Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/1683/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3923/26 Справа № 932/1683/24 Головуючий у першій інстанції: Цитульський В. І. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра у складі судді Цитульського В.І. від 19 грудня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 03 липня 2023 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №469319-КС-001 у формі електронного документа. Правочин був здійснений дистанційно шляхом акцептування позичальником оферти кредитодавця через введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду UA-6915). Згідно з істотними умовами договору, банк надав відповідачу кошти в розмірі 22000,00 грн шляхом їх перерахування на верифіковану банківську картку № НОМЕР_1 . Умовами фінансування було визначено плату за користування кредитом у вигляді зниженої процентної ставки 1,15138637% на день (за умови дотримання графіка) та стандартної ставки 2,0% на день, яка застосовується автоматично з 8-го календарного дня прострочення, а також комісію в розмірі 3300,00 грн. Незважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань у повному обсязі в день підписання договору, ОСОБА_1 допустив порушення графіка платежів, починаючи з першої дати погашення - 17.07.2023 року. Внаслідок тривалого прострочення (понад 7 днів), з 25 липня 2023 року нарахування відсотків перейшло на стандартну ставку 2,0% на день, що призвело до накопичення заборгованості за процентами в розмірі 70252,82 грн до моменту закінчення строку дії договору 18 грудня 2023 року. Станом на 12 лютого 2024 року загальний обсяг невиконаних зобов`язань відповідача склав 95552,82 грн, з яких 22000,00 грн - тіло кредиту, 70252,82 грн - відсотки, 3300,00 грн - комісія. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 95552,82 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №469319-КС-001 про надання кредиту від 03.07.2023 року, що становить 47300,00 грн., яка складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту 22000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах 22000,00 грн, суми прострочених платежів за комісією 3 300,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1199,12 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про зміну оскаржуваного рішення в частині стягнення загальної суми коштів з 47300,00 грн на 95552,82 грн. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 03 липня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №469319-КС-001 у формі електронного документа. Правочин був здійснений дистанційно шляхом акцептування позичальником оферти кредитодавця через введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду UA-6915). Згідно з істотними умовами договору, банк надав відповідачу кошти в розмірі 22000,00 грн шляхом їх перерахування на верифіковану банківську картку № НОМЕР_1 . Умовами фінансування було визначено плату за користування кредитом у вигляді зниженої процентної ставки 1,15138637% на день (за умови дотримання графіка) та стандартної ставки 2,0% на день, яка застосовується автоматично з 8-го календарного дня прострочення, а також комісію в розмірі 3 300,00 грн. Незважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань у повному обсязі в день підписання договору, ОСОБА_1 допустив порушення графіка платежів, починаючи з першої дати погашення - 17.07.2023 року. Внаслідок тривалого прострочення (понад 7 днів), з 25 липня 2023 року нарахування відсотків перейшло на стандартну ставку 2,0% на день, що призвело до накопичення заборгованості за процентами в розмірі 70252,82 грн до моменту закінчення строку дії договору 18 грудня 2023 року. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору №469319-КС-001 від 03.07.2023, станом на 12 лютого 2024 року позивачем нарахована заборгованість у загальному розмірі 95552,82 грн, з яких 22000,00 грн - тіло кредиту, 70252,82 грн - відсотки, 3 300,00 грн - комісія. За положеннями статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін. Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір №469319-КС-001 від 03.07.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , що останнім не заперечується та не спростовано. Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення ТОВ «Бізнес Позика та ОСОБА_1 кредитного договору №469319-КС-001 від 03.07.2023 року та отримання позичальником кредитних коштів; враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 70252,82 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 22000,00 грн, а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, колегія дійшла висновку про обґрунтованість зменшення місцевим судом нарахованої позивачем заборгованості за процентами та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» за вказаним договором про відкриття кредитної лінії заборгованості за процентами в розмірі 22000,00 грн. Позивач не спростував обґрунтувань суду щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків річних, зазначивши лише, що перед укладенням кредитного договору клієнта було ознайомлено з його умовами та останній такі умови не оспорював. Кредитор в апеляційній скарзі наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками частково. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині відмови у стягненні з відповідача частково процентів за користування кредитом. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 22000,00 грн та комісії в розмірі 3300,00 грн не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 19 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк