Постанова КЦС ВС № 509/1087/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 509/1087/24 провадження № 61-546св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: заявник - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович, заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник), правонаступником якого є ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (стягувач), розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року у складі судді Гандзія Д. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог заяви У лютому 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. (далі - приватний виконавець Колечко Д. М.) звернувся до суду із заявою про заміну боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-787/11, виданого Овідіопольським районним Одеської області 09 серпня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») заборгованості у розмірі 78 119,00 дол. США, на його правонаступника - ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що під час примусового виконання виконавчого листа від 09 серпня 2011 року № 2-787/11 йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_1 помер. Згідно з інформацією приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. (далі - приватний нотаріус Куркан Н. Ф.) спадщину після смерті ОСОБА_1 прийняв його син ОСОБА_2 . Посилаючись на наведене, приватний виконавець Колечко Д. М. просив суд замінити боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-787/11, виданого Овідіопольським райсудом Одеської області 09 серпня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк», заборгованості у розмірі 78 119,00 дол. США, на його правонаступника - ОСОБА_2 . Короткий зміст судових рішень Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви приватного виконавця Колечка Д. М. Вирішуючи заяву приватного виконавця Колечка Д. М., суд першої інстанції виходив з того, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями боржника має відбуватися у межах вартості спадкового майна. Водночас вартість спадкового майна, отриманого ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_1 , становить 108 537,62 грн, що унеможливлює задоволення вимог кредитора у розмірі 78 119,28 дол. США. Крім того, 22 лютого 2024 року приватний виконавець Колечко Д. М. звернувся до суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 поза межами строку, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). АТ «Райффайзен Банк» на порушення вимог статті 1281 ЦК України не пред`явило своїх вимог до спадкоємця божника, а отже, пропустило преклюзивний строк для пред`явлення своїх вимог до спадкоємців боржника. Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що у разі смерті поручителя, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором, оскільки дія поруки як особистого зобов`язання припиняється в момент смерті поручителя. Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу приватного виконавця Колечка Д. М. задоволено частково. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року змінено шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог заяви приватного виконавця Колечка Д. М., водночас помилився щодо мотивів такої відмови. Боржник ОСОБА_1 є поручителем за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року № 014/6024/82/80948. Водночас доказів щодо наявності у боржника ОСОБА_1 майнової поруки (договір застави (іпотеки), укладених з метою виконання позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору від 31 серпня 2007 року № 014/6024/82/80948 заявник не надав. Оскільки договір поруки не належить до переліку договорів, обов`язки за яким підлягають спадкуванню, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором, а тому вимоги приватного виконавця Колечка Д. М. про заміну боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 задоволенню не підлягають. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У січні 2025 року Колечко Д. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК України, дійшли помилкового висновку про те, що спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором, а отже, правовідносини не допускають правонаступництва. Водночас суди допустили поверхневе тлумачення та застосування статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та нерозмежування договірного зобов`язання із зобов`язанням, що виникло на підставі рішення суду. У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9510/14-ц, на яку посилалися суди попередніх інстанцій, вирішувалося питання про стягнення боргу зі спадкоємців поручителя, який помер до ухвалення судового рішення про стягнення боргу. Питання заміни сторони у виконавчому провадженні у цій справі не вирішувалося. У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 331/2682/14 (у касаційній скарзі помилково зазначено № 639/9510/14-ц), на яку посилалися суди попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції, розмежовуючи договірне зобов`язання та зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, погодився з висновком апеляційного суду про те, що якщо суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, то таке рішення суду не підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Верховний Суд погодився із висновком суду про стягнення боргу із спадкоємців поручителя, залучених після його смерті (боржник помер після винесення рішення суду першої інстанції про стягнення боргу). У цій справі (№ 509/4827/20), 04 липня 2011 року набрало законної сили рішення Овідіопольського районного суду Одеської області (справа № 2-787/11) про стягнення боргу, тобто, у поручителя виник обов`язок із виконання зазначеного судового рішення суду. 28 січня 2021 року приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 09 листопада 2011 року № 2-787/11, який не містить відмітки про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника). Надалі приватному виконавцю Колечку Д. М. стало відомо, що боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 , який був поручителем за кредитом, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Системний аналіз частин першої, другої статті 509, статті 11 ЦК України дає підстави для висновку про те, що до правовідносин із заміни боржника у виконавчому провадженні мають застосовуватися загальні положення Книги 5 ЦК України, а не виключно параграф 3 глави 49 Книги 5 (норми щодо поруки), незважаючи на те, що у конкретному випадку боржник у виконавчому проваджені у відносинах із банком є поручителем. У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 2022/2-182/11 зазначено, що заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували. Не звернули уваги на те, що згідно із вимогами ЦК України боржник - це сторона основного зобов`язання, тобто, у кредитних правовідносинах - позичальник, а згідно із положеннями Закону України «Про виконавче провадження» боржник - це сторона виконавчого провадження, що має за виконавчим документом вчинити дії на користь стягувача. Закон України «Про виконавче провадження» не містить поняття «поручитель», а отже, для застосування положень статті 15 вказаного Закону не має вирішального значення договірна підстава (кредитний договір, чи порука) за якою було стягнено борг за рішенням суду, що перебуває на виконанні, оскільки суди мають вирішувати питання правонаступництва обов`язків, що виникли саме на підставі рішення суду, а не договору. Крім того, на порушення вимог статей 89, 264, 265, 367 ЦПК України суди попередніх інстанцій не встановили, як обставини щодо дотримання кредитором строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, так і особи кредитора. Суди не врахували, що правонаступник боржника не вчиняв жодних дій із повідомлення належного кредитора про прийняття спадщини; не надали оцінки тому, що стягувач не знав та не міг знати про смерть боржника принаймні до звернення виконавця до суду із заявою про заміну сторони (22 квітня 2024 року). У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Степанишина А. С., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 січня 2025 року касаційну скаргу приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Тітову М. Ю., судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року з підстав, визначених частиною другою статті 389ЦПК України; витребувано із Овідіопольського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 509/1087/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У лютому2025 року матеріали справи № 509/1087/24 надійшли до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А., у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 червня 2011 року у справі № 2-787/11 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у сумі 78 119,28 дол. США, що в еквіваленті становило 620 618,62 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 09 листопада 2011 року Овідіопольський районний суд Одеської області видав виконавчий лист № 2-787/11 про стягнення солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 78 119,28 дол. США на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Спадщину після смерті ОСОБА_1 прийняв його син ОСОБА_2 та 27 липня 2013 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,8490 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Калаглійської сільської ради (ділянка № НОМЕР_1 , масив № НОМЕР_2 ), Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123781700:01:002:0036, вартістю 108 537,62 грн. Постановою приватного виконавця Колечка Д. М. від 28 січня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа від 09 серпня 2011 року № 2-787/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 78 119,28 дол. США на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль». Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання (частина п`ята статті 124 у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; стаття 129-1 у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року). Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (частини друга та третя стаття 129-1 Конституції України у редакції, що набрала чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з положеннями частин першої та другої статті 18 ЦПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічні положення були у частинах першій і другій статті 14 ЦПК України у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII)). Близьке за змістом визначення виконавчого провадження було і у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, що був чинним до 05 січня 2017 року (далі - Закон № 606-XIV). Отже, виконання судового рішення є заключним етапом цивільного процесу щодо захисту порушеного права чи законного інтересу особи, що звернулась до суду за захистом. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (частина перша статті 37 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно). Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року (статті 378 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно). Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (частина перша статті 378 ЦПК України у редакції, яка була чинною на час смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )). За змістом абзацу другого частини другої статті 39 Закону № 606-XIV виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 606-XIV (смерть, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво). У постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження та вважала, що вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником. У свою чергу відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відтак процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим. Вирішуючи заяву приватного виконавця Колечка Д. М., суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що спадкоємець поручителя не є солідарним боржником за кредитним договором, оскільки дія поруки як особистого зобов`язання припиняється в момент смерті поручителя. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком місцевого суду, зазначивши, що договір поруки не належить до переліку договорів, обов`язки за якими підлягають спадкуванню, а тому вимоги приватного виконавця Колечка Д. М. про заміну боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 не підлягають задоволенню саме з цих підстав. Колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, оскільки у спірних правовідносинах питання щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_1 обов`язку щодо виконання зобов`язань за кредитним договором вирішенню не підлягало, зважаючи на те, що заборгованість за договором кредиту уже була стягнена зі спадкодавця за його життя на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 червня 2011 року у справі № 2-787/11. Судам належало перевірити, чи входить до складу спадщини обов`язок із виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що належав спадкодавцю ( ОСОБА_1 ) за життя та, відповідно, наявність чи відсутність правових підстав для процесуального правонаступництва. Крім того, відмовляючи у задоволенні заяви приватного виконавця Колечка Д. М., суд першої інстанції також виходив з того, що АТ «Райффайзен Банк» на порушення вимог статті 1281 ЦК України не пред`явило свої вимоги до спадкоємця божника, у встановлений законом строк, зважаючи на те, що банк був обізнаний про смерть боржника ОСОБА_1 03 червня 2021 року, оскільки банк є учасником виконавчого провадження № НОМЕР_3 та користується своїм правом брати участь у виконавчих діях, що підтверджується, зокрема, постановою про зміну назви сторони виконавчого провадження від 02 липня 2021 року. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки цивільні права і обов`язки ОСОБА_1 , як поручителя у правовідносинах із АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та позичальником ОСОБА_3 , не підлягають спадкуванню, то суд першої інстанції помилково надав оцінку вартості майна та строкам, визначеним статтею 1281 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку із цим не може бути виконано іншою особою. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частини третя, четверта статті 1281 ЦК України. Оскільки зі смертю боржника його грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц (провадження № 14-12цс24)). Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України (див.: пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), пункти 9.3., 9.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс21)). Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, належно не встановили обставин щодо дотримання кредитором строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України, зокрема, коли стягувач дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, та особу кредитора, не перевірили доводів приватного виконавця Колечка Д. М. про те, що правонаступник боржника не вчиняв жодних дій щодо повідомлення кредитора про прийняття спадщини боржника; стягувач не знав та не міг знати про смерть боржника принаймні до звернення виконавця до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження (22 лютого 2024 року), у той час, коли 19 березня 2024 року справа уже була вирішена судом першої інстанції. Зазначене є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України). За правилами частини третьої статті 411 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). Зважаючи на те, що доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, належно дослідити зібрані у справі докази, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення. Щодо судових витрат Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то нового розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 березня 2024 року у складі судді та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк