Постанова КАС ВС № 120/16870/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року м. Київ справа № 120/16870/24 адміністративне провадження № К/990/50090/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Тайм» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року (суддя Маслоід О.С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року (судді Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П., Смілянець Е.С.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Тайм» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Тайм» (далі - ТОВ «Євро Тайм», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач), в якому просило: визнати протиправним та скасувати розпорядження ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.11.2024 № 198/Р/Л в частині відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним ТОВ «Євро Тайм» і зобов`язати відповідача видати ТОВ «Євро Тайм» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Позовна заява аргументована тим, що оскаржуваним рішенням відповідач протиправно відмовив ТОВ «Євро Тайм» у видачі ліценції на право роздрібної торгівлі пальним, оскільки ним подано всі необхідні документи. Позивач наголошує, що встановлення технологічного обладнання не є будівництвом і, відповідно, у позивача не виник обов`язок введення його в експлуатацію, у зв`язку з чим вимога відповідача про необхідність надання акту введення в експлуатацію, виданого відповідним органом, є незаконною. Вказує, що ним було надано ГУ ДПС у Вінницькій області документи, які підтверджують право користування земельною ділянкою, враховуючи, що договір оренди нежитлової будівлі засвідчує право користування і земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля. Зазначає, що ним до суду надані документи на підтвердження права користування майном, що зазначене у дозволі на експлуатацію. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025, у задоволенні позову відмовлено. Постановляючи такі рішення суди виходили з того, що оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Вказали, що ТОВ «Євро Тайм» для отримання ліценції на право роздрібної торгівлі пальним подано не всі документи, визначені Законом України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР). Суди зазначили, що позивачем до заяви на отримання ліцензії не було надано рішення про невіднесення до об`єкта підвищеної небезпеки відповідного класу АЗС, при цьому документи на підтвердження права користування майном, що зазначене у дозволі на експлуатацію, надані лише до суду, що позбавило можливості відповідача оцінити та дослідити такі документи під час вирішення питання щодо надання позивачу відповідної ліцензії. Не погоджуючись із такими рішеннями судів ТОВ «Євро Тайм» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права та застосування судами норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21, відповідно до якого установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва. Наголошує, що розміщення тимчасової споруди - контейнерної автозаправної станції, що розташована на вул. Привокзальна, 17А, м. Вінниця, у межах земельної ділянки кадастровий № 0510137000:03:010:0196, не підлягає прийняттю в експлуатацію. Вказує, що ТОВ «ЄВРО ТАЙМ» подані належні документи, що засвідчують право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться майно, призначене для роздрібної торгівлі пальним, що відповідно до Закону України № 3817 є місцем роздрібної торгівлі пальним. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Вінницькій області, наголошуючи на законності відмови у видачі ліцензії позивачу, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що доводи позивача у скарзі є безпідставними, а оскаржувані рішення судів - ухваленими із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачем надано значну частину документів лише під час судового розгляду, що позбавило орган ліцензування можливості оцінити їх при прийнятті рішення, при цьому подані в ході розгляду справи документи відрізнялися від початкових копій і мали ознаки доопрацювання та заміни з метою усунення виявлених податківцями розбіжностей. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 29.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 17А. До вказаної заяви додано наступний пакет документів: - платіжна інструкція № 457 щодо сплати за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним; - дозвіл Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на роботи у вибухопожежонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах та злив резервуарів та інших ємностей з-під нафтопродуктів; - дозвіл Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на експлуатацію колонки паливнороздавальна «ГЕРКОН» 01-1-40-1, зав. № 1617, 2024 року виготовлення, Україна, блок пункт автозаправний (АБП-9), V=8,6 м3, зав. №1, 2001 року виготовлення, Україна та горизонтальний сталевий циліндричний наземний резервуар РГС-5, V=5,0 м3, зав. № 4705, 1998 року виготовлення, Україна; - договір оренди нежитлової будівлі від 19.09.2024; - витяг з Державного реєстру речових прав; - державний акт на право власності на земельну ділянку; - акт введення в експлуатацію заправного обладнання від 28.10.2024 № 12; - рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій. За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї матеріалів, відповідачем прийнято розпорядження від 12.11.2024 № 198/Р/Л, яким відмовлено позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у зв`язку із порушенням вимог частини 42 статті 15 Закону № 481/95-ВР. У вказаному розпорядженні зазначено, що підставами для відмови у видачі ліцензії стало таке. Позивачем разом із заявою було подано акт введення в експлуатацію заправного обладнання від 28.10.2024 № 12, складений комісією у складі директора позивача та ФОП ОСОБА_1 , який не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, якою передбачено, що прийняття в експлуатацію, закінчених будівництвом, об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 45 статті 15 Закону № 481 у разі, якщо документи, подані суб`єктом господарювання, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта. Натомість заявником було подано договір оренди нежитлової будівлі, яка не може бути віднесена до місця роздрібної торгівлі пальним згідно вимог закону. Наголошено, що згідно наданого дозволу Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на експлуатацію від 11.10.2024 № ДЗ-4389/ЦЗ/3.1.-24 позивач має право на експлуатацію: колонки паливнороздавальної «ГЕРКОН» 01-1-40-1, зав. №1617, 2024 року виготовлення, Україна; блока пункту автозаправного (АБП-9), V=8,6 м3, зав. №1, 2001 року виготовлення, Україна та горизонтального сталевого циліндричного наземного резервуару РГС-5, V=5,0 м3, зав. №4705, 1998 року виготовлення, Україна. При цьому жодних документів, які посвідчують право власності або інше право користування майном, яке зазначене у дозволі на експлуатацію, позивачем не надано. Вважаючи вказане розпорядження відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов такого висновку. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом № 481/95-ВР. Відповідно до статті 1 Закону № 481/95 роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції /автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції / газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів. Місцем роздрібної торгівлі пальним є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування. Положеннями частини 23 статті 15 Закону № 481/95 визначено, що роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним (частина 38 статті 15 Закону № 481/95). Згідно з частиною 36 статті 15 Закону № 481/95 ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Частиною 39 статті 15 Закону № 481/95 визначено, що у заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення, реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), фіскальні номери програмних реєстраторів розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в контролюючих органах. Відповідно до частини 42 статті 15 Закону № 481/95 для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: - документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; - акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; - дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Згідно з частиною 43 статті 15 Закону № 481/95 копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального. Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта (частини 44-45 статті 15 Закону № 481/95). Відповідно до частини 49 статті 15 Закону № 481/95-ВР вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства (частина 51 статті 15 Закону № 481/95-ВР). Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону № 481/95-ВР. У цьому переліку, крім іншого, визначено документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою та акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що рішенням від 10.12.2015 № 88 Науково-технічної ради Міністерства розвитку громад та територій України схвалено методичний посібник «Деякі особливості визначення класу наслідків (відповідальності) та категорії складності об`єктів будівництва» (далі - методичні рекомендації), у вступі до якого зазначено, що «Директивою Ради Європейського Союзу 89/106/ЄЕС, прийнятою у 1988 році, країнам, що входять до складу Євросоюзу, було запропоновано новий підхід до питань технічного регулювання будівельної діяльності. З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1764 «Про затвердження Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд» Україна зробила перший практичний крок на шляху приєднання до європейських принципів технічного регулювання. У першу чергу це стосувалося забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ. Наразі в Україні поряд з національною функціонує європейська гілка нормативної бази, основою якої є запровадження розрахунку будівельних конструкцій за Єврокодами». Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21 зазначив, що установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено виконання будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва. Іншими словами, розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а саме контейнерної або модульної АЗС, не підлягає прийняттю в експлуатацію. Відповідно, на цю контейнерну/модульну АЗС не видаються документи, які підтверджують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Аргументація судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині зводиться до констатації логічної суперечливості у поясненнях і діях позивача. На переконання судів, така суперечність полягала у тому, що ТОВ «Євро Тайм», обґрунтовуючи відсутність обов`язку щодо отримання сертифіката готовності об`єкта будівництва через непроведення будь-яких будівельних робіт, водночас подало до контролюючого органу самостійно складений акт введення в експлуатацію заправного обладнання. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії товариства щодо формування документа власного зразка фактично нівелюють його ж правове твердження про нерелевантність норм містобудівного законодавства до встановленого обладнання. Проте, суди обмежилися лише формальною оцінкою такої поведінки позивача як непослідовної, що призвело до ухилення від дослідження дійсного технічного статусу АЗС та перевірки наявності у суб`єкта господарювання обов`язку щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Водночас, Верховний Суд зауважує, що прагнення позивача максимально повно відповідати формальному переліку документів, визначеному органом ліцензування, та вчинені ним дії щодо самостійного формування відсутнього документа не спростовують його ключового правового аргументу. Таке твердження позивача базується на сталій практиці Верховного Суду, згідно з якою у разі відсутності факту проведення будівельних робіт (зокрема, при встановленні цілісних заводських виробів або модульної АЗС) правових підстав для видачі документів про прийняття об`єкта в експлуатацію не виникає. Отже, у випадку відмови у видачі ліцензії з підстав неподання документів, які за своєю правовою природою не можуть бути отримані щодо відповідних об`єктів, контролюючий орган фактично ставить отримання ліцензії у залежність від подання документів, які не передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР. Щодо ненадання позивачем документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою слід зазначити таке. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно зі статтею 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки. Виходячи з наведеного, при укладанні договору найму об`єкта (споруди, окремої частини, ін.) презюмується, що наймач має право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться такий об`єкт, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, в обсязі, необхідному для досягнення мети найму. Передача земельної ділянки у користування за вказаними правилами проводиться незалежно від того, чи існують у договорі умови щодо прав на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти (споруди, ін.), що передаються у найм. Крім того, норми, які встановлюють наведені правила, не мають характеру диспозитивності, тобто застосовуються й поза волею наймодавця та наймача. Важливим є той факт, що надання наймачеві права користування земельною ділянкою є обов`язковим не тільки для сторін за договором оренди об`єкта, що знаходиться на земельній ділянці, а й для власника земельної ділянки у разі, коли такою особою не є наймодавець. Презюмується також, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування нею, якщо інше прямо не встановлене договором наймодавця з власником земельної ділянки. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, від 10.11.2023 у справі № 440/2474/20. При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про обов`язковість наявності на земельній ділянці об`єкта роздрібної торгівлі пальним на час укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки положення статті 15 Закону № 481/95 визначають необхідність подання заявником документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку будь-якого цільового призначення, і не містять вимоги про те, що право користування земельною ділянкою має підтверджуватися виключно через оренду самого об`єкта роздрібної торгівлі пальним. Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що до позовної заяви позивачем додано низку письмових доказів документів, які не були ним надані до заяви на отримання ліцензії (видаткові накладні на «Геркон», договір на постачання обладнання від 03.06.2024 по «Геркону» із специфікацією, висновок експертизи щодо стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання під час експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 40282391-03-13271Е.24, висновки експертизи № 42660508-09-02.21.24 та № 42660508-09-02.22.24 за результатами експертного обстеження (технічного діагностування) АБП 9 та РГС 5, договір позички майна № 03/09 від 25.09.2024 року щодо передачі позивачеві АБП 9 та РГС 5, паспорти АБП 9, РГС 5, платіжні інструкції та рахунки на оплату щодо оплати за «Геркон», повідомлення про результати ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки та розрахунково-пояснювальна записка та інші). При цьому, відхиляючи ці докази, суди належним чином не перевірили та не встановили, чи є встановлене позивачем обладнання (блок-пункт автозаправний АБП-9) цілісним заводським виробом або модульною АЗС, використання яких є технологічно безпечним, та для встановлення і експлуатації яких проведення будівельних робіт не вимагається, обмежившись висновком, що такі документи не надавались підприємством до заяви на отримання ліцензії, і відповідно, відповідач був позбавлений можливості оцінити та дослідити надані документи під час вирішення питання щодо надання позивачеві відповідної ліцензії. Оскільки встановлення факту приналежності заправного пункту до цілісних заводських виробів або модульної АЗС, установлення яких не потребує будівельних робіт чи фундаменту, є вирішальним для визначення питання обов`язковості й можливості подання акта введення об`єкта в експлуатацію згідно з наведеною практикою Верховного Суду, а, отже, суди не можуть обмежуватися лише формальною констатацією відсутності таких документів у початковому пакеті для органу ліцензування. Недослідження цих матеріалів призводить до неповноти встановлення дійсних обставин справи, що суперечить принципу офіційного з`ясування всіх обставин та активній ролі адміністративного суду у встановленні об`єктивної істини. Зазначені обставини потребують ретельного, повного та всебічного дослідження для забезпечення правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а також для ухвалення законного й обґрунтованого рішення відповідно до статей 2, 242 КАС України. В силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права щодо повноти встановлення обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду п о с т а н о в и в : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Тайм» - задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року скасувати, справу № 120/16870/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Н.Є. Блажівська