Постанова 4813 № 522/17566/23

Номер провадження: 22-ц/813/3111/26 Справа № 522/17566/23 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року, постановленого під головуванням судді Домусчі Л.В., повний текст рішення складений 10 листопада 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про виселення, - в с т а н о в и в: У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про виселення, в якому просив виселити ОСОБА_1 з належної ОСОБА_2 на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування позову позивач зазначав, що 09.07.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був укладений договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 , грошові кошти у розмірі 2 730 240, 00 грн., що на день укладення договору становило 101 120,84 дол. США. та ОСОБА_1 зобов`язалася повернути їх до 09.07.2021 року. З метою забезпечення повного виконання грошових зобов`язань 09.07.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за договором позики грошей, був укладений іпотечний договір, згідно якого у якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 116,0 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. В порушення зазначених вище умов договору позики грошей ОСОБА_1 не здійснювалися щомісячні платежі. 27.01.2023 року ОСОБА_2 була направлена вимога про погашення заборгованості за договором позики грошей від 09.07.2020 року, яку ОСОБА_1 отримала 17.02.2023 року. 20.06.2023 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області Ткаченко Є.Б. з заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,0 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 336752177 від 23.06.2023 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 . Позивач зазначив, що відповідач досі проживає в квартирі та ігнорує прохання позивача виселитися з неї, а оскільки ОСОБА_2 не має можливості користуватись своєю власністю, не може вселитися в спірну квартиру, звернувся до суду з зазначеним позовом. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволений. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 без надання іншого житла. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що поданий позов є безпідставним та необґрунтованим, та суд до ухвалення рішення повинен був задовольнити клопотання про зупинення провадження до ухвалення рішення Верховним Судом, яка стосується законності державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, а також призначення почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка поставила свій підпис на документах, які суд взяв за основу при ухвалені рішення, чим позбавив відповідача права на захист. Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції не надав оцінки заяві відповідача про те, що відповідач сплачувала кошти в рахунок погашення боргу, що може свідчити про відсутність порушення умов договору. В судове засідання призначене на 16 червня 2026 року ОСОБА_3 не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 202, 203 т. 2). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Бессараба П.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , адвоката Долженчук Н.М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09.07.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 1562 (а.с. 8-9 т. 1). Відповідно до п. 3 Договору, Сторони домовилися, що Позичальник зобов`язаний повернути (погасити) суму грошових коштів, зазначену в п. 1 цього Договору (2 730 240 грн., що еквівалентно 101 120, 84 дол. США), в повному обсязі до 09.07.2021 (дев`ятого липня дві тисячі двадцять першого) року включно, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього Договору повинні бути викладеними в письмовій формі та нотаріально посвідченими. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього Договору складають його невід`ємну частину. Відповідно до п. 3.1 Договору, Сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США, позика підлягає поверненню, таким чином, щоб розмір повернутої позики (частини позики) відповідав доларовому еквівалентові позики за курсом доларів США, встановленим Національним банком України, станом на дату повернення позики (частини позики). Відповідно до п. 3.2 Договору, Повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися за наступним графіком: 09 числа кожного місяця, починаючи з 09.08.2020 року по 09.06.2021 року, у гривні, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становитиме 1 760 (одна тисяча сімсот шістдесят) доларів США, а решту суми у гривні, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становитиме 81 760 (вісімдесят одна тисяча сімсот шістдесят) доларів США - по 09.07.2021 (дев`яте липня дві тисячі двадцять першого) року. 09.07.2020 року між ОСОБА_2 (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем) був укладений іпотечний договір (без випуску заставної), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 1564 в забезпечення договору позики (а.с. 10-15 т. 1). Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 передала у іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 66,8 кв.м, загальною площею 116 кв.м., яка належить їй на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 05.05.2010 року Виконавчим комітетом Одеської місткої ради, право власності на яку зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 17.05.2010 року в книзі 744пр-49, номер запису: 1753, реєстраційний номер: 3042051. Іпотека за договором забезпечувала вимоги іпотекодержателя ОСОБА_2 , щодо виконання ОСОБА_1 іпотекодавцем, його зобов`язань за договором позики грошей, посвідченого 09.07.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 1564. Сума позики складає 2 730 240 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 101 120 доларів США. Іпотекодавець зобов`язався повністю повернути іпотекодержателю суму отриманої позики до 09.07.2021 року. У зв`язку із неповерненням позики, ОСОБА_4 05.01.2023 року звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості за договором позики грошей від 09.07.2020 року в порядку ст. 35 Закону України «Про Іпотеку», шляхом повернення позики на протязі 30 днів з дня отримання вимоги (а.с. 16 т. 1). Зазначена вимога була направлена ОСОБА_1 рекомендованим повідомлення 27.01.2023 року, отримана 17.02.2023 року, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомлені. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зазначеної вимоги та неповерненням позики в повному обсязі, ОСОБА_2 20.06.2023 року звернувся до державного реєстратора Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області Ткаченко Є.Б. з заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,0 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до наданих Державним реєстратором Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області Ткаченко Є.Б. пояснень від 21.09.2023 року, для проведення державної реєстрації заявником ОСОБА_2 20.06.2023 року були подані: - іпотечний договір № 1563, між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.; - засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги від 05.01.2023 року про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю; - засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 2, з відміткою про вручення адресату; - довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше 10 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; - довіреність № 574-1602 від 26.10.2022 року, видану ОСОБА_5 , консул посольства України в Канаді; - платіжне доручення № 0.0.3058254372.1 про сплату адміністративного збору. Державним реєстратором була зареєстрована заява в базі даних заяв, в строк визначений чинним законодавством - розглянуті подані заявником документи, перевірені та встановлена їх відповідність вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, у тому числі шляхом перевірки їх із використанням автоматизованих інформаційних систем, та за відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації, відмови в державній реєстрації прав - було прийнято рішення про державну реєстрацію прав відповідно, та проведено перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 336752177 від 23.06.2023 року. Таким чином, ОСОБА_2 набув право власності на вищевказану квартиру, відповідно до вимог чинного законодавства України та є її власником на теперішній час. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. У відповідності до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319 ЦК України право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та впорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом. Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами, є правовідносинами між ОСОБА_2 , як власником квартири, та ОСОБА_1 , яка була попереднім власником вказаної квартири. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 досі проживає в спірній квартирі та ігнорує прохання ОСОБА_2 щодо виселення, ігнорує його дзвінки, що свідчить про перешкоджання ОСОБА_2 володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Згідно відповіді Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 16.10.2023 року за вих. №1662ел/01-09 на адвокатський запит від 13.10.2023 року щодо надання інформації про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 13.10.2025 року за адресою: АДРЕСА_3 , місце проживання жодної особи зареєстрованим не значиться. Висновки суду про те, що право позивача про вільне розпорядження своїм майном порушено та вимога є обґрунтованою відповідають обставинам справи. Відповідно до Єдиного державного демографічного реєстру, відповідь № 221456 від 11.09.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 19.11.2020 року за адресою: АДРЕСА_4 .Таким чином у відповідачки наявне інше житло. Також судом встановлено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/2165/24-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа: державний реєстратор Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області Ткаченко Є.Б. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 68152510 від 23.06.2023 року, прийняте державним реєстратором Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області Ткаченком Є.Б. та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на його підставі запис № 50740499 від 20.06.2023 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та відновити запис про право власності на вказане майно за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17.06.2025 року, позов залишений без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано з Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/2165/24-Е. Відмовлено у зупинені виконання рішення першої інстанції та постанови другої інстанції. Згідно ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. Із викладеного судом вбачається, що право користування спірною квартирою відповідачкою ОСОБА_1 було похідним від її права власності, як попереднього власника квартири, у зв`язку з чим після припинення права власності ОСОБА_1 на це жиле приміщення, вона також втратила право користування ним і підлягає за вимогою останнього власника квартири позивача ОСОБА_2 , виселенню з квартири без надання їй іншого житлового приміщення на підставі ст. 391 ЦК України. При цьому, наявність у відповідачки іншого житла в даному випадку не відіграє правового значення, а тому не підлягає встановленню при вирішенні даного спору, оскільки захист права власності не пов`язується з наявністю у особи, іншого житла. Аналізуючи наведені вище норми законодавства України у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, зазначивши спосіб такого усунення. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Колегія суддів вважає, що суд при розгляді справи вірно оцінив справедливий баланс інтересів сторін, оскільки таке втручання у право відповідачки на повагу до приватного життя та права на житло в спірній квартирі передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 без надання іншого житла. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що поданий позов є безпідставним та необґрунтованим, та суд до ухвалення рішення повинен був задовольнити клопотання про зупинення провадження до ухвалення рішення Верховним Судом, яка стосується законності державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, а також призначення почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка поставила свій підпис на документах, які суд взяв за основу при ухвалені рішення, чим позбавив відповідача права на захист, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки судом було надано на ці доводи вичерпну відповідь, вказані доводи суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а судом в свою чергу було в повному обсязі з`ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору у даній справі та виселення відповідача буде відповідати положенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі та воно є пропорційним у демократичному суспільстві. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Доводи про те, що суд першої інстанції не надав оцінки заяві відповідача про те, що відповідач сплачувала кошти в рахунок погашення боргу, що може свідчити про відсутність порушення умов договору, колегія суддів відхиляє, оскільки колегія суддів проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 18 червня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда