Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/20319/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/20319/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/817/697/26 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., секретар - Гичко К.С. з участю ОСОБА_1 та її представника - адвоката Авдєєнка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 квітня 2026 року, постановлену суддею Стельмащуком П.Я. у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, виданого у цивільній справі №607/20319/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про зобов`язання вчинити дії та усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 607/20319/24, виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 10 грудня 2025 року. Заяву обґрунтовано тим, що 10 грудня 2025 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/20319/24 видано виконавчий лист на виконання рішення, яким змінено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме встановлено порядок спілкування з дітьми у режимі відеозв`язку у визначені дні та години з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дітей. Вважає, що вищевказаний вказаний виконавчий лист видано помилково, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 1 липня 2025 року у справі № 607/20319/24 не є таким, що підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Вказане рішення суду не містить приписів про покладення на ОСОБА_1 обов`язку вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також не містить вимог про усунення перешкод у побаченні батька з дітьми. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 квітня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В.В. просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 квітня 2026 року скасувати та прийняти постанову про задоволення заяви. Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно дійшов висновку про можливість примусового виконання рішення суду, яким змінено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми шляхом встановлення спілкування у режимі відеозв`язку за допомогою телефонного зв`язку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет. Так, виконавчий лист видано на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 липня 2025 року, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 та визначено порядок його спілкування із синами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у режимі відеозв`язку у визначені дні та години. При цьому, законодавством не передбачено заходів примусового виконання судового рішення саме про порядок спілкування батька з дітьми засобами телефонного зв`язку, соціальних мереж чи інших застосунків через мережу Інтернет. Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ця норма регулює порядок виконання рішень про встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною, а не порядок виконання рішення про дистанційне спілкування з дитиною за допомогою засобів зв`язку. Вважає, що стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не дає можливості передбачити її застосування до виконання судових рішень про спілкування батьків з дітьми за допомогою засобів зв`язку, оскільки використовує поняття «побачення» та передбачає його здійснення у визначеному місці, що не може бути ототожнено зі спілкуванням через телефонний зв`язок, соціальні мережі або інші застосунки. У відзиві Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, необґрунтованою. Вказує, що порядок примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини врегульований статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку зі статтею 63 цього Закону. При цьому, поняття «побачення з дитиною» має ширше значення і охоплює також судові рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини. Також посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 583/1254/21, відповідно до якого норми статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються не лише до рішень про встановлення побачення з дитиною, а й до рішень про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини. Таким чином, вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду не підлягає примусовому виконанню. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Авдєєнка В.В., які доводи апеляційної скарги підтримали, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Обставини справи. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року у справі №607/13888/21 первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 . У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом надання йому можливості бачитися з дітьми в присутності матері ОСОБА_1 та за бажанням дітей за місцем проживання (перебування) батька або за місцем проживання (перебування) дітей, в громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр, та інших громадських місцях), що призначені для їх повноцінного відпочинку та відповідають віку та стану здоров`я дітей, у такі дні: кожного понеділка, середи та п`ятниці з 18.00 год. до 20.30 год.; кожні перші, треті вихідні місяця з 11.00 год. суботи до 20.00 год. неділі; спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_2 відбувається за бажанням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності матері протягом половини літніх, зимових шкільних канікул за місцем проживання (перебування) батька або місцем проживання (перебування) дитини. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 брати участь у вихованні дітей та спілкуванні з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у справі №607/13888/21 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року в частині визначення ОСОБА_2 порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 змінено, надано можливість ОСОБА_2 бачитися з дітьми у присутності матері ОСОБА_1 у перших шість місяців, з моменту набрання рішенням законної сили, в подальшому, самостійно, без присутності матері ОСОБА_1 . Спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_2 відбувається за бажанням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері ОСОБА_1 кожного року у період літніх канікул із 01 серпня по 31 серпня та у період зимових канікул із 09 січня до 14 січня, без обмеження місця проведення та з правом поїздок по території України. В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року залишено без змін. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2025 року у справі №607/20319/24 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про зміну способу участі батька у вихованні дітей задоволено частково. Змінено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, встановлений постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у справі № 607/13888/21, та встановлено новий спосіб участі батька ОСОБА_2 з синами, а саме: -кожної суботи тижня з 14 до 15 години за київським часом шляхом спілкування батька з сином ОСОБА_5 в режимі відеозв`язку за допомогою телефонного зв`язку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини; -кожної неділі тижня з 14 до 15 години за київським часом шляхом спілкування батька з сином Максимом в режимі відеозв`язку за допомогою телефонного звязку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет, з урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року вказане рішення суду залишено без змін. 10 грудня 2025 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/20319/24. ОСОБА_2 звернувся до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 607/20319/24, у зв`язку з чим державним виконавцем 30 грудня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79895108. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частинах першій і другій статті 432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 755/7805/13-ц (провадження № 61-16585св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (провадження № 61-45337св18), від 13 березня 2019 року у справі № 755/388/15-ц (провадження № 61-15980св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, провадження № 61-45337св18. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-11769ав23), від 09 лютого 2023 року у справі № 824/85/21 (провадження № 61-12579ав22), від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: -звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; -звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; -вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; -заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; -інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною здійснюється у порядку, передбаченому статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» в поєднанні зі статтею 63 цього Закону регулює питання виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною та про визначення способу участі у вихованні дитини. При цьому поняття «побачення з дитиною», яким оперує стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», має більш широке тлумачення, тобто законодавець передбачає, що норми цієї статті Закону мають застосовуватися при виконанні судових рішень, зокрема, про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, про визначення способу участі у вихованні дитини. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 583/1254/21 (провадження № 61-11531св21) та від 7 березня 2025 року у справі № 759/1382/19 (провадження № 61-17547св24). З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2025 року у справі № 607/20319/24, на виконання якого видано виконавчий лист, не підлягає примусовому виконанню. Предметом розгляду у справі № 607/20319/24 було саме змінення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, тобто правовідносини, які охоплюються положеннями статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Те, що встановлений судовим рішенням спосіб участі батька у вихованні дітей полягає у спілкуванні з ними в режимі відеозв`язку за допомогою телефонного звязку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет, не свідчить про неможливість примусового виконання такого рішення та не є підставою для висновку про помилкову видачу виконавчого листа. Саме по собі використання у статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» поняття «побачення з дитиною» не обмежує сферу застосування цієї норми виключно фізичними зустрічами дитини з одним із батьків, оскільки, як зазначив Верховний Суд, це поняття має більш широке тлумачення та охоплює, зокрема, судові рішення про визначення способу участі у вихованні дитини. Колегія суддів також враховує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року, яке в подальшому було змінено постановою Тернопільського апеляційного суду від 9 грудня 2022 року, місце проживання малолітніх дітей визначено з матір`ю ОСОБА_1 , а також зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 брати участь у вихованні дітей та спілкуванні з ними. Подальша зміна рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2025 року способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, встановленого постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у справі № 607/13888/21, стосувалося лише порядку реалізації права батька на участь у вихованні та спілкуванні з дітьми і не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 обов`язку не перешкоджати такому спілкуванню та забезпечити виконання судового рішення з урахуванням того, що діти проживають разом із нею. Посилання апеляційної скарги на те, що рішення суду від 01 липня 2025 року не містить окремого формулювання про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зміст судового рішення має оцінюватися з урахуванням характеру спірних правовідносин, попередньо встановленого судом способу участі батька у вихованні дітей, місця проживання дітей з матір`ю та обов`язковості виконання судового рішення. Виконавчий лист № 607/20319/24 виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 10 грудня 2025 року на виконання рішення суду від 01 липня 2025 року, яке постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року залишено без змін, тобто після набрання ним законної сили. Матеріали справи не містять доказів того, що вказане судове рішення скасоване, змінене в частині, яка підлягає виконанню, або що обов`язок боржника припинився у звязку з добровільним виконанням, неможливістю виконання чи з інших передбачених законом підстав. Не встановлено також процесуальних підстав, які б свідчили про помилкову видачу виконавчого листа, зокрема видачу виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили, видачу виконавчого листа за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню, або видачу виконавчого листа двічі з одного й того ж питання. За таких обставин, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 з можливістю примусового виконання судового рішення про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми в режимі відеозв`язку, однак такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Отже, ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2026 року постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б.О. Храпак Н.М.