Постанова КГС ВС № 906/957/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 906/957/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С. секретаря судового засідання - Дерлі І.І. за участю представників сторін: Офісу ГП - не з`явився Житомирської обласної прокуратури - Толочко І.О. позивача - не з`явився відповідача - Гриценко Н.Д., Довгалюк Р.О. третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гриценко Ніни Дмитрівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 (у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є. (головуючий), Гудак А.В., Петухов М.Г.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2025 (суддя Соловей Л.А.) за позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Андрушівської міської ради до фізичної особи-підприємця Гриценко Ніни Дмитрівни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС" про зобов`язання звільнити земельну ділянку ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог 1.1. Керівник Бердичівської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Андрушівської міської ради (надалі - Позивач, Рада) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи - підприємця Гриценко Ніни Дмитрівни (надалі - Відповідач, ФОП Гриценко Н.Д., Скаржник) про зобов`язання її звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Ради, площею 13,15 кв. м з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом проведення демонтажу тимчасових споруд № 77-78 за власний рахунок. 1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що ФОП Гриценко Н.Д. за відсутності належних правовстановлюючих документів використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом розміщення на ній тимчасової споруди № 77-78. При цьому, як вказує Прокурор, паспорт прив`язки на встановлення тимчасової споруди на зазначеній земельній ділянці ФОП Гриценко Н.Д. не видавався, із відповідною заявою до Ради остання не зверталася. Рішення органу місцевого самоврядування про передачу вказаної земельної ділянки у власність або надання її у користування, у тому числі на умовах оренди, ФОП Гриценко Н.Д. не приймалося. За таких обставин Прокурор вважає, що використання ФОП Гриценко Н.Д. частини спірної земельної ділянки здійснюється з порушенням вимог статей 116, 123, 124, 212 Земельного кодексу України, а також статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

2. Короткий зміст рішень судів 2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026, позов задоволено частково, зобов`язано ФОП Гриценко Н.Д. звільнити частину земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Ради, площею 13,15 кв. м з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом проведення демонтажу тимчасових споруд № 77-78 за власний рахунок, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат. 2.2. За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів суди попередніх інстанцій встановили, що ФОП Гриценко Н.Д. використовує у власній підприємницькій діяльності частину земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 орієнтовною площею 13,15 кв. м без належно оформлених правових підстав для користування такою земельною ділянкою та без отримання паспорта прив`язки на тимчасові споруди № 77- 78 у порядку, передбаченому Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності № 244 (надалі - Порядок № 244), що є порушенням частини другої та четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності". У зв`язку з цим суди виснували про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до статей 319, 391 Цивільного кодексу України та статей 83, 90, 152 Земельного кодексу України. З огляду на положення Порядку № 244 суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування статті 212 Земельного кодексу України та визнали неправомірним визначення спірного користування земельною ділянкою як "самовільного".

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи 3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, ФОП Гриценко Н.Д. просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2025 у справі № 906/957/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким справу № 906/957/24 направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області. 3.2. В обґрунтування касаційної скарги ФОП Гриценко Н.Д. вказує на: - неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 20, пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18. За позицією Відповідача, у цій справі Рада звернулася до суду як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки ФОП Гриценко Н. Д. не демонтувала спірні тимчасові споруди в добровільному порядку. З огляду на це, на думку Скаржника, у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування здійснює владні управлінські функції, а тому суди дійшли помилкового висновку про належність цього спору до юрисдикції господарського суду, а не адміністративного суду; - неправильне застосування статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.10.2019 у справі № 920/1042/18. За позицією ФОП Гриценко Н.Д., суди не врахували, що відсутність у Ради коштів для сплати судового збору не може бути самостійною та достатньою підставою для звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі; - неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 86 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо розподілу обов`язку доказування, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/1384/24. Відповідач зазначає, що у межах цієї справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували розміщення належних йому тимчасових споруд саме на земельній ділянці з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053. За її твердженням, відповідна обставина судами встановлена без належного доказового підтвердження. 3.3. Ухвалою Суду від 25.05.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Гриценко Н.Д. на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.4. 03.06.2026 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він, посилаючись на необґрунтованість її доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 3.5. 04.06.2026 від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Позивач, вказує також на необґрунтованість її доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 3.6. 04.06.2026 від Ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника.

4. Обставини справи, встановлені судами 4.1. На території Андрушівської міської територіальної громади за адресою: вул. Корольова, м. Андрушівка, Бердичівський район, Житомирська область знаходиться земельна ділянка для будівництва та обслуговування об`єктів торгівлі (категорія - землі житлової та громадської забудови), кадастровий номер 182031010100:01:009:0053, площею 0,2866 га. Вказана земельна ділянка розташована в районі автостанції м. Андрушівка. Право комунальної власності Андрушівської міської територіальної громади в особі Ради на земельну ділянку зареєстровано 03.09.2013. 4.2. Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 115 від 16.04.2021 надано дозвіл Спілці приватних підприємців Андрушівщини замовити роботи із проведення інженерно геодезичних вишукувань земельної ділянки, яка розташована біля автостанції у м. Андрушівка. 4.3. Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 204 від 18.08.2021 прийнято безоплатно на баланс Андрушівської міської ради технічний звіт інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, яка розташована у м. Андрушівка. 4.4. З метою проведення благоустрою земельної ділянки з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 виконавчим комітетом Андрушівської міської ради прийнято рішення № 248 від 22.10.2021, яким затверджено схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в районі автостанції м. Андрушівка, Житомирської обл., техніко-економічні показники тимчасових споруд, кольорове рішення фасадів тимчасових споруд з використанням сучасних високоякісних матеріалів. 4.5. Рішенням двадцять шостої сесії Андрушівської міської ради восьмого скликання № 35 від 29.11.2022 припинено право постійного користування Комунального підприємства Андрушівської міської ради АНДРУШІВКАБЛАГОУСТРІЙ на вищевказану земельну ділянку комунальної власності у зв`язку з його припиненням та одночасно передано її в постійне користування правонаступнику - Комунальному підприємству Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС". 4.6. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 392670000 від 28.08.2024), а також інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, площею 0,2866 га зареєстровано за Комунальним підприємством Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС" 05.12.2022 і станом на даний час. 4.7. На двадцять шостій сесії Андрушівської міської ради восьмого скликання прийнято рішення № 1 від 29.11.2022, яким затверджено Програму соціального та економічного розвитку Андрушівської міської ради на 2023 рік, якою передбачено заходи щодо проведення благоустрою земельної ділянки біля автостанції в м. Андрушівка. 4.8. Відповідно до акта перевірки виконання вимог рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 304 від 14.12.2021 "Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд та створення комісії для складання акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасових споруд", в районі автостанції м.Андрушівка, Бердичівського району, Житомирської області" (зі змінами) від 13.12.2022 вбачається, що на момент перевірки експлуатуються та добровільно не демонтовані 42 самовільно встановлені тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Корольова в м. Андрушівка, серед яких у тому числі й тимчасові споруди № 77-78, які встановлені ФОП Гриценко Н.Д., документи на розміщення тимчасових споруд остання не надавала. 4.9. Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 272 від 23.12.2022 взято до уваги вищевказаний акт перевірки та зобов`язано власників тимчасово встановлених споруд до 27.01.2023 добровільно провести їх демонтаж та вивезення з даної території; створено комісію для складання акта зовнішнього огляду тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та затверджено її склад; визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 14.12.2021 № 304. 4.10. Рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 100 від 17.04.2023 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 272 від 23.12.2022, якими, зокрема, встановлено власникам тимчасово встановлених споруд добровільно провести їх демонтаж та вивезення з даної території до 17.05.2023. 4.11. Комісія Комунального підприємства Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС" попередила власника тимчасових споруд № 77-78 Гриценко Н.Д. про необхідність на виконання рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 100 від 17.04.2023 у строк до 17.05.2023 демонтувати тимчасову споруду та перемістити її на земельну ділянку Андрушівської міської ради з кадастровим номером 1820310100:01:009:0092 по вул. Корольова, 10 (біля Будівельного Двору). У разі нездійснення добровільного демонтажу, демонтаж буде проводитись комунальним підприємством у визначені ним дні (попередження про добровільний демонтаж тимчасової споруди № 172 від 17.04.2023). Однак Гриценко Н.Д. від отримання даного попередження відмовилась 17.04.2023. 4.12. Комунальне підприємство Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС" направило попередження № 172 від 17.04.2023 поштовим зв`язком за місцем реєстрації Гриценко Н.Д .. Лист повернувся у зв`язку з відмовою адресата від його отримання. 4.13. 04.05.2023 комісія Комунального підприємства Андрушівської міської ради "КОМСЕРВІС" попередила власника тимчасової споруди № 77-78 Гриценко Н.Д. про необхідність до 17.05.2023 демонтувати тимчасові споруди на виконання рішення виконкому № 100 від 17.04.2023, однак вона від підпису та отримання попередження відмовилась. 4.14. Відповідно до акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 05.06.2023, ФОП Гриценко Н.Д. не виконала вимоги рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради № 272 від 23.12.2022, а саме добровільно не демонтувала самовільно встановлені тимчасові споруди № 77-78 загальною площею - 13,15 кв. м до 17.05.2023 із земельної ділянки, розміщеної на розі вулиць Зазулінського-Корольова (за автостанцією) в м .Андрушівка, яка встановлена самовільно без паспорту прив`язки. Це підтверджується також і актом зовнішнього огляду тимчасових споруд від 02.09.2024. 4.15. За інформацією, повідомленою Радою у листах від 25.07.2024 № 05-11/1748, від 20.08.2024 № 05-4/1950, ФОП Гриценко Н.Д. за відсутності правовстановлюючих документів використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом встановлення тимчасових споруд № 77-78; паспорт прив`язки на встановлення тимчасової споруди на вказаній земельній ділянці ФОП Гриценко Н.Д. не видавався, з відповідною заявою про видачу паспорту прив`язки остання до міської ради не зверталась. Будь-які рішення про надання ФОП Гриценко Н.Д. у власність або користування земельної ділянки Радою не приймались. 4.16. Прокурор направив на адресу Ради повідомлення від 23.08.2024 № 50-90-4357вих-24 про виявлені порушення з наданням можливості відреагувати на них, а у разі невжиття відповідних заходів ним буде ініційовано позов до суду в інтересах держави в особі даного органу місцевого самоврядування. 4.17. Листом від 02.09.2024 за № 05-04/2036 Рада повідомила, що заходи на звільнення земельної ділянки від споруди, яка самовільно встановлена Відповідачем, не будуть вживатись у зв`язку з тим, що через недовиконання бюджету на 2024 рік виділення додаткових коштів на судовий збір не вбачається за можливе. 4.18. Оскільки суб`єктом владних повноважень протягом тривалого часу з моменту розміщення спірної тимчасової споруди не здійснено захисту законних інтересів територіальної громади та держави в цілому, Прокурор на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направив на адресу Ради повідомлення від 13.09.2024 № 50-90-4749вих-24 про представництво ним інтересів держави у вказаних правовідносинах в її особі. 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ФОП Гриценко Н.Д. не підлягає задоволенню з таких підстав. 5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 5.3. З огляду на зміст мотивів, покладених судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних судових рішень, а також межі доводів касаційної скарги, предметом касаційного перегляду у цій справі є перевірка: - правильності застосування судами статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо юрисдикційної належності цього спору та наявності підстав для його розгляду в порядку господарського судочинства; - наявності передбачених законом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на висловлену Радою позицію про відсутність коштів для сплати судового збору; - відповідності та повноти здійсненої судами оцінки доказів щодо розміщення належних ФОП Гриценко Н.Д. тимчасових споруд саме на земельній ділянці з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 підходам Верховного Суду щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України. 5.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке. Щодо застосування статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України в контексті визначення юрисдикційної належності спору у цій справі. 5.5. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. 5.6. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04). 5.7. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України). 5.8. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів. 5.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20). 5.10. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 5.11. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 5.12. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 5.13. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). 5.14. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). 5.15. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 5.16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 5.17. У частині першій статті 20 Господарського процесуального кодексу унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. 5.18. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). 5.19. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18). 5.20. Верховний Суд у низці постанов, зокрема у постановах від 04.03.2025 у справі № 910/5996/24, від 13.05.2025 у справі № 910/907/24 та від 29.07.2025 у справі № 910/9941/21 виснував, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій. Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17). 5.21. У постановах Верховного Суду, на які звертають увагу Скаржники (зокрема, у постановах від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23) зауважено, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. 5.22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18, на яку звертає увагу Скаржник, зауважила, що орган місцевого самоврядування наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою є публічно-правовими й мають розглядатись у порядку адміністративного судочинства. 5.23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 5.24. У цій справі Прокурор, звертаючись із позовом в інтересах Ради, обґрунтував заявлені вимоги порушенням відповідачем положень Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, а вимогу про необхідність проведення демонтажу тимчасових споруд № 77-78 мотивував необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку. Тобто, підставою та предметом звернення Прокурора до суду є не примусове виконання відповідачем припису Ради як суб`єкта владних повноважень, наділеного контрольними функціями у сфері благоустрою міста, а захист речового права територіальної громади на земельну ділянку, на якій, за твердженням Прокурора та Ради, розміщені спірні споруди. При цьому в межах цього спору Відповідач заперечувала саме належність Раді відповідного речового права на земельну ділянку в тій частині, у якій розміщені спірні об`єкти, посилаючись на те, що Прокурором та Радою не доведено розташування таких об`єктів саме на земельній ділянці площею 13,15 кв. м з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, а також зазначала про наявність у неї права користування відповідною земельною ділянкою у зв`язку з укладенням 13.01.2006 договору № 21 купівлі-продажу основних засобів з АРСС "Кооперативний ринок", за яким нею було придбано дерев`яний торговий ряд (дерев`яний прилавок). Отже, спір, який є предметом цього судового розгляду, пов`язаний із вирішенням питання про наявність, обсяг та належність речового права на землю, що відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. 5.25. У зв`язку із цим Скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18, оскільки висновки судів у цій справі відповідають сформованому підходу щодо визначення юрисдикції спорів, пов`язаних із захистом речових прав на земельні ділянки. 5.26. За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад учасників справи, предмет і підстави позову, а також характер спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли належного висновку про розгляд цього спору за правилами господарського судочинства. 5.27. Своєю чергою колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22. Предметом спору у справі № 914/1785/22 було скасування міською радою державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень з підстав порушення інтересів держави, яке полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створенні перешкод законному власнику - територіальній громаді в особі ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою (на якій розташовано автостоянку) та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/1785/22 стосувалися ситуації, коли спірне приміщення не було нерухомим майном, і право власності на нього, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягало державній реєстрації. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованою вимогу про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень та фактично підтвердила належність таких спорів, з огляду на суб`єктний склад їх сторін, до юрисдикції господарських судів. 5.28. Вказане підтверджує обрання Прокурором належного способу захисту та правильність застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України. 5.29. Відтак, у цій частині наведені Скаржником підстави касаційного оскарження, заявлені з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження. Щодо доведеності Прокурором підстав представництва інтересів держави в особі Ради у спірних правовідносинах. 5.30. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 5.31. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України). 5.32. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України). 5.33. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України). 5.34. Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру". Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру"). 5.35. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19). 5.36. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19). 5.37. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19). 5.38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2- 3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі. 5.39. Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру"). 5.40. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). 5.41. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. 5.42. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 5.43. Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу. 5.44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави. 5.45. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 5.46. Суди попередніх інстанцій встановили, що Рада є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 12 Земельного кодексу України віднесено здійснення повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності відповідної територіальної громади та захисту прав територіальної громади у сфері земельних відносин. Отже, саме Рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення порушень права комунальної власності на земельну ділянку. Водночас судами встановлено, що Прокурор, дотримуючись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звернувся до Ради з повідомленням від 23.08.2024 № 50-90-4357вих-24 про виявлені порушення інтересів держави, надавши уповноваженому органу можливість самостійно відреагувати на такі порушення та вжити належних заходів захисту, а також повідомивши про можливе звернення Прокурора до суду в інтересах держави в особі Ради у разі невжиття таких заходів. Однак листом від 02.09.2024 № 05-04/2036 Рада повідомила, що заходи, спрямовані на звільнення земельної ділянки від споруди, самовільно встановленої Відповідачем, не будуть вживатися у зв`язку з недовиконанням бюджету на 2024 рік та відсутністю можливості виділення додаткових коштів на сплату судового збору. 5.47. Отже, Прокурором було дотримано передбачений законом порядок попереднього звернення до уповноваженого органу та надано Раді розумний строк для самостійного вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах. Натомість Рада, будучи обізнаною про наявність відповідного порушення та маючи визначені законом повноваження для реагування, повідомила про невжиття таких заходів, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави. 5.48. Суд зазначає, що з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі. Такі підстави обумовлені встановленою бездіяльністю Ради, яка, будучи обізнаною про можливе порушення інтересів держави, повідомила про невжиття заходів, спрямованих на звільнення земельної ділянки від споруди, самовільно встановленої відповідачем. При цьому для вирішення питання про наявність підстав для звернення Прокурора до суду визначальним є не оцінка обґрунтованості чи доцільності такої позиції Ради, а сам факт невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави. 5.49. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Прокурором належним чином підтверджено наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Ради у порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Доводи Відповідача, наведені з цього приводу, зазначених висновків не спростовують та фактично зводяться до незгоди з установленою судами оцінкою обставин щодо дотримання Прокурором процедури представництва. 5.50. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання Скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/1042/18, оскільки наведені висновки сформульовані за інших фактичних обставин та не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі. Так, у справі № 920/1042/18 Верховний Суд виснував, що саме лише посилання прокурора на звернення одного із органів місцевого самоврядування, що має право на пред`явлення відповідного позову, з проханням пред`явити такий позов з огляду на відсутність коштів, не може свідчити про "виключність випадку" у розумінні статті 131-1 Конституції України та не є підставою для надання прокурору статусу альтернативного суб`єкта звернення до суду для захисту інтересів держави. Водночас істотним для висновку Верховного Суду у справі № 920/1042/18 було те, що у відповідних правовідносинах право на звернення до суду належало кільком суб`єктам, тоді як прокурор подав позов в інтересах лише одного з них, а наявність підстав для представництва обґрунтовував листуванням з іншим органом, який не був визначений позивачем у справі та в інтересах якого прокурор до суду не звертався. За таких обставин Верховний Суд виходив із того, що саме по собі повідомлення такого іншого органу про відсутність коштів для самостійного звернення до суду не підтверджує бездіяльності того органу, в інтересах якого фактично подано позов, та не може свідчити про наявність виключного випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави. Отже, у справі № 920/1042/18 не було встановлено, що саме орган, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом, був належним чином повідомлений про виявлені порушення, мав можливість самостійно відреагувати на них, однак не вжив відповідних заходів судового захисту або повідомив про неможливість їх вжиття. Натомість у цій справі судами встановлено, що Прокурор звернувся саме до Ради як належного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів територіальної громади у спірних земельних правовідносинах, повідомив її про виявлені порушення та надав можливість самостійно відреагувати на них. Рада, будучи обізнаною про відповідні порушення, листом повідомила про невжиття заходів щодо звільнення земельної ділянки у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень на сплату судового збору. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у цій справі Прокурор не підміняє належного суб`єкта захисту та не набуває статусу альтернативного позивача, а реалізує представницькі повноваження у зв`язку з невжиттям уповноваженим органом заходів судового захисту інтересів держави. 5.51. Наведене свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги Відповідача, заявлених на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Щодо застосування статті 86 Господарського процесуального кодексу України. 5.52. Верховний Суд виходить з того, що з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність. 5.53. Верховний Суд у постанові від 19.12.2024 у cправі № 910/1384/24, на яку звертає увагу Скаржник, зазначив, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. 5.54. Під час розгляду спору суди попередніх інстанцій встановили, що ФОП Гриценко Н. Д. використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053 шляхом розміщення на ній тимчасових споруд № 77-78 за відсутності належних правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку, а також доказів отримання паспорта прив`язки таких тимчасових споруд у порядку, визначеному Порядком № 244, що стало підставою для часткового задоволення позову. Формуючи висновок про розташування спірних тимчасових споруд саме на земельній ділянці з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053, суди виходили, зокрема, з оцінки акта перевірки виконання вимог рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 14.12.2021 № 304 "Про демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд та створення комісії для складання акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасових споруд", а також акта зовнішнього огляду (акта демонтажу) тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 05.06.2023. 5.55. Натомість, посилаючись на неповноту дослідження судами обставин щодо місця розташування спірних тимчасових споруд, Скаржник не зазначає, які саме докази залишилися поза оцінкою судів попередніх інстанцій або які обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, не були ними встановлені. Фактично відповідні доводи зводяться до незгоди ФОП Гриценко Н.Д. з наданою судами оцінкою доказів та спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. 5.56. У зв`язку із цим Скаржником не доведено неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2024 у справі № 910/1384/24. Тому, у відповідній частині доводи касаційної скарги Відповідача, заявлені з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також є необґрунтованими.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат 7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника. Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гриценко Ніни Дмитрівни залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2025 у справі № 906/957/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко