Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/2416/25

Справа № 138/2416/25 Провадження № 22-ц/801/1481/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Савкова І. М. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 рокуСправа № 138/2416/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Копаничук С. Г., Міхасішина І. В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Рішення ухвалила суддя Савкова І. М. Рішення ухвалено без виклику сторін у м. Могилів-Подільський Повний текст рішення складено 09 квітня 2026 року, Встановив: У серпні 2025 року ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 21 серпня 2018 року між ТОВ «Авентус України» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 276219. Сума кредиту становила 4000,00 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору та перерахувало відповідачу кредитні кошти, але відповідач ОСОБА_2 не виконав умови договору, внаслідок чого в нього виникла заборгованість. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 1, а 06 грудня 2018 року на виконання договору факторингу було укладено додаткову угоду № 9 та підписано Реєстр прав вимоги № 10 про те, що на умовах зазначеного договору клієнт відступив фактору право вимоги по ряду боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 , на підставі чого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 276219 від 21 серпня 2018 року. Таким чином, позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» набув прав кредитора відносно відповідача ОСОБА_1 . Протоколом № 1706 загальних зборів ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» від 25 липня 2024 року змінено найменування ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС», та наказом № 55-к від 25 липня 2024 року, на виконання цього протоколу внесені зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства. Крім того, позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС», посилаючись також на своє право як нового кредитора, нарахував інфляційні втрати у сумі 3376,18 грн. та 3 % річних у сумі 1390,87 грн., у зв`язку з чим, загальний розмір заборгованості становить 20 207,05 грн., з яких: 15 440,00 грн. - заборгованість за кредитним договором, 1390,87 грн. - сума збитків з урахуванням 3% річних, 3376,18 грн. - сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань. Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, сплати пені і штрафів, просив стягнути заборгованість в загальній сумі 20207,05 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правничу допомогу, а також поновити строк позовної даності, посилаючись на судову практику та п.12 і п.19 «Прикінцевих положень» ЦК України. Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС заборгованість за кредитним договором № 276219 від 21 серпня 2018 року у загальному розмірі 20207,05 грн., що складається з: суми заборгованості в розмірі 15 440,00 грн., суми інфляційних втрат - 3376,18 грн. та суми 3% річних 1390,87 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ОСОБА_1 вважає, що жодних кредитів він не брав та договорів з фінансовими установами не укладав, грошових коштів не отримував. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів на банківський картковий рахунок позичальника у розмірі зазначеному в договорах про надання кредиту. Зокрема не надано суду копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо. Позивач на підтвердження набуття ним права вимоги посилається на те, що право вимоги до нього виникло саме на підставі договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року в той час як спірний кредитний договір укладено лише 21 серпня 2018 року. Отже, на момент укладення договору факторингу кредитних правовідносин на підставі договору № 276219 укладеного з ОСОБА_1 ще не існувало. Відтак позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання не виконання відповідачем зобов`язань за договором № 276219 від 21 серпня 2018 року, а відтак позовні вимоги не підлягають до задоволення. Відповідач також вказує на те, що на його переконання стягнення з нього відсотків, штрафів та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань недопустиме, оскільки він є військовослужбовцем, а тому відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий військовослужбовців та членів їх сімей» вони не повинні йому нараховуватись. ОСОБА_1 заперечує і щодо розміру витрат на правничу допомогу стягнутих на користь позивача, вважає їх надмірними та не співмірними зі складністю справи. Позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» відзив на апеляційну скаргу відповідача у встановлений строк не подав. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що 25 липня 2024 року, відповідно до протоколу загальних зборів № 1706, перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Згідно наказу № 55-к від 25 липня 2024 року на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства. Так, 21 серпня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 276219. Відповідно до індивідуальної частини договору № 276219 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 4000,00 грн. Позивач виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 276219 від 21 серпня 2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату відступлення права вимоги, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15 440,00 грн., а саме : - сума основного боргу 4000,00 грн. - сума боргу за процентами 2160,00 грн. - сума боргу за пенею і штрафами 9280,00 грн. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. 06 грудня 2018 року укладено додаткову угоду № 9 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 10 від 06 грудня 2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 276219 від 21 серпня 2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання умов кредитного договору ОСОБА_1 були порушені права позивача. А тому, оцінюючі представлені позивачем докази та наведені аргументи, суд дійшов до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення в повному обсязі. Зазначивши, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить: період прострочення грошового зобов`язання 1097 днів 15 440,00 грн. (сума боргу) + 3376,18 грн. (інфляційне збільшення) + 1390,87 грн. (штрафні санкції) = 20 207,05 грн. Тобто, заборгованість відповідача за кредитним договором № 276219 від 21 серпня 2018 15 540,00 грн. Сума збитків з урахуванням 3% річних 1390,87 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 3376,18 грн. Разом заборгованість становить 20 207,05 грн. Вказаний розрахунок здійснено за період з 23/02/2019 до 23/02/2022. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів. Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису. Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору. Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором. Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства. Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що договір № 608284527 від 21 серпня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками «електронно-цифровим підписом 21:08:2018 19:56:36». Відповідно до доданої до позову довідки підписання договору відбулось одноразовим ідентифікатором А712159, котрий було надіслано на фінансовий номер позичальника +380673953187. У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства». Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення зазначеного договору. Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо неукладеності договору є безпідставними та підлягають відхиленню. Доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів на банківський картковий рахунок позичальника, апеляційним судом відхиляються. Судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц). Позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС», як і первісний кредитор, з урахуванням перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки товариство не є банком та здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема безготівковий переказ коштів без відкриття банківських рахунків. Натомість товариство надало усі наявні докази, що підтверджують факт перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 зазначену позичальником при укладенні договору № 276219 від 21 серпня 2018 року. Перерахування коштів підтверджується довідкою ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» від 15 липня 2025 року, у якій під номером 107 міститься запис про здійснення перерахування коштів за договором № 276219; код транзакції: creditplus-593488; ІПН клієнта: 2503516091; ПІБ клієнта: ОСОБА_1 . Зазначене кореспондує із даними ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», котре надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 1582 від 02.07.2015) та отримало Ліцензію Національного банка України № 21/1064-рк від 08 червня 2023 року. Відповідно до довідки ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 5713-ВП від 15 липня 2025 року у межах виконання договору ВП-200417-1 від 20 квітня 2017 року було здійснено за дорученням ТОВ «Авентус Україна» наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: «21.08.2018 на суму 4000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 206686, номер транзакції в системі WayForPay creditplus-593488». Крім того, відповідно до основних засад цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов`язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач. Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 276219 від 21 серпня 2018 року, відповідачем ОСОБА_1 не надано виписки по його особовому рахунку, доступ до якої він має, як клієнт банку-емітента банківської карти на котру було здійснено переказ коштів, чи довідки про відсутність у нього банківської карти № НОМЕР_1 на момент укладення договору та здійснення перерахування коштів. Колегія суддів вважає, що така поведінка відповідача не відповідає ознакам чесності, відкритості й поваги до інших учасників судового процесу та суду, вона не направлена на сприяння суду в своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, справедливому вирішенні спору, а має на меті уникнення виконання зобов`язання перед позивачем. Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у позивача права вимоги за кредитним договором № 276219 від 21 серпня 2018 року апеляційний суд відхиляє у зв`язку з безпідставністю. Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. У постанові КЦС Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 за подібних обставин зроблено висновок що: - допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; - наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимоги існують до або в момент укладення договору факторингу; - майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; - у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); - майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. Як уже зазначено, 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Пунктом 2.1. розділу 2 вказаного договору, передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимог. 06 грудня 2018 року, тобто уже після укладення кредитного договору № 276219 від 21 серпня 2018 року, укладено додаткову угоду № 9 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 10 від 06 грудня 2018 року про те, що на умовах зазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 276219 від 21 серпня 2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Отже, колегія суддів вважає, що копії договору факторингу, додаткової угоди до нього, реєстр прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах і в порядку, визначеному чинним законодавством. Посилання в апеляційній скарзі про те, що стягнення з нього відсотків, штрафів та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань недопустиме, оскільки він є військовослужбовцем, а тому відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий військовослужбовців та членів їх сімей» вони не повинні йому нараховуватись, апеляційний суд вважає безпідставним. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відсотки за користування кредитними коштами за договором № 276219 від 21 серпня 2018 року нараховувались первісним кредитором та їх розмір залишився незмінним з моменту відступлення права вимоги та узгоджується з витягом з реєстру боржників. При цьому сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 3376,18 грн., та 3% річних 1390,87 грн. нараховані за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року. Згідно доданої до апеляційної скарги копії військового квитка вбачається, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 16 червня 2023 року (а. с. 121 на звороті). При цьому, соціальний захист військовослужбовців врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ. Із положень статті 3 Закону України № 2011-ХІІ слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей. Згідно з частиною 15 статті 14 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції на час укладення сторонами кредитного договору) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме: 1) звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; 2) звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту. Вказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Зазначене узгоджується з постановами Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц. Оскільки у період нарахування відсотків за користування кредитом ОСОБА_1 не був військовослужбовцем, він не належав до осіб, яким згідно з частиною 15 статті 14 Закону України № 2011-ХІІ відсотки не нараховуються. При цьому за період з 16 червня 2023 року до дня ухвалення судового рішення, нарахування будь-яких відсотків чи штрафних санкцій не здійснювалося. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Посилання відповідача ОСОБА_1 щодо надмірності розміру витрат на правничу допомогу стягнутих на користь позивача, а також їх неспівмірність зі складністю справи, апеляційний суд вважає недоречним за обставин цієї справи. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору про надання правничої допомоги № 33 від 22 березня 2024 року ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» та адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» в особі керуючого бюро адвоката Міньковської А. В., домовились, що адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 4.7 договору, тарифікація наданих послуг відбувається за наступною сіткою, в якій зазначено вартість написання позовної заяви 3500,00 7000,00 грн. Згідно витягу з акту про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 21 серпня 2025 року, детального опису робіт, сторони погодили вартість наданих послуг у розмірі 5000,00 грн. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15ц). Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, із заявлених 5000,00 грн. до 3500,00 грн. Такий розмір витрат відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, визначеним процесуальним законом і судовою практикою, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, обсягу наданих адвокатом послуг, а також характеру та кількості вчинених процесуальних дій. Підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Вирішуючи питання судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, слід дійти висновку, що оскільки апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, понесені ним в суді апеляційної інстанції судові витрати зі сплати судового збору залишаються за ним. Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіС. Г. Копаничук І. В. Міхасішин