Ухвала КЦС ВС № 205/2137/23

УХВАЛА 17 червня 2026 року м. Київ справа № 205/2137/23 провадження № 61-8575св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач -перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року у складі судді Мовчана Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В.,Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. Позовна заява прокурора мотивована тим, що 27 квітня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0667, площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку був наказ Головного управління (далі- ГУ) Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовищ площею 2,000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0667) із земель сільського господарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів. Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття), вказаним наказом насправді затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, розташовану на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Тобто, зміст наказу від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1423986600:03:000:0667. Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 20 січня 2023 року № 10-5-3.3-106/2-23 ОСОБА_1 звертався до Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Проте, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 листопада 2019 року № 5953-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. У подальшому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а наказ від 24 березня 2020 року № 1841-СГ приймався щодо іншої особи. Отже, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а тому остання вибула з державної власності поза її волею. Прокурор зазначав, що наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, оскільки Мангушська селищна рада, як представник власника (територіальної громади), мала б здійснити захист прав на земельні ділянки; не здійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Мангушська селищна рада не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Ураховуючи наведене, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,000 га, із кадастровим номером 1423986600:03:000:0667, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року, у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що прокурор не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття із державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,000 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0667, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Районний суд зазначив, що факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується. Відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, що прокурором доведено не було, а саме не надано доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано земельну ділянку. Від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але з різними текстами, при цьому доказів того, що один із них є підробленим чи визнаний недійсним прокурором надано не було. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов висновку, що вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, та, відповідно, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У липні 2025 року касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року у задоволені клопотання заступника керівника Донецької обласної прокуратури про розгляд справи за участю прокурора відмовлено тасправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки листу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 20 січня 2023 року, який свідчить про те, що наказ від 24 березня 2020 року № 1841-СГ приймався щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 . Отже, вибуття спірної земельної ділянки з державної власності відбулося поза волею власника. Вважає, що суди зробили висновки на припущеннях, зокрема, суд першої інстанції за відсутності конкретних доказів припустив, що можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ з різними текстами про надання у власність землі ОСОБА_1 та надання у власність землі ОСОБА_2 . При цьому, суд не врахував, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати. Висновок судів про правомірність володіння землею ОСОБА_1 зроблено не на дослідженні документів, які могли підтвердити таку правомірність, а на припущенні, що ніщо не вказує на те, що земельна ділянка із кадастровим номером 1421781100:08:000:1273 виділялася ще комусь, окрім відповідача. Вказує, що всі накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області обов`язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи, проте у системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, а саме про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки із кадастровим номером 1421781100:08:000:1273. Інших наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ у системі «ДОК ПРОФ» немає. На думку заявника, суди не врахували, що хоча паперова реєстраційна справа і залишилась на тимчасово окупованій території України, однак електронна справа є доступною в Реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Донецької обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/161/16 та постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 02 квітня 2025 року у справі № 139/27/24, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України. Вважає наведену заявником практику Верховного Суду нерелевантною спірним правовідносинам, оскільки висновки у справах ухвалені за відмінних фактичних обставин. Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів та надано громадянці ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовища, площею 2,000 га, (кадастровий номер 1421781100:08:000:1273) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 16). Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року № 1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів та надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, пасовища, площею 2,000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0667) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 17-18). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 січня 2023 року № 319910465 рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. від 27 квітня 2020 року було зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0667, площею 2,000 га, за ОСОБА_1 (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041) (том 1, а. с. 14-15). Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 листопада 2019 року № 5954-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки - 2,000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах (том 1, а. с. 39). 30 січня 2023 року сектором дізнання Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Єдиного реєстру досудових розслідувань до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України за фактом підроблення наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, на підставі яких фізичні особи набули право власності у порядку безоплатної приватизації на 94 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської, Темрюцької, Боївської сільських рад Маріупольського району Донецької області (том 1, а. с. 196-197). Отже, у матеріалах справи, яка переглядалася Верховним Судом, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру від 24 березня 2020 року № 1841-СГ, які суттєво відрізняються за своїм змістом. Одна з копій виготовлена з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документа системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторони не надали. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), предметом розгляду якої були подібні правовідносини, дійшов, зокрема, таких висновків: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України». Отже, за аналогічних обставин справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, надавши перевагу копії документу на паперовому носії перед електронним документом, погодилася з висновками судів про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не може погодитися з такими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та вважає, що є підстави відступити від вказаних правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних. Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (у тому числі, текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі, в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України. Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21). Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у справі з подібними правовідносинами, про те, що у разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях є помилковим, таким, що суперечить частині третій статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Розбіжності між відомостями на електронних та паперових носіях об`єктивно можуть свідчити лише про підробку їх на одному з цих носіїв. У такому разі надання пріоритету відомостям на паперовому носієві без витребування та дослідження оригіналу електронного документу у формі електронного доказу чи його електронної копії призводить до неповного встановлення обставин справи і, як наслідок, до необґрунтованості судового рішення (частина п`ята статті 263 ЦПК України). Надання пріоритету відомостям на паперовому носієві не обґрунтовано жодними раціональними підставами, оскільки підробленими можуть бути відомості як на паперовому так і на електронному носії інформації. Оскільки спірний наказ був виданий як електронний документ та документ на папері, кожен із цих документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Прокурор зазначав, що письмовий оригінал наказу втрачений. За таких умов оскільки учасники справи та суди обох інстанції ставили під сумнів відповідність поданої прокурором копії (паперової копії) оригіналу, суду першої інстанції та апеляційному суду, відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України, належало витребувати оригінал електронного документу (наказу) або його електронну копію які містяться у електронній системі. З огляду на матеріали справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, поставивши під сумнів паперову копію електронного доказу, не витребувавши саме оригінал електронного доказу(електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги») або його електронну копію, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, надав перевагу паперовій копії наказу, яка суперечить за змістом електронному документу. Отже, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24)про пріоритет відомостей на паперових носіях перед відомостями на електронних носіях у разі виявлення розбіжностей між такими. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Ураховуючи викладене та положення частини другої статті 403 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від наведених вище правових висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу№ 205/2137/23за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2025 року (провадження № 61-8575св25). Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк