Постанова Полтавський апеляційний суд № 526/517/26

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/517/26 Номер провадження 22-ц/814/2890/26, 22-ц/814/2891/26Головуючий у 1-й інстанції Черков В. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І.. при секретарі судового засідання: Буйновій О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 квітня 2026 року та на додаткове рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що відповідач є його батьком. На даний час позивач навчається, тому потребує матеріальну допомогу. Просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, до закінчення навчання. Відповідач надав суду відзив, в якому вказує, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання було задоволено частково Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на його утримання у розмірі 1/6 (однієї шостої) частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 25 лютого 2026 року та до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2029 року, але не більше чим до досягнення повнолітньою дитиною 23 років. В решті позовних вимог було відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 копійок. Додатковим рішенням Гадяцького районного суду від 14 квітня 2026 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення було задоволено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. З вказаним рішенням суду не погодились ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та подала апеляційні скарги, в яких прохають рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 квітня 2026 року скасувати та прийняти нове, яким у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання відмовити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 квітня 2026 року. В обґрунтуваннях доводів апеляційних скарг вказує, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду. Вказує, що під час розгляду справи були неодноразово грубо порушені процесуальні та матеріальні норми права, що призвело до незаконних рішень. Окрім того вказує, що суд першої інстанції належним чином доводів відповідача не перевірив і не з`ясував, чи спроможний він надавати матеріальну допомогу повнолітньому синові у визначеному розмірі, враховуючи те, що на утриманні відповідач має двох неповнолітніх дітей та дружину. Акцентує увагу суду, що було проігноровані пояснення відповідача про те, що в нього, крім повнолітнього сина позивач на утриманні перебувають ще двоє неповнолітніх дітей та дружина, яка наразі перебуває у відпустці по догляду за дитиною, яка не досягла 3-х років. Шляхом простої математики можна порахувати, що відповідач сплачує на старшу дитину аліменти у розмірі 1/4 частки всіх його доходів (докази є в матеріалах справи), та на решту 1/4 утримує ще молодшого сина та тимчасово непрацездатну дружину. Оскільки стягнення не може відбуватися більш як 1/2 від усього заробітку, відповідач не має можливості утримувати вже повнолітнього сина. Крім того, зазначає, що під час прийняття додаткового рішення судом першої інстанції проігноровані заперечення представника відповідача, які були подані ним у встановленому законом порядку про те, які містяться в матеріалах справи, що позивач просить стягнути з відповідача всю суму витрат на правничу допомогу, але позов задоволено частково і це суперечить пункту 1 ч.2 статті 141 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Рой І.В. прохає відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 квітня 2026 року. Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та їх представники будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно свідоцтва про народження відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З довідки ДНП Державний університет «Київський авіаційний інститут» від 16.02.2026 № 968 вбачається, що ОСОБА_3 є студентом 1 курсу денної форми здобуття освіти факультету комп`ютерних наук та технологій Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», термін навчання з 01.09.2025 по 30.06.2029. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що повнолітній син відповідача продовжує навчання та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи працездатним, має обов`язок брати участь в утриманні. Водночас суд врахував наявність у відповідача на утриманні дружини та двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу, а також принцип рівності батьківських прав та обов`язків щодо утримання дитини. З огляду на необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та достатнього матеріального забезпечення повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати аліментів на утримання свого повнолітнього сина, на період його навчання, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Аналогічний висновок по застосуванню ст.199 СК України міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17. З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно довідки ДНП Державний університет «Київський авіаційний інститут» від 16.02.2026 № 968 . є студентом 1 курсу денної форми здобуття освіти факультету комп`ютерних наук та технологій Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», термін навчання з 01.09.2025 по 30.06.2029. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи підтверджено, що повнолітній син відповідача продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати таке утримання. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував як потреби дитини, так і матеріальне становище відповідача, зокрема наявність у нього інших осіб на утриманні, та дотримався принципу рівності батьків у виконанні обов`язку щодо утримання дитини. Визначений розмір аліментів забезпечує справедливий баланс між інтересами повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та майновими інтересами платника аліментів. Що стосуються інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому вирішуючи даний спір, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить. Що стосується додаткового рішення, колегія суддів з цього приводу зазначає наступне. Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Разом з тим, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 03.10.2019 р у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 р у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 р у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 р у справі № 753/1203/18. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу складають 7000 грн., а тому з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, відсутність доказів з боку відповідача щодо розміру такої винагороди. Колегія суддів погоджується із висновок суду першої інстанції, оскільки характер виконаної адвокатом роботи, нескладність самої справи, оскільки справа є не великою за фабулою та предметом доказування; підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль; усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії; тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності), суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу та доходить висновку про те, що з огляду на встановлені судом обставини, сума витрат на правову допомогу у даній справі, яка відповідає принципам справедливості та пропорційності. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 квітня 2026 року та додаткове рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 14 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року. Головуючий суддя: ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ___________________С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна