Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18937/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18937/24 пров. № А/857/22986/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (головуючий суддя: Гавдик З.В., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 , 10.09.2024, звернувся до суду з позовом в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону №1788-ХІІ, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 22 жовтня 1947 року, звільнений у грудні 1956 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-ХІІ. Обґрунтовуючи позов покликається на те, що відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивача реабілітовано. Оскільки, на нього розповсюджується дія Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму», а тому, пенсія позивача як репресованої особи, яку у подальшому реабілітовано, підлягає підвищенню у призначенні пенсії - на 50 процентів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом г статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 05.05.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом г статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 50 % від мінімальної пенсії за віком. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю Обґрунтовуючи апеляційні вимоги пенсійний орган покликається на те, що розмір підвищень вказаній категорії реабілітованих громадян становив, відповідно 9,96 грн і 4,98 грн на місяць, з 01.09.2008 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2008 № 645 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», яка є чинною і неконституційною не визнавалась, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, 43,52 грн на місяць. Окрім цього зазначає, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають тільки ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому лікуванні. Саме такий період згідно з чинним законодавством України зараховується до стажу у потрійному розмірі. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії по віку. Згідно з довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області № 4/5-23777 від 08.04.1993, позивач разом з батьками 22.10.1947 виселені із села Рудники Миколаївського району Львівської області, за рішенням особливої наради при МДБ СРСР, в Кемеровську область, з якого звільнені в грудні 1956 року. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивача реабілітовано. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є реабілітованою особою та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Позивач, 27.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в якій просив здійснити перерахунок пенсії з врахуванням доплати до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в редакції від 05.05.2018 як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано та зарахувати час перебування у засланні до стажу у потрійному розмірі, відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 7416-6980/К-52/8-1300/24 від 15.03.2024 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії. Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є особою, яку примусово переселено, а тому його пенсія підлягає підвищенню відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивача примусово переміщено з обов`язковим переселенням в спецпоселення, тобто відповідно до статті 1 Закону № 962-XII він перебував у засланні, а тому дії відповідача щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправними. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Так, 17.04.1991 прийнятий Закон України № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим. За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII. Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ. Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області № 4/5-23777 від 08.04.1993, ОСОБА_1 , 1931 року народження, 22.10.1947, із села Рудники Миколаївського району Львівської області, за рішенням особливої наради при МДБ СРСР, виселені в Кемеровську область, з якого звільнено в грудні 1956 року. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивача реабілітовано з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а. с. 7). Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивача повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23. Щодо віднесення позивача до категорії «репресованих осіб», то суд апеляційної інстанції зауважує, що поняття «репресована особа» введено Законом № 2325-VIII і такою є: «особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом». На час набуття позивачем статусу «реабілітованого» відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «реабілітованим» визнавались: «особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону». Законом № 2353-12 від 15.05.92 дію статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Аналіз положень Закону № 962-XII надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв`язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв`язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв`язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону. З матеріалів справи встановлено, що позивача було виселено за рішенням особливої наради при МДБ СРСР в Кемеровську область у віці 16 років. У подальшому, на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», позивача реабілітовано. Враховуючи наведене, оскільки позивача примусово виселено, а у подальшому реабілітовано, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 05.05.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом г статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 50 % від мінімальної пенсії за віком. Щодо проведення перерахунку стажу роботи позивача у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно зі статтею 6 Закону № 962-XII, в редакції до 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. В редакції Закону № 2325-VIII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Тобто, вказаними змінами передбачено надання пільг всім реабілітованим відповідно до Закону № 962-XII громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018. Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону № 962-XII, вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Аналіз вказаних положень Закону № 962-XII та Закону №1788-XII свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивача примусово виселено з місця його проживання в іншу місцевість та у подальшому його реабілітовано, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправними, а належним способом захисту порушених прав є зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу примусового виселення з місця його проживання в іншу місцевість. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/18937/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська