Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22131/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22131/25 пров. № А/857/8884/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року (головуючий суддя Кухар Н.А., м.Львів) у справі №380/22131/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: 07.11.2025 року позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з врахуванням підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 05.05.2018р.,тобто після набрання чинності Законом №2325-VIII, яким знято обмеження з переліку реабілітованих осіб, які зокрема мають право на підвищення в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст..77 Закону №1788 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 1950 до 1956 року, тобто часу звільнення на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років»; Позов обґрунтовує тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, а також підвищення до пенсії, як особа, яка зазнала політичних репресій та була реабілітована, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Позивач вважає, що на неї розповсюджується дія Закону №2325-VII і він як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії яке передбачено пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 05.05.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.91 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» - ОСОБА_1 , 1944 р.н., являється реабілітованою. Вказує, що враховані судом першої інстанції висновки Верховного Суду у постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 та у постанові від 31.05.2024 у справі № 500/3332/23 про належність позивачів до членів (дітей) сімей, яких було примусово переселено, а не до репресованих і реабілітованих осіб, не є релевантними до справи, що розглядається, оскільки у вказаних вище справах № 500/5507/23 і № 500/3332/23 позивачі не були примусово переселеними, як і в даному випадку позивачка, а народились уже на засланні, тобто народились під час перебування їхніх батьків на спецпоселенні, а отже не можуть застосовуватись у межах даної справи. Щодо зарахування часу перебування позивача на спецпоселенні в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 962-XII, в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Також статтею 58 Закону № 1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Отже, наголошує, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. За таких обставин, період перебування позивачки в спецпоселенні з 1950 року по 1956 рік підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, що судом першої інстанції також не враховано. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, рішення суду оскаржив і відповідач. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно ст. 1-3 Закону № 962, потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача і або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, па засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органах під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена. Відповідно до п. «г» ст. 77 Закону 1788 (зі змінами внесеними Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 13.03.2018 № 2325-VІІІ) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів. а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно із підпунктом 4 пункту 2.6 розділу 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (зі змінами) при призначенні до пенсії підвищень надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788). Згідно із пунктом 2.13 розділу 2 Порядку за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону № 1788, з 01.09.2008 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн. Вказує, що згідно з посвідченням № НОМЕР_1 позивач є особою політично-депортованою в Амурську область по політичним мотивам, як член сім`ї посібника учасник ОУН. На думку апелянта, враховуючи вищезазначене, для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні як реабілітованого в потрійному розмірі, а також встановлення надбавки до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком немає підстав. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити 04.03.2026 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу позивача. Вважає апеляційну скаргу безпідставною та відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України заперечує щодо наведених скаржником обставин та правових підстав. Вказує, що згідно посвідчення № НОМЕР_1 позивач є особою, політично-депортованою в Амурську область, по політичних мотивах, як член сім`ї посібника учасника ОУН. На думку заявника пенсійна виплата позивачу обчислена відповідно до чинного законодавства та наданих позивачем заяв і документів. Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 , з 29.04.1990 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ. 15.09.2025 представник позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 та встановлення підвищення 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі. Головним управлінням ПФУ у Львівській області позивачу листом від 29.09.2025 №1300-5803-8/126175 повідомлено, що пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» передбачено підвищення до пенсій громадян, які необґрунтовано загнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, в розмірі 50% мінімальної пенсу за віком. Згідно із підпунктом 2 пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 (зі змінами) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі. 54,4 гривні , а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Враховуючи вищезазначене, підстав для виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано немає. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» від 17.04.2014 №1223-VII (Закон №1223-VII) визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб. Згідно з статті 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.91 №962-XII (Закон №962-XII) визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом. Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена. Згідно архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 18.03.1993 № 4/4-828, позивач за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 11.01.1950 був виселений на спецпоселення в Амурську область, з якого звільнений в серпні 1956 року. В подальшому на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962- XII від 17.04.1991 (в редакції Закону України № 2325-VIII від 13.03.2018) був реабілітований. Апеляційний суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», про наявність яких зазначає позивач, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи. Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. З матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 гривні як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 19.09.2019 у справі №446/1514/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як він помилково вважає, а є членом сім`ї репресованої особи, що свідчить про наявність в ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відтак позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII. З 05.05.2018 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 розширив коло осіб, до яких може бути застосовано пільги на отримання надбавки до пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення». Щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів наголошує, що його статус - член сім`ї репресованої особи, а не репресована особа, яку було реабілітовано. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії підлягають задоволенню частково. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 380/22131/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар