Постанова КЦС ВС № 127/16799/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 127/16799/19 провадження № 61-5012св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Ярова Яна Миколаївна, Служба в справах дітей Вінницької міської ради, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Ярова Я. М., Служба в справах дітей Вінницької міської ради, про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та визнання договорів дарування недійсними. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 25 березня 2007 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначала, що під час шлюбу у 2008 році за договорами купівлі-продажу були придбані житловий будинок і земельна ділянка, проте право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_2 . Крім того, за час шлюбу зазначене домоволодіння було повністю реконструйовано, у тому числі за її кошти, у зв`язку з чим його вартість істотно збільшилася. З огляду на це, вважала, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між ними. Між тим у травні 2018 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 відчужив нерухомість на користь своєї матері ОСОБА_3 , що порушує її права, як співвласника спільної сумісної власності, а також порушує права їх неповнолітніх дітей, які проживали у цьому домоволодінні. Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати договір дарування зазначеного житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами, укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Я. М. за реєстровим № 351, недійсним; поділити між нею та ОСОБА_2 зазначений житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами наступним чином: визнати за нею право особистої приватної власності на частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами; виділити їй в натурі частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами; визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0816 га, кадастровий номер 0510137000:03:030:0223, по АДРЕСА_1 , укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Я. М. за реєстровим № 352, недійсним; виділити їй в натурі частку вказаної земельної ділянки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано договір дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Я. М. за реєстровим № 351, недійсним. Визнано договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 31 травня 2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Я. М. за реєстровим № 352, недійсним. Поділено спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 28/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 72/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою:, АДРЕСА_1 , В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З огляду на те, що 72/100 частина житлового будинку є особистою приватною власність ОСОБА_2 , оскільки набута за договором купівлі-продажу за особисті кошти, суд дійшов висновку, що спільною сумісною власністю сторін є 39/100 частин будинку, які підлягають поділу, у зв`язку з чим визнав за позивачкою право особистої приватної власності на 28/100 часток вказаного будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами. Враховуючи, що згоду на укладення договорів відчуження (дарування) нерухомого майна ОСОБА_6 не надавала, суд визнав недійсними укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування спірного нерухомого майна. Оскільки судова будівельно-технічна та земельно-технічна експертизи щодо поділу спірного нерухомого майна в натурі відповідно до визначеної частки позивачки (28/100) не призначалася і відповідний висновок експерта у матеріалах справи відсутній, суд першої інстанції відмовив у реальному поділі житлового будинку. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка не довела, що збільшення вартості спірного майна внаслідок його реконструкції є істотним і в таке збільшення були вкладені окремі (власні) кошти позивачки чи її власна трудова діяльність. Суд, зокрема зазначив, що експерт за результатами проведеної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 30 грудня 2020 року не змогла встановити час (місяць, рік) проведення будівельних робіт, здійснених в процесі реконструкції житлового будинку, а тому такі роботи могли бути здійснені не лише за час перебування сторін у шлюбі, а й після того, як будинок і земельна ділянка були подаровані ОСОБА_3 і до фактично огляду об`єкта судом, який відбувався у квітні 2020 року. З огляду на відсутність доказів, що за час шлюбу майно, яке є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя - позивачки, апеляційний суд вважав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 62 СК України. Також апеляційний суд вважав, що спірний житловий будинок, у зв`язку з його реконструкцією, є новоствореним нерухомим майном, яке не введено до експлуатації і державна реєстрація права власності щодо якого не проведена, а, відтак, він не може бути об`єктом поділу. Належним способом захисту прав позивачки за інших необхідних умов, зокрема, доведеності виникнення права спільної сумісної власності на майно, що належало одному із подружжя, внаслідок істотного збільшення його вартості в результаті реконструкції за час шлюбу, до прийняття новоствореного майна до експлуатації і його державної реєстрації, є вимога про визнання права власності на будівельні матеріали. Також апеляційний суд не встановив підстав для визнання оспорюваних договорів дарування жилого будинку і земельної ділянки, укладених 31 травня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , недійсними з підстав порушення права спільної сумісної власності другого з подружжя. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції змінити в частині поділу спільного майна подружжя. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 214/6174/15, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 725/1776/18, від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16, від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору. Заявник зазначає, що провівши поділ спільного майна подружжя не у рівних частках, суд першої інстанції не врахував презумпцію рівності часток учасників спільної сумісної власності. Апеляційний суд, вирішуючи спір, ухвалив судове рішення лише на припущеннях, що зборонено процесуальними нормами, та позбавив її права на майно, яке було створене, у тому числі, й за її кошти. Доводи інших учасників справи 21 липня 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шикунова А. О. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наведені в касаційній скарзі доводи позивачки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками апеляційного суду. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/16799/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Ярової Яни Миколаївни, Служба в справах дітей Вінницької міської ради, про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна та визнання договорів дарування недійсними. Матеріали справи № 127/16799/19 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року справу № 127/16799/19 призначено до судового розгляду. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Суди встановили, що з 25 березня 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року у справі № 127/26555/17. Від шлюбу мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В. за реєстровим № 4357, ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 38,3 кв. м. Згідно з пунктом 9 вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку покупець довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання нерухомого майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (їх частку), витрачені на купівлю, у тому числі відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, відсутні, що підтверджується заявою дружини покупця - ОСОБА_9 , справжність підпису якої посвідчено Плахотнюк О. В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 24 липня 2008 року за реєстровим № 4353, що призначена для зберігання у справах нотаріуса. 31 травня 2018 року на підставі договорів дарування ОСОБА_2 відчужив на користь своєї матері ОСОБА_3 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 214/6174/15, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 725/1776/18, від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16, від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)). До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)). Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості. Крім того, тлумачення наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 просила визнати спільним майном подружжя придбаний під час шлюбу житловий будинок АДРЕСА_2 та провести його поділ у рівних частках між нею та ОСОБА_2 . Серед іншого, також зазначала, що за час шлюбу цей будинок був повністю реконструйований, у тому числі за її кошти, у зв`язку з чим його вартість істотно збільшилася. Апеляційний суд, виходячи з того, що позивачка не довела поширення режиму майна подружжя на спірну нерухомість, відмовив у задоволенні її позовних вимог. Пославшись на недоведеність позивачкою тієї обставини того, що за час шлюбу майно, яке є особистою приватною власністю її колишнього чоловіка ОСОБА_2 істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя. Суд, при цьому, зазначив, що збільшення вартості спірного житлового будинку пов`язане не лише із його покращеннями, а й з іншими, незалежними від дій сторін, факторами. Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду, з огляду на таке. Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. Враховуючи вищезазначене, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц. У справі, яка переглядається, встановлено, що під час укладення 24 липня 2008 року договору купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_10 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 , покупцем будо доведено до відома продавця про те, що грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання нерухомого майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (їх частку), витрачені на купівлі, у тому числі відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, відсутні, що підтверджується заявою дружини покупця - ОСОБА_9 . До договору купівлі-продажу додана відповідна письмова заява ОСОБА_9 про те, що грошові кошти, які витрачаються її чоловіком ОСОБА_2 на придбання вказаного житлового будинку, є його особистою приватною власністю. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 30 грудня 2020 року на підставі проведеного дослідження наданих матеріалів, враховуючи результати проведеного натурного обстеження об`єкта дослідження, встановлено, що на об`єкті - житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташовується по АДРЕСА_1 , фактично виконано роботи з реконструкції. За висновком експерта ринкова вартість житлового будинку з прибудовою, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визначена станом на 30 грудня 2020 року з урахуванням даних інвентаризаційної справи № 2199 щодо технічного стану та об`ємно-планувальних характеристик об`єкта дослідження станом на 24 липня 2008 року складає 347 447,00 грн, а станом на дату проведення дослідження - 1 781 911,00 грн. При цьому, в результаті проведення робіт з реконструкції площа житлового будинку з прибудовами, що розташовується по АДРЕСА_1 , збільшилася на 79,7 кв. м, а вартість будівельних робіт, здійснених в процесі будівництва мансарди «м/А» та «м/а1» станом на 30 грудня 2020 року становить 599 676,81 грн (з яких заробітна плата 190 891,48 грн, вартість матеріальних ресурсів, будівельних матеріалів, виробів та конструкцій - 408 522,81 грн, а вартість експлуатації будівельних машин і механізмів - 262,52 грн). Апеляційний суд, установивши, що 18 жовтня 2011 року (тобто під час перебування сторін у шлюбі) ОСОБА_2 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції індивідуального житлового будинку з надбудовою мансардного поверху по І-му АДРЕСА_3 , разом із тим на підставі припущень, що заборонено вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України, зазначив, що немає підстав для висновку про те, що в результаті проведених робіт з реконструкції первинний об`єкт нерухомості, що належав ОСОБА_2 повністю розчинився, знівелювався, втратився чи став настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу. Апеляційний суд, зокрема зазначив, що експерт не змогла встановити час (місяць, рік) проведення будівельних робіт, здійснених в процесі реконструкції житлового будинку, а тому такі роботи могли бути здійснені не лише за час перебування сторін в шлюбі, а й після того, як будинок і земельна ділянка були подаровані ОСОБА_3 і до фактично огляду об`єкта судом, який відбувався в квітні 2020 року. Суд погодився, що має місце істотна різниця між сумою, на яку збільшилася вартість спірного житлового будинку, і вартістю будівельних робіт, здійснених в процесі будівництва мансарди. Так, за висновком експерта ринкова вартість земельних поліпшень збільшилася на 1 404 464 грн, тоді як вартість будівельних робіт - 599 676,11 грн, а, відтак, чуд виснував, що левову частку збільшення вартості (804 787,89 або 57%) становлять інші фактори, що не пов`язані з проведеними будівельними роботами, як то коливання курсу валюти, зміна ринкових цін та інші чинники, які експертом не розкриті. Збільшення вартості спірного житлового будинку пов`язане не лише із його покращеннями, а й з іншими, незалежними від дій сторін, факторами. Крім того, апеляційний суд вважав, що, незважаючи на збільшення площі будинку, його перший поверх не зник, віна став основою для надбудови (розширення) мансардного поверху, має площу по зовнішнім розмірам 70,8 кв. м і відсоток його готовності становить 100 %, тоді як відсоток готовності мансардного поверху - 80 %. Водночас суд не встановив, яка саме частка житлового будинку побудована ОСОБА_11 та ОСОБА_1 за час перебування у зареєстрованому шлюбі, ще й з врахуванням того, що хоча придбання спірного будинку відбулося за особисті кошти відповідача, його реконструкція проводилась подружжям під час сумісного проживання. Верховний Суд звертає увагу на те, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20). Апеляційний суд напорушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав належної правової оцінки доводам і доказам наданим сторонами, у тому числі не зазначив, якими саме доказами підтверджено факт того, що внесок позивачки у будівництво спірного будинку є незначним, не надав оцінки висновку експерта від 30 грудня 2020 року з приводу того, що спірний житловий будинок після реконструкції має загальну площу 140,4 кв. м, що на 79,7 кв. м більше від його загальної площі на момент придбання (60,7 кв. м). Апеляційний суд не з`ясував, чи були спільними затратами подружжя в силу презумпції режиму спільної сумісної власності подружжя грошові затрати на проведення добудови будинку, які суттєво збільшили його вартість та розмір, добудови господарських споруд, а в подальшому проведення ремонтних робіт у будинку. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.? Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун