Постанова Київський апеляційний суд № 359/9120/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року місто Київ Справа № 359/9120/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11757/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чижовою Ольгою Сергіївною, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року про повернення позову (постановлено суддею Котенко Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, повернення виконавчого листа та звільнення від сплати заборгованості по аліментам ВСТАНОВИВ Наприкінці серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, у якому просив: - зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року, та визначити аліменти у розмірі частини заробітної плати (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили; - виконавчий лист № 753/12290/22, виданий Дарницьким районним судом м. Києва, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 гривень щомісячно та до досягнення дитиною повноліття, повернути на адресу суду після набрання рішенням законної сили; - звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виконавчим листом № 753/12290/22, виданим Дарницьким районним судом м. Києва. Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 20 жовтня 2025 року позовну заяву залишив без руху у зв`язку із несплатою судового збору в повному обсязі. Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 23 квітня 2026 року позовну заяву визнав неподаною та повернув позивачу разом із доданими до неї документами. Не погодившись із такою ухвалою, представник позивача - адвокат Чижова О.С. 07 травня 2026 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу повернути на розгляд суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала про залишення позову без руху була постановлена заднім числом, оскільки у відповіді 19 лютого 2026 року про наявність такої ухвали не згадується. Зазначає, що позивач не мав можливості зайти до системи «Електронний суд», а тому здійснював листування із судом виключно поштою. При цьому повноважному представнику позивача копія ухвали про залишення позову без руху не надходила. Вважає постановлену ухвалу такою, що перешкоджає його доступу до суду, оскільки майже за 2 роки позивач не може отримати захист своєму порушеному праву. Київський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, витребував із Дарницького районного суду міста Києва матеріали справи № 359/9120/24. На запит суду матеріали справи надійшли 26 травня 2026 року. Київський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Пунктом 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви відповідає з огляду на таке. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позову у встановлений судом строк, які визначені в ухвалі суду від 20 жовтня 2025 року, та яку позивач отримав 26 лютого 2026 року. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Залишаючи позовну заяву без руху, суд вказував, що позивач звернувся до суду із 3 вимогами немайнового характеру, а тому зобов`язаний сплатити за них судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, водночас суду надано доказ сплати судового збору лише в розмірі 1 211,20 грн, тобто позивач має доплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Відповідно до ч. 7 ст. 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. За приписами п. 2 ч. 6, ч. 11 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З матеріалів справи вбачається і це підтверджується відомостями у системі «Електронний суд», що ухвалу суду від 20 жовтня 2025 року позивач отримав 26 лютого 2026 року в електронний кабінет (а. с. 143). Із ЄДРСР вбачається, що ухвала про залишення позову без руху надіслана судом: 25.02.2026, зареєстрована: 26.02.2026, забезпечено надання загального доступу: 27.02.2026. Разом із цим, заяву про усунення недоліків подав лише 20 квітня 2026 року, тобто із пропуском 10-денного строку на її подання. З урахуванням цього, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про не усунення недоліків позову у встановлений судом строк, що є підставою для повернення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що копія ухвали про залишення позовної заяви без руху не була направлена повноважному представнику позивача, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Чижова О.С. або інший представник, який у встановленому процесуальним законом порядку підтвердив свої повноваження та вступив у справу як представник позивача. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано здійснював процесуальне листування безпосередньо з позивачем як учасником справи, а відсутність доказів направлення ухвали про залишення позову без руху особі, яка на той час не мала підтвердженого процесуального статусу представника у справі, не може свідчити про порушення порядку повідомлення позивача або про незаконність подальшого повернення позовної заяви. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав можливості отримати ухвалу через підсистему «Електронний суд» у зв`язку з відсутністю доступу до електронного кабінету. На підтвердження цих обставин до апеляційної скарги долучено знімок екрана, з якого вбачається повідомлення системи: «виникла помилка при відкритті особистого ключа (невірний пароль чи ключ пошкоджений) (24)». Однак наведене повідомлення не підтверджує існування об`єктивних, незалежних від позивача перешкод у доступі до ЄСІТС, а вказує на обставини, пов`язані із використанням самим позивачем особистого ключа, зокрема введенням невірного пароля або пошкодженням такого ключа. Такі обставини мають суб`єктивний характер, залежать від належної організації позивачем доступу до власного електронного кабінету та не можуть бути покладені в основу висновку про те, що ухвала суду від 20 жовтня 2025 року не була йому вручена у розумінні положень ЦПК України. Колегія суддів також враховує, що доступ до електронного кабінету в ЄСІТС не обмежується виключно використанням одного електронного ключа, оскільки може здійснюватися, зокрема, із застосуванням інших доступних засобів електронної ідентифікації. Крім того, позивач не був позбавлений можливості відновити доступ до електронного ключа, сформувати новий електронний підпис або скористатися іншим передбаченим способом авторизації (застосунок «Дія», мобільний банкінг тощо). Доказів того, що протягом тривалого часу після доставлення ухвали до електронного кабінету позивач вживав розумних і своєчасних заходів для відновлення доступу до ЄСІТС або звертався до суду із заявами про надання копії відповідного судового рішення в паперовій формі, матеріали справи не містять. За таких обставин посилання апелянта на неможливість користування електронним кабінетом не спростовує встановленого матеріалами справи факту доставлення ухвали про залишення позовної заяви без руху до електронного кабінету позивача 26 лютого 2026 року та не свідчить про поважність причин невиконання вимог цієї ухвали у визначений судом строк. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про постановлення ухвали про залишення позову без руху «заднім числом», її несвоєчасне направлення до Єдиного державного реєстру судових рішень та неналежну організацію процесуальної діяльності суду першої інстанції. Такі доводи самі по собі не є підставою для скасування ухвали про повернення позовної заяви, оскільки предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність ухвали від 23 квітня 2026 року про визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачу, а не перевірка питань організації документообігу суду чи своєчасності внесення судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Водночас визначальним для вирішення питання про законність повернення позовної заяви є те, чи був позивач належним чином повідомлений про необхідність усунути недоліки позову та чи виконав він вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху у встановлений строк. Як убачається з матеріалів справи, ухвала про залишення позовної заяви без руху була доставлена до електронного кабінету позивача 26 лютого 2026 року, при цьому до моменту її доставлення суд першої інстанції не постановляв ухвалу про повернення позовної заяви, тобто позивач фактично не був позбавлений можливості виконати вимоги суду після отримання відповідного процесуального документа. Більше того, після доставлення ухвали до електронного кабінету позивача 26 лютого 2026 року і до постановлення ухвали про повернення позовної заяви 23 квітня 2026 року минуло майже два місяці, що значно перевищує встановлений судом десятиденний строк для усунення недоліків. Проте заяву про усунення недоліків позивач подав лише 20 квітня 2026 року, тобто після спливу строку, визначеного ухвалою суду та в поданій заяві не просив поновити пропущений ним строк, не зазначив причини пропуску строку, початок якого обраховується з дати доставлення ухвали суду про залишення позову без руху до електронного кабінету позивача. За таких обставин навіть доводи апелянта про несвоєчасне внесення ухвали про залишення позову без руху до Єдиного державного реєстру судових рішень або несвоєчасне направлення її позивачу не впливають на правильність висновку суду першої інстанції, оскільки після фактичного доставлення ухвали до електронного кабінету позивач мав достатній час для виконання її вимог, однак не усунув недоліки позову у встановлений процесуальний строк. Посилання апелянта на порушення права позивача на доступ до суду також є необґрунтованими. Право на звернення до суду не є абсолютним і реалізується у порядку, встановленому процесуальним законом. Вимога щодо сплати судового збору у належному розмірі та обов`язок усунути недоліки позовної заяви у строк, визначений судом, є процесуальними умовами прийняття позовної заяви до розгляду. Невиконання таких вимог тягне передбачені законом процесуальні наслідки, зокрема визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачу. При цьому повернення позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з відповідним позовом після усунення обставин, що стали підставою для її повернення, зокрема після сплати судового збору в належному розмірі. Тому застосування судом першої інстанції передбачених законом процесуальних наслідків невиконання ухвали про залишення позову без руху не може розцінюватися як непропорційне обмеження доступу позивача до суду. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача із процесуальними наслідками невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, проте не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо належного доставлення такої ухвали до електронного кабінету позивача та невиконання її вимог у визначений строк. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чижовою Ольгою Сергіївною, - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року про повернення позову - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова