Постанова 4813 № 947/39463/25
від 16.06.2026 ·Номер провадження: 22-ц/813/3483/26 Справа № 947/39463/25 Головуючий у першій інстанції Петренко В. С. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Карташова О.Ю., Коновалової В.А., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі свого представника Ларіонова Костянтина Олександровича на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Петренка В.С. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 17.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 17.01.2025-100001020, відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 3000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 17.01.2025, строком на 140 днів. Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, натомість відповідач зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 8633,17 грн, що складається з заборгованості: по тілу кредиту в розмірі 3000,00 грн, по процентам в розмірі - 3780,00 грн, по комісії - 353,17 грн; по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання у розмірі - 1500,00 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ТОВ «Споживчий центр» в особі свого представника Ларіонова К.О. звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог за тілом, процентами та комісією у сумарному розмірі 7133,17 грн скасувати та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині. Доводами апеляційної скарги є те, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 17.01.2025 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 17.01.2025-100001020 (кредитної лінії) від 17.01.2025 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 17.01.2025- 100001020 (кредитної лінії) від 17.01.2025 р., тобто у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий 0732289348, саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 17.01.2025. Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Листом ТОВ «УПР», з якого вбачається, що: «Між нашими підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 17.01.2025 12:28:18 на суму 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) грн, номер картки: 4441111038856963, номер транзакції в системі iPay.ua 626769168, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 17.01.2025-100001020.». Крім того, 30.01.2025 відповідачем проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 666,83 грн, що свідчить про визнання боргу. Щодо комісії зазначає, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою, відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат, безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Також вказує, що за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 8633,17 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду в апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно з частиною першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині відмови у стягненні тіла, процентів та комісії у сумарному розмірі 7133,17 грн, в іншій частині рішення суду не переглядається. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження ідентифікації відповідачки, відсутні належні, достатні, допустимі та достовірні докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення саме ОСОБА_1 на підтвердження пропозиції щодо укладення договору у формі електронного правочину, або його отримання та використання саме відповідачкою в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) при підписанні електронного договору одноразовим ідентифікатором від її імені, як це передбачено ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Суд вказав, що позивачем на підтвердження факту виконання ним умов договору щодо перерахування грошових коштів саме відповідачу надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 214-1010 від 10.10.2025 року, в якому хоча і зазначений повний номер банківської картки та номер договору, проте не вказується отримувач та/або власник карти, інших доказів (первинних документів: квитанції, виписки про рух коштів тощо), з яких можливо було встановити належність банківської кратки (її емітування) саме відповідачці, перерахування вказаних грошових коштів саме ОСОБА_1 , суду не надано. Відомості про повний номер карткового рахунку, на який, як стверджує позивач, були перераховані кошти, в наданих суду доказах (кредитному договору, паспорті споживчого кредиту) відсутні. Доказів щодо належності вказаної кредитної картки саме відповідачці позивачем не надані. Питання щодо витребування відповідних доказів, у разі неможливості їх самостійного отримання, перед судом не порушувалось. Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", в редакції на час виникнення правовідносин). Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", в редакції на час виникнення правовідносин, визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). У справі, що переглядається, вбачається, що 17.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 17.01.2025-100001020 у електронній формі. Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 , за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору E239, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - 0732289348 (досліджено в підсистемі «Електронний суд»). Відповідно до пункту 2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; 2.3.5. також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; 2.3.7. примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу. Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину. 17.01.2025 ОСОБА_1 заповнено заявку Кредитного договору № 17.01.2025-100001020 (кредитної лінії), кредитодавцем за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр». Дана заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився за відповідним посиланням згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (досліджено в підсистемі «Електронний суд»). Відповідно до умов кредитного договору № 17.01.2025-100001020 від 17.01.2025 позичальнику надається кредит в сумі 3000,00 грн, строком на 140 днів з дня його надання. Згідно з п. 6 заявки кредитного договору, позичальником засвідчено погодження, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. У відповідності до п. 7 Заявки комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту, та дорівнює 600,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Також до позову надано додаток до кредитного договору № 217.01.2025-100001020 від 17.01.2025 року позичальника, складеної відносно ОСОБА_1 , який містить інформацію про місце роботи відповідачки та її контактні дані. Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 17.01.2025-100001020 від 17.01.2025, з яким попередньо уважно ознайомився. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що кредитний договір № 17.01.2025-100001020 від 17.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки, на що слушно посилається скаржник. Колегія суддів приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» про доведеність надання відповідачці кредитних коштів на виконання договору. Так, згідно із пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-6963. Пунктом 4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора. Заявка споживача, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором - 4441-11XX-XXXX-6963. До матеріалів справи приєднано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр», укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року. Відповідно до зазначеного договору на платіжну картку клієнта 17.01.2025 12:28:18 здійснено переказ на суму 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) грн, номер картки: НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 626769168, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 17.01.2025-100001020. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 3000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_3 , зазначений ОСОБА_1 у договорі. Доказів того, що банківська картка з відповідним номером, а також номер телефону на який позичальник отримав смс-повідомлення, ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 3000 грн шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_3 , зазначений відповідачкою у договорі. Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. На підставі ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За змістом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21). Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.). Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay.ua кредитні кошти на вже наявну картку відповідачки. В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якої заборгованість складає 8633,17 грн, що складається з: 3000 грн - основний борг; 3780 грн проценти; 353,17 грн комісія; 1500 грн неустойка. ОСОБА_1 правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту не оспорювала та не спростувала. Процесуальний обов`язок, передбачений ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором або відсутність обов`язку його виконання. Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010). Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 3000 грн, відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3000 грн та процентами в розмірі 3780 грн за користування кредитними коштами, що були обумовлені договором, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути комісію в сумі 353,17 грн. Як зазначалося вище, умовами договору передбачено комісію у сумі 600 грн. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Згідно з пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно. За наведених обставин, вимога позивача про стягнення комісії у сумі 353,17 грн не підлягають задоволенню. З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідачка, отримавши від позивача кредитні кошти, у добровільному порядку та у встановлені договором строки їх не повернула, проценти у встановленому договором розмірі не сплатила, не надано до суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 6780 грн, з яких: заборгованість за тілом - 3000 грн, заборгованість по процентам - 3780 грн, в решті позову слід відмовити. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Споживчий центр» є частково доведеною, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Споживчий центр». Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2420,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн, загалом 6054 грн. Позов задоволено частково, що становить 95% (6780*100/7133,17), а отже з відповідача необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5751,30 грн (6054*95%) Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі свого представника Ларіонова Костянтина Олександровича задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 17.01.2025-100001020 від 17.01.2025 року у розмірі 6780 гривень, яка складається з: заборгованості за тілом - 3000 гривень, заборгованості по процентам - 3780 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 5751,30 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Дата складення повного тексту постанови - 16 червня 2026 року Судді: М.В. Назарова О.Ю. Карташов В.А. Коновалова