Постанова Велика Палата ВС № 342/426/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Київ справа № 342/426/18 провадження № 11-459зва25 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кривенди О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Гімона М. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , який діє через представницю - адвокатку Івасишин Зоряну Зорянівну, про перегляд за виключними обставинами ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 342/426/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України в особі Львівської митниці про визнання дій протиправними і ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України в особі Львівської митниці про скасування постанови у справі про порушення митних правил № 2063/20900/18 від 24 квітня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України. Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

2. Городенківський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 04 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовив.

3. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

4. Ухвалою від 30 листопада 2018 року Восьмий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції; далі - КАС України). Рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю поважних причин пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку через те, що оскаржуване судове рішення було проголошено у відкритому судовому засіданні за участю позивача 04 вересня 2018 року, апеляційну скаргу на це рішення подано 17 вересня 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 286 КАС України (встановлений законом десятиденний строк подання апеляційної скарги на зазначене рішення сплинув 14 вересня 2018 року).

5. ОСОБА_1 не погодився із цією ухвалою та звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати цю ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року - без змін.

7. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що згідно з положеннями частини четвертої статті 286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

8. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності норми статті 286 КАС України є спеціальними по відношенню до статті 295 КАС України, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення становить десять днів з моменту його проголошення.

9. Як зазначив суд касаційної інстанції, судове рішення було проголошено судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участю позивача 04 вересня 2018 року. Апеляційну скаргу позивач подав 17 вересня 2018 року з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 286 КАС України, оскільки встановлений вказаною нормою десятиденний строк подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплинув 14 вересня 2018 року.

10. Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась із апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. ОСОБА_1 не навів об`єктивних підстав, які б унеможливили звернення його до суду апеляційної інстанції в межах встановленого КАС України строку, а про існування будь-яких перешкод у реалізації позивачем вказаного права він не зазначив. Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини

11. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, Європейський суд), у якій зазначив про порушення приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що полягало в тому, що йому відмовили у доступі до судів вищих інстанцій.

12. Європейський суд розглянув заяву і 13 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі «Соколов та інші проти України» (Sokolov and others v. Ukraine, заява № 71897/17 та 8 інших заяв, зокрема заява ОСОБА_1 № 49672/19) (далі - Рішення), яким постановив, що був порушений пункт 1 статті 6 Конвенції - право заявника на доступ до судів вищих інстанцій.

13. ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов`язків цивільного характеру чи встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Ґолдер проти Сполученого Королівства», від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія A, № 18, та «Девеер проти Бельгії», заява N 6903/75, пункти 48 і 49, від 27 лютого 1980 року). Крім того, обмеження будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції лише якщо вони переслідують законну мету і наявне розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, яка переслідується (див. рішення у справі «Селіс проти Франції», заява № 14166/09, пункт 33, від 08 березня 2012 року). Ці гарантії ефективного доступу за пунктом 1 статті 6 застосовні до апеляційних та касаційних судів у разі їхнього існування (див., серед інших джерел, рішення у справі «Маресті проти Хорватії», заява № 55759/07, пункт 33, від 25 червня 2009 року), у тому числі щодо проваджень про адміністративні правопорушення в апеляційних судах (див., наприклад, рішення у справі «Чернега та інші проти України», заява № 74768/10, пункти 176-182, від 18 червня 2019 року).

14. Зауважив ЄСПЛ і про те, що у керівних справах «Давран проти Туреччини»(заява № 18342/03, пункти 31-47, від 03 листопада 2009 року) та згаданому рішенні у справі «Маресті проти Хорватії» (пункти 34-43) Суд вже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.

15. Суд, розглянувши всі надані йому матеріали, не знайшов жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду. Отже, ці скарги ЄСПЛ визнав прийнятними та такими, що свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

16. До Великої Палати 12 грудня 2025 року надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 342/426/18. Заявник просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року, а справу - направити до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

17. Як підставу для перегляду судових рішень у справі заявник зазначає встановлення ЄСПЛ у рішенні від 13 листопада 2025 року «Соколов та інші проти України», яке набуло статусу остаточного, порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у справі № 342/426/18.

18. Заявник посилається на те, що з огляду на встановлене Європейським судом порушення Конвенції для відновлення його прав скасуванню підлягають ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року про відмову у відкритті провадження та постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року, якою ухвала апеляційного суду від 30 листопада 2018 року залишена без змін. Рух заяви

19. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2025 року відкрив провадження за виключними обставинами у цій справі, а ухвалою від 18 березня 2026 року призначив її до розгляду в судовому засіданні на 01 квітня 2026 року. 20. 01 квітня 2026 року учасники справи в судове засідання на з`явилися. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2026 року замінила відповідача у справі - Львівську митницю ДФС на її правонаступника - Державну митну службу України в особі відокремленого підрозділу Львівської митниці.

21. Наступне судове засідання було призначено на 21 травня 2026 року.

22. У зв`язку із неприбуттям 21 травня 2026 року в судове засідання учасників справи, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, Велика Палата Верховного Суду вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду

23. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

24. За правилами частини першої та пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом.

25. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами (частина перша статті 362 КАС України).

26. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим узявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

27. Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено правилами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС України.

28. Згідно з пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

29. У пункті 7 Рішення Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов`язків цивільного характеру чи встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Ґолдер проти Сполученого Королівства», від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія A, № 18 та «Девеер проти Бельгії», заява № 6903/75, пункти 48 і 49, від 27 лютого 1980 року).

30. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що обмеження будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції лише якщо вони переслідують законну мету і наявне розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, яка переслідується (див. рішення у справі «Селіс проти Франції», заява № 14166/09, пункт 33, від 08 березня 2012 року). Ці гарантії ефективного доступу за пунктом 1 статті 6 застосовні до апеляційних та касаційних судів у разі їхнього існування (див., серед інших джерел, рішення у справі «Маресті проти Хорватії», заява № 55759/07, пункт 33, від 25 червня 2009 року), у тому числі щодо проваджень про адміністративні правопорушення в апеляційних судах (див., наприклад, рішення у справі «Чернега та інші проти України», заява № 74768/10, пункти 176-182, від 18 червня 2019 року).

31. Зауважив ЄСПЛ і про те, що у керівних справах «Давран проти Туреччини»(заява № 18342/03, пункти 31-47, від 03 листопада 2009 року) та згаданому рішенні у справі «Маресті проти Хорватії» (пункти 34-43) Суд вже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.

32. Суд дійшов висновку, що у цій справі (зокрема, за заявою ОСОБА_1 ) відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду. Отже, ці скарги (зокрема, за заявою ОСОБА_1 ) ЄСПЛ визнав такими, що свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відмовою у доступі до судів вищих інстанцій.

33. За змістом пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

34. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон № 3477-IV.

35. Частиною першою статті 1 Закону № 3477-IVвизначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

36. Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IVз метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

37. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина третя згаданої статті).

38. Як установлено у Рішенні та підтверджується матеріалами справи, ухвалою від 30 листопада 2018 року Восьмий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заявника від 17 вересня 2018 року на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2018 року, яким його було визнано винним у порушенні митних правил, як поданою після закінчення встановленого строку, а також визнав необґрунтованим його клопотання про поновлення встановленого десятиденного строку на оскарження, яке ґрунтувалося на тому, що він отримав повний текст оскаржуваного рішення 12 вересня 2018 року (що було підтверджено заявою заявника від 06 вересня 2018 року та відповідним повідомленням про вручення від 12 вересня 2018 року). Апеляційний суд постановив, що це не становило належну підставу для поновлення строку на оскарження до 17 вересня 2018 року, про яке клопотав заявник, зазначивши, що заявник був присутній у засіданні 04 вересня 2018 року, на якому було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення. 19 березня 2019 року Верховний Суд ухвалу суду апеляційної інстанції залишив без змін.

39. Європейський суд вирішив, що ці обставини свідчать про обмеження, які підірвали саму суть права заявників на доступ до суду.

40. Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для поновлення провадження у справі як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Висновки за результатами розгляду заяви

41. Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

42. Отже, зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, законодавче визначення, за яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за такими обставинами (зокрема, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме під час розгляду конкретної судової справи), - у сукупності дають підстави ухвалити рішення про задоволення заяви про перегляд судових рішень, про які йдеться у ній, за виключними обставинами.

43. Установивши згадані вище порушення прав заявника, установлені Європейським судом у справі «Соколов та інші проти України» (Sokolov and othersv. Ukraine, заява № 71897/17 та 8 інших заяв, зокрема заява ОСОБА_1 № 49672/19), Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що ці права у справі, що розглядається, підлягають поновленню шляхом скасування ухвали суду апеляційної інстанції та постанови суду касаційної інстанції з направленням справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Керуючись статтями 345, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити.

2. Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 342/426/18 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк О. В. Білоконь К. М. Пільков М. М. Гімон С. О. Погрібний А. А. Ємець Н. С. Стефанів Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король М. Ю. Тітов С. І. Кравченко І. В. Ткач М. В. Мазур В. Ю. Уркевич