Постанова 4811 № 451/1022/25

Справа № 451/1022/25 Головуючий у 1 інстанції: Куцик-Трускавецька О.Б. Провадження № 22-ц/811/2989/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 липня 2025 року в складі судді Куцик-Трускавецької О.Б. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - встановив: У червні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Ейс») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №430789737 від 14.03.2023 року в розмірі 35 896 грн. 50 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та відповідачем укладено кредитний договір №430789737 на суму 7500,00 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV6EF58. Згідно із умовами Кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свій обов`язок та перерахував грошові кошти відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер грошові кошти у сумі 7500,00 грн. на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 . 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 229 від 16 травня 2025 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача. 27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу№ 27/0524-01. Відповідно до Витягу реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача. 29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №29/05/25-E за яким позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників №б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу від 29.05.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25896,50 грн. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви за Кредитним договором становить 35 896 грн. 50 коп, яка складається з 7500,00 грн. заборгованості по тілу кредиту та 28396,50 грн. заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом. Дана сума також підтверджується випискою з особового рахунку. Просив позов задовольнити, а також стягнути судові витрати. Оскаржуваним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 21 липня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №430789737 від 17.03.2023 року в розмірі 35 896 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подала адвокат Зачепіло З.Я., вважає незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у справі відсутні належні та достовірні докази передачі права вимоги до відповідача від первісних кредиторів до позивача, в той же час позивачем не надано підтвердження сплати первісним кредиторам коштів за Договором факторингу, як того вимагає Закон. Вказує, що надані позивачем кредитний договір, договір факторингу, реєстр боржників, розрахунок заборгованості є неналежними доказами, осільки такі доводять перехід прав від первісного кредитора до позивача, однак жодним чином не підтверджують наявність прав вимоги кредиторів. Разом з тим, реєстр права вимоги, не є документами, які підтверджують факт передачі кредитних коштів, і не можуть бути доказами в справі на підтвердження доводів позивача про існування будь яких кредитних зобов`язань перед позивачем. Звертає увагу на те, що Кредитний договір №430789737 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладений 14.03.2023. Тобто, правовідносини за Кредитним договором виникли значно пізніше ніж було укладено договір факторингу між ТОВ №Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до відповідача за зазначеним кредитним договором. Наголошує, що відступлення майбутніх вимог чинне законодавство не забороняє, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Таким чином, вважає, що ТОВ «Таліон Плюс» не могло відступити ТОВ «Онлайн фінанс», а ті в свою чергу ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги за кедитним договором №430789737 від 14.03.2023, оскільки у самого ТОВ «Таліон Плюс» було відсутнє таке право грошової вимоги. Окрім того, апелянт звертає увагу суду на те, що Договір кредитного ліміту №430789737 від 14.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений в електронному вигляді, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого сума наданого кредиту складає 7500,00 грн. строком на 30 днів. Тому сума заборгованості по відсотках у розмірі 28396,50 грн., нарахована з порушенням вимог закону, оскільки відповідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування. Відтак, у межах строку кредитування до 13.04.2023 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстав їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вважає, що встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 28396,50 грн. є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача банківських послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, оскільки тіло кредиту становить лише 7500,00 грн. З врахуванням викладеного вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не довело порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з підписанням зазначеного кредитного договору між сторонами виникли договірні відносини, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачем порушено умови зазначеного кредитного договору в частині своєчасного повернення коштів, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним договором. Позивач взяті на себе за цим договором зобов`язання виконав у повному обсязі, надав кредитні кошти відповідачу. Однак, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував, чим допустив заборгованість перед позивачем. Всупереч положень частини 1 статті 81 ЦПК України, відповідачем не надано жодних доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов кредитного договору, у передбачені ним строки кредит не погашений. За висновком суду, матеріали справи містять належні та допустимі докази, що підтверджують факт відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за договором про споживчий кредит 430789737 від 14.03.2023. Враховуючи це, доводи представника відповідача про відсутність у справі належних та достовірних доказів передачі права вимоги до відповідача, від первісного кредитора до позивача, є необґрунтованими та безпідставними, а тому є безпідставними. Отже беручи до уваги те, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку із чим вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить із встановлених обставин. Судом встановлено, що 14.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронному вигляді, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, укладено електронний Договір кредитного ліміту № 430789737. Відповідно до умов договору сума наданого відповідачу кредиту складає 7500,00 грн строком на 30 днів (а.с.54-69). Згідно із паспортом споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору №430789737 від 14.03.2023 встановлено основні умови кредитування, а саме: тип кредиту: кредитна лінія, сума (ліміт кредиту): 500 - 25 000 грн, строк кредитування: до 1826 днів, (дисконтний період 1-65 днів з можливістю продовження строку), мета кредиту на споживчі цілі(а.с.51-53). Відповідно до заявки на отримання грошових коштів в кредит від 14.03.2023, В. Мороз погодив персональні дані(а.с.40). Згідно із платіжним дорученням № 76с77bdc-f7ba-4778-984a-4001356476d3 від 14.03.2023, кошти у сумі 7500 грн переказано згідно договору №430789737 від 14.03.2023 ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну карту № НОМЕР_3 хх-хххх-2756, без ПДВ(а.с.16). Згідно із наданим розрахунком заборгованості, відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, розмір якої становить 35896,50 грн, з яких: 7500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 28396,50 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 120,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи)(а.с.72-74, 75-77). Також, судом встановлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передав (відступив) ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату (а. с.112-118). Строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 закінчувався 28 листопада 2019 року (п.8.2. Договору факторингу № 28/1118-01). 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с.123). Також строк був продовжений додатковими угодами № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 (а. с. 124-130, 134,135). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №229 від 16.05.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 16675,50 грн, з яких 7500,00 грн. тіло кредиту та 9175,50 грн. відсотки. 27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №27/0524-01 щодо набуття ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права грошової вимоги до кредитора за кредитним договором № 430789737 від 14.03.2023(а.с.100-106). Відповідно до п. 4.1 договору факторингу №27/0524 від 27.05.2024 право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Згідно із п. 8.2 строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений у п. 8.1, тобто з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за їх наявності) цього договору та закінчується 31 грудня 2024 року. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 до договору факторингу № 27/0524-01 від 27.05.2024, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 35896,50 грн, з яких 7500,00 грн. тіло кредиту та 28396,50 грн. відсотки. 29.05.2025 між ТОВ «ФК ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений Договір факторингу № 29/05/24-Е, строк дії якого закінчувався 31 грудня 2026 року (п. 9.3 Договору) (а.с.87-93). Предметом даного Договору факторингу № 29/05/24-Е є відступлення прав вимог, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 35896,50 грн, з яких 7500,00 грн. тіло кредиту та 28396,50 грн. відсотки. Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб. Згідно із випискою з особового рахунку за кредитним договором №430789737 від 14.03.2023, виданої ТОВ «ФК «ЕЙС», загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 35896,50 грн, з яких 7500,00 грн. тіло кредиту та 28396,50 грн. відсотки. Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами. За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено факт укладання правочину. Матеріали справи містять докази щодо підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 7500,00 грн. та користування такими протягом визначеного строку кредитування. Як встановлено судом, за умовами кредитного догвору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту позичальником, а саме до 13.04.2023 (п. 7.1). У п. 3.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1 Договору строк Дисконтоного періоду можу бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальник в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Згідно із п. 3.3 Договору для здійснення першої пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 1800 грн. 00 коп. За змістом п. 7.1. Договору на момент укладання цього Договору, сторони дійшли згоди, що орієнтована дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтоного періоду кредитування 13.04.2023, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником. Пунктом 8.1 передбачено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інші витрати Договором не передбачено. Згідно із п. 8.2 Договору процентні ставки є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в одностронньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Пунктами 8.3.1, 8.3.2 та 8.4 передьачено нарахування процентів залежно від обраної моделі поведінки позичальника. Зокрема п. 8.3.1 передбачено, що за період від дати видачі кредиту до 13.04.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 292,00% річних, що на день укладення Договору становить 0,80 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (далі Дисконтна процентна ставка) Згідно із п. 8.3.2 у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2 Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 13.04.2023 проценти нараховуються за ставкою 733,83% річних, що на день укладення Договору становить 2,01% в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п. 8.4 після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення Договору становить 2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним. Аналіз зазначених пунктів договору дає підстави для висновку, що ними передбачено відсоткову ставку в Дисконтний період (30 днів), відсоткову ставку у разі пролонгації Договору та відсоткову ставку по закінчення Дисконтного періоду (30 днів). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що кредитодавцем протягом Дисконтого періоду (30 днів) у період з 14.03.2023 по 13.04.2023 позивачу нараховувались відсотки в розмірі, передбаченому п. 8.3.1 Договору (0,80% в день). По закінченню Дисконтного періоду, а саме 18.04.2023 по 16.05.2023, та в подальшому з 16.05.2023 по 10.08.2023 відсотки нараховувались за ставкою, передбаченою п. 8.4 Договору (2,98% в день). Разом з тим, із вказаного розрахунку не вбачається, що відповідач вчиняв дії щодо пролонгації Дисконтоного періоду у порядку визначеному у п. 3.3 Договору. Таким чином, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не мав права після закінчення Дисконтного періоду нараховувати проценти. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, враховуючи правову природу останніх. З наведеного слідує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору, у даному випадку, нарахування відсотків могло відбуватись лише за період з 14.03.2023 по 13.04.2023 року. У матеріалах справи відсутні докази продовження строку договору після закінчення дисконтного періоду 13.04.2023, здійснення позичальником ОСОБА_1 сплати нарахованих усіх процентів в сумі 1800,00 грн, що визначені у п. 3.3 Договору. Зі змісту позовної заяви вбачається, що сторона позивача просила суд стягнути з відповідача заборгованість, яка складається з заборгованості по кредиту та з заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за прострочення виконання зобов`язань, встановлені охоронною нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, позовна заява не містить. В свою чергу, згідно із пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)). У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що факторинг це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом частини першої статті 6 Закону договір факторингу, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, 4) найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження №12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом. Формулювання цієї норми вказує на її диспозитивність, тобто не виключається можливість зміни обсягу прав. Таким чином, відступлення прав, обсяг яких буде визначено в майбутньому, вважається законодавчо прийнятним. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Отже, виходячи із положень ст. 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги. Таких висновків дійшов також Вищий господарський суд України у постанові від 19 жовтня 2015 року (справа № 910/3498/15-г), де вказав, що тільки договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори, включаючи загальний договір відступлення права вимоги (цесії), розраховані на відступлення лише наявних вимог. Така конструкція ґрунтується на юридичній фікції щодо майбутньої заборгованості, де майбутнє право вважається таким, що переходить до нового кредитора з моменту укладення договору про цесію. Таким чином, для цілей відступлення права вимоги за майбутньою вимогою враховуються характеристики вже наявної вимоги. Визначеність переданого права вимоги стосовно його змісту, обсягу та особи боржника має бути встановлена не в момент укладання правочину про цесію, а в момент виникнення права вимоги. ЦК України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо. Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Натомість, до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть в майбутньому, або права по зобов`язаннях, за якими не настав строк виконання. Причому поняття дійсних вимог є ширшим, ніж наявних або існуючих, оскільки дійсними можуть бути не тільки зобов`язальні вимоги, що існують у даний час, а й ті, що виникнуть у майбутньому. Водночас наявна вимога це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, або право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання певної умови чи спливу строку платежу (так звана недозріла вимога). Майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з`явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу. До такого висновку дійшов також Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 січня 2026 року в справі 727/2790/25. Як зазначено вище, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладений договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01. На підставі пункту 2.1 договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. За змістом пункту 2.2 договору фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній. Згідно із приписами пункту 3.1 договору фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Відповідно до пункту 4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. За умовами пункту 8.4 договору даний договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклалали ряд додаткових угод, якими продовжено строк дії Договору до 30.12.2024, всі інші умови залишились без змін. З наведеного слід дійти висновку, що передача права вимоги відбулось в межах часових рамок чинності Договорів факторингу від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а також від 27.05.2024 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс», які у свою чергу мали право відступати право вимоги на користь інших осіб. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність переходу права вимоги від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та в подальшому до ТОВ «Онлайн Фінанс». Отже, у справі, яка переглядається, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу, права вимоги за кредитним договором між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС». В свою чергу, ТОВ «ФК «ЕЙС», на підтвердження розміру невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання за договором між Товариствомз обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 №430789737 від 14.03.2023 надано розрахунок заборгованості, за яким не виконано зобов`язання з повернення кредиту в сумі 35896,50 грн, з яких 7500,00 грн - заборгованість за основним боргом (тіло кредиту), 28396,50 грн. - заборгованість за відсотками. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Як зазначено вище, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору, у даному випадку, нарахування відсотків могло відбуватись лише за період з 14.03.2023 по 13.04.2023. З огляду на наведене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» процентів за користування кредитом з 18.04.2023 по 10.08.2023, тобто поза межами строку кредитування. Отже, доведеним є зобов`язання ОСОБА_1 з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» кредиту в сумі 7500,00 грн. та процентів за користування кредитом за період з 14.03.2023 по 13.04.2023 в сумі 1800,00 грн., а загалом 9300,00 грн. Доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Суд першої інстанції належної уваги на вищевказані обставини справи належної уваги не звернув, вналідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позовних ТОВ «ФК «ЕЙС» в частині розміру заборгованості. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Оскільки оскаржуваним рішенням позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено повністю без визначення складових заборгованості, рішення суду першої не може залишатись в силі та підлягає скасуванню з уваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС». Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, тому підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами по справі. Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №16529 від 16.06.2025. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню судовий збір в сумі 627 грн. 59 коп. При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 4542,00 грн судового збору. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3600 грн. 61 коп. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Враховуючи наведене, з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2973 грн. 02 коп. судового збору. В свою чергу, за наслідками ухвалення нового судового рішення необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеденою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки судом при визначенні розміру таких витрат враховано заяву відповідача про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, в якій погодився сплатити 3000,00 грн. Керуючись ст.ст 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,- ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни задовольнити частково. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 липня 2025 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №430789737 від 14.03.2023 в розмірі 9300 (дев`ять тисяч триста) гривень 00 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеденою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 2973 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят три) гривень 02 копійок судового збору за розгляд справи в судах першої на апеляційної інстанцій пропорційно до задоволених позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеденою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрати на професійну правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови. Повний текст постанови складений 10 лютого 2026 року. Головуючй А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк