Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/3573/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4505/26 Справа № 185/3573/25 Головуючий у першій інстанції: Юдіна С. Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Юдіної С.Г. від 30 грудня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 13.03.2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8580. Відповідачка отримала кредит у розмірі 8 000 грн. строком на 365 днів. Шляхом переказу на її платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування. Кредитний договір був підписаний відповідачкою шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 751351 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 8000,00 грн. відповідачці. Станом на 28.03.2025 року відповідачка свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 81000,00 грн, яка складається з 8000,00 грн. заборгованість за кредитом, 73000,00 грн. заборгованість за відсотками. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки вказану заборгованість у загальному розмірі 81000,00 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №8580 від 13.03.2024 станом на 28.03.2025 в розмірі 32000,00 грн, з яких 8000, 00 грн. заборгованість за кредитом, 24000,00 грн. заборгованість по відсоткам. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а всього 5422,40 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, довідкою про доставку судової повістки в електронному вигляді ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 , яка долучена до матеріалів справи. Від ОСОБА_1 надійшла заява 26.03.2026 про розгляд справи без її участі. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни та часткового скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 13 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено договір№8580 в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, за умовами якого сума кредиту - 8000 грн, строком на 365 днів до 13.03.20254 кошти надаються шляхом переказу на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «Універсал банк». Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Відповідно до п. 1.3. періодичність платежів зі сплати процентів становлять кожні 12 днів, що відображено в Додатку № 1 до Кредитного договору. Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором станом на 28.03.2025 року, ТОВ «ФК «Процент» нараховано заборгованість за кредитом 8000,00 грн, прострочену заборгованість за нарахованими відсотками 73000,00 грн. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін. Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір № 8580 від 13.03.2024 між ТОВ ФК «Процент» та ОСОБА_1 , що останньою не спростовано. Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення ТОВ ФК «Процент» та ОСОБА_1 кредитного договору №8580 від 13.03.2024 та отримання позичальником кредитних коштів; враховуючи, що стягнута рішенням суду сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 24000,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 8000,00 грн, а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» за вказаним договором заборгованості за тілом кредиту в сумі 8000,00 грн та відсотків за користування кредитом у розмірі 8000,00 грн. Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем детальним розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачкою. У зв`язку з викладеним вище, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованості по відсоткам з 24000грн. на 8000,00 грн. та в частині розміру загальної суми коштів за кредитним договором, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» з 32000,00 грн на 16000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп.; в іншій частині щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення місцевого суду підлягає залишенню без змін. Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту укладення кредитного договору колегія зазначає наступне. У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору №8580 від 13.03.2024 між ТОВ ФК «Процент» та ОСОБА_1 , укладеного в електронному вигляді з використанням одноразового ідентифікатора. Відповідачкою не спростовано факт укладення нею вказаного вище кредитного договору та не заперечується факт отримання кредитних коштів. Доказів оспорення договору №8580 від 13.03.2024 суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України). Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору та документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу (2422,40 грн. + 10000,00) пропорційно задоволеним позовним вимогам (19,75%) в сумі 2453,42 грн. На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні апеляційної скарги (4542,00 грн.) пропорційно залишеним без задоволення вимогам (80,25%) в сумі 3644,95 грн. Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ ФК «Процент» (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь ОСОБА_1 у розмірі 1191,53 грн (3644,95 грн - 2453,42 грн). У зв`язку з викладеним вище, оскаржуване рішення підлягає такодж скасуванню в частині розподілу судових витрат, з ухваленням у цій частині нового судового рішення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає зміні та частковому скасуванню, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованості по відсоткам змінити з 24000,00 грн на 8000,00 грн та в частині розміру загальної суми коштів, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» за кредитним договором змінити з 32000,00 грн на 16000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року в частині розподілу судових витрат скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (код ЄДРПОУ 41466388) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1191 (одна тисяча сто дев`яносто одна) грн 53 коп. В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк