Постанова 4824 № 755/17102/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 755/17102/15 провадження № 22-ц/824/7013/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти Івана Миколайовича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство «РВС Банк», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року, яка містить заперечення на ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року, 12 грудня 2025 року та 23 грудня 2025 року, установив: 27.11.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І. М. неправомірними, скасування постав та зобов`язання вчинити дії. Скарга мотивована тим, що 18.11.2025 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №755/17102/15, виданого 22.10.2025 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Паріс», яке є правонаступником ПАТ «Фідобанк», заборгованості за кредитним договором з фізичною особою №014/0398/2/21986 від 22.08.2008 у розмірі 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30.07.2015 становить 1 870 967,35 грн, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 378,00 доларів США - заборгованість за процентами. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року замінено сторону стягувача з ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» на Акціонерне товариство «РВС БАНК». Зазначає, що в оскаржуваній постанові не наведено підстав щодо заміни стягувача у виконавчому листі в порядку частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Поданий на примусове виконання виконавчий лист від 22.10.2025 не відповідає резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі №755/17102/15, відповідно до якої стягувачем у виконавчому листі має бути саме ТОВ «Фінансова компанія «Паріс», а не Акціонерне товариство «РВС Банк». Ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року, якою замінено сторону стягувача з ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» на Акціонерне товариство «РВС БАНК», не має жодного відношення до заміни стягувача у виконавчому листі, оскільки стосується передачі процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої та не наділяє автоматичним правом на заміну стягувача у виконавчому листі. Акціонерне товариство «РВС Банк» не скористалось своїм правом звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 442 ЦПК України, та замінити стягувача у виконавчому листі. Враховуючи викладене, вважає, що дії приватного виконавця Іванюти І. М. є неправомірними, а відтак постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 підлягає скасуванню. Зазначає, що приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 визначив розмір заборгованості, який не відповідає розміру стягнення за виконавчим листом. Виявивши кошти у гривнях, приватному виконавцю належало оформити банку платіжну вимогу на списання національної валюти для купівлі за її рахунок відповідної суми в іноземній валюті та зарахувати зазначену суму валюти на свій валютний депозитний рахунок, а суму основної винагороди (356 562 грн) стягнути окремою платіжною вимогою відповідно до прийнятої постанови державного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди. Стягувачу підлягала перерахуванню саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні, як це зазначено в оскаржуваній постанові. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Звертає увагу, що приватним виконавцем також неправомірно визначено суму виконавчого збору не відповідно до суми боргу, вказаного у судовому рішенні, а згідно із офіційним курсом НБУ на дату прийняття постанови про стягнення виконавчого збору. Зазначає, що приватний виконавець неправомірно наклав арешт на всю суму стягнення та на кошти, що розміщені на рахунку, який використовується для отримання заробітної плати, що має спеціальний режим використання, чим порушено приписи Закону України «Про виконавче провадження». Звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені законом розмірі заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника. 24.11.2025, шляхом направлення заяви з додатками на електронну адресу, вона повідомила приватного виконавця про неправомірність накладення арешту на її рахунок для отримання заробітної плати на всю суму боргу. На наступний день вона отримала відповідь на свою електронну адресу, в якій виконавець відмовляється розглянути її звернення у зв`язку з відсутністю електронного підпису на заяві. 25.11.2025 вона повторно направила заяву приватному виконавцю, але вже через засоби поштового зв`язку із долученням виписки по рахунку. На момент подачі даної скарги відповідь від приватного виконавця вона не отримала. В Державному реєстрі речових прав приватний виконавець може побачити що в її власності перебуває нерухоме майно - однокімнатна квартира, яка знаходиться в іпотеці стягувача. За рахунок даного майна можна задовольнити вимоги стягувача. Однак приватний виконавець не звернув уваги на наявність майна та протиправно наклав арешт на рахунки без урахування вимог нормативно-правових актів України та її прав, як учасниці виконавчого провадження. ОСОБА_1 просила: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Іванюти І. М. щодо відкриття 18 листопада 2025 року виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 755/17102/15, виданого 22 жовтня 2025 року; визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Іванюти І. М. від 18 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 755/17102/15, виданого 22 жовтня 2025 року; визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Іванюти І. М. щодо не направлення на її поштову адресу постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 18.11.2025 року; визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Іванюти І. М. від 18 листопада 2025 року про арешт коштів боржника; зобов`язати приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Іванюту І. М. скасувати арешт грошових коштів, які є її заробітною платою, що знаходяться на рахунку ІВАN: НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк». 10.12.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Грегуля О. В., яка обґрунтована упередженістю судді щодо розгляду даної скарги, оскільки в скарзі наведено недолік, який був ним допущений при оформленні виконавчого документа, а відтак у нього відсутнє етичне право розглядати скаргу, бо розгляд скарги викликає сумніви в об`єктивності судді. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року в складі судді Грегуля О. В. заяву ОСОБА_1 про відвід судді визнано необґрунтованою, вирішення питання про відвід передано судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року в складі судді Саламон О. Б. відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відвід судді Деснянського районного суду м. Києва Грегуля О. В. з підстав її необґрунтованості. 23.12.2025 ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді Грегуля О. О. Посилалась на ті підстави, що при розподілі даної скарги було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, оскільки процесуальні документи, такі як скарги на дії приватного виконавця, підлягають автоматизованому розподілу із загального списку суддів, які мають повноваження та відповідну спеціалізацію щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу. В той же час, автоматизований розподіл її скарги не проведено, про що свідчить протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2025. Крім цього, в ухвалі від 11 грудня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді, в якій зроблено висновок, що за надісланою до суду копією матеріалів ВП Деснянським районним судом м. Києва 22.10.2025 видано виконавчий лист у справі №755/17102/15, який повністю відповідає резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 26.01.2021. Надалі зроблено висновок, що доводи заяви про відвід судді щодо невідповідності виконавчого листа постанові Київського апеляційного суду від 26.01.2021 є надуманими і не відповідають дійсності. Вважає, що цими висновками суддя частково надав юридичну оцінку її доводам в скарзі щодо незаконності постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2, яка винесена на підставі виконавчого документа №755/17102/15 від 22.10.2025, в якому ще зазначена ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 24.06.2025 про заміну сторони стягувача у справі №755/17102/15 з ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» на АТ «РВС Банк», яка не зазначена в постанові Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року. Посилається також на формулювання суддею в ухвалі від 11.12.2025 обставин справи, які вона не порушувала у своїй скарзі, адже не ставила під сумнів правомірність видачі виконавчого листа, на відміну від його оформлення та правомірності відкриття виконавчого провадження за заявою банку, яке суперечить частини п`ятій статті 442 ЦПК України, адже в процесуальному порядку зміни до виконавчого листа не були внесені. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року визнано необґрунтованою та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Грегуля О.О. в даній справі. Ухвала суду мотивована тим, що згідно п. 2.3.39. «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо: п. п. 2.3.39.10. заяви та клопотання з процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, подані до суду, що розглядав справу. Розділ VII Судовий контроль за виконанням судових рішень ЦПК України, яким передбачено подання скарг, пов`язаний з виконанням судових рішень. Тому, доводи заяви про відвід щодо порушення автоматизованого розподілу скарги є безпідставними. Доводи заяви про відвід про заінтересованість судді у результатах розгляду справи є надуманими та не ґрунтуються на доказах. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року в задоволенні скарги боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І. М. відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавчий лист у справі №755/17102/15 повністю відповідає резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 26.01.2021; у вказаному виконавчому листі не зазначено стягувачем АТ «РВС Банк»; доводи скарги про те, що АТ «РВС Банк» є неналежним стягувачем спростовуються ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24.06.2025 у справі № 755/17102/15; доводи скарги про не направлення приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.11.2025 спростовуються листом приватного виконавця від 18.11.2025 № 44/4 про направлення та наявними у матеріалах виконавчого провадження фіскальними документами про направлення цієї поштової кореспонденції рекомендованими листами; доводи скарги про накладення арешту на рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» для отримання заробітної плати, спростовуються самою постановою приватного виконавця про арешт коштів боржника від 18.11.2025 у ВП № НОМЕР_3, в якій чітко зазначено обмеження, зокрема, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Крім того, постановою приватного виконавця про арешт коштів боржника від 18.11.2025 у ВП № НОМЕР_3 накладено арешт на кошти, а не на рахунок. Доводи щодо позбавлення скаржника можливості отримання заробітної плати не підтверджені доказами. Доказів порушенням приватним виконавцем по відношенню до скаржника/боржника вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII суду не надано. Наявність у боржника нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, не свідчить про недотримання приватним виконавцем вимог ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи скарги про не визначення суми в межах якої накладено арешт спростовуються змістом самої постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника від 18.11.2025 у ВП № НОМЕР_3, в якій зазначено розмір суми, в межах якої накладено арешт. Доказів, які б свідчили про наявність неправомірних дій/бездіяльності приватного виконавця, які в свою перешкоджають скаржнику/боржнику виконати судове рішення про стягнення коштів суду не надано. 30.12.2025 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року, скаргу про визнання дій приватного виконавця неправомірними, скасування постанов та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Іванюти І. М. щодо відкриття 18 листопада 2025 року виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 755/17102/15, виданого 22.10.2025 Деснянським районним судом м. Києва. Визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Іванюти І. М. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 18.11.2025 щодо примусового виконання виконавчого листа № 755/17102/15, виданого 22.10.2025 Деснянським районним судом м. Києва. Визнати неправомірною та скасувати постанову від 18.11.2025 приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Іванюти І. М. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3. Зобов`язати приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Іванюту І. М. скасувати арешт грошових коштів, які є її заробітною платою, що знаходяться на рахунку IBAN: НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк». Визнати ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, 12 грудня 2025 року та 23 грудня 2025 року про відмову у задоволенні заяв про відвід судді незаконними та скасувати їх. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не наведено конкретного абзацу/пункту/частини статей, на які зроблено посилання в оскаржуваній ухвалі. Наведена в ухвалі судова практика або не має жодного відношення до справи, або навпаки, підтверджує її позицію щодо неправомірних дій приватного виконавця в частині накладення арешту на кошти. При наведенні мотивів оскаржуваної ухвали судом повністю проігноровано письмові докази, які були долучені до скарги, а саме: копія заяви приватному виконавцю від 24.11.2025; роздруківка електронної відповіді приватного виконавця; докази направлення приватному виконавцю заяви від 24.11.2025; копія виписки по рахунку. Судом не взято до уваги, до приватний виконавець вже через 6 днів після винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів був обізнаний про те, що ці кошти є її заробітною платою. Суд не мотивував в чому полягає правомірність приватного виконавця стягувати грошові кошти в національній валюті без надання доручення банку на купівлю доларів США та перерахування цих коштів на відповідний валютний рахунок приватного виконавця. Адже даний недолік є суттєвим та підлягав обов`язковому дослідженню в судовому порядку, так як приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Іванютою І. М. було списано з її зарплатного рахунку понад 10 000 грн. Суд не надав оцінку діям приватного виконавця як щодо правомірності визначення останнім суми стягнення 3 922 689,4 грн (при наявності боргу в розмірі 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1 870 967,35 грн), так і підстав стягнення виключно коштів в грошовій одиниці гривні, без переведення їх у валюту кредиту. Судом не надано правової оцінки того, що приватним виконавцем відкрито виконавче провадження за заявою АТ «РВС Банк», яка не є стягувачем за виконавчим листом від 22.10.2025. Приватний виконавець наклав арешт у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця. Витрат виконавчого провадження, штрафів, які становлять 3 922 68,40 грн, що не збігається із сумою стягнення за виконавчим листом. Так, у відповідності до виконавчого листа сума стягнення складає 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1 870 967,35 грн. Судом не взято до уваги механізм примусового виконання судових рішень, визначений частиною третьою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 5. 4 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах і банківських металів, затверджено постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216. Приватним виконавцем не надана заява стягувача у виконавчому провадженні на перерахування йому коштів саме у національній валюті, що вказує на незаконність стягнутої суми із зарплатного рахунку, про яку згадує виконавець у своїй заяві по суті спору. Приватний виконавець неправомірно наклав арешт на всю суму стягнення та ще й на кошти, що розміщені на рахунку який використовується для отримання заробітної плати, що має спеціальний режим використання. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Вважає, що розгляд її скарги на дії приватного виконавця суддею, який видав виконавчий документ, є неетичним та викликає обґрунтовані сумніви щодо всебічного розгляду справи. В заяві про відвід судді вона звертала увагу на відсутність авторозподілу скарги в установленому законом порядку, проте судом не звернуто увагу на вказані доводи заяви про відвід. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник Акціонерного товариства «РВС Банк» - адвокат Пиріг О. В. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 липня 2016 року ( справа № 755/17102/15) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк»: заборгованість за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/2/21986 від 22.08.2008 року в сумі: 102 191 долар США 54 центи, що станом на 30.07.2015 року еквівалентно по курсу НБУ: 2 255 730 грн 88 коп. - по кредиту і процентам та 3 654 грн - судового збору. 28 лютого 2019 року між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "ФК "Паріс" укладено договір про відступлення прав вимоги, на підставі якого ТОВ "ФК "Паріс" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року замінено сторону (стягувача) виконавчого провадження з ПАТ "Фідобанк" на ТОВ "ФК "Паріс". Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 липня 2021 року, змінено заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 липня 2016 року в частині визначення розміру заборгованості та розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Паріс" заборгованість за кредитним договором в сумі 84 760,57 доларів США, що еквівалентно 1 870 967 грн 35 коп., та судовий збір в розмірі 3 030 грн 73 коп. 01 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Паріс» та АТ «РВС Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого АТ «РВС Банк» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року. Посилаючись на викладене, заявник просив суд замінити у справі № 755/17102/15 сторону стягувача на його правонаступника АТ «РВС Банк». Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 24 червня 2024 року заяву АТ «РВС Банк» задовольнив. Замінив стягувача у справі № 755/17102/15 з ТОВ «ФК «Паріс» на його правонаступника АТ «РВС Банк» (а.с.534 т.1). Київський апеляційний суд постановою від 16 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишив без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року залишив без змін (а.с. 54-58 т.1). Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у справі за заявою Акціонерного товариства «РВС Банк» про заміну стягувача у справі № 755/17102/15, заінтересовані особи: ПАТ «Фідобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Паріс», ОСОБА_1 . Верховний Суд зазначив, що встановивши, що АТ «РВС Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно виходили з наявності підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні. 22 жовтня 2025 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №755/17102/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Паріс», яке є правонаступником ПАТ «Фідобанк», заборгованості за кредитним договором з фізичною особою №014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року у розмірі 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1 870 967,35 грн, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 378 доларів США - заборгованість за процентами. Стягувачем у виконавчому листі зазначено ТОВ « ФК «Паріс» (а.с. 51, 52 т.1). 18 листопада 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І. М. винесено постанову про відкриття виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №755/17102/15, виданого 22.10.2025. Стягувачем зазначено АТ «РВС Банк», підстава - ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 24.06.2025 №755/17102/15 про заміну сторони стягувача у справі №755/17102/15 з ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» на АТ «РВС Банк» (а.с. 59, 60 т.1). 18 листопада 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І. М. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 3 922 689,40 грн (а.с. 65 т.1). 24 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванюти І. М. з заявою про скасування постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про визначення поточного рахунку у банку для здійснення виплат видаткових операцій. Вказане звернення надіслала на адресу електронної пошти приватного виконавця Іванюти І. М. (а.с. 25, 26 т.1). 25 листопада 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванюта І. М., розглянувши вказане звернення, повідомив ОСОБА_1 про те, що відсутність електронного цифрового підпису на її зверненні, яке надійшло 24.11.2025 у вигляді електронного документу на електронну скриньку приватного виконавця унеможливлює його технічну перевірку у відповідності до вимог Порядку роботи з електронним документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11.11.2014 №1886/5, вказаний вхідний електронний документ не реєструється та не підлягає розгляду по суті (а.с. 27, 28 т.1). 25 листопада 2025 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку на адресу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванюти І. М. заяву про скасування постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про визначення поточного рахунку у банку для здійснення виплат видаткових операцій, до якої долучила копію виписки з АТ КБ «ПриватБанк» від 24.11.2025. Вказана заява отримана приватним виконавцем Іванютою І. М. 03.12.2025, зареєстрована за вх. №717 (а.с.717 т.1). Зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Іванюти І. М. з приводу стягнення грошових коштів з її зарплатного рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернулась до суду 27 листопада 2025 року. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2020 року у справі № 924/315/17). Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У частині першій статті 18 Закону зазначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пунктів 6, 7 частини третьої статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника. З наведеного убачається, що правовою метою накладення державним виконавцем арешту на майно та кошти боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.04.2022 у справі №756/8815/20 наголошувала, що виконуючи рішення суду, виконавець має право накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які прямо заборонено законом. Арешт коштів боржника може накладатися на будь-які рахунки, за винятком коштів, щодо яких накладення арешту заборонено законом (наприклад, рахунки із спеціальним режимом використання, соціальні виплати, зарплатні кошти тощо). Банк зобов`язаний перевірити статус коштів на рахунку боржника та у разі виявлення коштів, на які накладення арешту заборонено, повідомити виконавця і повернути постанову без виконання. Виконавець може самостійно зняти арешт з рахунку, якщо отримає документальне підтвердження, що кошти мають спеціальний режим або їх арешт заборонений законом (постанова Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 127/16144/24). Оскільки саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19. Передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом. Отже, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника. У цій справі судом встановлено, що постановою приватного виконавця від 18 листопада 2025 року в межах відкритого виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 3 922 689,40 грн. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо бездіяльності приватного виконавця в частині не вчинення дій щодо зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату боржника ОСОБА_1 на підставі поданої нею виписки з рахунку АТ КБ «ПриватБанк». Судом встановлено, що виписка АТ КБ «ПриватБанк» від 24.11.2025, яка містить інформацію про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , була отримана приватним виконавцем лише 03 грудня 2025 року, тобто після звернення боржника з даною скаргою до суду. За відсутності доказів того, що приватний виконавець станом на час звернення до суду з цією скаргою мав документальне підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, правові підстави для висновку про протиправність дій/бездіяльності виконавця щодо незнання арешту з рахунку до подачі даної скарги відсутні. Надана до скарги копія електронної заяви приватному виконавцю від 24.11.2025, на яку не було накладено електронного підпису заявника, не є доказом, що підтверджує неправомірність дій приватного виконавця щодо повернення її без розгляду з наданням відповідних роз`яснень. Щодо відкриття виконавчого провадження на підставі заяви АТ «РВС Банк» без відповідної ухвали суду про заміну стягувача ТОВ «ФК «Паріс» у виконавчому листі. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частини перша, друга статті 442 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни боржника внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Отже, особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Водночас, заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі, до відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє дії на виконання рішення суду добровільно або під примусом. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України). Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»). Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20) вказано, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновок, що особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження. Судом встановлено, що 01 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Паріс» та АТ «РВС Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого АТ «РВС Банк» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року заяву АТ «РВС Банк» задоволено. Замінено стягувача у справі № 755/17102/15 з ТОВ «ФК «Паріс» на його правонаступника АТ «РВС Банк». Встановивши, що АТ «РВС Банк» набуло право вимоги за кредитним договором №014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року, яка набула законної сили, було замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні. За таких підстав доводи апеляційної скарги про те, що виконавче провадження було відкрито за заявою АТ «РВС Банк», яка не є стягувачем, є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про накладення арешту у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 3 922 689,40 грн. Як вбачається з матеріалів справи, вказана сума складається з грошового зобов`язання в іноземній валюті в сумі 84 760,57 доларів США, що по курсу НБУ станом на 18.11.2025 становило 3 565 622,90 грн, основної винагороди виконавця в сумі 356 562 грн та 504,50 грн мінімальних витрат виконавчого провадження. Та обставина, що у виконавчому листі сума стягнення складає 84 760, 57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30.07.2015 становить 1 870 967,35 грн, не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця при визначенні суми звернення стягнення в постанові про накладення арешту від 18.11.2025. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 зазначено, що: «формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права. Натомість стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення». Таким чином, визначення приватним виконавцем суми заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день відкриття виконавчого провадження відповідають вимогам чинного законодавства та висновку Верховного Суду щодо порядку виконання рішення суду в іноземній валюті. Матеріали виконавчого провадження містять заяву АТ «РВС Банк» про перерахування стягнутих коштів в національній валюті гривні за курсом НБУ станом на дату перерахування відповідних грошових коштів (а.с. 78 зв. т.1), а тому доводи апеляційної скарги в цій частині також є необґрунтованими та піддягають відхиленню. Доводи апеляційної скарги про неповноважний склад суду першої інстанції при розгляді даної скарги з огляду на її передачу на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ є необґрунтованими. Аналіз матеріалів справи свідчить, що скарга заявниці відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2025 передана судді Грегулю О. В. (а.с. 35 т.1). Відповідно до висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 736/1003/24 за аналогічних обставин, неповноважним складом суду необхідно вважати склад суду, якщо справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо заяви та клопотання з процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, подані до суду, що розглядав справу ( пункт 2.3.39.10 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39). За таких обставин немає підстав вважати, що справу розглянуто неповноважним складом суду у розумінні статті 376 ЦПК України. Судом першої інстанції надано належну оцінку заявленим відводам та у встановленому ЦПК України порядку ухвалами від 11 грудня 2025 року, 12 грудня 2025 року та 23 грудня 2025 року заяви боржника про відвід судді Грегуля О. В. залишив без задоволення. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не підтвердилися під час апеляційного перегляду справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22.06.2026. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук