Постанова КЦС ВС № 460/1828/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 460/1828/19 провадження № 61-3904св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Скобало Роксоляна Володимирівна, Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зозуля Андрій Васильович, на постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року у складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Шандри М. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Скобало Р. В. (далі - приватний нотаріус Яворівського РНО Львівської області), про розірвання договору дарування будинку. Позов мотивовано тим, що 22 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування будинку, посвідчений приватним нотаріусом Яворівського РНО Завадцькою Р. В., зареєстрований у реєстрі за № 156, на підставі якого позивачка подарувала своїй дочці ОСОБА_3 житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,0 кв. м, житловою площею 52,6 кв. м. Відповідачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Надалі між сторонами виникли конфлікти, під час яких відповідачка принижувала ОСОБА_1 , завдавала їй тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим позивачка неодноразово зверталась із відповідними заявами до правоохоронних органів. Так, за заявами позивачки внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме: 19 жовтня 2017 року за № 12017140350001291, 25 грудня 2017 року за № 12017140350001437; 19 лютого 2018 року за № 12018140350000257. За результатами проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018140350000257 від 19 лютого 2018 року відповідачці ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру у спричиненні ОСОБА_1 легкого умисного тілесного ушкодження, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. 28 липня 2021 року Яворівський районний суд Львівської області стосовно відповідачки ухвалив вирок, яким встановлено винуватість останньої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до пункту 9 договору дарування дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровувана умисно вчинить злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. У разі розірвання договору дарування обдаровувана зобов`язується повернути дарунок у натурі. Такі положення договору відповідають частині першій статті 727 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд: розірвати договір дарування будинку від 22 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського РНО Завадцькою Р. В., зареєстрований у реєстрі за № 156, реєстраційний номер 11785346; скасувати реєстрацію права власності та скасувати запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 11785346, проведений 12 лютого 2009 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»; відновити за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Яворівський районний суд Львівської області ухвалою від 04 січня 2024 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради. Яворівський районний суд Львівської області рішенням від 06 серпня 2025 року (у складі судді Швед Н. П.) позов ОСОБА_1 задовольнив. Розірвав договір дарування будинку від 22 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського РНО Львівської області Скобало Р. В. Скасував реєстрацію права власності та запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. Задовольняючи позов, місцевий суд керувався тим, що оскільки відповідачка як обдаровувана вчинила кримінальне правопорушення у вигляді спричинення умисного легкого тілесного ушкодження позивачці ОСОБА_1 , яка є дарувальником, що підтверджується вироком суду, подароване майно на день звернення з позовом залишалося у власності відповідачки, отже, наявні передбачені частинами першою, четвертою статті 727 ЦК України підстави для розірвання укладеного між сторонами договору дарування. Не погодившись із рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пащук А. І., оскаржила його до апеляційного суду. У апеляційній скарзі зазначала, що після укладення договору дарування спірний житловий будинок зазнав суттєвих змін та покращень, у результаті яких площа будинку збільшилася з 80,0 кв. м до 168,8 кв. м. Загальна сума покращень становить 2 828 667,00 грн. Вважала, що розірвати договір дарування можливо лише у випадку, коли дарунок існує, однак спірний будинок після реконструкції піддався змінам, тому його неможливо повернути в натурі. Позивачка обрала неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позову про визнання недійсним договору дарування, на підставі якого право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_2 , не поновить майнових прав позивачки. Також посилалась на те, що позивачка пропустила спеціальний строк тривалістю один рік, який встановлений з метою реалізації права дарувальника щодо розірвання договору. Львівський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2026 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 06 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн судових витрат. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред`явлення вимоги є збереженим. При цьому на момент пред`явлення дарувальником вимоги про розірвання договору дарування, обдаровуваний повинен бути власником майна (дарунка). Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що проведення реконструкції та добудови будинку свідчить про те, що спірне нерухоме майно не збереглося у початковому стані, в якому існувало на момент укладення договору дарування від 22 січня 2009 року. Оскільки однією з передбачених статтею 727 ЦК України умов розірвання договору є збереження дарунка в натурі, істотна зміна площі та параметрів будинку унеможливлює повернення того самого об`єкта, що був предметом договору дарування, який позивачка просить розірвати. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності, оскільки у цьому випадку право на розірвання договору виникає саме з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2026 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зозуля А. В., просить постанову апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 5013/462/12, від 04 вересня 2018 року у справі № 914/2660/15, від 19 квітня 2018 року у справі № 161/3376/17, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15, від 13 січня 2021 року у справі № 535/44/16, від 13 травня 2021 року у справі № 363/3583/15, від 10 січня 2024 року у справі № 907/385/22, 20 листопада 2024 року у справі № 520/820/17, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18. Доводи касаційної скарги з підстав порушення норм процесуального права Заявниця посилається на те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 78, 83, 367 ЦПК України в основу висновків щодо реконструкції та зміни планування спірного будинку поклав експертний висновок від 22 грудня 2025 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, поданий відповідачкою під час розгляду справи в апеляційному суді. Отже, вказаний висновок експерта не був предметом дослідження та оцінки у сукупності з іншими доказами під час розгляду справи у суді першої інстанції. Такий доказ подано з порушенням процесуальних строків та за відсутності відповідного клопотання про поновлення строків на подання доказів із зазначенням поважних причин неможливості його подання у суді першої інстанції, водночас апеляційний суд не навів мотивів щодо його прийняття. Доводи касаційної скарги з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права Заявниця вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про незбереженість спірного житлового будинку, оскільки не врахував, що реконструкція будинку не є створенням нового об`єкта нерухомого майна. Не може вважатися новою річчю об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та за використанням функціональних елементів цього майна. Апеляційний суд неправильно застосував статтю 727 ЦК України, оскільки умову про збереженість дарунка на момент пред`явлення вимоги про розірвання договору, про яку йдеться у частині четвертій цієї статті, законодавець встановив у розумінні існування такого об`єкта в натурі та з огляду на належність його на праві власності обдаровуваному. Також заявниця як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 727 ЦК України у випадку, коли нерухоме майно (дарунок) після укладення договору дарування самочинно добудоване чи реконструйоване. Доводи інших учасників справи У травні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лилик В. В., надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції 24 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зозуля А. В., на постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року. Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував з Яворівського районного суду Львівської області матеріали справи. У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2026 року призначив справу до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 22 січня 2009 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) укладено договір дарування будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського РНО Завадцькою Р. В., зареєстрований у реєстрі за №

156. Згідно з пунктом 1 цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 вказаний житловий будинок, загальною площею 80,0 кв. м, житловою площею 52,6 кв. м, що складається з чотирьох житлових кімнат та кухні, а також господарські будівлі та споруди: прибудову, літ «А-1»; літню кухню, літ «Б»; хвіртки - 1, 4, 5, 7, 9; колодязь, літ. «К»; огорожі - 2, 3, 6, 8; замощення, літ. «І» (а. с. 7, т. 1). Сторони договору оцінили дарунок у сумі 182 608,00 грн. Відповідно до пункту 9 договору дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровувана умисно вчинить злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. У разі розірвання договору дарування обдаровувана зобов`язується повернути дарунок у натурі. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО») від 12 лютого 2009 року № 21851146 житловий будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 січня 2009 року. 27 липня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу відповідачка змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Згідно з відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб від 26 вересня 2023 року № 135374 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Яворівський районний суд Львівської області вироком від 28 липня 2021 року, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, ОСОБА_2 визнав винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та призначив їй покарання у виді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680,00 грн. На підставі статей 49, 74 КК України ОСОБА_2 звільнив від покарання за вчинення кримінального правопорушення у зв`язку із закінченням строків давності (а. с. 188-193, т. 1). Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 13 січня 2006 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Іншого житла не має. У провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебуває на розгляді справа № 944/5940/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на покращення будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Яворівський районний суд Львівської області ухвалою від 26 березня 2025 року у справі № 944/5940/23 зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 460/1828/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Яворівського РНО Скобало Р. В., Орган опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про розірвання договору дарування будинку.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримінальне правопорушення проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі. Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов`язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору. За таких обставин можна дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник має право лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред`явлення такої вимог є збереженим. Системний аналіз наведених положень статті 727 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що предметом договору дарування має бути річ індивідуально визначена, неспоживча, відповідної цінності для дарувальника. Отже, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред`явлення вимоги є збереженим, тобто перебуває у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунка є невід`ємною складовою збереженості дарунка на момент пред`явлення дарувальником вимоги про розірвання договору. Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України). Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі частини першої статті 727 ЦК України не виникають. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 717, 727 ЦК України викладено у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 464/1509/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 357/10458/18. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що 22 січня 2009 року подарувала своїй дочці ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідчений приватним нотаріусом Яворівського РНО Завадцькою Р. В., зареєстрований у реєстрі за №

156. Вказувала, що між нею та ОСОБА_2 тривалий час існують неприязні стосунки, у результаті чого виникають конфлікти, що підтверджується неодноразовими зверненнями ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо вчинення насильницьких дій відповідачкою та завдання їй тілесних ушкоджень. Постановою слідчого Яворівського відділу поліції ГУНП у Львівській області від 26 грудня 2017 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 20 листопада 2017 року за № 12017140350001437 за заявою ОСОБА_1 про заподіяння тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_2 , закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Яворівський районний суд Львівської області вироком від 28 липня 2021 року, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, визнав винуватою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, на підставі статей 49, 74 КК України ОСОБА_2 звільнив від покарання за вчинення кримінального правопорушення у зв`язку із закінченням строків давності. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що унаслідок вчинення обдаровуваною ОСОБА_2 кримінального правопорушення проти життя і здоров`я дарувальниці ОСОБА_1 , остання набула право вимагати розірвання договору дарування житлового будинку, укладеного між ними 22 січня 2009 року. Місцевий суд виснував про наявність такої умови застосування статті 727 ЦК України, як збереженість майна за обдаровуваною на дату пред`явлення вимоги про розірвання договору дарування, оскільки відповідно до наданих позивачкою доказів спірний житловий будинок зареєстрований на праві власності за обдаровуваною ОСОБА_2 . З наведених підстав суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення відповідачки щодо незбереження дарунка та відсутності підстав для застосування статті 727 ЦПК України, що, на її думку, підтверджується висновком експерта від 24 серпня 2023 року № 725-Е, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, відповідно до якого вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 до проведення поліпшень становила 2 011 200,00 грн, а після проведених поліпшень - 4 839 867,00 грн (т. 2, а. с. 55-72). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов протилежних висновків щодо доведеності такої обов`язкової умови розірвання договору дарування, як збереженість дарунка. Так, ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд вважав, що спірне нерухоме майно не збереглося у початковому стані, в якому існувало на момент укладення договору дарування, оскільки істотна зміна площі та параметрів спірного будинку унеможливлює його повернення дарувальнику, що підтверджується висновком експерта від 22 грудня 2025 року № 20/11, складеним судовим експертом Галаєм О. Р. за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, поданим ОСОБА_2 під час розгляду справи в апеляційному суді. Щодо доводів касаційної скарги з підстав порушення апеляційним судом норм процесуального права Одними з основних доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є аргументи про те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 78, 83, 367 ЦПК України, практиці Верховного Суду безпідставно, не мотивувавши, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, які призвели до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові. Водночас відповідачка ОСОБА_2 жодним чином не мотивувала неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції. Апеляційний суд не постановив окремого процесуального документа про прийняття цих доказів до розгляду та не навів відповідних мотивів у оскаржуваній постанові щодо необхідності їх прийняття. Верховний Суд погоджується з наведеними доводами касаційної скарги з огляду на таке. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, на неврахування апеляційним судом висновків якої посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що з огляду на положень частини четвертої статті 365, статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом із тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності. ЄСПЛ зазначив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представляти свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення у справі «Dombo Beheer B. V. v The Netherlands», заява № 14448/88, пункт 33, від 27 жовтня 1993 року). З матеріалів справи убачається, що в апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду 28 серпня 2025 року, відповідачка посилалась, зокрема, на те, що після укладення договору дарування спірний житловий будинок зазнав суттєвих змін та покращень, у результаті яких площа будинку збільшилася з 80,0 кв. м до 168,8 кв. м, а загальна сума покращень становить 2 828 667,00 грн. Львівський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2025 року закінчив проведення підготовчих дій та призначив справу до розгляду на 05 лютого 2026 року. 02 січня 2026 року відповідачка на адресу Львівського апеляційного суду надіслала клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 22 грудня 2025 року № 20/11, складеного судовим експертом Галаєм О. Р. за результатами проведення будівельно-технічної експертизи (т. 3, а. с. 63-76). Зазначила про те, що цей доказ не міг бути поданий до місцевого суду та отриманий нею після ухвалення рішення, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення відповідної експертизи. Вказаний експертний висновок від 22 грудня 2025 року № 20/11 суттєво відрізняється від експертного висновку від 24 серпня 2023 року № 725-Е, наданого відповідачкою у суді першої інстанції, стосується питання внесення змін до конструктивних елементів спірного житлового будинку, що не було предметом перевірки та оцінки суду першої інстанції. Верховний Суд зазначає, що під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603). Зазначені ОСОБА_2 у клопотанні про долучення доказів причини, а саме, що місцевий суд відмовив у задоволенні її клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, підлягали оцінці апеляційним судом на предмет винятковості випадку можливості прийняття зазначеного експертного висновку, тобто наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від неї. Зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що апеляційний суд під час апеляційного розгляду справи та ухвалення нового судового рішення взяв до уваги, досліджував та оцінював поданий відповідачкою новий доказ, а саме висновок експерта від 22 грудня 2025 року № 20/11, складений судовим експертом Галаєм О. Р. за результатами проведення будівельно-технічної експертизи. Водночас суд апеляційної інстанції не надав оцінки зазначеним доводам ОСОБА_2 , усупереч наведеним вище нормам процесуального права та сталій судовій практиці не з`ясував поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, узагалі не вирішував питання їх прийняття, не мотивував свій висновок та не зазначив про це ні окремим процесуальним документом, ні у своїй постанові по суті спору. За наведених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Оскільки встановлено підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує. Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на викладене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зозуля Андрій Васильович, задовольнити частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв О. М. Ситнік