Постанова 4815 № 949/2161/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Рівне Справа № 949/2161/25 Провадження № 22-ц/4815/532/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - Мельник Вероніки Сергіївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1350-4553 від 17 лютого 2024 року в розмірі 53021,20 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 17 лютого 2024 року між ТОВ «Укр кредит фінанс» і ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1350-4553. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 12200 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період 14 днів, комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту, знижена процентна ставка 1,20 % в день, стандартна процентна ставка 1,50% в день. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідач підтвердила виникнення своїх зобов`язань шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, не скористалася своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання нею грошових коштів. Відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості, надалі відповідач порушив умови кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором. Станом на 26 серпня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 58901,60 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 12200 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 46701,60 грн. Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр кредит фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 5880,40 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 53021,20 грн. Враховуючи зазначене, кредитодавець просить у цьому позові стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 12200 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 40821,20 грн, що разом становить 53021,20 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2025 року позов задоволено частково. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр кредит фінанс" заборгованість за кредитним договором № 1350-4553 від 17 лютого 2024 року в сумі 5568 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн 37 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр кредит фінанс" 266 (двісті шістдесят шість) грн 46 коп у відшкодування судових витрат. У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "Укр Кредит Фінанс" із рішенням суду першої інстанції не погоджується. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник зазначає, що умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки були належним чином погоджені сторонами під час укладення договору, а тому висновок суду про неузгодженість процентів та необхідність їх визначення на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України є помилковим. На думку апелянта, суд безпідставно ототожнив договірну процентну ставку із денною процентною ставкою, передбаченою Законом України «Про споживче кредитування». Скаржник вказує, що денна процентна ставка є розрахунковим показником загальної вартості кредиту для споживача та не тотожна процентній ставці за користування кредитом, встановленій договором. При цьому на дату укладення договору (17 лютого 2024 року) максимальний розмір денної процентної ставки відповідно до пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» становив 2,5 %, тоді як передбачена договором денна процентна ставка складала 1,388 %, тобто не перевищувала встановленого законом обмеження. Апелянт також посилається на те, що кредитним договором було визначено строк кредитування 300 днів, а проценти нараховувалися виключно протягом цього строку та відповідно до погоджених сторонами умов. Після закінчення строку кредитування нарахування процентів було припинено. Позивач не нараховував відповідачу проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а також штрафи, пеню чи інші санкції. Крім того, скаржник зазначає, що наданий до суду розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом розміру боргу, містить деталізовані відомості про нарахування процентів, здійснені платежі та залишок заборгованості, а відповідач не подала доказів, які б спростовували правильність такого розрахунку. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ходіна Н.В., подала відзив на апеляційну скаргу, яким заперечує викладені у ній доводи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 17 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1350-4553 продукту «НА ВСЕ» (далі - кредитний договір), підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором С6571. Відповідно до п.2.2 кредитного договору, кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором. Згідно з п.4.1 кредитного договору, розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту 12200 грн. Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п.4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (п.4.2 кредитного договору). Пунктом 4.6 кредитного договору передбачена стандартна процентна ставка 1,50 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку дії договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою. Денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 1,388 процентів (п.4.12 кредитного договору). В п.4.9 кредитного договору сторони погодили строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 12 грудня 2024 року. Видача позивачем 17 лютого 2024 року відповідачу грошових коштів у сумі 12200 грн підтверджується довідкою ТОВ «Укр кредит фінанс» про перерахування суми кредиту № 1350-4553 від 17 лютого 2024 року через платіжну систему LіqPay, платіж № 2427104586 маска картки № НОМЕР_1 , та квитанцією АТ КБ "Приватбанк" від 28 серпня 2025 року про перерахування коштів від ТОВ "Укр кредит фінанс" через систему платежів LіqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року. За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за спірним кредитним договором станом на 26 серпня 2025 року становить 58901,60 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12200 грн, заборгованості за процентами в сумі 46701,60 грн. Позивач до стягнення заявив суму заборгованості 53021,20 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом в сумі 12200 грн та заборгованості за процентами в сумі 40821,20 грн. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 1056-1 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені кредитним договором процентні ставки 1,2 % та 1,5 % на день не відповідають вимогам законодавства про споживче кредитування, у зв`язку з чим умови договору щодо процентів є нікчемними. Вважаючи проценти неузгодженими сторонами, суд застосував положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України та здійснив їх перерахунок виходячи з облікової ставки Національного банку України, внаслідок чого визначив до стягнення 5 568,37 грн заборгованості. Колегія суддів з такими висновками місцевого суду не погоджується виходячи з наступного. Стаття 8 Закону України "Про споживче кредитування", якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-XI «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Суд не врахував, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону "Про споживче кредитування" передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Як встановлено, договір укладено 17 лютого 2024 року. З розрахунку заборгованості вбачається, що з 17.02.2024 року проценти нараховувалися за ставкою 1,20 % на день, а з 13.04.2024 року - за ставкою 1,50 % на день. Тобто на момент укладення договору та під час застосування зазначених процентних ставок діяли передбачені пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасові обмеження максимального розміру денної процентної ставки у розмірі 2,5 % та 1,5 % відповідно. За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про невідповідність погоджених сторонами процентних ставок вимогам ч.5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" та нікчемність відповідних умов договору. Водночас наведене не свідчить про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення процентів у заявленому розмірі та не звільняє суд від обов`язку перевірити зміст умов договору, порядок нарахування процентів після спливу первісного строку кредитування, а також їх відповідність засадам добросовісності, розумності та справедливості. Переглядаючи оскаржуване рішення, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же позивачем - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", але до іншого боржника, де зазначено таке. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін. Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді. Як вбачається з Договору про відкриття кредитної лінії №1350-4553 від 17.02.2024р кредитодавець у тексті договору визначив знижену процентну ставку у розмірі 1.20% (п.10.2), стандартну у розмірі 1.50% (п.4.6); базовий період користування кредитом, що складає 14 календарних днів (п.4.4), строк кредитування 300 днів (п.4.9). Крім того в п.2.3 розділу

2. Предмет Договору визначено рекомендацію щодо повернення кредиту протягом 140 днів та визначено графік оплат на 10 платежів з 01.03.2024 по 05.07.2024 на загальну суму 29053,40 грн. Апеляційний суд враховує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, а тому укладення ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії за яким розмір нарахованих процентів майже в 4 рази перевищує розмір кредиту перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та що очевидно не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 509, 627 ЦК України. Також колегія суддів зважає й на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. З огляду на зміст та тлумачення укладеного правочину нарахування заборгованості за підвищеною процентною ставкою з 13.04.2024 року слід розцінювати як міру відповідальності за порушення умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту. Отже, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 14249,60 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 12 200 грн становить заборгованість за тілом кредиту, а 2 049,60 грн - заборгованість за процентами, що відповідає розрахунку позивача з урахуванням платежів, здійснених відповідачем 01.03.2024, 15.03.2024 та 29.03.2024. Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2422,40 грн судового збору та при поданні апеляційної скарги 3633,60 грн судового збору. Оскільки позов підлягає задоволенню на 26,88 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 627,85 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково. Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2025 року. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за кредитним договором №1350-4553 від 17 лютого 2024 року в розмірі 14249 гривень 60 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" 1627 гривень 85 копійок судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Шимків С.С.