Постанова 4813 № 501/3265/19

Номер провадження: 22-ц/813/2404/26 Справа № 501/3265/19 Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Драгомерецького М. М., суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М., при секретарі Узун Н. Д., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова Крістіна Олексіївна, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 березня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 про стягнення боргу, трьох відсотків річних, інфляційних збитків та пені,- В С Т А Н О В И В: 18 вересня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики від 06.11.2013, в розмірі 3 042 353,69 грн, з яких: 1 684 360 грн сума основного зобов`язання; 148 482,46 грн 3% від простроченої заборгованості; 611 119,01 грн втрати від інфляції; 598 392,22 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 68 000 доларів США. Станом на дату подання позову ця сума еквівалентна 1 684 360 грн відповідно до офіційного курсу НБУ на 17.09.2019 (24,77 грн/долар США). За умовами договору, повернення позики мало здійснюватися частинами: по 1 940 доларів США щомісяця, а в жовтні 2016 року 2 040 доларів США. Факт отримання відповідачкою вказаної грошової суми підтверджується розпискою від 06.11.2013, в якій зазначено, що кошти мають бути повернуті до 09.10.2016 Однак відповідачка свої зобов`язання не виконала. Після закінчення строку повернення позики, позивач 29.10.2016 надіслала їй претензію - вимогу, яку ОСОБА_3 отримала особисто, що підтверджується її підписом на документі (а.с. 22). Незважаючи на це, борг так і не було повернуто. На підставі вищезазначеного ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти за договором позики від 06.11.2013 в загальній сумі 3 042 353,69 грн. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 08 жовтня 2019 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, трьох відсотків річних, інфляційних збитків та пені. Протокольною ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 березня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа: ОСОБА_1 ) про стягнення боргу, трьох відсотків річних, інфляційних збитків та пені задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість договором позики від 06.11.2013 в розмірі 3 042 353,69 грн з яких: 1 684 360 грн сума основного зобов`язання; 148 482,46 грн 3% річних від простроченої заборгованості; 611 119,01 грн втрати від інфляції; 598 392,22 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова К. О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду та рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки-повідомлення (т. 2 а.с. 102-106). Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно частини 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Згідно статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №372/45/21. Судом першої інстанції встановлено, що 06 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 68 000 доларів США. Станом на дату подання позову ця сума еквівалентна 168 4360 грн, відповідно до офіційного курсу НБУ на 17.09.2019 (24,77 грн/долар США). Згідно умов договору, повернення позики мало здійснюватися частинами: по 1 940 доларів США щомісяця, а в жовтні 2016 року 2 040 доларів США (т. 1 а.с. 21). Факт отримання ОСОБА_2 зазначеної суми підтверджується розпискою від 06.11.2013, в якій встановлено кінцевий строк повернення коштів 09.10.2016 (т. 1 а.с. 5, 21). 29 жовтня 2016 року ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_2 претензію-вимогу про виконання умов договору позики від 06.11.2013, в якій вимагала протягом 30 календарних днів з моменту одержання цієї претензії-вимоги сплатити заборгованість в розмірі 68 000 доларів США. Вказану претензію-вимогу ОСОБА_2 отримала 29.10.2016, про що розписалась (т. 1 а.с. 22). В позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що станом на момент звернення до суду з позовом 18 вересня 2019 року відповідачка коштів не повернула. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимога та зазначив, що відповідачка не оспорювала договір позики та не надала доказів, які б спростовували факт отримання грошових коштів. Розрахунок заборгованості, наданий позивачкою, не був спростований. Більш того, ОСОБА_2 визнала позов, зазначивши, що наслідки визнання позову їй зрозумілі, тим самим фактично підтвердила наявність договірних зобов`язань. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що справа є надуманою, фактично сфабрикованою з метою відчуження об`єкту нерухомого майна, яке ОСОБА_1 витребовує у відповідачки ОСОБА_3 в порядку віндикації, однак колегія суддів не приймає до уваги дані твердження апеляційної скарги з огляду на наступне. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що дана цивільна справа є сфабрикованою з метою відчуження об`єкту нерухомого майна, яке ОСОБА_1 витребовує у відповідачки ОСОБА_3 в порядку віндикації, не надано жодних належних доказів, такі доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях. Окрім того, відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина 3 статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі №522/23819/15-ц. Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України). Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 скористалась своїм правом на судовий захист та звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, при цьому належними та достатніми доказами підтвердила своє право вимагати від відповідачки виконання боргового зобов`язання, надавши суду копію розписки від 06.11.2013 про отримання відповідачкою коштів та копію договору позики від 06.11.2013, який не визнавався судом недійсним, а тому є правомірним. Саме по собі посилання ОСОБА_1 на можливі наслідки виконання судового рішення в даній справі, не може бути достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики 18 вересня 2019 року, при цьому із позовом до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про витребування майна із чужого незаконного володіння, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності (справа №522/5398/21, на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі) ОСОБА_1 звернулась до суду лише в 2021 році. Тому колегія суддів не може прийняти до уваги твердження про те, що позов в даній справі є надуманим, сфабрикований з метою стягнення грошових коштів та подальшої реалізації будинку по АДРЕСА_1 на публічних торгах, що в подальшому унеможливить повернення зазначеного майна законному володільцю, що є предметом спору в справі №522/5398/21. На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивачки, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням та трактування норм права на власний розсуд. З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Струкова Крістіна Олексіївназалишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 12 червня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький Р. Д. Громік С. М. Сегеда