Постанова Велика Палата ВС № 820/1945/15

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ справа № 820/1945/15 провадження № 11-163зва25 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кривенди О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2015 року у справі № 820/1945/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Луганській області (далі - Держекоінспекція) про визнання дій неправомірними, стягнення сум, відшкодування моральної шкоди і ВСТАНОВИЛА:

1. У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати неправомірними дії Держекоінспекції в частині відмови в нарахуванні та виплаті належних їй грошових коштів; - зобов`язати Держекоінспекцію виплатити їй заборгованість нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за 15 днів відпустки у сумі 2159,62 грн; - зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3833,64 грн; - зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки виплат у сумі 6085,56 грн; - зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного простою у сумі 11 117,85 грн; - стягнути з відповідача розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000 грн. Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

2. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

3. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 грудня 2015 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Держекоінспекції виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3833,64 грн скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року залишив без змін.

4. Після скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Держекоінспекції виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки справа в цій частині була розглянута Харківським окружним адміністративним судом, який 16 лютого 2016 року ухвалив постанову, якою частково задовольнив позов ОСОБА_1 , зобов`язавши відповідача виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 773,14 грн.

5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року зазначену постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Держекоінспекцію виплатити на користь позивачки грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 643,88 грн. Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини

6. ОСОБА_1 звернулася із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, Європейський суд), у якій зазначила про те, що її незаконно позбавили можливості отримати належну їй заробітну плату, і національні суди, відхиляючи її вимогу про виплату заборгованості із заробітної плати та пов`язані вимоги щодо відшкодування шкоди, не навели достатніх підстав для своїх рішень. Переконувала Суд, що стосовно неї було порушено приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

7. Європейський суд розглянув заяву і 27 березня 2025 року ухвалив рішення у справі «Бабкініс проти України» (Case of Babkinis v. Ukraine, заява № 8753/16) (далі - Рішення), яким постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди не виконали свого обов`язку щодо обґрунтування своїх рішень.

8. ЄСПЛ щодо предмета справи зазначив таке.

9. Заявниця раніше працювала у Держекоінспекції у м. Луганську. Після ескалації бойових дій в регіоні у липні 2014 року вона з двома дітьми виїхала з області та оселилася в м. Херсоні. Офіційного рішення щодо її точного статусу на роботі в період з липня по листопад 2014 року ухвалено не було. 10. 07 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України затвердив Тимчасовий порядок, що регулював становище органів державної влади, які постраждали внаслідок бойових дій у Донецькій та Луганській областях. 11. 20 листопада 2014 року Держекоінспекція України, посилаючись на постанову (йдеться про постанову Кабінету Міністрів України № 595 від 07 листопада 2014 року), видала розпорядження перемістити місцеперебування Держекоінспекції з м. Луганська до м. Сєвєродонецька, оскільки місто Луганськ більше не перебувало під контролем України (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» [ВП] (Ukraine and the Netherlands v. Russia) [GC], заява № 8019/16 та 2 інші заяви, пункт 696, від 30 листопада 2022 року, та рішення у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункти 8-16, від 25 липня 2017 року). 12. 28 листопада 2014 року заявниця, яка не бажала переїжджати до м. Сєвєродонецька, щоб обійняти свою посаду, подала заяву про звільнення.

13. Вона подала адміністративний позов про стягнення невиплаченої заробітної плати за період дев`яносто п`ять робочих днів з 03 липня по 28 листопада 2014 року у розмірі 11 117 українських гривень.

14. Заявниця стверджувала, що вона мала отримати повну заробітну плату на підставі положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв`язку з простоєм. Стаття 34 КЗпП визначала простій як призупинення роботи, викликане відсутністю належних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Стаття 113 цього Кодексу передбачала, що у випадку простою за працівником зберігався середній заробіток, якщо простій був пов`язаний із ситуацією, небезпечною для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточували. Заявниця також посилалася на пункт 3 Тимчасового порядку, який передбачав, що у випадку переміщення установ з непідконтрольної Уряду території на контрольовану Урядом територію заробітна плата працівників цих установ виплачувалася в повному обсязі за період до переміщення. 15. 13 травня 2015 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявниці щодо невиплаченої заробітної плати. У відповідній частині суд зазначив: «[Постановою] встановлено наступне. Пунктом 3 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи. Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати працівники виконують свої функціональні обов`язки (пункт 4 Тимчасового порядку). Відповідно до статті 34 КЗпП простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки (стаття 113 КЗпП). Разом з тим неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, на нашу думку, не є простоєм. Така позиція узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України, викладеною у листах від 08 липня 2014 року № 7302/0/14-14/13 та від 11 серпня 2014 року № 8946/0/1414/13 з метою недопущення порушення бюджетного та трудового законодавства». 16. 23 червня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову суду першої інстанції, головним чином, повторивши зазначені міркування суду першої інстанції.

17. Листи Міністерства соціальної політики України, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій, можна узагальнити таким чином: (i) у листі від 08 липня 2014 року, адресованому іншим міністерствам, зазначалося, що працівники, які не з`явилися на роботу у зв`язку з небезпекою для життя та здоров`я в районах бойових дій у Донецькій та Луганській областях, не могли бути звільнені за необґрунтований прогул; рекомендувалося надати їм відпустку без збереження заробітної плати; (ii) у листі від 11 серпня 2014 року зазначалося, що неможливість повернення працівника на місце роботи в зоні бойових дій не була, на думку заступника міністра, простоєм у розумінні Кодексу законів про працю України. 18. 22 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін висновки судів нижчих інстанцій щодо невиплати заробітної плати. Він, зокрема, зазначив: «Вимоги щодо виплати заробітної плати за час вимушеного простою є безпідставними, оскільки неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, не може вважатися простоєм. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з такими висновками судів [нижчих] інстанцій Відповідно до статті 34 КЗпП простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 КЗпП). Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій табелів обліку використання робочого часу працівниками Держекоінспекції за період з 18 липня 2014 року по 28 листопада 2014 року, позивач на робочому місці не з`являлася, в той час, як деякі інші працівники у вказаний період працювали. Таким чином, судами [нижчих] інстанцій вірно не взято до уваги твердження позивача про те, що неможливість повернення її на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, є простоєм. При цьому, відповідно до пунктів 3, 4 [Тимчасового порядку], затвердженого [постановою], заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. Заробітна плата виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники виконують свої функціональні обов`язки. Враховуючи вказане, правильним є висновок судів [нижчих] інстанцій, що вимоги позивача щодо виплати заробітної плати за час вимушеного простою задоволенню не підлягають».

19. Оцінюючи стверджуване порушення статті 6 Конвенції, ЄСПЛ у пункті 17 Рішення зауважив, що застосовні положення Тимчасового порядку розрізняють два періоди, а саме: (і) період, коли орган державної влади перебував на непідконтрольній Уряду території до того, як його було переміщено на підконтрольну Уряду територію; та (іі) період після такого переміщення. Тимчасовий порядок передбачав, що заробітна плата за перший період мала сплачуватися у повному обсязі (без будь-яких умов), а заробітна плата за останній період підлягала сплаті за умови, що установа фактично працювала, а працівники виконували свої функціональні обов`язки.

20. У пункті 18 Рішення ЄСПЛ зазначив, що хоча національні суди цитували пункти 3 і 4 Тимчасового порядку, маючи цим на увазі, що вони були застосовні до ситуації заявниці, суди не змогли пояснити, чому вони застосували пункт 4 стосовно періоду після переміщення органу державної влади до позову заявниці, якщо позов фактично стосувався лише періоду до переміщення, тобто пункту 3 Тимчасового порядку, який регулював цей останній період.

21. До того ж суди не вказали, чому вони розглянули загальні положення КЗпП у контексті необов`язкових листів Міністерства соціальної політики України, обидва з яких стосувалися всіх працівників, у тому числі приватного сектору, а не у контексті обов`язкової постанови Уряду та пункту 3 Тимчасового порядку, які конкретно стосувалися ситуації державних службовців, таких як заявниця. Тому Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов`язку наводити обґрунтування для своїх рішень. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (пункти 19-21 Рішення).

22. Щодо стверджуваного порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд у пункті 24 Рішення зазначив, що, беручи до уваги свій висновок за пунктом 1 статті 6 Конвенції, він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, і тому немає потреби у винесенні окремого рішення у зв`язку зі скаргою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справах «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Campeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ, 2014, і «Бочан проти України (№ 2)»[ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункт 68, ЄСПЛ, 2015).

23. Щодо застосування статті 41 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що не вбачає жодного причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням і стверджуваною заявницею матеріальною шкодою, тому відхиляє цю вимогу. Суд також зауважив, що національне законодавство, зокрема статті 361 і 362 КАС України, дозволяє заявниці вимагати поновлення провадження (див. рішення у справі «Краєва проти України»(Krayeva v. Ukraine), заява № 72858/13, пункти 14 і 43, від 13 січня 2022 року) (пункт 27 Рішення).

24. Суд присудив заявниці 2100 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

25. Варто зауважити, що предметом розгляду Європейського суду були саме постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, якими у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, та ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2015 року про залишення вцій частині без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

26. Подальші судові рішення в цій справі, а саме постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року не були предметом розгляду ЄСПЛ. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами 27. 09 квітня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 820/1945/15.

28. За змістом заяви, ОСОБА_1 просить переглянути за виключними обставинами постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2015 року вчастині відмови у задоволенні позову.

29. Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявниця зазначає встановлення ЄСПЛ у рішенні від 27 березня 2025 року «Бабкініс проти України», яке набуло статусу остаточного, порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у справі № 820/1945/15. Позиція інших учасників справи

30. Заперечення Держекоінспекції на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами не надходили. Рух заяви

31. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2025 року відкрив провадження за виключними обставинами у цій справі.

32. На виконання цієї ухвали Харківський окружний адміністративний суд листом від 01 липня 2025 року № 01-08/820/1945/15/22487/25 повідомив про те, що матеріали цієї адміністративної справи були пошкоджені та відновленню не підлягають внаслідок військової агресії проти України, у зв`язку із чим справу було знищено, що підтверджується актом від 11 листопада 2022 року № 105/9. До листа додано копії судових рішень, ухвалених у цій справі, засвідчені належним чином. 33. 04 вересня 2025 року Велика Палата постановила ухвалу, в якій дійшла висновку про необхідність відновлення втраченого провадження у справі № 820/1945/15, та надіслала копію цієї ухвали до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відновлення втраченого провадження у справі. Провадження за заявою про перегляд за виключними обставинами судових рішень зупинила до надходження відновленого судового провадження.

34. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 лютого 2026 року відмовив у відновленні втраченого провадження у справі № 820/1945/15 за позовом ОСОБА_1 до Держекоінспекції про визнання дій неправомірними та стягнення сум і моральної шкоди.

35. Велика Палата ухвалою від 14 травня 2026 року поновила провадження за заявою про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 820/1945/15 та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 04 червня 2026 року. 36. 28 травня 2026 року до Великої Палати надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутністю.

37. У зв`язку із неприбуттям 04 червня 2026 року в судове засідання учасників справи, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, Велика Палата вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати

38. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

39. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

40. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

41. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

42. Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

43. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

44. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

45. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення Суду є: а) виплата стягувачові відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

46. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

47. Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

48. З огляду на наведені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.

49. ЄСПЛ у рішенні у справі «Бабкініс проти України» (Case of Babkinis v. Ukraine, заява № 8753/16) з аргументацією, яка була наведена вище, дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов`язку наводити обґрунтування своїх рішень, а відтак було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

50. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

51. Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини.

52. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

53. Для цього слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді, коли: - потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Висновки за результатами розгляду заяви

54. Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

55. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (частина п`ята статті 368 КАС України).

56. Велика Палата вважає, що зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, законодавче визначення, з яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за такими обставинами (зокрема, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме під час розгляду конкретної судової справи), - у сукупності дають підстави ухвалити рішення про задоволення заяви про перегляд судових рішень, про які йдеться у ній, за виключними обставинами.

57. Установивши згадані вище порушення прав заявниці, установлені Європейським судом у справі «Бабкініс проти України» (Case of Babkinis v. Ukraine, заява № 8753/16), Велика Палата дійшла переконання, що ці права у справі, що розглядається, підлягають поновленню шляхом скасування ухвалених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій судових рішень в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову позові та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а саме Харківського окружного адміністративного суду.

58. Цей суд має розглянути справу з урахуванням завдань та основних засад адміністративного судочинства, закріплених у статті 2 КАС України, висновків, яких дійшов ЄСПЛ у справі «Бабкініс проти України» (Case of Babkinis v. Ukraine, заява № 8753/16), та постановити законне і обґрунтоване судове рішення. Керуючись статтями 345, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2015 року в адміністративній справі № 820/1945/15 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк О. В. Білоконь С. О. Погрібний О. Л. Булейко Н. С. Стефанів М. М. Гімон Т. Г. Стрелець О. А. Губська М. Ю. Тітов А. А. Ємець І. В. Ткач В. В. Король В. Ю. Уркевич М. В. Мазур