Ухвала КЦС ВС № 450/4541/24

УХВАЛА 18 червня 2026 року м. Київ справа № 450/4541/24 провадження № 61-7762ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності та повернення сторін у попередній стан, ВСТАНОВИВ: У вересня 2024 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених вимог, просило визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити їх, визнати недійсними укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування від 19 грудня 2013 року земельної ділянки кадастровий номер 4623688200:09:000:0211, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. за реєстровим номером № 3384, та договір дарування від 19 грудня 2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 4623688200:09:000:0266, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М., внесений до реєстру за номером № 3388, а також припинити/скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на такі земельні ділянки і поновити право власності ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки. Позов обґрунтовано тим, що 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування відчужив на користь ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 4623688200:09:000:0211 та земельну ділянку з кадастровим номерои 4623688200:09:000:0266. Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. за реєстровим номером № 3384 та за реєстровим номером № 3388 відповідно. Відчуження майна відбувалось після того, як у позичальника почала виникати прострочена заборгованість і припинилась сплата періодичних платежів за кредитним договором №11-1/695к-06, укладеним 13 грудня 2006 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 , за яким він отримав кредит в сумі 304 000 доларів США на строк по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати проценти. Зокрема, з листопада 2013 року у позичальника почала утворюватися прострочена заборгованість по сумі кредиту, а з березня 2014 року заборгованість по відсотках. 28 січня 2015 року Сихівським районним судом міста Львова у справі № 464/11343/14-ц ухвалено рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та поручителів: ТОВ «Стек-комп`ютер» і ОСОБА_4 217 601,41 доларів США. Окрім того, рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 55 689,84 доларів США заборгованості по відсотках за кредитним договором. На виконання судових рішень видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року, в задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорювані правочини укладені відповідачем до виникнення заборгованості, до пред`явлення позивачем вимог відповідачу про дострокове повернення кредиту та стягнення заборгованості і до порушення судових справ і винесення судових рішень. Крім того судами враховано, що на забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № 11-1/695к-06 ОСОБА_1 передав банку в іпотеку об`єкти нерухомості, а також були укладені договори поруки, за якими перед банком поручителями за кредитним договором виступали ОСОБА_4 та ТОВ «Стек комп`ютер». За наявності забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору №11-1/695к-06 у вигляді іпотеки нерухомого майна та поруки не встановлено обставин, які б вказували на фраудаторність договорів дарування земельних ділянок від 19 грудня 2013 року, та недобросовісність дій відповідачів під час їх укладення. 04 червня 2026 року АТ «Універсал Банк» засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою (надійшла до суду 09 червня 2026 року), в якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій банк зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року у справі № 904/648/22, від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/3706/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 728/189/24. У касаційні скарзі заявник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували того, що підстави позову не ґрунтуються виключно на простроченій заборгованості, яка виникла до моменту укладення оспорюваних правочинів, а підстави позову визначені з урахуванням тих обставин, що спірні правочини укладені у період початку формування простроченої заборгованості, наявності значної поточної заборгованості, яка в подальшому також набула статусу простроченої. Вказує, що наявність іпотеки є критерієм, яка може виключати складові ознаки фраудаторності оспорюваних правочинів лише в тому випадку, коли іпотека є достатньою для того, щоб за її рахунок могли бути виконані грошові зобов`язання. Однак судами не враховано того, що реалізація предмета іпотеки на стадії примусового виконання судових рішень не забезпечила повного погашення зобов`язань, розмір яких визначений у судових рішеннях. Відсутні підставі для застосування наслідків пропуску позовної давності. Відповідно до частини першої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. За змістом частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 25 листопада 2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М., діяла ОСОБА_5 , уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0417 га, розташовану за адресою: Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211. Ця земельна ділянка для ведення садівництва належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №512850, виданого 12 червня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ВКІ № 586732 від 08 квітня 2008 року, реєстр. №

773. Відповідно до пункту 2.2. договору дарування земельної ділянки, згідно з висновком про вартість земельної ділянки, який міститься у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеному 29 жовтня 2013 року ТОВ «Термін Лтд», ринкова вартість ділянки становить 16 267,00 грн. Сторони оцінили дарунок в 17 000 грн. (пункт 2.1. договору). Договір дарування земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. і зареєстровано в реєстрі за № 3384. Також 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 25 листопада 2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М., діяла ОСОБА_5 , уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0498 га, розташовану за адресою: Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0266. Вказана земельна ділянка для ведення садівництва належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 674152, виданого 10 червня 2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр № 1594 від 02 грудня 2009 року, ВММ № 008909. Відповідно до пункту 2.2. договору дарування земельної ділянки, згідно з висновком про вартість земельної ділянки, який міститься у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеному 29 жовтня 2013 року ТОВ «Термін Лтд», ринкова вартість ділянки становить 19 158,00 грн. Сторони оцінили дарунок в 20 000 грн. (пункт 2.1. договору). Договір дарування земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. і зареєстровано в реєстрі за № 3388. 13 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», укладено кредитний договір № 11-1/695к-06, відповідно до якого банк надав кредитні кошти ОСОБА_1 у сумі 304 000 доларів США на строк по 12 грудня 2026 року, за користування якими позичальник зобов`язався сплачувати проценти. На забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору ОСОБА_1 передав банку в іпотеку об`єкти нерухомості, а також було укладено договори поруки, за якими перед банком поручителями виступали ОСОБА_4 та ТОВ «Стек комп`ютер». Сихівським районним судом міста Львова 28 січня 2015 року ухвалено рішення у справі № 464/11343/14-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та поручителів ТОВ «Стек-комп`ютер» і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 217 601,41 доларів США заборгованості за кредитним договором № 11-1/695к-06 від 13 грудня 2006 року. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова 15 травня 2017 року у справі № 464/217/17 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 55 689,84 доларів США заборгованості по відсотках за кредитним договором № 11-1/695к-06 від 13 грудня 2006 року. 03 жовтня 2023 року на підставі заяв стягувача приватним виконавцем Маковецьким З. В. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 16 березня 2015 року, виданим Сихівським районним судом міста Львова по справі № 464/11343/14-ц, та за виконавчим листом від 19 жовтня 2017 року, виданим Сихівським районним судом міста Львова по справі № 464/217/17. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, може бути визнаний недійсним. Подібний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24. У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23). Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №11-1/695к-06, позичальник сплачував банку кошти на погашення кредиту та відсотках по ньому у відповідних розрахункових періодах. Розрахунковий період розпочинався 10 числа поточного місяця, а закінчувався 09 числа наступного місяця. Відповідачем ОСОБА_1 на погашення кредиту у період з 13 грудня 2006 року по жовтень 2013 року було сплачено 82 платежі на загальну суму 324 713,90 доларів США. 10-11 жовтня 2013 року за розрахунковий період з 10 жовтня 2013 року по 09 листопада 2013 року ОСОБА_1 було сплачено 83-й платіж, і банком зараховано оплату по кредиту 1 266,63 долари США та 2 157,54 долари США по відсотках. 10 листопада 2013 року було зараховано 3,15 доларів США по відсотках. Заборгованість по кредиту та по відсотках відсутня. Наступний розрахунковий період був визначений з 09 грудня 2013 року. З 09 грудня 2013 року у ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість перед банком по кредиту в сумі 1 266,63 долари США, заборгованість по відсотках відсутня. Відповідна сума по кредиту була погашена боржником і зарахована банком 10 січня 2014 року. Тобто на час укладення оспорюваних правочинів - 19 грудня 2013 року прострочення чергового платежу становило 9 днів . На час укладення оспорюваних договорів не існувало обмежень щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном, крім іпотечного. Окрім того, на забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору №11-1/695к-06 ОСОБА_1 передав банку в іпотеку об`єкти нерухомості, а також було укладено договори поруки, за якими перед банком поручителями виступали ОСОБА_4 та ТОВ «Стек комп`ютер». Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку обставинам справи та дійшли достатньо обґрунтованого висновку, що у цій справі позивачем не доведено наявності обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що відчуження майна за оспорюваними правочинами відбулось до виникнення значної простроченої заборгованості за кредитним договором та до пред`явлення банком вимог боржнику про дострокове повернення кредиту та стягнення заборгованості. Крім того, після відчуження майна у боржника залишалось інше майно, на яке могло бути звернуто стягнення. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам позивача наявності залишку заборгованості після реалізації предмету іпотеки, та дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність, оскільки станом на час укладення оспорюваних правочинів заборгованість перед банком за кредитними договором була незначною, а саме у вигляді прострочення чергового платежу по поверненню кредиту. Укладаючи з ОСОБА_1 у 2006 році кредитний договір,банк об`єктивно не міг розраховувати на те, що зобов`язання позичальника буде виконане за рахунок земельних ділянок, набутих ним у 2008-2009 роках. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов достатнім чином обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки позивач не довів належними та достовірними доказами, що укладення спірних договорів дарування було направлено саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а ці договори укладені на шкоду кредитору, який мав відповідне забезпечення у вигляді поруки та іпотеки домоволодіння. Колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність станом на дату укладання оспорюваних договорів заборгованості за черговим платежем, яка до того ж була погашена боржником та зарахована банком у наступному місяці після їх укладання, не може свідчити про те, що ОСОБА_1 та інша сторона договору дарування діяли очевидно недобросовісно. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Аналіз касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах, які вказані вище, висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції постановив судове рішення відповідно до таких висновків. Зокрема, подібних висновків Верховний Суд дійшов у справі № 464/6398/24. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна АТ «Універсал Банк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності та повернення сторін у попередній стан. Копію ухвали та додані до касаційної скарги документи направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович