Постанова 4803 № 180/1395/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/626/26 Справа № 180/1395/25 Головуючий у першій інстанції: Хомченко С. І. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» на ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області у складі судді Хомченко С.І. від 14 липня 2025 року по справі за заявою товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ на підставі п.5 ч.1 ст. 165 ЦПК України. В апеляційній скарзі ТДВ «Дніпрокомунтранс» посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про видачу судового наказу. Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного. Встановлено, що у липні 2025 року ТДВ «Дніпрокомунтранс» звернулось до суду через підсистему «Електронний суд» із заявою, в якій просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за надані послуги з управління побутовими відходами у загальному розмірі 20417,56 грн. Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд з такою вимогою. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу (частина п`ята статті 165 ЦПК України). У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільногоправа або інтересу. Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року. Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину. Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні. Однак, місцевий суд, відмовляючи у видачі судового наказу з підстав пропуску строку позовної давності, фактично обмежився формальним посиланням на сплив відповідного строку, не дослідивши належним чином правове регулювання його перебігу в умовах карантину та воєнного стану; не врахував, що перебіг позовної давності у даному випадку підлягав як продовженню (на строк дії карантину), так і зупиненню (на строк дії воєнного стану), що безпосередньо впливає на обчислення такого строку. Відсутність аналізу зазначених норм матеріального права, їх системного застосування та впливу на спірні правовідносини свідчить про неповне з`ясування обставин та передчасність висновку суду щодо пропуску строку позовної давності. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для відмови у видачі судового наказу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» задовольнити частково. Ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 22 червня 2026 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді В.С. Городнича М.Ю. Петешенкова