Постанова 4803 № 179/2073/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4950/26 Справа № 179/2073/24 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М. за участю секретаря Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєва Наталія Сергіївна, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року,- В С Т А Н О В И В: 04 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєва Н. С., про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 19.08.2024 року їй стало відомо, що за життя ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , склала заповіт, яким заповіла позивачу земельну ділянку, що знаходиться на території Заплавської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222383000:01:001:0111. За життя ОСОБА_6 вони були знайомі, позивач інколи допомагала ОСОБА_6 фінансово, однак у родинних відносинах вони не перебували. Про існування заповіту та про смерть ОСОБА_6 позивачу було не відомо. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну позивач з дитиною виїхала до Туреччини. 30.08.2024 року позивач через свого представника звернулася до державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. із заявою про прийняття спадщини, посвідченої 22.08.2024 року другим секретарем з консульських питань Посольства України в Турецькій Республіці, м. Анкара та зареєстрована в реєстрі за № 570/1099. Однак, 18.10.2024 року нотаріусом винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки пропущений встановлений законом строк для прийняття спадщини. Позивач вважає, що пропустила строк прийняття спадщини з поважних причин, оскільки позивач не перебуває з померлою ОСОБА_6 у родинних відносинах, не проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не була обізнана про намір спадкодавця залишити їй спадок спадщину та про існування заповіту на її ім`я. Про існування заповіту позивач дізналася лише 19.08.2024 року, коли отримала лист та оригінал заповіту від третьої особи. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Позивач не була повідомлена нотаріусом про відкриття спадщини та не викликалася нотаріусом, як спадкоємець за заповітом. Просить суд визначити їй додатковий строк у три місяця, після вступу рішення в законну силу, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 (том 1 а.с.1-4, уточнений позов том 2 а.с.31-36). Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєва Н.С., про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - два місяці з дня набрання рішенням законної сили, для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено (том 2, а.с.207-213). В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том 2, а.с.222-225). Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_7 , батьками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 171). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 присвоєне прізвище ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 172). Згідно свідоцтва про укладання шлюбу вбачається, що ОСОБА_8 (батько позивачки) зареєстрував шлюб з ОСОБА_12 (мати позивачки) та після укладання шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 173). Згідно свідоцтва про народження вбачається, що батьками матері позивача - ОСОБА_12 є ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 174). Згідно свідоцтва про народження вбачається, що батьками батька позивача ОСОБА_8 є ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (т. 1 а.с. 175). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 не перебуває в родинних відносинах з ОСОБА_6 19.08.2024 року позивач через представника отримала лист, згідно якого ОСОБА_18 було повідомлено та направлено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С. 07.09.2020 року, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1222383000:01:001:01111, місце розташування: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Заплавська сільська рада (т. 1 а.с. 8-11, т. 2 а.с. 172-173). Згідно спадкової справи № 135/2022 (т. 1 а.с. 50-106) вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (т. 1 а.с.52). 07.09.2020 року ОСОБА_6 згідно заповіту заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1222383000:01:001:01111, місце розташування: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Заплавська сільська рада (т. 1 а.с. 62). 15.03.2017 року ОСОБА_6 згідно заповіту заповіла ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в рівних частках на все рухоме та нерухоме майно (т. 1 а.с. 84). Після смерті ОСОБА_6 залишилось спадкове майно. Згідно спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 , яка 11.02.2022 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (т. 1 а.с.51). 11.02.2022 року ОСОБА_3 звернулася із заявою про відмову від спадщини та про те, що не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину по заповіту на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 51 звор. стор.). Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради ОСОБА_6 на день смерті була зареєстрована з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 83 звор. стор.) 30.08.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.96 звор. стор.). Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. від 18.10.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, та оскільки вона не проживала постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, тобто спадщину фактично не прийняла (т. 1 а.с. 106). Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка, площею 4,060 га, кадастровий номер 1222383000:01:001:01111, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Заплавська сільська рада на праві власності належить ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 104). Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її подругою. Вона разом з ОСОБА_2 їздила десь раз на тиждень до бабусі ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , яка була лежачою з 2018 року. Потім ОСОБА_6 стала ходити за допомогою ходунків, так вона переміщалася по будинку. Їй не відомо, щоб ОСОБА_6 кудись виїжджала із будинку. Знає, що до ОСОБА_6 заходила сусідка, інших знайомих ОСОБА_6 вона не знала. ОСОБА_6 при житті казала, що частку спадщини залишить ОСОБА_2 . При житті ОСОБА_6 проживала у будинку разом з невісткою та онуком. Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні пояснила, що вона десь з 2018 року познайомилася з ОСОБА_6 , оскільки вона допомагала ОСОБА_2 доглядати за бабусею. ОСОБА_6 у будинку проживала з невісткою та онуком. ОСОБА_6 впала та після падінні була лежачою, через якийсь час вона почала ходити на ходунках, а потім знов впала та після цього вже була лежачою. Коли вона приїжджала до ОСОБА_6 , то та розповідала їй про онуків та сусідку, казала, що залишить якесь майно онукам. ОСОБА_6 померла у 2021 році. Знає, що дуже часто до ОСОБА_6 приходила сусідка. Вона десь раз чи два рази на тиждень їздила разом з ОСОБА_2 до ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні пояснила, що її бабуся ОСОБА_21 тривалий час була лежачою. Вона перебирала документи та знайшла заповіт на ім`я ОСОБА_1 . Вона не знає ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_6 . Тому через інтернет вона почала пошуки ОСОБА_1 , та оскільки ОСОБА_1 є ФОП, то вона знайшла її адресу і в 2024 році Укрпоштою відправила на адресу ОСОБА_1 заповіт та лист. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховував обставини справи, відсутність повідомлення нотаріусом позивача про відкриття спадщини, послідовність дій позивача щодо звернення до нотаріуса та подання позовної заяви про встановлення додаткового строку та те, що у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, суд першої інстанції зазначив про те, що позовні вимоги заявлені нею до неналежного відповідача. З даними висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Так, частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23) правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22 (провадження № 61-8694св23), від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження № 61-7645св24)). Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 (провадження № 61-6134св23)). У змісті постанови від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23), головною ознакою поважності причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанови Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23). Зокрема, колегія суддів зауважує, що не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Водночас поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, зокрема, закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Питання того, чи є необізнаність спадкоємця про існування заповіту поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини було предметом оцінки Великою Палатою Верховного Суду у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), в результаті вирішення якого, у змісті пунктів 151-154 постанови від 26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.» Як вбачається з матеріалів справи, у своїй позовній заяві позивач зазначила, що нею пропущений строк для прийняття спадщини з причини необізнаності спадкоємця про наявність заповіту. Слід зазначити, що предметом спору у даній справі є вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з тим, що, як стверджує позивач, вона не знала про складення спадкодавцем на її користь заповіту, не перебувала з ОСОБА_6 в родинних відносинах, не проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що й є поважною причиною пропуску такого строку. Колегія суддів зауважує, що хоча спадкова справа за № 135/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 була заведена 11.02.2022 року, проте, доказів того, що ОСОБА_1 після заведення такої спадкової справи повідомлялася про наявність заповіту ОСОБА_6 , складеного в тому числі і на її ім`я, матеріали справи не містять. Факт повідомлення нотаріусом позивача про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , яка за життя склала заповіт на ім`я позивача ОСОБА_1 , як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не встановлено. Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом. Крім того, позивач не мала права на спадщину за законом після смерті спадкодавця, оскільки не проживала з нею на момент смерті за однією адресою, не знала про існування заповіту. Про його наявність дізналася 19.08.2024 року після отримання листа від ОСОБА_18 та 30.08.2024 року позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. від 18.10.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, та вона не проживала постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, тобто спадщину фактично не прийняла. 04.11.2024 року позивач звернулася до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Проте, матеріали справи не містять доказів обізнаності ОСОБА_1 протягом передбаченого статтею 1270 ЦК України строку про існування заповіту, яким ОСОБА_6 заповіла їй частину свого майна. Відтак, пропущений позивачем строк хоча і становить значний проміжок часу, проте пояснюється об`єктивною необізнаністю, що мало місце, виходячи із свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права, одностороннього правочину. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 дізнавшись про заповіт, складений на своє ім`я, та є спадкоємцем за заповітом може отримати у власність спадкове майно, почала вживати усі можливі заходи з метою реалізації права прийняти спадщину. Також, як вже зазначалося, предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Із матеріалів справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини до майна померлої ОСОБА_6 до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 . За її заявою заведено спадкову справу № 135/2022. ОСОБА_3 надала до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини. Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради ОСОБА_6 на день смерті була зареєстрована з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Проте, звернувшись із позовом до суду, позивач, окрім відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , визначила відповідачем Чернеччинську сільську раду Самарівського району Дніпропетровської області, що є неналежним відповідачем. Доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростовання висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст.374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року. Судді: