Постанова Київський апеляційний суд № 756/9540/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/4569/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Шевчука А. В. від 20 жовтня 2025 року у цивільній справі № 756/9540/25 Оболонського районного суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, У С Т А Н О В И В: У червні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір № 121083956 в електронній формі, відповідно до умов якого позичальник отримав кошти в сумі 6 750,00 грн строком на 30 днів із відсотковою ставкою 649 % річних шляхом їх перерахування на банківську картку. У подальшому на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 право грошової вимоги за цим договором перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс». Відповідно до договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 право вимоги перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», а надалі на підставі договору факторингу № 29/05-25-Е від 29.05.2025 право грошової вимоги до відповідача набуло Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС». У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань утворилася заборгованість у загальному розмірі 28 853,20 грн, з яких 6 747,62 грн становить заборгованість за тілом кредиту, а 22 105,58 грн - заборгованість за процентами. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про повну сплату заборгованості боржником є помилковим та ґрунтується на неналежному дослідженні наявних у справі доказів. Зазначає, що відображене в облікових реєстрах первісного кредитора списання коштів у розмірі 6 750,00 грн за тілом кредиту та 18 661,76 грн за відсотками є внутрішньою бухгалтерською операцією з балансового списання активів фінансової установи у зв`язку з передачею права вимоги за договором факторингу, а не фактом добровільного повернення грошових коштів боржником. Звертає увагу на те, що відповідач підписав кредитний договір електронним підписом із одноразовим ідентифікатором, погодившись на всі істотні умови, включно з механізмом автоматичного продовження строку кредитування. Скаржник наголошує, що надав суду належні, повні та вичерпні докази існування заборгованості, які є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також зазначає, що здійснення відповідачем часткової оплати відсотків у сумі 4 143,00 грн від 10.11.2021 є конклюдентною дією, яка свідчить про повне визнання ним боргових зобов`язань. Крім того, скаржник указує, що умови кредитного договору повністю відповідали вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» щодо прозорості та повноти наданої інформації. На підставі викладеного апелянт просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та покласти на відповідача судові витрати в сумі 13 056,00 грн, яка складається з судового збору за подання позову, судового збору за апеляційне оскарження та витрат на професійну правничу допомогу. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 20.10.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону пошту позивача та його представника, а поштовим відправленням, що направлялось на зареєстроване місце проживання відповідача, та повернулось із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані матеріали справи свідчать про повне припинення зобов`язань боржника внаслідок фактичного погашення боргу перед первісним кредитором. Встановивши, що згідно з долученими розрахунками заборгованості відповідач ОСОБА_1 сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі 6 750,00 грн та заборгованість за відсотками у сумі 18 661,76 грн, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог правонаступника, зауваживши, що обґрунтування позову правонаступником кредитора позбавлене логічних пояснень щодо розрахунку нарахованої ним заборгованості з огляду на наявність відомостей про сплату цих сум у відповідних графах фінансових документів. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Цивільне законодавство базується на принципі свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, розумності та справедливості. Судом встановлено, що 10.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 121083956 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Підписанням цього правочину відповідач беззастережно погодився з усіма його істотними умовами. На підтвердження надання кредитором грошових коштів на виконання умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення № 925766a7-1941-4a74-8362-714f8be86266 від 10.09.2021 про перерахування 6 750,00 грн на картковий рахунок отримувача ОСОБА_1 (призначення платежу «переказ коштів згідно договору №121083656 від 10.09.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-1840, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer»), а також витяги з інформаційно-телекомунікаційної системи фінансової установи. Колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про добровільне погашення відповідачем заборгованості перед первісним кредитором ґрунтується на помилковій оцінці розрахунку заборгованості і матеріалів справи. Відображення у графах розрахунку сум у розмірі 6 750,00 грн за тілом кредиту та 18 661,76 грн за відсотками станом на 11.01.2022 свідчить не про факт внесення грошових коштів боржником, а про внутрішню бухгалтерську операцію з балансового списання активів, що відображає зняття з балансу первісного кредитора активів через їх продаж фактору, але не припиняє самого зобов`язання боржника та не свідчить про виконання ним обов`язку з повернення отриманої позики. Відповідач не надав суду жодних квитанцій, платіжних документів чи банківських виписок, які б підтверджували реальне самостійне внесення чи перерахування ним вказаних грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Водночас підтвердженим безпосередньо розрахунком позивача є платежі відповідача на суму 22 грн від 10.10.2021 та 4 143,00 грн від 10.11.2021. Щодо обґрунтованості розрахунку заборгованості, що складається із тіла кредиту та відсотків, колегія виходить з наступного. Аналізуючи умови договору кредитної лінії № 121083956 від 10.09.2021, колегія суддів зазначає про наявність істотних суперечностей та правової невизначеності у визначенні строку дії зобов`язання. Згідно з пунктом 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, що визначається як дисконтний період, проте в цьому ж пункті та в пункті 1.3 договору одночасно зазначається кінцева дата повернення коштів - до 09.12.2021. Оскільки календарний проміжок між 10.09.2021 та 09.12.2021 становить 90 днів, умови договору містять взаємовиключні положення щодо строку кредитування. За змістом статей 213, 637 ЦК України та усталеної судової практики, у разі якщо умови договору допускають неоднозначне тлумачення, вони мають тлумачитися на користь споживача за принципом contra proferentem (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 911/4518/16). Крім того, у паспорті споживчого кредиту, заявці на отримання коштів та в довідці щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі чітко зафіксовано первісний строк кредитування тривалістю саме 30 днів. З огляду на це, колегія суддів визначає період правомірного користування кредитними коштами тривалістю 30 днів. Досліджуючи встановлений у пунктах 1.9.3 та 1.12 договору механізм автоматичного перерахунку процентів за так званою «базовою» процентною ставкою у розмірі 2,10 % в день ретроспективно від дати видачі кредиту та подальшу автопролонгацію зі ставкою 2,98 % в день, колегія суддів констатує нікчемність таких умов, адже вбачається що позивач намагається легітимізувати нарахування надвисоких відсотків через відкладальну обставину в розумінні статті 212 ЦК України, пов`язуючи її з фактом прострочення виконання зобов`язання боржником. Проте така конструкція прямо суперечить положенням частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якою будь-яка зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін, а умови щодо можливості внесення змін до договору в односторонньому порядку є нікчемними. Автоматичне збільшення строку кредитування та одностороннє підвищення ціни послуги внаслідок невиконання зобов`язання без підписання додаткової угоди у письмовій формі, як того вимагає частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», є неправомірним. У контексті вимог Закону України «Про захист прав споживачів» зазначені умови договору є несправедливими, оскільки відповідно до пункту 9 частини третьої статті 18 цього Закону несправедливою є умова про автоматичне продовження договору, укладеного на визначений строк, якщо споживачу встановлено невиправдано малий строк для виявлення наміру не продовжувати дію договору. Активація автопролонгації та ретроспективне скасування дисконтної ставки у момент настання прострочення позбавляє позичальника можливості прийняти усвідомлене рішення, створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу і суперечить принципам добросовісності, справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 ЦК України. За змістом статей 1048 та 1054 ЦК України, проценти є платою за можливість позичальника протягом певного часу правомірно не повертати кошти кредитору. Після закінчення строку правомірного користування право кредитодавця нараховувати договірні проценти за статтею 1048 ЦК України припиняється. Поза межами строку кредитування позивач мав право нарахувати лише компенсаційні заходи, передбачені статтею 625 ЦК України (три відсотки річних та інфляційні втрати) або неустойку, проте такі вимоги у позовній заяві за даною справою заявлені не були. Таким чином, заборгованість за процентами підлягає стягненню виключно в межах первісного тридцятиденного строку дії договору за погодженою сторонами дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,98 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Нарахування процентів на суму тіла кредиту 6 750,00 грн за один день користування становить 133,65 грн. Відповідно, загальний розмір процентів за 30 днів становить 4 009,50 грн. Вимоги позивача про стягнення процентів поза межами тридцятиденного строку кредитування за ставками 2,10 % та 2,98 % є безпідставними, незаконними та задоволенню не підлягають. Перевіряючи розрахунок заборгованості та враховуючи наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів зазначає, що згідно з наданою самим позивачем довідкою щодо дій позичальника та ІТС від 28 лютого 2024 року, яка міститься на звороті двадцять п`ятого аркуша справи, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості за процентами. Зокрема, 10.10.2021 відповідач сплатив проценти у розмірі 22,00 грн, а 10.11.2021 здійснив платіж за процентами у розмірі 4 143,00 грн, що загалом становить 4 165,00 гривень. Враховуючи, що правомірним та обґрунтованим є нарахування процентів лише за 30 днів користування у розмірі 4 009,50 грн, фактично зараховані позивачем у погашення процентів суми (із сплачених відповідачем), перевищують розмір зобов`язань, визнаних колегією суддів обґрунтованими на 155,50 грн та підлягають зарахуванню в рахунок погашення основної заборгованості за договором. Щодо правомірності переходу права грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», колегія суддів констатує наявність безперервного та законного ланцюга договорів факторингу, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» від 28.11.2018, надалі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» від 23.02.2024 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» від 29.05.2025. Факт переходу права вимоги саме щодо відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 121083956 повністю підтверджується належним чином підписаними реєстрами боржників та витягами з них, долученими до позовної заяви. Будь-яких заперечень проти правомірності вказаних відступлень або доказів визнання цих правочинів недійсними матеріали справи не містять. Таким чином, кінцева сума заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», становить 6 594,50 грн. Позовні вимоги в частині стягнення процентів задоволенню не підлягають, оскільки відповідне зобов`язання є повністю виконаним та фактично сплаченим. Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням процесуальних норм щодо оцінки доказів та невідповідністю висновків фактичним обставинам справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у зв`язку зі скасуванням судового рішення та ухваленням нового про часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» пропорційно задоволеним вимогам. Зважаючи на те, що кінцева сума до стягнення становить 6 594,50 грн, а початкова ціна позову складала 28 253,20 грн, пропорція задоволених позовних вимог становить 23,34 % від загального обсягу позову. Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 565,40 грн (від первісної суми 2 422,40 грн), за подання апеляційної скарги в розмірі 848,11 грн (від первісної суми 3 633,60 грн), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 633,85 грн (від документально підтвердженої Актом прийому-передачі наданих послуг суми 7 000,00 грн), що разом становить 3 047,36 грн судових витрат, які присуджуються до стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 121083956 від 10 вересня 2021 року що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 594 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 50 коп. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 565,40 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 848,11 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 633,85 грн, що разом становить 3 047,36 грн судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Є. П. Євграфова Б. Б. Левенець В. В. Саліхов