Постанова КЦС ВС № 462/2557/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 462/2557/24 провадження № 61-4720св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тарасенко Леонід Леонідович, на рішення Залізничного районного суду м. Львова, у складі судді Боровкова Д. О., від 11 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 17 березня 2025 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд в порядку поділу майна, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя: - визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; - стягнути з відповідачки на його користь 1/2 частку вартості автомобіля «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , в розмірі 104 650 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 24 листопада 2001 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року у справі № 462/1712/23. В період шлюбу подружжя придбало квартиру та автомобіль, які були зареєстровані за відповідачкою, але є спільним майном подружжя. Автомобіль після розірвання шлюбу залишився у користуванні відповідачки. Інформація про рух справи в суді першої інстанції

3. Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 травня 2024 року позов задоволено. В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості автомобіля «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , в розмірі 104 650 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

4. Ухвалою Залізничного районного суду від 23 липня 2024 року скасовано заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 травня 2024 року та призначено підготовче судове засідання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 грудня 2024 року позов задоволено частково. В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

6. Суд першої інстанції виходив з того, що наявність письмової заяви-згоди ОСОБА_1 на укладення його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири свідчить про її придбання за спільні кошти у спільну сумісну власність. Договору дарування коштів на придбання спірної квартири, який би за формою відповідав вимогам закону, відповідачка не надала.

7. Щодо поділу автомобіля, то ОСОБА_2 не заперечувала, що він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте не погодилась на сплату компенсації за 1/2 частину його вартості, оскільки автомобіль знаходиться на території України, а вона понад два роки проживає у Німеччині та позбавлена можливості ним користуватися. При цьому з пояснень сторін вбачається, що ніхто з них не бажає залишати спірний автомобіль собі, а має намір його продати. За цих обставин, суд вважав, що стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля не буде відповідати вимогам справедливості. Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

8. Постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

9. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 грудня 2024 року змінено, виклавши його мотивувальну частину щодо способу та порядку поділу спільного майна подружжя в редакції вказаної постанови, а абзаци другий та третій резолютивної частини в такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на автомобіль «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на автомобіль «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 ». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

10. Колегія суддів, врахувавши, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбу, а також те, що перед придбанням відповідачкою спірної квартири обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму нерухомого майна, а саме набуття його у спільну сумісну власність за спільні кошти подружжя, що підтверджено заявою ОСОБА_1 від 21 серпня 2022 року та пунктом 12, укладеного після цієї заяви, договору купівлі-продажу квартири, погодилась з висновками суду першої інстанції про належність квартири до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та його поділу. ОСОБА_2 презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру, набуту в період шлюбу, не спростувала.

11. Щодо поділу автомобіля, то апеляційний суд звернув увагу, що відповідачка в суді першої інстанції зустрічний позов в частині поділу автомобіля не пред`являла, а позивач рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не оскаржив.

12. Проживання з відповідачкою дитини, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

13. Водночас колегія суддів вважала, що суд першої інстанції не достатньо коректно сформулював резолютивну частину свого рішення. Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тарасенко Л. Л., просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 15. 11 квітня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тарасенко Л. Л., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 462/2557/24, які у червні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

17. Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 04 червня 2026 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю., суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16, від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 754/2265/17, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 757/13014/20, від 25 січня 2023 року в справі № 756/10871/20, від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15, від 13 березня 2024 року в справі № 537/541/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Зауважує, що суди попередніх інстанцій виходили з презумпції спільності майна подружжя, не врахувавши наданої нею докази на спростування цієї презумпції.

21. Вважає, що суди не дослідили чи мала місце спільна участь подружжя коштами у купівлі квартири та в якій частині кошти, за які купувалась квартира, були коштами подружжя. Згода позивача на купівлю квартири не засвідчує, що всі кошти, які були внесенні відповідачкою в якості плати за квартиру, були спільними коштами подружжя.

22. Наполягає, що спірна квартира була придбана за: - особисті кошти відповідачки, подаровані їй родичем ОСОБА_3 у розмірі 21 000 доларів США; - кошти матері відповідачки - ОСОБА_4 у розмірі 10 250 доларів США, які були внесені ОСОБА_4 на власний банківський рахунок та перераховані відповідачці; - спільні кошти подружжя у розмірі 11 250 доларів США, які були отримані, зокрема від підприємницької діяльності відповідачки.

23. Звертає увагу, що позивач не надав доказів вкладення ним коштів у купівлю спірної квартири, а сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для належності цього майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

24. Посилається на те, що до правовідносин дарування коштів не застосовується законодавство України і особливості його щодо договору дарування, оскільки ОСОБА_3 є громадянином США.

25. Щодо поділу автомобіля зазначає, що автомобіль є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі між сторонами без втрати свого цільового призначення. Визнання права власності за сторонами по 1/2 частині не вирішує спір по суті. Вважає, що суд мав визнати право власності на автомобіль за позивачем, в користуванні якого він перебуває, а відповідачці, яка проживає разом з дитиною в Німеччині, - присудити грошову компенсацію.

26. Також вважає, що суди мали врахувати, що позивач сплачує аліменти відповідачці за рішенням суду у розмірі 2 500 грн, починаючи з 11 жовтня 2023 року, а до звернення відповідачки до суду не сплачував аліменти на утримання сина. Водночас вказаної суми недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

27. У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савка Т. В., подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що доводи ї скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів. Наголошує, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя, у томі числі заощаджені від підприємницької діяльності, яка полягала в торгівлі продуктами харчування та якою сторони займались спільно. Зауважує, що договір купівлі-продажу квартири був укладений за його згоди, що свідчить про придбання майна у спільну сумісну власність. Погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання за сторонами по 1/2 частці права власності на автомобіль. Обставини справи, встановлені судами

28. Із 24 листопада 2001 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2023 року у справі № 462/1712/23.

29. У період шлюбу, 21 серпня 2020 року, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,3 кв. м., на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між приватним підприємством «Будівельна компанія «БудЕлектро Монтаж» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рудою Л.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1384.

30. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

31. У пункті 12 договору купівлі-продажу зазначено, що продавцеві відомо про згоду чоловіка покупця ОСОБА_1 на купівлю вказаної квартири та підписання цього договору, що підтверджено його заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рудою Л. Я., 21 серпня 2020 року за реєстровим № 1383.

32. Зі змісту вказаної згоди, оформленої у виді заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2020 року, вбачається, що він надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціною та на умовах на її розсуд квартири АДРЕСА_1 , та укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири, оскільки квартира набувається за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя. При цьому, ОСОБА_1 у заяві зазначив, що вчинення правочину не суперечить інтересам сім`ї.

33. Також, у період шлюбу сторони придбали автомобіль марки «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, номер шасі: НОМЕР_1 , білого кольору, дата реєстрації 26 січня 2013 року, державний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .

34. Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності ПП «Західний експертно-консалтинговий центр» від 06 березня 2024 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 4 208 900 грн, що еквівалентно, без врахування ПДВ, 109 622 доларів США, на дату дослідження.

35. Згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності ПП «Західний експертно-консалтинговий центр» від 06 березня 2024 року ринкова вартість автомобіля «Volkswagen Caddy», 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_2 становить 209 300,00 грн, без врахування ПДВ, на дату дослідження. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

37. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

38. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

39. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

40. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

41. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

42. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

43. Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

44. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

45. У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

46. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

47. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

48. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

49. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

50. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

51. Згідно із частиною п`ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

52. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

53. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 наголошено, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

55. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірні квартира та автомобіль придбані сторонами у період шлюбу, дійшли правильного висновку про те, що існує презумпція спільності цього майна.

56. Оскільки презумпція належності спірного майна до спільної власності подружжя не спростована, суди попередніх інстанцій, з урахуванням засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, правильно здійснили поділ майна між сторонами відповідно змісту та в межах позовних вимог.

57. При цьому суди надали оцінку доводам ОСОБА_2 щодо придбання спірної квартири частково за кошти, отримані від родичів, врахувавши, що письмова згода ОСОБА_1 на придбання квартири була надана та зафіксована, зокрема в пункті 12 договору купівлі-продажу квартири від 21 серпня 2020 року. Вказаний договір було підписано ОСОБА_2 без будь-яких заперечень.

58. ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу квартири та будучи обізнаною про наявність згоди чоловіка відповідного змісту, мала зважати на правові наслідки, пов`язані з набуттям майна під час шлюбу у такий спосіб.

59. Суд не може своїм рішенням підміняти домовленість (договір) між подружжям, яка не суперечить умовам законодавства України та моральним засадам суспільства.

60. Крім того, факт надання коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному із подружжя (див., зокрема постанову Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц).

61. За встановлених обставин, висновки судів про те, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, є обґрунтованими.

62. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково визнав за кожним зі сторін право власності на 1/2 частину автомобіля, підлягають відхиленню, оскільки в цьому випадку суд, врахувавши заявлені позовні вимоги, відсутність домовленості сторін, визначив ідеальні частки подружжя у праві власності на це майно і залишив його у спільній частковій власності сторін.

63. Сторони не позбавлені права укладати правочини щодо цього майна, у тому числі і між собою.

64. З урахуванням встановлених у справі обставин, висновки суду першої інстанції з врахуванням змін, внесених за наслідками апеляційного перегляду справи, та висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16, від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 754/2265/17, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 21 вересня 2022 року в справі № 757/13014/20, від 25 січня 2023 року в справі № 756/10871/20, від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15, від 13 березня 2024 року в справі № 537/541/23, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

65. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

66. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

67. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

68. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

69. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

70. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції з врахуванням змін, внесених за наслідками апеляційного перегляду справи, та постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тарасенко Леонід Леонідович, залишити без задоволення.

2. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 грудня 2024 року з врахуванням змін, внесених за наслідками апеляційного перегляду справи, та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников