Постанова КЦС ВС № 189/1806/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Київ справа № 189/1806/24 провадження № 61-10962св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Васильківський відділ Головного управління Державної міграціної служби у Дніпропетровській області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Разнатовська Анастасія Дмитрівна, на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року у складі судді Чорної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст вимог заяви У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, в якій просила встановити факт постійного її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», а саме станом на 13 листопада 1991 року. В обґрунтування заяви зазначала, що відповідно до талона повідомлення єдиного обліку від 19 березня 2024 року № 1204 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію 12 березня 2024 року вона звернулася до органу поліції із заявою про те, що 01 грудня 2023 року о 10 год нею було втрачено паспорт громадянки України на її ім`я в м. Бахмут під час обстрілу військами рф. При зверненні до Васильківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області з питання отримання паспорта громадянина України замість втраченого, заявниця отримала відмову. З листа Васильківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 15 березня 2024 року №1242-182/1242-24 вбачається, що для отримання паспорта громадянина України ОСОБА_1 необхідно надати до територіального органу/підрозділу ДМС України документи, підтверджуючі факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року, зокрема рішення суду, що набрало законно сили, про встановлення факту, що має юридичне значення, постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року. ОСОБА_1 зазначила, що факт постійного проживання на території України станом на станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року та право на отримання громадянства України та паспорта громадянина України підтверджується: витягом з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 29 травня 2024 року № 00045254426; витягом з ДРАЦС про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, виданого 19 червня 2024 року за № 00045595572; свідоцтвом про народження дочки, ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, Донецької області, Україна (серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським відділом ЗАГС м. Донецька 10 листопада 1988 року). Також ОСОБА_1 вказувала, що встановлення факту постійного проживання на території України їй необхідно для отримання паспорта громадянина України. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Покровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 04 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року, заяву ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», а саме станом на 13 листопада 1991 року. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що її особу встановлено, а також тим, що на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) заявницею підтверджено факт її постійного проживання на території України і встановлення цього факту не пов`язано в подальшому з вирішенням спору про право. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала 21 серпня 2025 року засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду надіслана касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області), в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року у цій справі, в якій представник заінтересованої особи просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні заяви. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 740/4027/20, від 23 лютого 2022 року в справі № 195/1135/20, від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19, від 21 травня 2024 року в справі № 155/1085/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник звертає увагу, що суди належно не оцінили пояснення Васильківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області та ГУ ДМС у Дніпропетровській області про те, що щодо поданої заяви, оскільки були встановлені розбіжності у поясненнях заявниці та заявленого нею свідка ОСОБА_4 (дочка заявниці), що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи. ОСОБА_1 суду не надано будь-яких доказів на пітвердження факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Артемівськ Донецької області Україна, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00045254426, виданого Васильківським відділом ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 29 травня 2024 року. За довідкою ГУ ДМС України в Донецькій області за наявними обліками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом колишнього СРСР серії НОМЕР_2 , виданого 04 січня 1983 року Артемівським РВВС в Донецькій області. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00045595572 вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 21 лютого 1987 року укладено шлюб, який зареєстрований відділом ДРАЦС Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис №127. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк. Відповідно до талону повідомлення єдиного обліку від 19 березня 2024 року № 1204 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, 12 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ВП № 5 Синельниківського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про те, що 01 грудня 2023 року вона втратила паспорт громадянки України на своє ім?я в м. Бахмут під час обстрілу військами рф у 2023 році. При зверненні до Васильківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області з питання отримання паспорта громадянина України замість втраченого ОСОБА_1 отримала відмову. З листа Васильківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 15 березня 2024 року № 1242-182/1242-24 вбачається, що для отримання паспорта громадянина України ОСОБА_1 необхідно надати до територіального органу/підрозділу ДМС України документи, що підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року. За відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків з 01 січня 1998 року до 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 офіційно працювала на території України, отримувала заробітну плату, з якої відраховувалися податки до Державного бюджету України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають з огляду на таке. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 3 Закону України «Про громадянство України», просила суд встановити факт її постійного проживання на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року. Цей факт має значення для встановлення належності заявниці до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети ні. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»). Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року. Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України. Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року (в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року), затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок). Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України. Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття. Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. Враховуючи наведене, належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у справі № 510/105/24 (провадження № 61-17437св24), від 05 лютого 2026 року у справі № 279/2237/25 (провадження № 61-15762св25). У цій справі суди встановили, що, доказами, що підтверджують факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року є те, що: ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Артемівськ Донецької області, Україна; 21 лютого 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено шлюб, який зареєстрований Відділом ДРАЦС Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис № 127; згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк; відповідно до довідки ГУ ДМС України в Донецькій області за наявними обліками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом колишнього СРСР серії НОМЕР_2 , виданого 04 січня 1983 року Артемівським РВВС в Донецькій області. Зазначені обставини заінтересованою особою не спростовані. Матеріали справи не містять відомостей про те, що заявниця ОСОБА_1 залишала територію України чи є громадянином іншої держави. За наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, надав оцінку змісту вимог заяви та фактичним обставинам справи і нормам закону, які підлягають застосуванню, обґрунтовано задовольнили вимоги заяви. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 740/4027/20, від 23 лютого 2022 року в справі № 195/1135/20, від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19, від 21 травня 2024 року в справі № 155/1085/23, оскільки у справах, на які посилається заявниця, правовідносини хоч і є подібними, але різняться фактичними обставинами, встановленими судами, що обумовлює і різність їх правового регулювання. Доводи касаційної скарги про наявність неточностей у датах втрати ОСОБА_1 паспорта громадянина України не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують факт її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року, та, окрім того, такі доводи були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, яким надано належну оцінку. Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів, яким апеляційний суд надав обґрунтовану правову оцінку. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду 22 липня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. З урахуванням результату касаційного розгляду розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Разнатовська Анастасія Дмитрівна, залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді В. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара