Постанова Київський апеляційний суд № 756/3521/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 33/824/2342/2026 Справа № 756/3521/26 Головуючий в суді І інстанції Касьян А.В. Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., за участі секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною в порушенні п. 2.3 б, 13.1 ПДР та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , за порушення п. 2.3 б, 13.1 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень), стягнуто судовий збір у сумі 665,60 грн. на користь держави. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що вона 22 лютого 2026 року о 12:15 в м. Києві по Великій кільцевій дорозі, керуючи транспортним засобом Huyndai Santa Fe д.н.з. НОМЕР_1 , була неуважною за кермом, не дотрималася безпечної дистанції, внаслідок чого скоїла зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався попереду, внаслідок чого обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим порушила вимоги п.п. 2.3(б) та 13.1 ПДР України, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 02 квітня 2026 року подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк подачі апеляційної скарги, скасувати постанову Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року та закрити провадження в справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, витребувати з Оболонського районного суду м. Києва копію запису з журналу відвідувачів (пост охорони) за 25 березня 2026 року, де зафіксовано час її прибуття до приміщення суду, долучити до матеріалів справи відеозапис, який не прийняв суд першої інстанції, на цифровому носії з бодікамер поліції від 22 лютого 2026 року та дослідити запис в судовому засіданні, допитати ОСОБА_2 як свідка, який перебував у приміщенні суду разом з нею 25 березня 2025 року, вирішити питання щодо можливості повернення органами Казначейства помилково сплаченого судового збору в розмірі 665,60 грн., штрафу в розмірі 850 грн., а також судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 998,40 грн. на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження в справі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що не була ознайомлена з постановою суду в день винесення рішення по причині відсутності засідання у складі головуючої судді Касьян А.В. В кабінеті № 13 невідомий їй чоловік в цивільному одязі перевірив її паспорт та без роз`яснення її прав видав їй реквізити на оплату штрафу та судового збору, та наказав принести квитанції 25 березня 2026 року, а за постановою суду з`явитися 30 березня 2026 року. Її позбавили права на захист, зокрема надати пояснення та відеодокази, які вона мала при собі. В кабінеті вона повідомила працівнику суду, що має відеозапис з бодікамер поліції з місця події, але працівник суду проігнорував це, заявивши про необхідність доведення стану стресу після ДТП, та вимагав доказ того, що ОСОБА_1 не має освіти в галузі топографії та не розбирається в документах щодо правильності оформлення схеми ДТП. Вхід до кабінету її чоловіку обмежили. Переобуваючи в кабінеті з незнайомим чоловіком, вона відчувала дискомфорт та психологічний тиск. Оскільки судове засідання за участі судді не проводилось, а працівник суду висунув вимогу щодо оплати штрафу та судового збору саме 25 березня 2026 року, що ввело її в оману щодо процесуального порядку розгляду справи, постанову суду першої інстанції вважає незаконною і такою, що підлягає скасуванню згідно ст. 247, 278, 280 та 294 КУпАП. В постанові суд стверджує, що оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, а також стверджує, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується протоколом серії ЕПР1 № 598177 та письмовими поясненнями обох учасників, проте не приймає до уваги суттєву розбіжність в поясненні потерпілого зі схемою ДТП. Вважала, що постанова підлягає скасуванню в зв`язку з неповнотою з`ясування справи та порушенням порядку розгляду справи (ст. 279 КУпАП), права на справедливий суд, всебічного та повного з`ясування обставин справи (ст. 280 КУпАП), порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), докази (ст. 251 КУпАП). Вказувала, що її позбавили права на захист, зокрема надавати безпосередньо головуючій судді пояснення та відеозапис з бодікамер працівників поліції, які підтверджують слова потерпілого про гальмування перед ямами, фіксували її стан на момент оформлення ДТП, пояснювали її підпис на помилковій схемі ДТП та протоколі і доводили факт порушення Інструкції № 1395 працівниками поліції, а зокрема ст. 280 КУпАП при оформленні первинної доказової бази з місця події. Головуючою суддею не було проведено відкритого судового засідання, чим порушено вимоги ст. 245, 251, 279, 280 КУпАП щодо всебічного та об`єктивного розгляду справи. До суду вона прибула вчасно згідно повістки зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , який може підтвердити, що фактичного судового розгляду в залі судового засідання не проводилося, не було оголошено склад суду, не було роз`яснено її прав, не було оголошено, на підставі яких доказів встановлено винуватця. Згідно з офіційним графіком призначених справ на розгляд її справи було виділено лише 15 хвилин, що вона вважала недостатнім часом для всебічного розгляду справи. Також нею через канцелярію суду першої інстанції було заздалегідь подано заперечення на протокол та клопотання про долучення фотоматеріалів до справи. Суд відкинув доказ того, що супутньою першопричиною ДТП стала ділянка дороги з неналежним утриманням, що працівником поліції було підтверджено в схемі, яка не була огороджена. Крім того, судом не було надано належної оцінки порушенню п. 12.9 (г) ПДР, яке поліція проігнорувала, іншим учасником ДПТ ОСОБА_3 , чиє раптове гальмування, підтверджене його ж словами, стало другою причиною події і як наслідок відбулося зіткнення. Суд не врахував її письмові пояснення, що вона вживала всіх заходів, які були фізично та технологічно можливими, задля уникнення зіткнення, щоб мінімізувати наслідки. А це підтверджує, що вона була уважна та враховувала дорожню обстановку. Крім того, кожен учасник дорожнього руху згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» має право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Її право на безпечні умови проїзду були порушені балансоутримувачем, який визнав критичність ділянки, провівши терміновий ямковий ремонт на місці ДТП в період з 24 по 26 лютого 2026 року, що підтверджується фотоскріном. Ці обставини поліція також проігнорувала, не склавши акт обстеження ділянки дороги, визнавши її критичність. Вказувала, що розраховувала на взаємне, безпечне подолання перешкоди згідно п. 1.4 ПДР. Суд першої інстанції не провів дослідження наданих нею доказів в сукупності, не надав належної оцінки порушення поліцією вимог посадової інструкції № 195, не надав належної оцінки істотній розбіжності в схемі та в письмових поясненнях потерпілого, який зазначив у поясненні, що зіткнення було в середній смузі та він лише відчув удар після свого раптового гальмування перед ямами, що підтверджується його словами в наданому нею відеозаписі. Згідно п. 12.9 (г) ПДР різке гальмування правилами дорожнього руху заборонено, крім випадків, коли без цього неможливо запобігти ДТП. Раптове гальмування потерпілим є непередбачуваним, бо було здійснене не на світлофорі, пішохідному переході, не для запобігання ДТП. Суд першої інстанції в постанові стверджує, що в первинному письмовому поясненні з місця події ОСОБА_1 не вказувала про наявність неналежного дорожнього покриття, яке стало супутньою причиною ДТП, але не враховує, що в письмовому поясненні з місця ДТП вона чітко вказала, що покриття було неналежне, з глибокими ямами. Це суперечить твердженням в постанові суду про відсутність в поясненнях ОСОБА_1 згадки про неналежне дорожнє покриття. Вважала висновки суду упередженими, оскільки вони прямо суперечать наявним у справі доказам. Суд безпідставно відкинув її доводи про неналежний стан дорожнього покриття, попри їх наявність у первинних поясненнях. Повідомляла, що прибувши до Оболонського районного суду, мала при собі відеозапис з бодікамер поліції, який отримано на законних підставах, але їй не було надано можливості долучити його до справи в день засідання. Відеозапис № 2 з місця події підтверджує, що працівники поліції прибули о 13:05, а вже о 13:08 розпочали складання схеми ДТП. Таким чином, без опитування учасників перед початком складання схеми ДТП було допущено серйозну помилку в оформленні первинної доказової бази працівниками поліції, що призвело до викривлення обставин справи, що не було виправлено судом першої інстанції через аналогічний формальний підхід. За таких обставин схема ДТП, яка фіксує інше місце зіткнення, є недостовірним доказом. Пояснення учасників не розглядались належним чином працівниками поліції, що призвело до оформлення помилкової схеми ДТП та нелогічних замірів. Вказувала, що наданий відеозапис підтверджує, що її підпис на схемі засвідчує виключно ознайомлення та підтвердження пошкодження транспортного засобу, де працівник поліції озвучує це на відеодоказі о 13:46:14. Підпис на протоколі, складеному працівником поліції, засвідчує виключно факт ознайомлення. Отже, це не є юридичним підтвердженням її винуватості. Вказувала, що встановлення обопільної вини судом першої інстанції було відхилено попри наявність доказів. Пояснювала, що отримання копії постанови 30 березня 2026 року відбулося у перший фактично можливий для цього день, вказаний працівником суду. У ознайомленні з матеріалами справи, журналом судового засідання тощо 30 березня 2026 року їй було відмовлено, попри подачу заяви про ознайомлення до канцелярії суду. На її прохання ознайомитися з матеріалами справи працівниця суду відповідала, що в неї немає часу та наказала чекати копію постанови. Повідомляла, що здійснення оплати штрафу та судового збору не може трактуватися як добровільне визнання вини, оскільки дана оплата була здійснена виключно на вимогу працівника суду, який видав їй реквізити для оплати ще до моменту фактичного проголошення тексту постанови. Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано 02 квітня 2026 року, тобто в межах встановленого законом десятиденного строку з дня винесення постанови 25 березня 2026 року, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, заявлене в апеляційній скарзі, судом не вирішується. В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 та захисник Куліш Б.М., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Інший учасник справи ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, зазначену в матеріалах справи. Відповідно до ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. На стадії клопотань ОСОБА_1 не наполягала на задоволенні клопотання, заявленого в її апеляційній скарзі, про витребування з Оболонського районного суду м. Києва копії запису з журналу відвідувачів (пост охорони) за 25 березня 2026 року, де зафіксовано час її прибуття до приміщення суду, в зв`язку з чим таке клопотання не розглядалося апеляційним судом. У задоволенні іншого клопотання про виклик як свідка ОСОБА_2 апеляційним судом було відмовлено за необґрунтованістю, оскільки обставини, які міг повідомити даний свідок, не стосувалися суті адміністративного правопорушення. До апеляційної скарги ОСОБА_1 надано роздрукований скріншот з телефону, який вже долучався до матеріалів справи, оскільки роздрукований скріншот з аналогічним зображенням міститься на а. с. 28, а також в якості нових доказів надано оптичний диск DVD-R, на якому, за змістом апеляційної скарги, мав знаходитися відеозапис з бодікамер працівників поліції, які складали протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 598177 та оформляли інші матеріали справи. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З метою всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи і за неможливості перевірки, чи дійсно судом першої інстанції було відхилено клопотання судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про приєднання до матеріалів справи зазначених доказів, апеляційний суд приймає наданий ОСОБА_1 доказ і надає йому оцінку. Так, дослідженням зазначеного оптичного диску DVD-R встановлено відсутність на ньому будь-яких файлів. Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та захисника Куліша Б.М., дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суддя ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення. Зазначених вимог закону у цій справі суд першої інстанції дотримався. Відповідальність за ст. 124 КУпАП настає у випадку порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Тобто, умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями. Чинне законодавство України та нормативно-правові акти покладають обов`язок на водіїв не лише знати та безумовно виконувати правила ПДР України, а також враховувати особливості та технічний стан транспортного засобу. Відповідно до п. 2.3б ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п. 13.1 ПДР водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу. За змістом п. 1.10 ПДР безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру. Висновки суду першої інстанції про доведеність факту вини ОСОБА_1 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди стверджуються зібраними у справі доказами, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598177 від 22 лютого 2026 року в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала; - схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, в якій зафіксовано положення транспортних засобів після їх зіткнення, перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу, отриманих внаслідок ДТП (Huyndai Santa Fe д.н.з. НОМЕР_1 - передній бампер, передній підсилювач, Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 - задній бампер, кришка багажника, задня панель, задній підсилювач, абсорбер), крім того, зазначено стан покриття проїзної частини - мокре, наявність недоліків в утриманні вулично-шляхової мережі, які стали супутньою причиною ДТП, графічно позначено місце ДТП із зазначенням прив`язки, схема підписана всіма учасниками дорожньо-транспортної пригоди без зауважень; - письмовими поясненнями водія ОСОБА_3 , який пояснив, що 22 лютого 2026 року о 12:15, керуючи автомобілем Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 в м. Києві по вул. Кільцева дорога в бік Пущі-Водиці з боку пл. Шевченка, рухаючись в середній смузі руху, пригальмував перед ямами і відчув удар в задню частину автомобіля. Його відкинуло в праву смугу, в якій він і зупинився; - частково письмовими поясненнями водія ОСОБА_1 , яка пояснила, що 22 лютого 2026 року о 12:15, керуючи автомобілем Huyndai Santa Fe д.н.з. НОМЕР_1 з боку Великої окружної дороги в бік вул. Пущі-Водиці, потрапила в ДТП на ділянці дороги з дуже поганим покриттям. Ідучи в потоці з автомобілями, почала зменшення швидкості через погану дорогу та глибокі ями на дорозі. Автомобіль попереду зупинився занадто різко, об`їжджаючи ями на дорозі, тим самим в`їхавши в яму своїм автомобілем та потрапивши в іншу яму, не змогла так же різко та повноцінно зупинити автомобіль. Зіткнення було не уникнути, бо в інших смугах їхали автівки. Покриття дороги було вологе, та через потрапляння в яму авто занесло в бік. Крім того, до матеріалів справи під час розгляду судом першої інстанції долучено фотоматеріали, на яких зафіксовано розташування автомобілів на проїзній частині після ДТП та стан дорожнього покриття. Вищевказані докази дозволяють в повній мірі відтворити обставини дорожньо-транспортної пригоди та є достатніми для встановлення в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Невиконання водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.3б, 13.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками у виді спричинення механічних пошкоджень транспортним засобам, оскільки ОСОБА_1 була неуважною, не дотрималася безпечної дистанції, що спричинило зіткнення з автомобілем Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 . Судом першої інстанції вмотивовано відхилено доводи ОСОБА_1 про те, що патрульним поліцейським неправильно складено схему місця ДТП, яку додано до протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки за результатами складання цього документа поліцейський та учасники ДТП поставили свої підписи про ознайомлення з ним, жодних заперечень про неправильність складання схеми місця ДТП учасники зіткнення не висловлювали, про що свідчать зміст як схеми місця ДТП, так і зміст письмових пояснень від 22 лютого 2026 року водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Крім того, оцінюючи доводи апеляційної скарги про невідповідність схеми місця ДТП поясненням ОСОБА_3 про те, що він рухався у середній смузі руху, а не у правій, як зазначено на схемі, апеляційний суд констатує, що можливі недоліки у оформленні схеми місця ДТП щодо смуги руху, в якій відбулось зіткнення, не спростовують фактичного механізму дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 22 лютого 2026 року о 12:15 на Великій кільцевій дорозі у м. Києві за участі водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598177. Вказані обставини об`єктивно підтверджуються і наявними в матеріалах справи фотографіями місця розташування автомобілів після зіткнення та їх пошкоджень після зіткнення, з яких слідує повна відповідність відтворених у схемі ДТП даних в цій частині. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №598177, у схемі місця дорожньо-транспортної пригоди, а також у письмових поясненнях її учасників. Суд першої інстанції доречно зауважив, що Правилами дорожнього руху не встановлено інтервалу руху між транспортними засобами, водночас, відповідно до пункту 1.10. Правил дорожнього руху безпечна дистанція - це відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру, і водії повинні інтуїтивно визначати безпечну дистанцію, залежно від дорожніх умов. Крім того, судом першої інстанції було надано належної оцінки поясненням ОСОБА_1 , що оглядовість на вказаній ділянці дороги була утруднена через незадовільні умови дорожнього покриття та про те, що остання вживала дії щодо зупинки транспортного засобу, проте такі її дії були «трохи недостатніми», враховуючи наслідки, що настали у вигляді допущення зіткнення з транспортним засобом, що зупинився попереду, які навпаки свідчать про правильність визначення працівниками поліції пунктів Правил дорожнього руху, недотримання яких водієм ОСОБА_1 призвело до настання дорожньо-транспортної пригоди. Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції, безпідставно відкинув доводи ОСОБА_1 про неналежний стан дорожнього покриття, попри їх наявність у первинних поясненнях, і про наявність якого зазначено у схемі ДТП, з огляду на висновки суду першої інстанції, у яких незадовільний стан дорожнього покриття, навпаки, враховується. Так, суд першої інстанції зазначив, що виходячи зі змісту вищезазначених положень п. 2.3 (б), 13.1 Правил дорожнього руху України, саме на водієві лежить обов`язок щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, який під час керування транспортним засобом повинен враховувати дорожню обстановку, в тому числі пору року, атмосферні явища, стан поверхні проїзної частини і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, як в даному випадку, в умовах незадовільних умов дорожнього покриття. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 вживала всіх заходів, які були фізично та технологічно можливими, задля уникнення зіткнення, щоб мінімізувати наслідки, була уважна та враховувала дорожню обстановку, не спростовують висновків суду першої інстанції, якими встановлено винуватість ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.3б, 13.1 та скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд зауважує, що жодних доказів того, що дорожня обстановка позбавила ОСОБА_1 технічної можливості виконати вимоги ПДР, матеріали справи не містять. Доводи ОСОБА_1 про можливе порушення водієм автомобіля Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 правил дорожнього руху та його можливу винуватість у ДТП, висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на те, що за результатами перевірки обставин ДТП адміністративний протокол відносно водія автомобіля Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 не складався, доказів оскарження дій працівників поліції та звернень до поліції щодо складання протоколу на зазначеного водія до матеріалів справи не долучено. В зв`язку із вищевикладеним, а також враховуючи, що справа про адміністративне правопорушення розглядається судом в межах протоколу про адміністративне правопорушення, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що згідно п. 12.9 (г) ПДР різке гальмування правилами дорожнього руху заборонено, крім випадків, коли без цього неможливо запобігти ДТП, і що раптове гальмування потерпілим було непередбачуваним, бо було здійснене не на світлофорі, пішохідному переході, не для запобігання ДТП однак, встановлення обопільної вини водіїв судом першої інстанції було відхилено попри наявність доказів. Доводи апеляційної скарги, що кожен учасник дорожнього руху згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» має право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху, і що право ОСОБА_1 на безпечні умови проїзду були порушені балансоутримувачем, який визнав критичність ділянки, провівши терміновий ямковий ремонт на місці ДТП в період з 24 по 26 лютого 2026 року, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки право водія на відшкодування збитків, передбачене наведеною нормою Закону, не звільняє водіїв від покладеного на них обов`язку виконувати Правила дорожнього руху і не спростовує саме по собі встановленої судом вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.3 (б) та 13.1 ПДР. Доводи апеляційної скарги, що підпис ОСОБА_1 на протоколі про адміністративне правопорушення та схемі місця ДТП свідчать лише про ознайомлення її з цими документами і не є юридичним підтвердженням її винуватості, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що винуватість ОСОБА_1 у даній справі встановлена судом на підставі всієї сукупності доказів, наявних у матеріалах справи. Зважаючи на те, що в суді апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування висновку суду першої інстанції про доведеність вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційна скарга є безпідставною. Апеляційний суд враховує рішення по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають. Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП є правильною, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого рішення. Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо міри відповідальності, призначеної судом першої інстанції, та щодо обставин, які могли бути не враховані судом при накладенні стягнення. Посилання ОСОБА_1 на те, що судове засідання 25 березня 2026 року у призначений час фактично не було проведено, на порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 279 КУпАП, позбавлення її права на захист, зокрема права надавати безпосередньо головуючій судді пояснення та докази, чим порушено вимоги ст. 245, 251, 279, 280 КУпАП щодо всебічного і об`єктивного розгляду справи, введення її в оману щодо процесуального порядку розгляду справи без роз`яснення її прав, а також протиправну відмову у наданні для ознайомлення матеріалів справи 30 березня 2026 року, не підтверджені належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення. Апеляційний суд звертає увагу, що ці доводи спростовуються змістом постанови Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, у якій вказано, що ОСОБА_1 з`явилася в судове засідання, зазначила, що належним чином дотримувалась безпечної дистанції та безпечної швидкості руху, зіткнення з транспортним засобом, який рухався попереду, відбулось внаслідок поганої оглядовості в напрямку руху через незадовільні умови дорожнього покриття та різкого гальмування автомобіля, що рухався попереду. Апеляційний суд приймає до уваги, що доводам ОСОБА_1 , викладеним у її письмових запереченнях від 12 березня 2026 року, було надано належну оцінку, а надані нею фотоматеріали, на яких зафіксовано розташування автомобілів на проїзній частині після ДТП та стан дорожнього покриття, долучені до матеріалів справи і були досліджені судом разом з іншими доказами. Відтак, доводи апеляційної скарги, що виділення судом на розгляд її справи лише 15 хвилин за офіційним графіком, що є вочевидь недостатнім для всебічного розгляду справи, є суб`єктивною оцінкою ОСОБА_1 , якою не спростовано правильних висновків суду першої інстанції. Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.3 б, 13.1 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, КУпАП, відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною в порушенні п. 2.3 б, 13.1 ПДР та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кашперська Т.Ц.