Постанова Київський апеляційний суд № 759/5055/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 759/5055/24 Головуючий у суді першої інстанції - Шум Л.М. Номер провадження № 22-ц/824/7877/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М., у місті Києві, у справі за позовом позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" про поділ майна подружжя,- ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ АБ "Укргазбанк" про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю з відповідачем ОСОБА_2 , у якому просила суд визнати майно, а саме: квартиру, загальною площею 57,43 кв. м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702, вартістю 1 814 718,00 грн спільно набутим майном подружжя її та ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на 1/2 частки квартири, загальною площею 57,43 кв. м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702. Судові витрати просила покласти на відповідача. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалася на те, що 27 листопада 1999 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №1020 у відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції у м. Києві. 23 липня 2022 року даний шлюб між сторонами було розірвано, про що свідчить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4212/22. За час проживання сторін у шлюбі ними, як подружжям було придбано майно, а саме: квартира, загальною площею 57,43 кв. м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702, вартістю 1 814 718,00 грн. Зазначає, що для придбання вказаного нерухомого майна подружжям було оформлено кредит в ПАТ АБ «Укргазбанк», кредитний договір №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року. Позичальником по вказаному кредитному договору виступив ОСОБА_2 . Також, оформлено договір іпотеки від 19 січня 2022 року. Вона уклала договір поруки із ПАТ АБ "Укргазбанк", яким поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов`язань по кредитному договору №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року. Станом на день подачі позову вона несе всі витрати по сплаті платежів по вказаному кредитному договору. ОСОБА_2 не цікавиться сплатою зобов`язань по вказаному вище кредитному договору №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року взагалі. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано майно, а саме квартиру, загальною площею 57,43 кв. м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702, вартістю 1 814 718,00 гривень спільно набутим майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 536, 79 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у поділі вказаної квартири та відмови визнання за нею права власності на частину квартири, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить задовольнити її апеляційну скаргу та скасувати оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог, задовольнивши її позов в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вона вважає, що має право на визнання за нею права власності на квартири, яка є спільно набутим майном подружжя. Вказує, що суд першої інстанції правомірно задовольнивши позовну вимогу про визнання спірної квартири спільно набутим майном подружжя не вирішив остаточно спір в частині поділу майна та визнання її права власності на частину квартири. Мотиви, з яких суд відмовив в цій частині позовних вимог в оскаржуваному рішенні не наведені та їй незрозумілі, що не відповідає вимогам процесуального законодавства. 14 березня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ПАТ АБ "Укргазбанк" - Мікайилова Р.Р., відповідно до якого просить залишити без задоволення подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначає, що вимога про визнання права на частку у спільному майні подружжя є безпідставною, оскільки щодо спірної квартири діє презумпція спільної сумісної власності подружжя, а факт поширення на неї такого правового режиму сторонами не оспорювався. Доказів існування спору щодо належності квартири до спільного майна подружжя позивач не надала. Відтак вимога про визнання квартири спільним майном подружжя не спрямована на захист порушеного чи оспорюваного права, оскільки спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності сторін у силу закону. При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Радченко О.П. підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову в частині поділу спільно набутої квартири шляхом визнання за позивачкою права власності на частину квартири з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача ПАТ АБ "Укргазбанк" - Мікайилова Р.Р., заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на частину квартири, оскільки саме ОСОБА_2 виступав стороною договору купівлі продажу квартири тому саме він і повинен залишатися власником квартири до виконання зобов`язань за кредитним договором. Відповідач у справі ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явився. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що 27 листопада 1999 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем у справі ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №1020 у відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції у м. Києві, що сторонами у справі визнано. Судом встановлено, що 23 липня 2022 року даний шлюб між вказаними сторонами було розірвано, про що свідчить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/4212/12 (а.с. 13). Під час проживання сторін ОСОБА_1 та відповідача у справі ОСОБА_2 у шлюбі ними було придбано майно, а саме: квартира, загальною площею 57,43 кв.м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702, вартістю 1814718,00 грн, що підтверджується копією договору купівлі продажу квартири від 19 січня 2022 року (а.с. 14-16) . Із матеріалів справи також вбачається, що для придбання вказаного нерухомого майна подружжям було оформлено кредит в ПАТ АБ «Укргазбанк», кредитний договір №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року за умовами якого ПАТ АБ «Укргазбанк» надав, а ОСОБА_2 отримав у кредит у сумі 1 151 990,00 грн. (п.1.1 Договору). Метою отримання кредиту зазначено придбання житлової нерухомості - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (п.1.2 кредитного договору). Позичальником по вказаному кредитному договору виступив ОСОБА_2 (а.с. 17-23) Також, оформлено договір іпотеки від 19 січня 2022 року. Судом встановлено, що позивачка уклала договір поруки із ПАТ "АБ "Укргазбанк", яким поручилася перед Кредитором (відповідачем-2) за виконання ОСОБА_2 зобов`язань по кредитному договору №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року. Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги щодо визнання квартири АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що приходить до висновку, що нерухоме майно з приводу якого заявлено спір є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки було придбано за час перебування у шлюбі. Відмовляючи у задоволенні іншої вимоги позивачки про поділ вказаної квартири між подружжям та визнання за нею права власності на частину вказаної квартири, суд першої інстанції не зазначив мотивів ухвалення рішення в цій частині. Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про поділ спільно придбаної квартири та відмови у визнанні за позивачкою права власності на частину вказаної квартири, виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18). Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше. За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України). Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України. Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права. До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність. Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі належних доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки вона набута за час перебування сторін у шлюбі, а тому підлягає поділу в рівних частках. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку встановлено, що позивачка у справі ОСОБА_1 просила суд провести поділ спільно набутої у власність квартири шляхом визнання за нею права власності на частину цієї квартири, обґрунтовуючи дану вимогу тим, що вказана квартира була придбана в період перебування сторін у шлюбі за кошти які подружжя отримало в кредит і зобов`язання із погашення яких вона здійснює і до цього часу, тобто несе тягар по поверненню коштів. При розгляді судом першої інстанції вказаної справи встановлено, що дійсно в період перебування ОСОБА_1 та відповідача у справі ОСОБА_2 у шлюбі ними було придбано майно, а саме: квартира, загальною площею 57,43 кв.м., житлова площа 39,8 кв. м., що розташована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702, вартістю 1814718,00 грн, що підтверджується копією договору купівлі продажу квартири від 19 січня 2022 року (а.с. 14-16) . І вказаного договору вбачається, що укладаючи вказаний правочин ОСОБА_2 як покупець вище вказаної квартири отримував згоду позивачки як іншого із подружжя щодо згоди на набуття у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується пунктом 8 вказаного договору купівлі продажу квартири ( а.с.15). Із матеріалів справи також вбачається, що для придбання вказаного нерухомого майна подружжям було оформлено кредит в ПАТ АБ «Укргазбанк», кредитний договір №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року за умовами якого ПАТ АБ «Укргазбанк» надав, а ОСОБА_2 отримав у кредит у сумі 1 151 990,00 грн. (п.1.1 Договору). Метою отримання кредиту зазначено придбання житлової нерухомості - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (п.1.2 кредитного договору). Позичальником по вказаному кредитному договору виступив ОСОБА_2 (а.с. 17-23) В забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за вище вказаним кредитним договором, оформлено договір іпотеки від 19 січня 2022 року, а також і договір поруки між позикодавцем ПАТ "АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 , яка поручилася перед Кредитором (відповідачем-2) за виконання ОСОБА_2 зобов`язань по кредитному договору №0100/01/2022/0028 від 19 січня 2022 року (а.с. 29-31). Згідно до правового висновку викладеного у постанові Об`єднаної Палата Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) «Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності». Таким чином колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції, що вище вказаний об`єкт нерухомого майна був придбаний подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період шлюбу за спільно отримані в кредит кошти тому є спільним сумісним майном подружжя. Крім того, колегія суддів бере до уваги і той факт, що відповідач у справі ОСОБА_2 не подавав свої заперечення щодо вище вказаних фактів, та оспорював факту спільності набуття вище вказаного нерухомого майна. Також із матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі просила суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме вище вказаної квартири та відповідно до положень ч. 1 ст. 69, та ч. 1 ст. 70 СК України поділити вказану квартири між нею та ОСОБА_2 по частини. Суд першої інстанції, постановляючи у вказаній справі рішення та відмовляючи у їх задоволенні в супереч положенням пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення не зазначив мотиви відхилення доводів позивачки щодо поділу вказаної квартири та визнання за нею права власності на частину, тому колегія суддів вважає зазначити наступне. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку. Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя). Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя. Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 752/8858/18 (провадження № 61-14281 св21), від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19), від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18). За таких обставин суд апеляційного інстанції враховує, що поділ відповідно до ч. 1 ст. 69, та ч. 1 ст. 70 СК України між подружжям квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки не впливає на права і обов`язки ПАТ "АБ "Укргазбанк", оскільки позивачка у справі ОСОБА_1 набуваючи на підставі рішення суду права власності на частину вказаної квартири згідно доположень статті 23 Закону України «Про іпотеку», набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Отже, перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки. Колегія суддів також вважає безпідставними і заперечення представника ПАТ «АБ «Укргазбанк» про те, що задоволення апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 призведе до порушення прав ПАТ «АБ «Укргазбанк»,оскільки після визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири іпотека не припинилася, позивачка набуває статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження № 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61- 27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги поданої ОСОБА_1 та скасування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири, задовольнити. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову . Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається із матеріалів вказаної справи позивачка у справі ОСОБА_1 звертаючись до суду першої інстанції сплатила судовий збір у розмірі 9073,59 грн. заявивши при цьому одну вимогу немайнового характеру, а одну майнову. При цьому предметом майнової вимоги є частина вартості спірної квартири - 907 359 грн (1814718 : 2), тобто розмір судового збору за вказану вимогу становить 9 073, 59 грн, що і було сплачено позивачкою при зверненні до суду, а відповідно розмір за подачу апеляційної скарги повинен був становити - 13 610,38 грн. ( 9073,59 х 150%). Таким чином загальний розмір судового збору заявленого позову повинен був становити -22 683,97 грн (13610,38 + 9073,59) , а позивачкою сплачено судовий збір у загальному розмірі - 15 878,78 грн із яких 9073,59 грн при подачі позову (а.с.1) та 6805,19 грн при подачі апеляційної скарги (а.с.189), при цьому за рішення суду першої інстанції за рахунок відповідача ОСОБА_2 позивачці компенсовано 4536,79 грн і рішення в цій частині не оскаржується тому позивачка за результатами апеляційного перегляду справи має право на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 - 11 341,99 грн. ( 15 878,78 - 4 536,79). Крім того із відповідача у справі ОСОБА_2 в дохід держави необхідно достягнути не доплачену частину судового збору - 6 805,19 грн (22 683,97 - 15 878,78). Вирішуючи питання щодо покладення судових витрат на відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів враховує, що будь яких вимог до відповідача АТ «АБ Укргазбанк» позивачкою не заявлено, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для покладення на нього судових витрат понесених позивачем. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири, задовольнити. В порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 56179680000, номер відомостей про речове право: 46235702. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , прож. АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 11341,99 грн. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , прож. АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 6805,19 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв