Постанова 4824 № 753/20156/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/3234/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України, на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Осіпенко Л. М. від 22 липня 2025 року у цивільній справі № 753/20156/24 Дарницького районного суду міста Києва за позовом Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, У С Т А Н О В И В: В жовтні 2024 року ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулось в суд із вказаним позовом, посилаючись в обґрунтування на те, що Розпорядженням по Управлінню справами Апарату ВРУ № 100 від 31.12.2015 з балансу Управління житловими будинками Управління справами Апарату ВРУ на баланс ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ було передано житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений будинок також знаходиться на обслуговуванні позивача. Вказував, що відповідач ОСОБА_1 є користувачем квартири АДРЕСА_2 , на підставі Ордеру на службове приміщення № 11 від 17.02.2009 та отримує від позивача житлово-комунальні послуги, а саме послуги з управління багатоквартирним будинком. ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ надає відповідачу житлово-комунальні послуги у повному обсязі та належної якості, жодних скарг від відповідача не надходило. У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг належним чином, внаслідок чого за період з 01.01.2020 по 01.10.2024 виникла заборгованість у розмірі 22 041,29 грн. Відповідач не звертався до ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ із заявами про щодо його тимчасової відсутності в житловому приміщенні понад 30 календарних днів. З огляду на викладене, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 22 041,29 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року (з урахування виправлення описки у даті рішення Ухвалою суду від 10.09.2025) у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про припинення правовідносин сторін з моменту набрання законної сили рішенням про виселення відповідача від 27.12.2016. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 разом із родиною фактично продовжував користуватися квартирою АДРЕСА_2 та звільнив її лише після 10.03.2020. На підтвердження цього апелянт посилається на надані суду апеляційної інстанції копію ухвали Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/15470/15-ц, постанову державного виконавця від 28.02.2020 про закриття виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виселенням боржника та супровідний лист виконавчої служби від 27.04.2020 № 37523. З огляду на це позивач наполягає на обґрунтованості нарахування заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 22 041,29 грн за період з 01.01.2020 по 01.10.2024. Крім того, апелянт указує, що строк позовної давності щодо стягнення зазначеного боргу не сплив, оскільки був продовжений спочатку на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ через запровадження карантину, а згодом - на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внаслідок введення в Україні воєнного стану. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дідик І. М. вважає скаргу безпідставною та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, урахувавши ухвалу про виправлення описки від 10.09.2025 щодо правильної дати рішення - 22.07.2025. Відповідач зазначає, що додані до апеляційної скарги нові документи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в силу вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, оскільки апелянт не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції. Також сторона захисту наголошує, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 28.02.2020 свідчить лише про факт виконання судового рішення, але не доводить перебування відповідача у спірній квартирі протягом усього заявленого позивачем періоду. Представник відповідача звертає увагу на наявні в матеріалах справи відомості про те, що з 10.01.2020 ОСОБА_1 офіційно зареєстрований та проживає за іншою адресою у Хмельницькій області. Відповідач стверджує, що договір про надання житлових послуг між сторонами ніколи не укладався, а заборгованість нарахована за період, коли він фактично не проживав у квартирі й не отримував житлово-комунальних послуг, що виключає виникнення обов`язку з їх оплати згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 22.07.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону пошту позивача та адвоката Дідика І. М. та на електронну пошту відповідача Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору або внаслідок фактичного їх споживання конкретним суб`єктом, який проживає у житловому приміщенні та задовольняє власні потреби. Встановивши, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25.08.2016, яке набрало законної сили 27.12.2016, відповідача ОСОБА_1 було виселено із службової квартири, суд дійшов висновку про припинення його права користування цим житлом та пов`язаних похідних обов`язків з оплати за утримання майна. Суд урахував офіційні дані міграційної служби, згідно з якими з 10.01.2020 відповідач зареєстрований за іншою адресою у Хмельницькій області. Зважаючи на відсутність між сторонами договірних відносин та будь-яких відомостей про фактичне проживання відповідача у спірній квартирі у період з 01.01.2020 по 01.10.2024, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем статусу відповідача як індивідуального споживача послуг. Таким чином, суд першої інстанції застосував положення статей 11, 509, 901 Цивільного кодексу України та статей 1, 5, 6, 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визнавши позовні вимоги безпідставними та недоведеними. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із договорів, інших правочинів та рішень суду. Загальні засади функціонування сфери житлово-комунальних послуг, права та обов`язки споживачів і виконавців визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання такої послуги. Пунктом 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами й тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обов`язок оплати за житлово-комунальні послуги виникає у разі фактичного користування ними, а факт відсутності укладеного договору сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення від оплати, якщо послуги реально надавалися та споживалися особою. Водночас питання щодо фактичного отримання та користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення, оскільки за відсутності доказів реального споживання послуг особою, яка не є власником майна і втратила право користування ним, правові підстави для стягнення заборгованості відсутні (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц). Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25.08.2016 у справі № 753/15470/15-ц ОСОБА_1 та членів його родини виселено із службової квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла, і зазначене рішення набрало законної сили 27.12.2016. З моменту набрання чинності судовим рішенням право відповідача на користування житловим приміщенням припинилося, що виключає можливість автоматичного визначення його стороною фактичних договірних відносин щодо утримання будинку за відсутності належних доказів його тривалого проживання там у майбутньому. Матеріали справи свідчать, що з 10.01.2020 відповідач знявся з реєстрації за спірною адресою та зареєстрований за іншим місцем проживання у Хмельницькій області, що підтверджується офіційною відповіддю Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України. Позивач заявляє вимоги про стягнення боргу за період з 01.01.2020 по 01.10.2024, проте належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач у цей проміжок часу фактично проживав у зазначеній квартирі чи споживав послуги з її утримання, суду не надав. Доводи апеляційної скарги про фактичне виселення ОСОБА_1 лише в березні 2020 року та додані на їх підтвердження документи виконавчого провадження не можуть бути прийняті колегією суддів. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт не обґрунтував поважність причин неподання постанов та листів державного виконавця від 2020 року під час розгляду справи у суді першої інстанції, хоча ці документи тривалий час перебували в його розпорядженні, що унеможливлює їх оцінку апеляційним судом. Постанова про закінчення виконавчого провадження від 28.02.2020 фіксує лише юридичне завершення процедури примусового виконання рішення суду про виселення, але не є беззаперечним доказом проживання відповідача у квартирі та фактичного користування житлово-комунальними послугами у період з 2020 по 2024 роки, за який заявлено стягнення боргу. Позивачем не доведено, що у спірний період ОСОБА_1 мав статус індивідуального споживача житлової послуги у розумінні законодавства, що регулює спірні правовідносини. Таким чином, оскільки відповідач втратив право користування приміщенням на підставі судового рішення, офіційно змінив місце реєстрації у січні 2020 року та фактично не проживав у квартирі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на нього обов`язку з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком за вказаний період. Оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних та законних висновків Дарницького районного суду міста Києва. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України, залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов