Постанова 4811 № 464/659/25

Справа № 464/659/25 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О. Провадження № 22-ц/811/3637/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Хоцяновича О.В., з участю: представника позивача Авдєєнка В.В., представника відповідача ОСОБА_1 , представника третьої особи приватного виконавця Білецького І.М. Кусого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», про визнання права власності та звільнення майна з під арешту, встановив: У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нежитлові приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101); визнати за ним право власності на 2/3 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101); звільнити з під арешту 2/3 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна1946149046101). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що нежитлові приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101), його дружиною ОСОБА_3 набуто у власність під час шлюбу. За час шлюбу проведено переобладнання, капітальний ремонт та здійснено невід`ємні поліпшення нежитлових приміщень, внаслідок чого відбулося значне поліпшення та істотне збільшення вартості спірного нерухомого майна. При цьому, первинний об`єкт нерухомості, який належав ОСОБА_3 на праві приватної власності, внаслідок проведення переобладнання та капітального ремонту настільки змінився, що повністю «втратився» та став зовсім несуттєвим та малозначним у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу. Вказане підтверджується й оцінкою про вартість майна до його поліпшення та добудови та вартості останнього внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт станом на сьогодні. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101). Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101). Звільнено з під арешту 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101). У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10900 грн. 80 коп. сплаченого судового збору. Рішення суду в частині задоволених вимог оскаржила третя особа ТОВ «ВІН ФІНАНС», просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі з 1999 року. Згідно з договором дарування нежитлових приміщень від 30.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за реєстровим №9267, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 приміщення, загальною площею 374,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . 25.10.2019 року вказану вище площу нежитлового приміщення було збільшено до 904 кв.м., а відтак, у період спільного життя подружжя площа об`єкта збільшилась на 529,9 кв.м. За позицією апелянта, приміщення, площею 374,1 кв.м., отримане за договором дарування, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , тому ця частина не входить до об`єкта спільної сумісної власності подружжя і не може бути поділеною. Додає, що, враховуючи, що до маси спільної сумісної власності подружжя входить лише 529,9 кв.м., відповідно, частка позивача у спільному майні становить 264,95 кв.м., а відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що 29.03.2007 року між ОСОБА_3 та АКБ «Імексбанк» укладено кредитний договір №497 на суму 95000 євро з цільовим призначенням для закінчення будівництва нежитлових приміщень (кредит оформлений під час шлюбу). Звертає увагу, що виконавче провадження з виконання рішення суду відкрито 08.08.2024 року, позивач звернувся до суду в 2025 році. Вказує, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку не порушуються права стягувача та не зупиниться виконання рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки сторони володіють іншим рухомим і нерухомим майном. В цьому контексті апелянт звертає увагу, що жодна інша судова справа про поділ спільного майна подружжя не порушена, окрім тієї, що стосується спірного нежитлового приміщення. Стверджує, що спроба поділу саме цього об`єкта (без ініціювання поділу іншого спільного майна) має ознаки маніпулятивного використання судового процесу з метою унеможливлення звернення стягнення на заставлене майно. Вважає, що звернення до суду з вимогою про поділ лише нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , за відсутності позовів щодо іншого спільного майна подружжя, є необґрунтованим і свідчить про намір сторони уникнути виконання зобов`язань за кредитним договором та перешкодити реалізації заставного майна в межах виконавчого провадження. Враховуючи, що кредит оформлений в шлюбі та цільове призначення цих коштів спрямовано не на особисті потреби відповідачки, такий договір спрямований виключно в інтересах сім`ї, чого не заперечує й сам позивач. 13.03.2026 року відповідач ОСОБА_3 в особі свого представника адвоката Цукорник С.Г. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта. В судове засідання апеляційного суду 12.05.2026 року представник третьої особи ТОВ «ВІН ФІНАНС» не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи товариство було належним чином повідомлене, клопотань про відкладення розгляду справи не подавало, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у його відсутності. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 21.05.2026 року о 12:50. Заслухавши пояснення представника третьої особи приватного виконавця Білецького І.М. в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 10.08.1999 року. 13.11.2007 року за договором дарування, що посвідчений приватним нотаріусом Антоновою В.І., ОСОБА_3 прийняла в дар від ОСОБА_4 нежитлові приміщення, що складають 73/100 частини нежитлової будівлі в технічному паспорті Ф-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 374,1 кв.м. 21.02.2008 року розпорядженням Сихівської районної адміністрації №85, нежитловим приміщенням на АДРЕСА_2 . 03.04.2008 року ОСОБА_3 видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться по АДРЕСА_1 , площею 374,1 кв.м. Відповідно до висновку експерта №110/24 від 04.08.2025 року, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень, що складають 73/100 частини нежитлової будівлі, яка позначена в технічному паспорті літерою Ф-1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 13.11.2007 року становила 135079 грн. Ринкова вартість нежитлових приміщень, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 , станом на момент проведення експертизи становить 28218993 грн. Вартість виконаних невід`ємних покращень у нежитлових приміщеннях, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , становить 26601152 грн. Збільшення вартості нежитлових приміщень, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , становлять 28083914 грн. Після проведеної реконструкції та перебудови позивачем та відповідачем вищевказаного нежитлового приміщення, ОСОБА_3 отримано Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.10.2019 року на нежитлове приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 . Також встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 рок у справі №2/1522/8661/11 задоволено позов публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнуто на користь ПАТ «Імексбанк» з ОСОБА_3 заборгованість за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року у сумі 67943,92 євро, пеню у сумі 87246,82 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 грн. (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28336232). Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 у справі №2/1522/8661/11 за позовом АТ «Імексбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 08.08.2024 року відкрито виконавче провадження №75746841 з примусового виконання виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси №2/1522/8661/11 від 20.08.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» заборгованості за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року в сумі 67943,92 євро, пені в сумі 87246,82 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120 грн. В межах виконавчого №75746841 з примусового виконання виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси №2/1522/8661/11 від 20.08.2013 року виконується рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 року у справі №2/1522/8661/11 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 21.08.2024 року здійснено опис та накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101), що належить боржнику ОСОБА_3 . Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули спірне нежитлове приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101) в зареєстрованому шлюбі, тому кожному з них належить по 1/2 частки вказаного майна. Також суд зазначив, що оскільки право власності на 1/2 спірного приміщення визнано за позивачем, ця частина не є майном боржниці, а отже, арешт на неї підлягає зняттю. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Згідно з положеннями ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя: особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Згідно зі ст.57 СК України, у редакції на час укладення сторонами шлюбу, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також вказано, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК України). Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною другою цієї статті передбачено, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як трудові затрати (праця) необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, та співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта й ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц зазначено, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. Колегія суддів звертає увагу, що ринкова вартість об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень, що складають 73/100 частини нежитлової будівлі, яка позначена в технічному паспорті літерою Ф-1 та розташована за адресою : АДРЕСА_1 , станом на 13.11.2007 року становила 135079 грн., в той час як ринкова вартість спірних нежитлових приміщень, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , станом на 26.06.2024 року становить 28218993 грн. Вартість виконаних невід`ємних покращень у нежитлових приміщеннях, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , становить 26601152 грн. Збільшення вартості нежитлових приміщень, загальною площею 904,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , відбулося на 28083914 грн. ОСОБА_3 , скориставшись своїм правом передбаченим п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, визнала частково заявлений ОСОБА_2 позов. В поданій ОСОБА_3 в суді першої інстанції заяві, вона підтвердила, що у зв`язку із здійсненням нею та її чоловіком ОСОБА_2 реконструкції, перебудови та капітального ремонту спірного майна (нежитлових приміщень), воно настільки змінилося у порівнянні з тим, яке нею отримано в дар, що це фактично є новий об`єкт. Відповідачка визнала, що внаслідок реконструкції, переобладнання, капітального ремонту отриманого нею в дар нежитлового приміщення, воно настільки змінилося, що, як об`єкт, повністю втратився і став зовсім несуттєвим та малозначним у порівняння з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу. Колегія суддів враховує, що спірні нежитлові приміщення з моменту набуття їх у власність ОСОБА_3 та після їх реконструкції, переобладнання, капітального ремонту ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_2 , істотно зросли у вартості з 135079 грн. до 28218993 грн., більше як на 99% від початкової вартості, у зв`язку з чим наявні обґрунтовані підстави вважати, що це є фактично новим об`єктом, який ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули за час шлюбу. ОСОБА_3 в поданій заяві про часткове визнання позову, визнала позов в частині вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 904,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1946149046101). Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання нежитлового приміщення (загальною площею 904,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1946149046101) спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 цього приміщення. Посилання скаржника на те, що частка позивача має бути меншою (29,3%), ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, оскільки визначення частки у спільному майні подружжя здійснюється щодо всього об`єкта, який став спільною власністю внаслідок істотного збільшення його вартості, а не лише щодо частини цього збільшення. ТОВ «ВІН ФІНАНС» не зазначає законних підстав, за яких арешт може бути накладено (збережено) на майно ОСОБА_2 задля виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 рок у справі №2/1522/8661/11, де боржницею є ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 не є ані боржником, ані майновим поручителем за цими зобов`язаннями. Доводи апеляційної скарги про те, що поділ майна здійснюється з метою уникнення сплати боргу та перешкоджання виконанню судового рішення, не відповідають встановленим обставинам справи. Так, зокрема, судом першої інстанції встановлено, що у відповідачки ОСОБА_3 наявне інше рухоме та нерухоме майно: квартира в м. Одесі, яка перебуває в іпотеці та забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором, також наявна сільськогосподарська техніка. Відповідачка неодноразово зверталася до приватного виконавця із заявами про реалізацію рухомого майна в порядку черговості, визначеної законом, однак, такі звернення були проігноровані. Задоволення позову про поділ спільного майна не порушує прав стягувача, оскільки зобов`язання ОСОБА_3 перед ТОВ «ВІН ФІНАНС», як правонаступника первісного кредитора, забезпечене іпотекою, а наявність іншого майна боржника забезпечує можливість виконання рішення суду. Згідно з постановою приватного виконавця Білецького І.М. від 21.08.2024 року, арештовано та описано об`єкт нерухомого майна боржниці ОСОБА_3 нежитлове приміщення, площею 904,8 кв.м, розташоване у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1946149046101). Оскільки суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, площею 904,8 кв.м, яке розташоване у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1946149046101), наявні підстави для звільнення цієї частки майна з під арешту, який накладено постановою приватного виконавця Білецького І.М. від 21.08.2024 року з метою виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 рок у справі №2/1522/8661/11, де боржником я ОСОБА_3 . Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц стосовно солідарної відповідальності подружжя є нерелевантним, оскільки предметом розгляду цієї справи є стягнення боргу, тоді як предметом даної справи є визнання права власності та звільнення майна з-під арешту. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року у справі №2/1522/8661/11 борг було стягнуто виключно з ОСОБА_3 . Позивач не був стороною у цій справі, а тому посилання на його солідарну відповідальність є безпідставним. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухваленняя, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 26 травня 2026 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич