Постанова Львівський апеляційний суд № 463/9333/25

Справа № 463/9333/25 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б Провадження № 22-ц/811/13/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скарга ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди повернуто позивачу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки позивачем не повністю усунуто недоліки заяви, зазначені в ухвалі судді від 06 жовтня 2025 року, заяву належить визнати неподаною та повернути позивачу. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в січні 2026 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що залишаючи позовну заяву без руху, а в подальшому визнаючи її неподаною та повертаючи заявнику, суд першої інстанції не врахував того, що позивачем усунуто визначені судом недоліки, а будь-які сумніви суду щодо їх не усунення не можуть бути підставою для повернення заяви, адже можуть бути усунуті під час розгляду справи по суті. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи убачається, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків заяви десять днів з дня вручення ухвали. Ухвала суду мотивована тим, що в порушення вимог пункту 4 частини четвертої статті 175 ЦПК України, позивачем не розкрито зміст позовних вимог, зокрема, не вказано спосіб захисту прав позивачки, який на її думку відповідає обставинам справи. Жодна вимога до відповідача в позовній заяві не вказана. Крім цього в заяві позивач посилається на КАС України та одночасно просить розглянути цивільний позов. Однак, у поданій заяві не зазначено, в межах якого виду судочинства має здійснюватись розгляд справи, що унеможливлює вирішення питання про відкриття провадження у справі. Як вбачається із змісту позовної заяви остання не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а також підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також позивачем не подано копії позовної заяви та всіх доданих до неї матеріалів і документів, які зазначені як додатки, що додаються до позовної заяви відповідно до кількості учасників процесу для відповідача. Окрім цього позивачем не долучено документ, що підтверджує сплату судового збору за позовною заявою або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків на підставі ухвали суду від 06 жовтня 2025 року. Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем всупереч вимогам ухвали суду від 06 жовтня 2025 року не в повній мірі усунуто зазначені судом недоліки позовної заяви, а саме у поданій редакції позовної заяви відсутній належний виклад змісту позовних вимог із зазначенням способу захисту порушеного права та формулюванням конкретної вимоги до відповідача. У позовній заяві позивачем лише зазначено: «відшкодувати завдану мені моральну шкоду величиною 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) гривень», що не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, оскільки не розкриває змісту позовних вимог, не конкретизує спосіб судового захисту та не містить належного формулювання позовної вимоги до відповідача. Жодної вимоги до відповідача Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в прохальній частині позову не заявлено. Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Відповідно до частини першої статті 185 суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфре де ла Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). У рішенні в справі «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання щодо змісту позовних вимог, способу (способів) захисту прав або інтересів позивача, адже це є завданням підготовчого провадження, відповідно до положень частини першої статті 189 ЦПК України. При цьому визначення позивачем в позовній заяві неналежного (неефективного) способу захисту може бути самостійної підставою для відмови в задоволенні позову, проте не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху з цієї підстави, з подальшим її повернення, у разі не усунення цього недоліку позивачем. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав неповного виконання нею вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного не урахував, внаслідок чого припустився надмірного формалізму у трактуванні національного процесуального законодавства, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Аналіз вказаних норм процесуального закону свідчить, що визнання позовної заяви неподаною та повернення її заявнику можливе лише в разі неусунення заявником недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху. Наведене вище свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, що позивачем не усунуто недоліків позовної заяви, які би давала суду підстави для її повернення. За таких обставин місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження, оскаржувану ухвалу належить скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України). Оскільки під час вирішення питання залишення позову без розгляду місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме щодо сплати судового збору відстроченого ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 травня 2026 року, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич