Постанова Львівський апеляційний суд № 454/2113/24

Справа № 454/2113/24 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю. Провадження № 22-ц/811/833/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року в складі судді Фарини Л.Ю. в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ НАСК "ОРАНТА" про відшкодування коштів,- встановив: У червні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Огорілко Ю.В. звернувся до суду з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про відшкодування коштів, просив стягнути зі страхової компанії 35083,76грн. (30296,00 страхове відшкодування + 4787,76грн. пені) та судові витрати. Вимоги обґрунтовує тим, що 22.05.2020 на автодорозі сполученням с.Волиця - с.Зубків Львівської області відбулося ДТП за участі автомобіля марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипедиста ОСОБА_3 , який загинув від отриманих травм на місці події. Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 08.05.2023 ОСОБА_2 визнано винним за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України. Позивачка, як дружина загиблого, отримала страхове відшкодування від ПАТ НАСК «Оранта» у розмірі 226704,00грн. (56676,00грн. моральна шкода та 170028,00грн. відшкодування шкоди заподіяної смертю). Зважаючи на те, що ліміт страхової виплати становить 260000,00 грн., відповідач не у повній мірі виплатив страхове відшкодування, а саме: 30296,00грн. (260000,00 - 226704,00). Крім цього, оскільки сума страхового відшкодування була виплачена несвоєчасно, з відповідача підлягає стягненню пеня у вигляді подвійної облікової ставки, яка становить 4787,76 грн за період з 06.10.2023 по дату звернення до суду. Просила позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника в розмірі 30296 (тридцять тисяч двісті дев`яносто шість) грн. 00 коп. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 4787 (чотири тисячі сімсот вісімдесят сім) грн.76коп. пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі)грн. 00коп. витрат на правову допомогу. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» в дохід держави судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. Рішення суду оскаржив відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», з рішенням не погоджується, вважає таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликаючись на норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували розмір офіційних доходів загиблого ОСОБА_3 до моменту ДТП. У таких випадках законодавцем передбачено спеціальний захисний механізм, тому ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» діяло суворо у межах законодавства, застосувавши імперативний гарантований мінімум та здійснивши виплату на користь неповнолітньої доньки у розмірі 170028,00 грн. При цьому, сторона позивача для обґрунтування стягнення так званого залишку ліміту застосувала довільний, не передбачений жодним нормативним актом розрахунок, з яким помилково погодився суд першої інстанції. Поряд з цим, закон чітко розмежовує два шляхи, розрахунок від доведеного фактичного доходу, якого у даній справі немає, або одноразова фіксована регламентна виплата у розмірі, не меншому ніж 36 мінімальних заробітних плат. В свою чергу, позивачка на час ДТП була особою працездатного віку, у матеріалах справи відсутні докази того, що вона перебувала на утриманні померлого. Єдиним законним отримувачем компенсації по втраті годувальника була неповнолітня донька. Також, ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» у повному обсязі виконав свої зобов`язання і щодо виплати моральної шкоди дружині. Ототожнення поняття страховий ліміт із поняттям боргу страховика є помилкою деліктного права, тому вимоги про доплату будь яких інших коштів виключно з метою вичерпання ліміту, без надання належних та допустимих доказів реальних збитків на таку суму, прямо суперечать вимогам закону та є спробою безпідставного збагачення за рахунок страховика. Оскільки основна вимога про стягнення 30296,00 грн є незаконною то і похідна вимога про стягнення пені також не підлягає задоволенню. З огляду на повну безпідставність позовних вимог, відсутні підстави і для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути судові витрати з позивачки на користь ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА». Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що донька загиблого ОСОБА_3 є особою, яка потребує матеріальної допомоги та має право на відшкодування шкоди пов`язаної із втратою годувальника, сума страхового відшкодування складає: 36 (мінімальних заробітних плат) х 4723,00 грн. (мінімальна заробітна плата на дату настання страхового випадку) = 170028,00 грн. В свою чергу, за полісом страхування АО № 6173491 встановлено ліміт 260 000, 00 грн. за шкоду заподіяну життю та здоров`ю, таким чином з врахуванням вже проведених виплат, залишок на відшкодування за лімітом становить 30296,00 грн. (260000,00 (ліміт) - 2267047,000 (виплачена шкода), який стягнутий судом на користь позивачки, як сума страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Також суд дійшов висновку, що вимога про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ підлягає до задоволення. Крім цього, суд стягнув судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 3028,00 грн., а також частково задовольнив вимоги про стягнення витрат на правову, стягнув такі у розмірі 3000,00 грн. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини. 22.05.2020 о 22 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 керуючи автомобілем "Volksvagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ним по автодорозі Волиця-Зубків у напрямку до с. Зубків Сокальського району Львівської області, при проїзді її ділянки на відстані 800,0 м від с. Волиця Сокальського району Львівської області, порушив вимоги Розділу 1 п. п. 1.10 (у частині визначення термінів "проїзна частина", "узбіччя"), Розділу 2 п. п, 2.3 б), д), 2.9 а), Розділу 12 п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які виразились у тому, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не був уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, враховуючи дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, у результаті чого, без причин технічного характеру, виїхав на праве по його напрямку руху узбіччя, де здійснив зіткнення із велосипедом, яким керував велосипедист ОСОБА_3 та який рухався у попутньому із ним напрямку, від отриманих травм останній помер. Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 08.05.2023 у справі №454/2518/20 ОСОБА_2 визнано винним: по ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3(три) роки. по ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому покарання у виді 1(одного) року позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити покарання у виді 5(п`яти) років позбавлення волі волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3(три)роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладенні на нього обов"язки. На підставі ст. 76 КК України зобов"язано засудженого ОСОБА_2 з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, навчання, роботи. Зараховано у строк відбуття покарання - перебування ОСОБА_2 під вартою з 23.05.2020-26.05.2020 включно. Запобіжний захід у виді застави до вступу вироку в законну силу залишено без змін. Заставу, внесену платником ОСОБА_4 за ОСОБА_2 в розмірі 84 080 (вісімдесят чотири тисячі вісімдесяти) гривень на рахунок ТУ ДСА України у Львівській області згідно ухвали слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 25.05.2020 року по справі №454/1529/20 - повернуто заставодавцю ОСОБА_4 , відповідно до ст. 182 КПК України, після набрання вироком законної сили. Скасовано арешт накладений на велосипед, згідно ухвали слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 26.05.2020 року. Речові докази: автомобіль "Volksvagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на зберіганні у ОСОБА_2 залишено у його володінні. Велосипед передано у володіння ОСОБА_5 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати на проведення експертиз в сумі 28275 (двадцять вісім тисяч двісті сімдесят п`ять ) грн. (а.с. 17-19). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційне провадження у справі №454/2518/20 за апеляційною скаргою прокурора Львівської обласної прокуратури Войценка Анатолія Івановича на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 8 травня 2023 року зупинено через те, що обвинувачений ОСОБА_2 призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, до його звільнення з військової служби. Зобов`язано захисників-адвокатів Федоряка Андрія Васильовича та Кекіша Петра Петровича, прокурора у кримінальному провадженні повідомити Львівський апеляційний суд про зміну обставин, які стали підставою для зупинення цього апеляційного провадження. Контроль за виконанням ухвали покладено на Львівську обласну прокуратуру. Відповідальність водія автомобіля «Volksvagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10.12.2019 № АО 6173491 була застрахована у ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА». У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про шлюб серія ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_3 (а.с. 6). Також, згідно із свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 записані батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5). Слідуючи копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 від 27.05.2020, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на автодорозі Волиця-Зубків (а.с. 7). Колегія суддів виходить з того, що належні у справі докази стверджують, що смерть ОСОБА_3 настала у результаті наїзду на нього автомобіля. У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Огорілко Ю.В. звернувся до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» із заявою про виплату страхового відшкодування та просив про виплату максимальної суми у розмірі 260000,00 грн. на відповідний рахунок (а.с. 13-14). Листом від 30.12.2020 ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» повідомила ОСОБА_1 про надання необхідних документів та відсутність правових підстав для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування до подання таких (документів). Роз`яснено, що надання відповідних документів та заяви про перегляд раніше прийнятого рішення, страховиком буде повторно розглянуто питання щодо виплати страхового відшкодування (а.с. 15-16). Поряд з цим, у матеріалах справи наявні копії двох страхових актів від 06.10.2023 та два розрахунки страхового відшкодування, слідуючи яким відповідні заяви були подані 29.09.2023 (а.с. 11-12). Зокрема, розрахований розмір відшкодування ОСОБА_8 у сумі 170028,00 грн та 56676,00 грн. - ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Зазначені обставини справи визнаються сторонами та об`єктивно вбачаються із матеріалів справи, тому в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Звертаючись із позовними вимогами, сторона позивача свої доводи зводить до того, що отримане від ПАТ НАСК «Оранта» страхове відшкодування у розмірі 226704,00 грн. (56676,00 грн. моральна шкода та 170028,00грн. відшкодування шкоди заподіяної смертю), є меншою ніж ліміт відповідальності страховика, який становить 260000,00 грн., тому, вважає, що відповідач не у повній мірі виплатив страхове відшкодування, а саме: 30296,00 грн. (260000,00 - 226704,000), також просив стягнути з відповідача пеню у зв`язку з несвоєчасною виплатою відшкодування, у вигляді подвійної облікової ставки, яка становить 4787,76 грн за період з 06.10.2023 по дату звернення до суду. Колегія суддів виходить з того, що регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Таким чином, регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Зокрема, види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон №1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону №3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення вдію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону […..]. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами). З огляду на дату настання страхового випадку (22.05.2020) та дату укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону № 1961-IV. Таким чином, спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону). Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом. Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно із пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Враховуючи наведене, безумовним є те, що позивачка, як дружина та ОСОБА_8 , як донька померлого ОСОБА_3 , є належними суб`єктами у спірних правовідносинах та мають право на відшкодування відповідної шкоди. Заперечуючи позовні вимоги та висновки суду першої інстанції щодо таких, відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», як страховик, свої доводи фактично зводить до того, що страхове відшкодування за спірним страховим випадком виплачене, у матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували розмір офіційних доходів загиблого ОСОБА_3 до моменту ДТП, що давало б підстави для розрахунку інших сум відшкодування, тому страховиком застосований механізм фіксованої регламентної виплати у розмірі, не меншому ніж 36 мінімальних заробітних плат та 12 мінімальних заробітних плат, вважає помилковим ототожнення поняття страховий ліміт із поняттям боргу страховика, тому вимоги про доплату будь яких інших коштів виключно з метою вичерпання ліміту, без надання належних та допустимих доказів реальних збитків на таку суму, прямо суперечать вимогам закону та є спробою безпідставного збагачення за рахунок страховика. Враховуючи наведене, виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є встановлення прав потерпілих осіб на відповідне відшкодування шкоди, яке кореспондується із обов`язком страховика на виплату такого, а також підставність покладення на страховика штрафних санкцій у зв`язку з невчасною виплатою відшкодування, тобто виконання свого зобов`язання. Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України. Так, відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. При цьому, за змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо). Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні вказаного спору мала б надаватися спеціальним нормам. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13. Таким чином, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Такі висновки відповідають практиці Верховного Суду висловленій у постановах від 05.12.2008, справа № 757/58802/16, від 10.01.2019, справа № 500/2095/15, від 10.07.2020 у справі № 554/858/19. Разом з тим, як вже зазначалося, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» далі Закон № 1961-IV, вказаний Закон). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», його норми мають перевагу над нормами інших законів у цій сфері страхування. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону). Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Так, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (ст. 27 Закону). У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку. Такий висновок послідовно підтриманий практикою касаційного суду, у якій наголошено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, зокрема аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19. Відповідно до ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Ця стаття також передбачає, що повинна містити заява, а також які документи додаються до такої. Відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного вище Закону страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 4723 грн. Враховуючи наведене, дійсно законодавчо встановлений мінімальний поріг для загального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям померлого, на час виникнення спірних правовідносин, становив не менше 170028,00 грн (із розрахунку: 4723 х 36). В свою чергу, як зазначалося вище відшкодовання моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) обмежене регламентною виплатою цим особам стосовно одного померлого - 12 мінімальними заробітними платами у місячному розмірі, встановленому законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах відповідає встановленому законом граничному розміру відшкодування у межах 12 мінімальних заробітних плат, встановлених на день настання страхового випадку, а саме страховиком виплачено 56676,00 грн (із розрахунку: 4723*12). Будь які доводи з приводу несвоєчасності отримання у добровільному порядку страхового відшкодування та як наслідок застосування з цих підстав цивільно-правової відповідальності до страховика, у позовній заяві відсутні. Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що страховик ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виконуючи законодавчо встановлений імператив, фактично у добровільному порядку виплатив позиваці, як дружині загиблого, страхове відшкодування у розмірі 226704,00 грн., а саме 56676,00 грн. - моральної шкоди та 170028,00 грн. - відшкодування шкоди заподіяної смертю (утримання). В свою чергу, як самостійно зазначає представник страховика у доводах апеляційної скарги, одноразова фіксована регламентна виплата не може бути меншою ніж 36 мінімальних заробітних плат, тобто гарантований законом мінімум виплати на користь неповнолітньої доньки, у даному випадку, не може бути меншим ніж 170028,00 грн., з врахуванням мінімальної заробітної плати на час виникнення спірних правовідносин. Дійсно, доказів необхідності застосування іншого розрахунку для відшкодування регламентної виплати утриманцю померлого, зокрема, доходів загиблого, сторона позивача страховику не наводила. Разом з цим, як зазначено у ст. 27 спеціального Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) (п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України). На день смерті ОСОБА_3 у нього на утриманні була одна малолітня дитина: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 Доказів про право на утримання інших осіб, колегією суддів не встановлено. У постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 304/936/19 зазначено: «Тлумачення положень статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого». У постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 686/1866/22 касаційний цивільний суд вказав: «страхове відшкодування особі, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України (дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років)), може здійснюватися одним із таких способів: 1) шляхом виплати щомісячних платежів до досягненням особою відповідного віку, за умови відсутності випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України, для стягнення одноразового платежу; 2) шляхом виплати одноразової виплати (але не більше як за три роки наперед) у разі існування випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України, та подальшої виплати щомісячних платежів до досягненням особою відповідного віку із виключенням суми одноразової виплати». Звертаючись до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» представник позивачки адвокат Огорілко Ю.В. наводив розрахунок відшкодування на користь ОСОБА_8 , як малолітню доньку, яка була на утриманні ОСОБА_3 . Зокрема, зазначено, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 мала право на утримання з моменту ДТП 22.05.2020 та до повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме 4 роки та 7 місяців (55 місяців). Як наслідок, ОСОБА_1 просила страховика про стягнення відшкодування на утримання у розмірі 259765,00 грн (4723*55). Поряд з цим, слідуючи страховим актам від 06.10.2023, страховиком виплачено відшкодування ОСОБА_8 у сумі 170028,00 грн та 56676,00 грн. - ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Враховуючи наведене, а також те, що відшкодування на утримання без інших, визначених законом виплат, становить 259765,00 грн, при цьому, у добровільному порядку страховик ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виплатив 226 707,00 грн (170028,00 грн та 56676,00 грн.),вимога про стягнення 30296,00 грн., як різниці ліміту страхового відшкодування страховика та добровільно виплаченої ним суми (260000,00 - 226704,00), є підставною та знайшла своє законодавче підтвердження. Як наслідок, колегія суддів не може розділити доводи апеляційної скарги про те, що виплативши відповідне відшкодування, страховик ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», діяв у межах закону. Іншими словами, наявність невичерпаного ліміту відповідальності страховика після виплати таким належних та передбачених законом сум відшкодування, дійсно не створює для страховика автоматичного зобов`язання з виплати відповідної різниці, однак у випадку розрахунку регламентних сум (страхового відшкодування), які у сукупності перевищують ліміт відповідальності страховика, при цьому, отримання від страховика меншої ніж така межа відшкодування, суб`єкти права на відповідне відшкодування мають право на виплату відповідної різниці. Статтею 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його в передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 цієї статті). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Колегія суддів виходить з того, що наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20 (провадження № 61-19906св21) та 30 квітня 2025 року у справі № 496/3445/22 (провадження № 61-4322св24). Більше того, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у справі №345/3335/17 від 03.06.2020, який зводиться до того, що порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. Особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Згідно із положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, неможливість виконати основне зобов`язання, у зв`язку з передчасністю вимог позивачів у зв`язку з відсутністю судового рішення у кримінальному провадженні по факту ДТП, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій, оскільки такі вимоги пред`являються у зв`язку з відповідними обставинами та набутим правом осіб (позивачів у справі). Таким чином, доводи про те, що у страховика не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону та частиною другою статті 625 ЦК України, не заслуговують на увагу. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення індексу інфляції та 3 % річних. Зважаючи на те, що судом встановлено право позивачки на отримання виплати страхового відшкодування і невиконання такого відповідачем у визначений законом строк, колегія суддів погоджується із підставністю вимог про стягнення пені, у зв`язку з простроченням виплати страхового відшкодування. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, провадження № 14-68цс18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, провадження № 12-14гс18, зазначила, що положення ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Уразі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст.992 ЦК України). Відповідно до п.36.5 ст.36 Закону № 1961-IV, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Згідно із ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Тобто відповідальність страховика, передбачена п.36.5 ст.36 Закону № 1961-IV та ч. 2 ст.625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах. Зі змісту позовної заяви слідує, що період прострочення стороною позивача розрахований з часу добровільної виплати страховиком відшкодування, а саме з 06.10.2013 по дату подання позову та становить 4787,76 грн. Будь яких альтернативних розрахунків сторона відповідача не навела, наведений позивачкою, не спростувала. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені, є підставними та підлягають задоволенню, оскільки на момент звернення до суду у відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» існували невиконані боргові зобов`язання, що дозволяє можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої п.36.5 ст.36 Закону № 1961-IV. Іншими словами, колегія суддів погоджується з тим, що за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, суд першої інстанції підставно стягнув на користь позивачки пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, у відповідному розмірі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» - залишити без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 червня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк