухвалення додаткового рішення, повідомляючи про те, що 01 грудня 2023 року ПрАТ «Завод Супутник» та АО «Максимальний захист» був укладений договір на правове обслуговування юридичної особи № 0112/23, згідно п. 1.1 якого юридична компанія зобов`язувалась надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язувався прийняти та оплатити такі послуги. Відповідно до додаткової угоди № 26 до договору, сторони домовились визначити вартість послуг юридичної компанії з представництва замовника в Шевченківському районному суді м. Києва під час розгляду справи № 761/9401/24. Вартість юридичних послуг юридичної компанії, обумовлена в п. 1 цієї додаткової угоди, становить 50000 грн. та була надана в повному обсязі. Відповідно до платіжної інструкції від 03 травня 2024 року, вказана вартість юридичних послуг була сплачена ПрАТ «Завод Супутник» в повному обсязі, про що свідчить складений та підписаний сторонами акт. На підставі вищевикладеного просив стягнути на користь ПрАТ «Завод Супутник» витрати на професійну правничу допомогу: з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» 25000 грн., з ФОП ОСОБА_1 в сумі 25000 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення додано копію договору від 01 грудня 2023 року, укладеного ПрАТ «Завод Супутник» та АО «Максимальний захист» на правове обслуговування юридичної особи № 0112/23, за умовами п. 1.1 якого юридична компанія зобов`язувалась надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника, а замовник зобов`язувався прийняти та оплатити такі послуги (а. с. 122 - 131 т. 5), копію платіжної інструкції від 03 травня 2025 року, згідно якого ПрАТ «Завод Супутник» перерахувало на рахунок АО «Максимальний захист» 50000 грн. з призначенням платежу сплата за надання юридичних послуг від ПрАТ «Завод Супутник» за договором № 0112/23, додаткова угода № 26 (а. с. 132 т. 5), копію додаткової угоди № 26 від 24 квітня 2025 року до договору на правове обслуговування юридичної особи від 01 грудня 2023 року № 0112/23, згідно п. 1, 2 якої сторони домовились визначити вартість послуг юридичної компанії з представництва замовника в Шевченківському районному суді м. Києва під час розгляду справи № 761/9401/24, вартість юридичних послуг юридичної компанії, обумовлена в п. 1 цієї додаткової угоди, становить 50000 грн. (а. с. 133 т. 5), копію складеного 24 квітня 2025 року акту здачі-приймання наданих послуг за договором № 0112/23, додаткова угода № 26 від 24 квітня 2025 року, згідно якого на дату складання цього акту сторони дійшли згоди, що юридична компанія надала правову допомогу в об`ємі та строки, визначені в додатковій угоді № 26 до договору на загальну суму 50000 грн., дана сума сплачена замовником у повному обсязі безготівково шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок юридичної компанії, і сторони цим актом підтверджують надання та отримання обумовлених договором послуг в повному обсязі та відсутність взаємних претензій до якості, кількості та строків надання послуг (а. с. 134 т. 5). 24 лютого 2026 року ФОП ОСОБА_1 подала клопотання на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому просила призначити судове засідання для розгляду справи з належним повідомленням всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 246 ЦПК України, відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі, а у разі її часткового задоволення суттєво зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з неї, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, керуючись ч. 5-6 ст. 137, ч. 4 ст. 141 ЦПК України та практикою Верховного Суду. Зазначала, що положення ч. 2 ст. 246 ЦПК України встановлюють обов`язок суду призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, забезпечивши кожній стороні можливість бути повідомленою та надати свої заперечення, а розгляд такої справи без повідомлення учасників справи є порушенням права на справедливий судовий розгляд Щодо неспівмірності заявлених витрат зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, вказувала, що заявник є третьою особою у справі за первісним позовом та співвідповідачем за позовом третьої особи з самостійними вимогами. При цьому процесуальна роль третьої особи є значно меншою порівняно з позивачем та відповідачем, що само по собі зумовлює менший обсяг процесуальних дій та витрат. Вказувала, що заявником не надано детального опису виконаних робіт (послуг), а відповідно до практики Верховного Суду, а саме постанови від 27 березня 2024 року у справі № 924/691/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19 сторона зобов`язана надати суду деталізований опис конкретних послуг, виконаних адвокатом. Наданий акт здачі-приймання не містить розбивки по видах послуг та витраченому часу. Вказувала, що сума 50000 грн. є неспівмірною зі складністю справи, оскільки справа стосується визнання недійсними електронних торгів, яка відноситься до категорії справ середньої складності. Верховний Суд неодноразово зазначав (справи № 922/3436/20, № 910/7586/19), що суд має врахувати ринкову вартість аналогічних послуг та реальний обсяг роботи, виконаної адвокатом. Звертала увагу, що договір укладено в грудні 2023 року, тоді як додаткова угода про визначення вартості послуг датована квітнем 2025 року. Заявник не пояснив, чому вартість послуг по справі, яка перебувала на розгляді з 2024 року, була зафіксована лише за декілька місяців до ухвалення рішення, що ставить під сумнів реальність таких витрат саме в зв`язку з розглядом даної справи, а не внаслідок загального правового обслуговування. Щодо неналежного обґрунтування заяви, зазначала, що з матеріалів справи неможливо встановити, скільки судових засідань відвідав представник заявника та яка частка гонорару відносяться безпосередньо до справи № 761/9401/24, а не до загального правового обслуговування, яку кількість процесуальних документів складено виключно у цій справі, чи не є фактично договір про правове обслуговування договором про абонентське обслуговування, яке охоплює і інші справи заявника, в зв`язку з чим відсутні підстави для повного покладення витрат саме на сторін у цій справі. Щодо пропорційного розподілу між позивачами, зазначала, що навіть за умови часткового задоволення заяви суд безпідставно поклав на ФОП ОСОБА_1 більшу частину витрат (20000 грн. проти 10000 грн. з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13». Проте ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що має значення при оцінці пропорційності та справедливості розподілу відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, а механічний розподіл витрат без урахування реального процесуального навантаження від кожного позивача на заявника є необґрунтованим. ПрАТ «Завод Супутник» виступало відповідачем переважно за позовом ОСОБА_1 , однак це не означає, що саме остання зумовила більший обсяг роботи адвоката без відповідного документального підтвердження. Суд першої інстанції не надав жодного мотивування, чому частка витрат, що стягується з неї, є вдвічі більшою, ніж з іншого апелянта. 24 лютого 2026 року ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» подав заяву про відмову у стягненні з нього на користь ПрАТ «Завод Супутник» судових витрат, посилаючись на те, що провадження в справі було відкрите ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року, при цьому ані позивачем, ані судом не було визначено ПрАТ «Завод Супутник» як учасника справи, і лише за заявою самого ПрАТ «Завод Супутник» його було залучено як третю особу без самостійних вимог на предмет спору. При цьому процесуальна роль третьої особи є значно меншою порівняно з позивачем чи відповідачем, що само по собі зумовлює менший обсяг процесуальних дій і витрат. Отже, дії позивача не призвели до настання негативних наслідків для третю особу без самостійних вимог у вигляді понесених ним судових витрат. Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у п. 140 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1965/21, згідно якої подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є не самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Звертав увагу, що на підтвердження понесених витрат ПрАТ «Завод Супутник» долучив до заяви наступні докази: договір, копію платіжної інструкції, додаткову угоду та акт, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, проте ані у заяві, ані у долучених до неї письмових доказах не зазначило та не подало до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Отже, загальна заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. не є співмірною із складністю справи, не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20). Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24, від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24, додатковій постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20 та інших. Наведеним положенням закону та правовим висновкам Верховного Суду додаткове рішення суду першої інстанції відповідає. Суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 137 ЦПК України, зважаючи на те, що у задоволенні позовів відмовлено, проаналізувавши вартість і обсяг наданих АО «Максимальний захист» стороні відповідача (заявника) юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих зазначеним представником процесуальних документів, як зі сторони третьої особи за первісним позовом, так, і сторони відповідача за позовом третьої особи із самостійними вимогами, а також час, який необхідний вказаному адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи в суді, зважаючи на наявність мотивованого клопотання представника позивача та третьої особи із самостійними вимогами про зменшення розміру витрат на правову допомогу, дійшов висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме: з ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» слід стягнути на користь ПрАТ «Завод Спутник» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., з ФОП ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПрАТ «Завод Супутник» витрати - у розмірі 20000 грн., які, на переконання суду, є обґрунтованими та відповідають дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона заявника у цій справі. Судом першої інстанції при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають компенсації, було враховано, що заявлена стороною заявника сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах заявника, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог. Оскільки розмір витрат на правничу допомогу вже було значно (у 0,6 разів) зменшено судом першої інстанції від заявленого позивачем, а в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 не зазначено, з яким розміром витрат на правничу допомогу вона погоджується, апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що процесуальна роль ФОП ОСОБА_1 є значно меншою порівняно з позивачем чи відповідачем за первісним позовом, що безпосередньо зумовлює менший обсяг процесуальних дій, що заявлена сума 50000 грн., з якої суд стягнув з ФОП ОСОБА_1 20000 грн., є неспівмірною зі складністю справи про визнання недійсними електронних торгів, яка належить до категорій середньої складності, а також, що суд першої інстанції не надав жодного мотивування, чому частка витрат, що стягується з неї, є вдвічі більшою, ніж з іншого апелянта. Такі доводи ґрунтуються виключно на незгоді ФОП ОСОБА_1 з розміром присуджених витрат на правничу допомогу і не містять будь-яких доказів неспівмірності. ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» у апеляційній скарзі посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у п. 140 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, згідно яких подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Зазначеним правовим висновкам додаткове рішення суду не суперечить, оскільки в цій постанові Велика Палата Верховного Суду не зазначала, що відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є підставою для беззаперечної відмови в задоволенні стягнення таких витрат, і оскільки в п. 147 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Оцінюючи доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 , що попри те, що нею заздалегідь подано письмові заперечення на заяву ПрАТ «Завод Супутник», суд розглянув справу за її відсутності без з`ясування причин такої відсутності та не врахував у повному обсязі доводи, викладені у поданих запереченнях, апеляційний суд враховує таке. Згідно ч. 3, 4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. З матеріалів справи вбачається, що учасники справи, в тому числі ФОП ОСОБА_1 , були належним чином повідомлені судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду заяви про ухвалення судового рішення, що підтверджується довідкою Шевченківського районного суду м. Києва про доставку судової повістки в електронний кабінет 31 березня 2026 року (а. с. 207 т. 5). При цьому як ФОП ОСОБА_1 , так і ТОВ «Ювелірний завод «Діамант-13» скористалися правом подати заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, які були враховані судом першої інстанції та зменшено розмір витрат на правничу допомогу. За даних обставин, апеляційний суд не вбачає допущення порушень судом першої інстанції норм процесуального права, про які стверджували позивачі в апеляційних скаргах. Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з судовим рішенням та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідають обставинам справи, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційних скаргах. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювелірний завод «Діамант-13» та апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.