Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/33520/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 р. Справа № 520/33520/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Спаскіна О.А. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 520/33520/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив суд: - встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 по справі №520/33520/24; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) подати звіт про виконання рішення суду у справі №520/33520/24 від 12.03.2024 в порядку, передбаченому статті 382 КАС України. В обґрунтування заяви зазначено, що існує беззаперечний факт того, що рішення за адміністративною справою №520/33520/24 суб`єктом владних повноважень не виконується, тому позивач звернувся до суду із заявою у порядку ст. 382 КАС України. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №520/33520/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №520/33520/24 відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі №520/33520/24 скасовано. Справу №520/33520/24 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України у справі №520/33520/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчиняються дії з виконання рішення по справі № 520/33520/24, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку статті 382 КАС України до суду є передчасним. Разом з цим суд наголосив на тому, що чинним законодавством України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Позивач не погодився з указаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року про залишення заяви про встановлення судового контролю без задоволення та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №520/33520/24 від 12.03.2025 у порядку передбаченому статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що вирішуючи питання про встановлення судового контролю, судом першої інстанції не з`ясовано обставини виконання рішення суду, не надано правової оцінки доводам заявника, та, відповідно, наявності чи відсутності підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, передбачених ст. 382 КАС України. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з таких підстав. Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно зі ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним. Для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13). Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов`язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним. Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб`єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення. Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об`єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника). Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов`язком. Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021р. у справі № 9901/598/19. Варто зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи. За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, положеннями КАС України у категорії справ, що розглядається, встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення (окрім соціальних справ). При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб`єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення. Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об`єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника). Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що аналіз норми ст. 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами ст. 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, зокрема, у випадку, якщо: - рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; - існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; - існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку. У поданій позивачем заяви про встановлення судового контролю останній посилався на те, що невиплата належного грошового забезпечення не може бути свідченням повного виконання судового рішення. Заперечуючи проти задоволення заяви позивача, відповідач подав до суду пояснення в яких зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 у справі №520/33520/24 військовою частиною НОМЕР_1 проведено перерахунок (нарахування) всіх сум, що підлягають виплаті позивачу за судовим рішенням, про що свідчить довідка-розрахунок щодо перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 . Також відповідачем надано суду розрахунок потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин) на виконання рішень судів та видатків КЕКВ 2800 Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення, а також Основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення, направлені військовою частиною НОМЕР_1 начальнику забезпечувального фінансового органу, в тому числі відносно ОСОБА_1 . Суд першої інстанції встановив, що 03.04.2025 військова частина НОМЕР_1 зверталась до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з листом вих. №625/6/255 з проханням профінансувати військову частину для виконання судових рішень по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", наявних, але не сплачених на загальну суму 8 243 896,31 грн. Листом від 04.04.2025 Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України на №625/6/255 від 03.04.2025 повідомив військову частину НОМЕР_1 про те, що Міністерством оборони України з метою своєчасного забезпечення виконання рішень судів порушено питання перед Кабінетом Міністрів України щодо збільшення видатків на виконання судових рішень. Прем`єр-міністром України доручено Міністерству економіки України підготувати проєкт рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на безповоротній основі та розглянути на черговому засіданні Уряду питання їх виділення з метою забезпечення фінансування потреби Міноборони для виконання судових рішень (доручення від 23.12.2024 №41883/1/1-24). Також, Міноборони повторно звернулось до Міністерства фінансів України з пропозицією щодо перерозподілу бюджетних асигнувань загального фонду державного бюджету в частині збільшення видатків за КЕКВ 2800 за рахунок зменшення фінансового ресурсу, передбаченого для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, із подальшим його відновленням при внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (лист Міноборони від 02.04.2025 №220/5650). Після збільшення відповідних бюджетних призначень Міністерству оборони України, будуть підготовлені пропозиції щодо відкриття бюджетних асигнувань військовій частині НОМЕР_1 для забезпечення заявленої потреби. Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що з поданого листа Військової частини НОМЕР_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з вих. № 625/6/255 вбачається, що відповідач звертається з проханням щодо виділення коштів для виконання рішення по справі №620/7565/24 за позовом ОСОБА_2 у сумі 859200 ( вісімсот п`ятдесят дев`ять тисяч двісті) грн., а не для виконання наявних судових рішень по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", але не сплачених на загальну суму 8 243 896,31 грн., як суд першої інстанції встановив. Отже, після звернення позивача із заявою в порядку ст. 382 КАС України суд першої інстанції не вжив будь-яких заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про встановлення судового контролю. Колегія суддів зауважує, що у разі невиконання судового рішення особа, на користь якої ухвалено судове рішення, має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника - суб`єкта владних повноважень, передбачених як законодавством про виконавче провадження, так і КАС України, а законодавець не встановлює залежності звернення до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби чи ні. Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і у примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи існує станом на час вжиття заходів такого контролю відкрите виконавче провадження та чи вичерпані державним виконавцем всі передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи з метою належного та повного виконання судового рішення. До того ж, як встановлено ч. 4 ст. 382 КАС України, відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Варто зазначити, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року). Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а. Колегія суддів враховує, що за загальним правилом, встановлення судового контролю, окрім категорії справ, перелік яких наведений в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві, та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст.382 КАС України, що судом першої інстанції не було здійснено. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, висновки суду першої інстанції є передчасними. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення питання, та дійшов передчасних висновків, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 по справі № 520/33520/24 - скасувати. Справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко О.А. Спаскін