Постанова 4824 № 761/29992/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 761/29992/25 Головуючий у суді першої інстанції - Волошин В.О. Апеляційне провадження № 22-ц/824/9157/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. ПОСТАНОВА Іменем України 15 червня 2025 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Альянс» про стягнення нарахованих процентів за депозитними рахунками, встановив: У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся суду із позовом до відповідача АТ «Банк Альянс» про стягнення нарахованих процентів за депозитними рахунками. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Банк Альянс» та вкладником за депозитними договорами: № 20946-Д/26 від 30 грудня 2024 року, № 20946-Д/27 від 31 грудня 2024 року № 20946-Д/28 від 01 січня 2025 року, № 20946-Д/29 від 05 березня 2025 року, № 20946-Д/30 від 28 березня 2025 року, № 20946-Д/31 від 01 квітня 2025 року, № 20946-Д/32 від 09 травня 2025 року, № 20946-Д/33 від 02 червня 2025 року, № 20946-Д/34 від 04 червня 2025 року, № 20946-Д/35 від 12 червня 2025 року. Позивач вказував, що 01 та 04 липня 2025 року він звертався до відповідача з вимогами видати нараховані йому проценти за вкладами за червень 2025 року, у розмірі 8985,74 грн, однак відповідач відмовив йому у виплаті процентів за вказаними депозитними договорами. Позивач стверджував, що відмова відповідача у виплаті процентів за депозитними договорами є неправомірною. Оскільки в досудовому порядку, вирішити спір неможливо, з метою захисту своїх порушених прав, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача АТ «Банк Альянс» на його користь невидані банком проценти за депозитними договорами в сумі 8985,74 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У апеляційній скарзі вказує, що у судовому засіданні 03 березня 2026 року суддя не читав його позовну заяву, відзив на позовну заяву та не досліджував подані учасниками справи докази. Зазначає, що текст рішення повторює текст відзиву на позовну заяву. Вважає, що суд не розглянув справу у межах заявлених позовних вимог на підставі поданих позивачем доказів. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до апеляційного суду у встановлений строк не надходив. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення коштів у розмірі 8985,74 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що між АТ «Банк Альянс» (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) було укладено договори про надання банківської послуги (вкладні (депозитні) рахунки), що є договором про приєднання до умов Публічного договору комерційного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Банк Альянс» № 20946-Д/26 від 30 грудня 2024 року, № 20946-Д/27 від 31 грудня 2024 року № 20946-Д/28 від 01 січня 2025 року, № 20946-Д/29 від 05 березня 2025 року, № 20946-Д/30 від 28 березня 2025 року, № 20946-Д/31 від 01 квітня 2025 року, № 20946-Д/32 від 09 травня 2025 року, № 20946-Д/33 від 02 червня 2025 року, № 20946-Д/34 від 04 червня 2025 року, № 20946-Д/35 від 12 червня 2025 року. Вказаними заявами-договорами позивач приєднався на Публічного Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі по тексту - Публічний Договір), який розміщено на офіційному web-сайті банку https://bankalliance.ua/, про що зазначено у вказаних Заявах-Договорах. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 04 вересня 2025 року загальна сума позивача ОСОБА_1 по діючим депозитам становить 892 000,00 грн та на картковому рахунки становить 28 028,23 грн, про що зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву та не заперечував позивач. З матеріалів справи також вбачається, що станом на 04 липня 2025 року сума нарахованих процентів за червень 2025 року за депозитними договорами складає 8985,74 грн. Вказану обставину сторони також не заперечували. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував, що 01, 04 липня 2025 року він звертався до відповідача з заявою щодо видачі йому, як вкладнику вищезазначених сум нарахованих процентів. Встановлено, що 16 липня 2025 року відповідач АТ «Банк Альянс» направив на адресу позивача відповідь № 67/4384 від 10 липня 2025 року на заяву від 04 липня 2025 року щодо видачі нарахованих процентів за депозитами. У вказаному листі позивачу повідомлено, що у зв`язку з перевищенням порогової суми на рахунках, видаткові операції по ним заблоковані та роз`яснено про відновлення видаткових операцій по рахунку після надання документи які можуть підтвердити походження статків. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України). Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23). Згідно з ч. 1 та 2 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). За змістом ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страховики (у тому числі під час здійснення діяльності з перестрахування), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи. Відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону України, банки, як суб`єкти первинного фінансового моніторингу, зобов`язані, серед іншого, здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів, забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнтів (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнтів) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовими операціями. Підпунктами 5-1, 5-2 Додатку 1 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020р. № 65 (далі по тексту - Положення №65), банк до встановлення ділових відносин із клієнтом (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) або під час його подальшого обслуговування, використовуючи ризик-орієнтований підхід, уживає заходів з метою встановлення (перевірки) фінансової можливості клієнта здійснювати заявлений (запланований) ним обсяг фінансових операцій. Банк під час моніторингу ділових відносин у разі перевищення максимальної суми фінансових операцій, яка заявлена клієнтом, зобов`язаний протягом десяти робочих днів проаналізувати його фінансові можливості здійснювати відповідні фінансові операції та за потреби з`ясувати причини перевищення. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» серед іншого визначено, що фінансові операції є пороговими, якщо сума, на яку здійснюється кожна із них, дорівнює чи перевищує 400 тисяч гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї та/або азартні ігри, - 55 тисяч гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну за офіційним курсом гривні до іноземних валют і банківських металів 400 тисяч гривень на момент проведення фінансової операції (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї та/або азартні ігри, - 55 тисяч гривень), за наявності однієї або більше таких ознак, як фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів). Згідно з підпунктом 4 пункту 4 та пункту 5 Положення про порядок організації виконання окремих вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу, валютного нагляду, нагляду у сфері реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) протягом дії воєнного стану та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого Постановою Національного банку України за № 153, Банк має право обмежити проведення видаткових операцій за поточним рахунком клієнта - фізичної особи, якщо сума на рахунку відповідає пороговій фінансовій операції, визначеній статтею 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», і клієнт не надав на вимогу банку відповідні документи або відомості щодо джерел походження коштів. Відповідно до п. 3.2.3 Публічного Договору визначено, що Клієнт зобов`язаний надавати, в тому числі на вимогу Банку, інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені копії), необхідні для здійснення всіх заходів належної перевірки Клієнта, а також для виконання Банком обов`язків суб`єкта первинного фінансового моніторингу, інших вимог законодавства України та внутрішніх документів Банку. Пунктом 3.3.1. Публічного Договору визначено, що Банк має право витребувати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення всіх заходів належної перевірки, а також для виконання Банком обов`язків суб`єкта первинного фінансового моніторингу, інших вимог законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та внутрішніх документів Банку, а також здійснювати передбачені чинним законодавством України заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Також згідно п. 3.3.2. Публічного Договору надано право Банку відмовити Клієнту у здійсненні фінансових операцій/наданні фінансової послуги в разі оформлення ним документів з порушенням вимог законодавства України та/або відмовити Клієнту у здійсненні платіжних операцій, зупинити здійснення таких операцій, якщо такі операції будуть визнані підозрілими. Відповідно до п. 3.3.5. Публічного Договору Банк має право призупинити здійснення фінансової(-их) операції(-ій) за рахунком Клієнта у разі виявлення Банком інформації, що потребує подальшого аналізу на предмет необхідності вжиття Банком певних дій з метою виконання ним обов`язків суб`єкта первинного фінансового моніторингу у межах термінів, встановлених внутрішніми документами Банку. Банк не несе відповідальності перед Клієнтом за відшкодування будь-яких витрат та збитків, моральної шкоди або неотриманих доходів, що можуть виникнути внаслідок виконанням Банком обов`язків суб`єкта первинного фінансового моніторингу, які передбачені Законом про протидію легалізації або умовами Договору (пункт 5.5.8. Публічного Договору). Згідно з п. 4.25. Публічного Договору Банк має право обмежити право Клієнта розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку(ах), до моменту надання Клієнтом необхідних документів та/або інформації, необхідної для належної перевірки та/або актуалізації даних відповідно до вимог чинного законодавства з питань фінансового моніторингу, у разі, якщо Клієнт не надав такі документи/інформацію у встановлені строки або на запит Банку. Надання банківських послуг поновлюється після усунення підстав для такого обмеження. Як було встановлено судом, банк призупинив видаткові операції по рахунку позивача до надання ним підтверджуючих документів щодо походження коштів, що відповідає вимогам закону умовам Публічного договору. Позивач, в свою чергу, доказів виконання вимоги банку суду не надав. В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав суду копії виписок із його рахунків у АТ «КБ «Глобус», які, як стверджує позивач, підтверджують джерела походження його коштів. Однак, такі виписки не мають доказового значення в межах даної справи, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 надавав вказані виписки чи будь-які інші документи на вимогу відповідача. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд першої інстанції правильно зауважив, що ані позовна заява, ані подальші пояснення та клопотання позивача не містять доводів, які б свідчили про незаконність дій відповідача у зв`язку з перевищенням порогової суми на рахунках, видаткові операції по яким були заблоковані та повідомленням про необхідність надати документи які можуть підтвердити походження статків. При цьому протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції, позивач не довів належними і допустимими доказами, якими діями чи бездіяльністю були порушені його права зі сторони відповідача, оскільки судом не встановлено, що позивачем була виконана вимога відповідача, про необхідність надати документи які можуть підтвердити походження статків. За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення законності рішення суду першої інстанції та незгоди позивача із відмовою у задоволенні його позову. Порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення апеляційний суд також не встановив. Отже, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: В.А. Нежура Судді: С.М. Верланов Т.О. Невідома