Постанова 4824 № 369/15744/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9767/2026 Справа № 369/15744/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Янченка А.В. в м. Київ 10 березня 2026 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області про зняття арешту з майна, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, просила зняти арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_2 по виконавчому документу № 672/8 згідно постанови державного виконавця Вишневого районного відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. Позивач ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що не отримувала жодних повісток від суду першої інстанції. Вказувала, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Наводила зміст п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21, вказувала, що аналіз норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано. Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання має одночасна наявність таких обставин: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи у його відсутності. Зазначала, що правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, що презюмується. Пояснювала, що жодного разу не була належним чином повідомлена про час та дату судового засідання, тому в суду не було підстав для залишення позову без розгляду. Нею жодного разу не було отримано листів з судовими повістками, тому вона фактично не могла знати про призначення судового засідання. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судове засідання учасники справи не з`явились. Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету. ОСОБА_1 повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, однак поштове відправлення повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 вважається такою, що отримала судову повістку-повідомлення. Крім того, від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю скаржника. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому представником особи, яка подала апеляційну скаргу, подано клопотання про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції було встановлено, що у підготовче судове засідання на 24 листопада 2025 року позивач не з`явився, хоча належним чином та завчасно був повідомлений про дату, час та місце його проведення, про причини своєї неявки суд не повідомив. У друге підготовче судове засідання 10 березня 2026 року позивач, який належним чином та завчасно був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, повторно не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив та будь-яких заяв до суду не подав. Залишаючи позов без розгляду ухвалою від 10 березня 2026 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивач повторно не з`явився до суду, чим зловживає процесуальними правами та затягує підготовче судове засідання, а тому суд вважав за необхідне залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з повторною неявкою в підготовче судове засідання належним чином повідомленого позивача, від якого не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21, на яку містяться посилання в апеляційній скарзі, зазначено, що: «учасник справи має право: а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою. Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано. Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом. Разом з цим у разі, якщо позивач не з`явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своє неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду. Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 756/6049/19 (провадження № 61-4177св21) вказано, що: «залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача». Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 379/527/23 (провадження № 61-4265св24). Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24 листопада 2025 року (а. с. 22). Копію ухвали про відкриття провадження супровідним листом від 03 вересня 2025 року направлено позивачу на його поштову адресу (а. с. 24). Зазначене поштове відправлення не було вручене ОСОБА_2 та повернуто до суду з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 27). Згідно довідки Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 4 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Розгляд справи відкладено на 10 березня 2026 року (а. с. 31). Про дату, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_2 повідомлялася судовою повісткою про виклик до суду, направленою на її поштову адресу (а. с. 37). Разом із тим, зазначене поштове відправлення не було вручено ОСОБА_2 та повернуто до суду в конверті, причини повернення не відмічені (а. с. 34). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду». Разом із тим, наведені правові висновки Верховного Суду були залишені поза увагою суду першої інстанції і не враховано, що поштові відправлення, які направлялися судом на адресу позивача, були повернуті до суду з вказівкою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» та без вказівки взагалі (а. с. 27, 34). Враховуючи вищевикладене, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, а тому висновки суду першої інстанції про повторність неявки позивача в підготовче засідання є передчасними та помилковими. Апеляційний суд також враховує, що позивач не відмовлялася в будь-який опосередкований спосіб від своїх вимог і в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату її інтересу до власної позовної заяви, відтак, використаний судом процесуальний засіб у виді залишення позову без розгляду не є пропорційним досягнутій цілі обмеження права позивача на судовий захист. Виходячи із вищевикладеного, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року про залишення позову без розгляду не може вважатись законною та обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.