Постанова Вінницький апеляційний суд № 129/3046/25

Справа № 129/3046/25 Провадження № 22-ц/801/1455/2026 Провадження № 22-ц/801/1454/2026 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І.С. Доповідач: Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокуСправа № 129/3046/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б., секретар судового засідання Кахно О. А., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником адвокатом Мазур Світланою Миколаївною на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року та на додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року, ухвалені у складі судді Капуша І. С. в м. Гайсині, дата складення повних судових рішень відповідає даті їх постановлення, - в с т а н о в и в : В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років. Позов мотивований тим, що 21 квітня 2023 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб, вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживаю з позивачкою та перебуває на її утриманні. З січня 2025 року шлюбні відносини між сторонами припинилися, наразі в Гайсинському районному суді Вінницької області перебуває справа про розірвання шлюбу. Донька проживає з позивачкою і перебуває на повному її утриманні, відповідач надає допомогу на утримання дитини та на утримання позивачки лише на її прохання. Відтак позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її утримання аліменти у розмірі заробітку (доходу), починаючи стягнення з дати звернення з позовом до суду і до досягнення дитиною трирічного віку. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року позов задоволено: - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів щомісячно, починаючи з 27.08.2025 р. і до досягнення їх донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 211,20 грн. судового збору. Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що оскільки відповідач ухиляється від добровільного виконання свого обов`язку по утриманню дружини до досягнення їх спільною дитиною трирічного віку, хоча має регулярний дохід, оскільки є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення, а тому може і зобов`язаний сплачувати на її користь аліменти. Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 000 грн пов`язані з наданням правничої допомоги. Не погодившись з прийнятими рішеннями, ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Мазур С. М., через систему «Електронний суд», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини від усіх видів його доходів, щомісячно, починаючи з 27 серпня 2025 року і до досягнення їх донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 трирічного віку. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення відповідача та його представника, що стягнення аліментів на дружину в розмірі частини поставить відповідача в скрутне матеріальне становище, оскільки сплачує частину всіх його доходів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має витрати на забезпечення належної служби, оскільки перебуває на військовій службі, купує необхідне за власний рахунок, також несе витрати на оренду житла. Крім того, відповідач не погоджується з ухваленим судом першої інстанції додатковим рішенням, оскільки представником позивачки адвокатом Долею О. А. до закінчення судових дебатів у справі не було зроблено відповідної заяви про стягнення витрат в розмірі 2 000 грн, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, а зміст заяви, поданої після ухвалення рішення судом, не містить обґрунтування поважних причин неподання нею доказів, що підтверджують розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката, тому додаткове рішення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. 21 травня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Долю О. А., подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Відповідно до положень ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі. Статтею 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуального дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За приписами ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. З матеріалів справи слідує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 08 травня 2026 року позивачка в Електронному кабінеті отримала 12 травня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (зворот а. с. 117), відтак останнім днем подачі відзиву було 18.06.2026 року. З огляду на викладене, відзив на апеляційну скаргу поданий представником позивачки після закінчення встановленого судом процесуального строку, при цьому клопотання про його продовження чи поновлення до суду не надходило, а підстав для продовження такого строку з ініціативи суду не встановлено, за таких обставин, відповідно до вимог статей 126, 127, 360 ЦПК України, відзив ОСОБА_1 , поданий її представником адвокатом Долею О. А., слід залишити без розгляду. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Доля О. А. в судове засідання не з`явилися, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону. По справі встановлено наступні обставини: - 21 квітня 2026 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 на а.с. 7); - сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 на а.с. 8); - ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с. 6, 9), але фактично проживають в АДРЕСА_2 . Також з ними проживають: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.12); - згідно довідки Головного управління пенсійного фонду України № 0200-0207-07/327 від 11 серпня 2025 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку ГУПФУ у Вінницькій області і отримує допомогу при народженні дитини в розмірі 860 грн. щомісячно (а.с.10); - згідно довідки командира військової частини НОМЕР_1 № 202 від 01 грудня 2025 року ОСОБА_2 перебуває на військовій службі (а.с. 30); - згідно довідки від 24 лютого 2026 року, ОСОБА_2 дійсно проходиться військову службу його доходи з 19 листопада 2025 року по 23 лютого 2026 року складали: 38 918, 63 грн, з яких 9 583,72 грн сплачено аліменти, 583 грн утримано податків, на руки отримано 28 914,34 грн (а. с. 57). Між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку. Відповідно до статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина має незалежно від того, чи працює вона, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу. Отже, право дружини на утримання пов`язується законом не лише з фактом проживання з нею дитини віком до трьох років, а й з наявністю у чоловіка реальної можливості надавати таке утримання. При визначенні розміру аліментів суд повинен виходити із засад розумності, справедливості та співмірності, враховуючи матеріальне становище обох сторін, наявність інших аліментних зобов`язань та всі обставини, що мають істотне значення. Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю, не досягла трирічного віку та перебуває на її утриманні. Також судом встановлено, що відповідач є військовослужбовцем, отримує регулярне грошове забезпечення, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу дружині. У цій частині висновки суду першої інстанції є правильними та не заперечуються відповідачем. Разом з тим, визначаючи розмір аліментів у частці 1/4 від усіх видів доходу відповідача, суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, матеріалами справи підтверджується, що із грошового забезпечення відповідача вже утримуються аліменти на користь доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його доходу. Крім того, відповідач проходить військову службу, у зв`язку з чим несе додаткові витрати, пов`язані із забезпеченням проходження служби, а також витрати на оренду житла, що не заперечувалося учасниками справи. Згідно довідки про доходи, за період з листопада 2025 року по лютий 2026 року дохід становив 38 918, 63 грн, з яких 9 583,72 грн сплачено аліменти, 583 грн утримано податків, на руки отримано 28 914,34 грн. Відтак середньомісячний дохід його становить приблизно 12 972,88 грн в місяць без відрахувань, а після відрахувань приблизно 9 638,08 грн. Апеляційний суд враховує, що право позивачки на утримання є безумовним, однак визначений судом першої інстанції розмір аліментів повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами одержувача аліментів та можливостями їх платника. За наявності у відповідача обов`язку зі сплати аліментів на утримання малолітньої дитини, а також враховуючи його матеріальне становище, характер проходження військової служби, необхідність здійснення додаткових витрат та розмір отримуваного доходу, колегія суддів виснує, що визначення аліментів на утримання дружини у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу є надмірним. При цьому визначення аліментів у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу відповідача забезпечить реалізацію права позивачки на утримання, відповідатиме принципам розумності, справедливості та співмірності, а також дозволить дотриматися балансу інтересів сторін. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неправильно визначеного судом розміру аліментів знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи та є обґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно додаткового рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Схожих висновків дійшов ВС у постановах від 22.03.2018 року у справі № 910/9111/17 та від 14 .01.2019 року у справі № 927/26/18. З матеріалів цивільної справи, а саме з протоколу судового засідання, встановлено, що представник позивачки адвокат Доля О. А. до закінчення судових дебатів не заявляла клопотання про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду та не просила вирішити питання про їх розподіл у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відсутня в справі і відповідна письмова заява. Після ухвалення рішення суду представником позивачки 09 березня 2026 року подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 61), заява не містить жодного обґрунтування причин неподання відповідних доказів до закінчення судових дебатів, а також не містить посилань на обставини, які об`єктивно перешкоджали їх поданню у встановлений законом процесуальний строк. Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, не врахував імперативні приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України, не навів у додатковому рішенні мотиви, з яких він виснував про ухвалення додаткового рішення за відсутності відповідної заяви сторони, зробленої до закінчення судових дебатів, що призвело до порушення встановленого законом порядку вирішення питання про розподіл судових витрат. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року слід скасувати та відмовити стороні позивача в ухваленні додаткового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення суду першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права. Тому рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року підлягає зміні в частині визначеного судом розміру аліментів, в іншій частині його слід залишити без змін як таке, що постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, за повного та об`єктивного встановлення істини по справі. Додаткове рішення цього ж суду від 20 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника позивачки про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. На підставі викладеного та керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Мазур Світланою Миколаївною, задовольнити частково. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року змінити в частині розміру аліментів та визначити, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 27 серпня 2025 року і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. В іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 березня 2026 року залишити без змін. Додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої її представником адвокатом Долею Оленою Анатоліївною про ухвалення додаткового рішення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року. Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 . п. і. НОМЕР_5 . Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 . п. і. НОМЕР_5 . Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. В. Ковальчук Т. Б. Сало