Постанова 4814 № 549/388/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 549/388/25 Номер провадження 22-ц/814/1975/26Головуючий у 1-й інстанції Крєпкий С. І. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів: Обідіної О.І., Панченка О.О., за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року (повний текст рішення складено 13 січня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання заборгованості зі сплати аліментів, скасування рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області по справі №2-416/2008 від 09 грудня 2008 року із закриттям відповідного виконавчого провадження, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказав, що на підставі рішення Чорнухинського районного суду від 09 грудня 2008 року у справі №2-416/2008 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, яке знаходиться в провадженні Пирятинського відділу Державної виконавчої служби. Відповідно до вказаного рішення на користь ОСОБА_2 з позивача стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 до досягнення дітьми повнолітня. Вважає, що рішення та виконавче провадження підлягають скасуванню (закриттю) посилаючись на те, що починаючи з квітня 2022 року син ОСОБА_5 постійно проживає з позивачем та його родиною на території Федеративної Республіки Німеччина, повністю перебуває його утриманні (проживання, харчування, навчання та інші витрати). Відповідачка з квітня 2022 року не бере жодної участі у фінансовому утриманні сина та не надає жодної матеріальної допомоги, підтримуючи з дитиною лише мінімальний контакт (4 - 5 зустрічей на рік). При цьому відповідачка продовжує безпідставно отримувати аліменти, які належать дитині. Вважає, що з квітня 2022 року по теперішній час з нього безпідставно стягнуто 55 219,33 грн аліментів на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_4 . Виконавчою службою з невідомих причин та без жодного повідомлення не виконувалось в повній мірі рішення суду. Натомість позивачу щомісячно нараховувалась заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на березень 2022 року становила 33 649,28 грн. Заборгованість продовжувала зростати і в період проживання ОСОБА_4 з батьком, і таким чином, згідно за його розрахунками, в частині, що стосується утримання, йому додатково безпідставно нараховано 28 391,94 грн боргу та відповідно в частині, що стосується утримання доньки ОСОБА_6 , сума боргу збільшилась на 24 571,48 грн. Сума нарахованого боргу на сина є вищою, так як в грудні 2024 року доньці виповнилось 18 років, тому з січня 2025 року заборгованість нараховується тільки на утримання ОСОБА_4 . Окрім того, на утриманні позивача знаходяться ще двоє неповнолітніх дітей, незважаючи на це він підтримує фінансово і його доньку. Позивачем у липні 2025 року, на прохання дочки, придбано гаджет iPad за 399,00 евро та аксесуари на загальну суму 121,99 евро, що за курсом НБУ на дати покупки становить відповідно 19 488,24 грн та 5 974,46 грн, а разом 25 462,70 грн. Сума безпідставно нарахованої заборгованості становить 28 391,94 грн та підлягає скасуванню, так як весь цей час ОСОБА_4 проживав з позивачем та перебував тільки на його утриманні. Сума вже безпідставно стягнутих з нього аліментів на користь відповідачки складає 55 219,33 грн, а витрат на користь доньки 25 462,70 грн, загалом 80 682,03 грн, що значно перевищує суму фактичного боргу в 58 220,76 грн. Позивач вважає фактичний борг вже погашеним, а з огляду на те, що його син вже понад три роки проживає з ним та в подальшому висловлює таке бажання, рішення Чорнухинського районного суду від 09 грудня 2008 року у справі № 2-416/2008 та виконавче провадження № 10583024, яке перебуває у провадженні Пирятинського відділу Державної виконавчої служби, підлягають скасуванню (закриттю). Враховуючи викладене, просив: - скасувати безпідставно нараховану заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 в сумі 28 391,94 грн; - скасувати рішення Чорнухинського районного суду 2-416/2008 від 09 грудня 2008 року у зв`язку зі зміною обставин, щодо стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_2 та закрити відповідне виконавче провадження НОМЕР_1, що знаходиться в провадженні Пирятинського відділу виконавчої служби; - врахувати суму безпідставно стягнутих з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 55 219,33 грн як сплату боргу по аліментах, що підтверджує погашення заборгованості; - стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, витрати на нотаріально завірений переклад документів у розмірі 4 245 грн. У послідуючому, 23 жовтня 2025 року позивач подав заяву про зміну позовної вимоги про «скасування рішення Чорнухинського районного суду №2-416/2008 від 09 грудня 2008 року з подальшим закриттям відповідного виконавчого провадження» на нову позовну вимогу: «Звільнити ОСОБА_1 , від сплати аліментів, визначених рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області №2-416/2008 від 09 грудня 2008 року, у частині утримання сина ОСОБА_4 , починаючи з квітня 2022 року, у зв`язку зі зміною матеріального та сімейного стану». Короткий зміст судового рішення Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання заборгованості зі сплати аліментів, скасування рішення Чорнухинського районного суду 2-416/2008 від 09 грудня 2008 року з закриттям відповідного виконавчого провадження задоволено частково. Припинено з 01 вересня 2025 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2008 року у справі №2-416/2008. У задоволенні вимог про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та врахування безпідставно стягнутих аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 55 219,33 гривень як сплату боргу по аліментах відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2 423,60 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 978,40 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 096,40 грн судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційних скарг Не погодившись з рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року його в апеляційному порядку оскаржив позивач подавши до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, ухваливши в оскарженій частині нове рішення, яким: визначити датою припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (або іншу дату фактичного переїзду та початку постійного проживання дитини із ним, яку апеляційний суд визнає встановленою, але не пізніше 04 травня 2022 року); звільнити частково або повністю від сплати заборгованості за аліментами, нарахованої на утримання сина ОСОБА_5 за період з 04 травня 2022 року по 31 серпня 2025 року, у розмірі не менше 28 391,94 грн, як такої, що виникла внаслідок істотної зміни обставин - переходу дитини на утримання позивача, а в разі встановлення більшого розміру такої заборгованості - звільнити в межах фактично нарахованої суми за цей період; зобов`язати суд першої інстанції при направленні виконавчого листа та/або при взаємодії з органом державної виконавчої служби врахувати змінену дату припинення аліментів та скориговану суму заборгованості, встановлену апеляційним судом; у частині відмови в задоволенні вимог про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 - визнати висновки суду першої інстанції передчасними, зазначивши в мотивувальній частині апеляційного рішення право апелянта звернутися зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України, з урахуванням зміненого рішення суду щодо дати припинення аліментів і розміру заборгованості; скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким: зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню із нього на користь відповідача, до розумної та співмірної суми 2 000,00 грн, або відмовити у їх стягненні через недоведеність співмірності й належності таких витрат до цієї справи; визнати витрати на нотаріально завірений переклад документів, пов`язаних з цією справою, судовими витратами позивача, які підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням наданих пояснень щодо їх оплати і подальшого відшкодування позивачем; перерозподілити судовий збір пропорційно фактично задоволеним позовним вимогам з урахуванням зміни дати припинення аліментів і звільнення від заборгованості; стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати, пов`язані з поданням цієї апеляційної скарги, а саме судовий збір. Позиція учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції оскаржує в частині визначення дати припинення стягнення аліментів з 01 вересня 2025 року; відмови у перерахунку та частковому/повному звільненні від заборгованості за період фактичного проживання сина з позивачем; відмови у вимозі про припинення (де-факто - коригування) виконавчого провадження в частині аліментів на сина ОСОБА_5 ; розподілу судових витрат, зокрема судового збору, витрат на професійну правничу допомогу відповідачки та неврахування витрат позивача на переклад документів. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 273 ЦПК України та норм СК України щодо моменту припинення аліментів, оскільки суд визнав істотною обставиною фактичне проживання ОСОБА_4 з позивачем з квітня 2022 року, проте, без належного мотивування, обмежив припинення стягнення аліментів датою звернення до суду - 01 вересня 2025 року. Зазначив, що датою припинення стягнення аліментів на користь відповідачки має бути дата фактичного переїзду дитини до позивача та початку її постійного проживання з батьком з 04 травня 2022 року (або інша фактично встановлена дата, але не пізніше з 04 травня 2022 року). Вважає, що подані ним документи - офіційні розрахунки ДВС, власні розрахунки безпідставно нарахованої заборгованості (28 391,94 грн) та безпідставно стягнутих аліментів (55 219,33 грн), відповідно до статті 195 СК України, дозволяли суду встановити обсяг заборгованості, яка виникла після зміни місця проживання дитини, однак суд не дав цим доказам належної оцінки та не застосував статтю 197 СК України, хоча визнав, що фактично йдеться про звільнення від боргу. Після припинення стягнення аліментів суд повинен був визначити, як змінене рішення впливає на подальше виконання у виконавчому провадженні щодо майбутніх платежів та коригування суми боргу. Обмежившись посиланням на можливість оскарження дій державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України, суд не врахував, що саме оновлене судове рішення є первинною підставою для зміни обсягу зобов`язання в ДВС, а, відтак, відмова в задоволенні цієї вимоги без урахування наслідків зміни аліментного обов`язку є передчасною і не забезпечує ефективного судового захисту, як того вимагає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Посилаючись на положення статтей 137, 141 ЦПК України вказав, що суд мав оцінити реальність, неминучість і співмірність витрат із урахуванням складності справи, часу, обсягу послуг і результату розгляду, а за відсутності належних доказів - зменшити їх або відмовити у стягненні. Натомість суд лише формально зменшив суму, не обґрунтувавши співмірність розміру витрат в сумі 8 000 грн. Вважає, що хоча факт оплати витрат на нотаріально завірені переклади документів технічно і був здійснений іншою особою, проте не позбавляє позивача права на їх компенсацію за умови, що відповідні витрати були фактично ним понесені. Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в інтересах якого діє адвокат Ступнік С.В., посилалась на те, що доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому рішення просила залишити без змін. Вказала, що позивач не надав відповідних доказів, що ним було вжито належних заходів щодо оскарження дій/бездіяльності органів державної виконавчої служби, які «безпідставно нарахували заборгованість», а також щодо вирішення в судовому порядку питання зменшення розміру аліментів з огляду на положення статті 192 СК України. Крім того, твердження позивача, що сплачувані ним аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (який з квітня 2022 року проживає з позивачем та отримує від останнього повне матеріальне забезпечення), використовуються відповідачкою (матір`ю сина) у власних інтересах, нічим не підтверджено. Посилався на те, що питання закриття виконавчого провадження вирішується в іншому порядку, ніж це припускає позивач, заявляючи про це в прохальній частині позовної заяви, як одну із вимог. Зазначила, що вирішення питання судових витрат здійснено судом першої інстанції відповідно до результатів розгляду та пропорційно задоволеним вимогам. Витрати, понесені позивачем, в тому числі, на переклад документів не можуть мати статусу судових витрат, оскільки такі витрати не понесені особисто позивачем. Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції Прийнявши участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позивач апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Прийнявши участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, представник відповідачки - адвокат Ступнік С.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідачка будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з`явилася.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Процесуальні питання Щодо клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження 10 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в якому останній просив розглянути апеляційну скаргу на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року у справі №549/388/25 у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи та дослідження доказів. В обґрунтування клопотання посилався на пункт 4 статті 19 ЦПК України, зазначивши, що справа є складною, а тому для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду необхідне проведення судового засідання з викликом учасників справи. Вказав, що розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін, за відсутності повної та всебічної оцінки всіх доказів та пояснень, унеможливить виконання завдань апеляційного розгляду, передбачених пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України (перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги). Також зауважив, що у справі наявні фактичні обставини, які потребують безпосереднього дослідження доказів та пояснень сторін, а тому розгляд справи без виклику учасників може призвести до неповного встановлення обставин справи та обмеження його права бути особисто заслуханим судом, що є складовою права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції. Колегією суддів вказане клопотання відхилено, оскільки воно не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Разом з тим, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року встановлено, що підстави застосування вимог частини першої та другої статті 369 ЦПК України відсутні. Вказаною ухвалою закінчено підготовчі дії у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року. Справу призначено до розгляду в приміщенні апеляційного суду з повідомленням учасників справи на 10:20 год 16 червня 2026 року. Доводи скаржника про необхідність розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи не свідчать про порушення його процесуальних прав, оскільки ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду з повідомленням учасників справи. Крім того, положення ЦПК України не передбачають розгляду справ судом апеляційної інстанції в порядку загального позовного провадження, а тому посилання заявника на необхідність застосування такого порядку розгляду ґрунтуються на неправильному розумінні норм процесуального права. За таких обставин підстав для задоволення клопотання позивача колегія суддів не вбачає. Щодо клопотання позивача про залишення відзиву на апеляційну скаргу без розгляду 17 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу, поданого адвокатом Ступніком С.В. від імені ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю у вказаного адвоката належних повноважень на представництво інтересів у справі №549/388/25, провадження № 22-ц/814/1975/26. Просив розглянути апеляційну скаргу по суті без урахування правової позиції, викладеної у вказаному відзиві. В обґрунтування клопотання посилався на те, що ордер адвоката виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №241 від 08 жовтня 2025 року, предметом якого є ведення справи про стягнення орендної плати. Натомість дана справа стосується аліментних правовідносин, тому, на думку заявника, адвокат подав відзив поза межами наданих йому повноважень. Відповідно до положень статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю, ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Посилання заявника на невідповідність предмету спору умовам договору про надання правничої допомоги не є достатньою підставою для висновку про відсутність у адвоката повноважень на вчинення відповідної процесуальної дії. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що підстав для залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу не вбачається, у зв`язку з чим клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Щодо меж перегляду рішення місцевого суду Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та, в порушення принципу диспозитивності, самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17 зазначено, що «згідно зі статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, враховуючи норми статей 27, 31 цього Кодексу, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. Аналогічні норми містяться й у ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, це зокрема статті 13, 43,

49. Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений». У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 755/3293/16-ц зазначено, що «межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті». Враховуючи викладене, колегія суддів розглядає подану апеляційну скаргу саме в межах її доводів та вимог. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2008 року з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до їх повноліття, в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 02 грудня 2008 року (а.с.182-184). Заявою від 26 квітня 2022 року, посвідченою державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області Карбан Л.М., зареєстрованої в реєстрі за №135, відповідачка ОСОБА_7 надала згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Канади та інших країн Європи (країн Шенгенської угоди) в період з 26 квітня 2022 року по 26 квітня 2025 року її малолітньому сину ОСОБА_4 у супроводі батька ОСОБА_1 , який зобов`язується відповідати за життя і здоров`я їх сина під час поїздки та забезпечити його своєчасне повернення в Україну після закінчення терміну перебування за кордоном (а.с.27). За повідомленням Пирятинського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області від 13 червня 2025 року №8722, на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа №2-416/2008, виданого 12 грудня 2008 року Чорнухинським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів в розмірі 1/3 частини його заробітку на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , починаючи з 02 грудня 2008 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.28). Заборгованість зі сплати аліментів на 01 серпня 2025 року складає 86 612,70 грн. Дитина ОСОБА_4 з 04 травня 2022 року зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , разом з батьком, є учнем Єдиної кооперативної школи м. Зенде з 27 квітня 2022 року, що підтверджуються довідками, перекладеними з німецької на українську мову (а.с.15-26). Судом першої інстанції також встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 з квітня 2022 року проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі. Позиція апеляційного суду Щодо припинення стягнення аліментів Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З аналізу вказаних норм Сімейного кодексу України слідує, що право на отримання аліментів на утримання дитини має той із батьків, з ким проживає дитина. Верховний Суд у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц зазначив, що аліменти - це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти. Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а стаття 273 ЦПК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182, 184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями статті 273 ЦПК України має на меті скасування їх присудження. З аналізу вказаних статей слідує, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів матері дитини. При цьому обов`язок батька платника аліментів утримувати дитину не припиняється. Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про припинення стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітній ОСОБА_4 з квітня 2022 року проживає батьком ОСОБА_1 . Із наведеного слідує, що суд першої інстанції ухвалив рішення щодо припинення стягнення аліментів із дотримання норм матеріального права, сторони рішення в цій частині не оскаржили, а порушення вимог закону, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено. Щодо дати припинення стягнення аліментів Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 з квітня 2022 року проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі. Як уже зазначалося, сторони рішення щодо припинення стягнення аліментів не оскаржили, при цьому, відповідачка також не оскаржувала рішення в частині визначення судом періоду, з якого неповнолітній ОСОБА_4 проживає з батьком. В апеляційній скарзі позивач просив визначити датою припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 04 травня 2022 року (або іншу дату фактичного переїзду та початку постійного проживання дитини з позивачем, яку апеляційний суд визнає встановленою, але не пізніше 04 травня 2022 року). Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі №520/21069/18 зазначив, що вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у серпні 2018 року настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з особою, яка зобов`язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина. Отже, правове значення для визначення дати припинення стягнення аліментів має не дата звернення до суду, а момент виникнення юридичного факту - фактичну зміну місця проживання дитини на утримання до іншого з батьків. Тому, з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі №520/21069/18, датою припинення стягнення аліментів має бути дата фактичного початку постійного проживання дитини з батьком, оскільки саме з настанням цієї обставини припиняються підстави для подальшого отримання аліментів тим із батьків, з ким дитина фактично вже не проживає. Суд апеляційної інстанції беручи до уваги, що сам позивач визначив датою припинення стягнення аліментів є 04 травня 2022 року, тому приходить до висновку про зміну рішення та припинення стягнення аліментів саме з 04 травня 2022 року як вказано в апеляційній скарзі. Щодо інших доводів та вимог апеляційної скарги Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При зверненні з апеляційною скаргою до суду позивач просив зобов`язати суд першої інстанції при направленні виконавчого листа та/або при взаємодії з органом державної виконавчої служби врахувати змінену дату припинення аліментів та скориговану суму заборгованості, встановлену апеляційним судом. Разом з тим, такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому не підлягають розгляду судом апеляційної інстанції. Окрім того, відповідно до частин третьої та четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. У передбачених у частині четвертій названої статті випадках, виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику. Тобто саме на виконавця покладено обов`язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику. Відтак, доводи апеляційної скарги про звільнення частково або повністю від сплати заборгованості за аліментами, нарахованої на утримання сина ОСОБА_4 за період з 04 травня 2022 року по 31 серпня 2025 року, у розмірі не менше 28 391,94 грн, як такої, що виникла внаслідок істотної зміни обставин - переходу дитини на утримання позивача, а в разі встановлення більшого розміру такої заборгованості - звільнення в межах фактично нарахованої суми за цей період, фактично зводяться до незгоди з нарахованою сумою боргу. Крім того, у суді першої інстанції позивач не заявляв вимоги про звільнення від сплати заборгованості по аліментам на утримання сина ОСОБА_5 , а вимога про скасування безпідставно нарахованої заборгованості зі сплати аліментів, яка була заявлена у суді першої інстанціє не є тотожною із вимогою про звільнення від сплати аліментів. Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що вимога про скасування безпідставно нарахованої заборгованості, це вимога, яка застосовується коли заборгованість нарахована безпідставно, а вимога звільнення від сплати аліментів, як такої, що виникла в наслідок зміни обставин, це інший спосіб захисту, який може бути застосований в порядку частини другої статті 197 СК України. За таких обставин, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не вбачає, так як у суді апеляційної інстанції заявлена нова матеріально-правова вимога, яка не була заявлена у суді першої інстанції. Також, в апеляційній скарзі позивач просив у частині відмови в задоволенні вимог про закриття виконавчого провадження НОМЕР_1 - визнати висновки суду першої інстанції передчасними, зазначивши в мотивувальній частині апеляційного рішення право апелянта звернутися зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України, з урахуванням зміненого рішення суду щодо дати припинення аліментів і розміру заборгованості. Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими, оскільки в мотивувальній частині суд першої інстанції прийшов до переконання, що незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», підлягають оскарженню у порядку, встановленому розділом VII ЦПК України. Щодо судових витрат в суді першої інстанції Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на відповідача у разі задоволення позову. Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено, що представником відповідачки на підтвердження надання професійної правничої допомоги у розмірі 14 000,00 грн надано копії договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного 08 жовтня 2025 року між ОСОБА_2 та адвокатом Ступніком С.В., описку в якому, уточнив адвокат Ступнік С.В. в судовому засіданні 18 грудня 2025 року, акт приймання - передачі виконаних робіт та детальний опис виконаних робіт (а.с.136-140). Відповідно до детального опису виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Ступніком В.С. сторони погодили вартість послуг у такому розмірі: підготовка та подання відзиву на позов, опрацювання законодавчої бази, робота з Державними реєстрами, аналіз судової практики із спірного питання, формування правової позиції, робота в підсистемі «Електронний суд» - 4 000,00 грн за годину праці, всього - 4 000,00 грн; підготовка та подання заперечень, опрацювання законодавчої бази, робота з Державними реєстрами, аналіз судової практики із спірного питання, формування правової позиції, робота в підсистемі «Електронний суд» - 4 000,00 грн за годину праці, всього - 4 000,00 грн; участь в судових засіданнях - 3 000,00 грн за одне засідання, всього 6 000,00 грн. Загальна вартість 14 000,00 грн (а.с.140). Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданої правової допомоги, ступінь складності справи, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, клопотання позивача про зменшення судових витрат, прийшов до правильного висновку та визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу на рівні 8 000,00 грн, з даним висновком погоджується і суд апеляційної інстанції. Щодо витрат на нотаріально завірений переклад документів Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням перекладачів . Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судом першої інстанції встановлено, що витрати, пов`язані із залученням перекладачів, розподілу не підлягають, оскільки такі витрати сплачені не позивачем, а іншою особою. У матеріалах справи міститься платіжна інструкція №@2PL406572 від 21 серпня 2025 року відповідно до якої кошти в сумі 1 245,00 грн сплачені отримувачу ФОП ОСОБА_8 , призначення платежу: оплата за переклад від ОСОБА_9 (а.с.49). Згідно платіжної інструкції №@2PL290586 від 16 липня 2025 року, отримувач: ФОП ОСОБА_8 , сума: 1 500,00 грн, призначення платежу: оплата за переклад від ОСОБА_9 (а.с.50). Відповідно до платіжної інструкції №@2PL289485 від 16 липня 2025 року отримувач: ФОП ОСОБА_8 , сума: 1 500,00 грн, призначення платежу: оплата за переклад від ОСОБА_9 (а.с.51). Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували належність зазначеного карткового рахунку саме матері позивача, а також не містять доказів факту родинних відносин між позивачем та особою, яка здійснила оплату. За таких обставин, доводи скаржника про те, що оплату здійснено його матір`ю, не підтверджено належними та допустимими доказами, а ґрунтується лише на його власних поясненнях. Колегія суддів, звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тягар доведення факту понесення судових витрат покладається на сторону, яка заявляє вимогу про їх відшкодування. Отже доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача банківського рахунку в Україні та відповідно сплати витрат на переклад документів його матір`ю, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не підтверджено, що особа, яка здійснила переказ коштів за переклад документів, є матір`ю позивача чи іншою особою, яка діяла за його дорученням або в його інтересах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню та зміні рішення суду першої інстанції лише в частині визначення терміну стягнення аліментів, але інші вимоги не задовольняються - відсутні підстави для розподілу судових витрат за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року в частині терміну припинення стягнення аліментів змінити. Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2008 року у справі №2-416/2008 з 04 травня 2022 року замість 01 вересня 2025 року. В іншій частині рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді О.І. Обідіна О.О. Панченко