Постанова 4872 № 916/79/26

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/79/26 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, розглянувши в порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 (суддя Г.Є. Смелянець, м.Одеса) у справі №916/79/26 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» про стягнення 38746,80 грн, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» 38746,80 грн, з яких: пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару в сумі 19510,80 грн та штраф у розмірі 7% від вартості товару в сумі 19236,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №95-В-РЕФ-25 від 15.08.2025 щодо повної та своєчасної поставки товару. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/79/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафу з огляду на недоведеність позивачем порушення боржником зобов`язання щодо строків поставки товару позивачу, оскільки саме позивачем не було дотримано встановленого умовами договору порядку надіслання відповідного замовлення на поставку товару відповідачу. Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що ним був направлений лист- замовлення №1203/21-04-05/Вих від 20.08.2025 на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та згідно доданого підтвердження направлення вказаного листа, а саме, списку №82 від 21.08.2025 згрупованих рекомендованих відправлень, можна встановити отримувача, попри невірно вказану адресу (будинок 4, замість 4/1), проте яка обслуговується тим самим відділенням поштового зв`язку, отже, наведене не унеможливило отримання відповідного листа адресатом. Крім того, поряд із найменуванням адресата вказано контактний номер телефону, що встановлений пунктом 15 договору, при цьому оскільки на телефон відповідача надходило відповідне повідомлення про надходження вказаного листа, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомої бездіяльності відповідача щодо належного його отримання. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін, посилаючись на те, що що рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, оскільки позивач не довів факту належного направлення та дату отримання відповідачем замовлення на поставку товару. Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції Апеляційну скаргу Південно-західним апеляційним господарським судом зареєстровано 02.04.2026 за вх.№1370/26. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/79/26 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/79/26 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. 10.04.2026 матеріали справи №916/79/26 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду. Між тим, головуючий суддя Поліщук Л.В. 15.04.2026 відповідно до наказу голови суду від 13.04.2026 №68-в перебувала у відпустці. Крім цього, суддя Таран С.В. з 16.04.2026 по 18.04.2026 перебувала у відрядженні відповідно до наказу голови суду від 10.04.2026 №63-в. З огляду на зазначене, питання щодо апеляційної скарги вирішувалося колегією суддів 20.04.2026. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/79/26. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 38746,80 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою вказаною ухвалою суду від 20.04.2026 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також вказаною ухвалою суду від 20.04.2026 встановлено відповідачу строк до 01.05.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. 30.04.2026 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 30.04.2026 (вх.№1370/26/Д1). В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне Фактичні обставини справи 15.08.2025 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР», як постачальником, укладено договір про закупівлю №95-В-РЕФ-25 (надалі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар - Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери за кодом СРV за ДК 021:2015 34220000-5 (Причіп тракторний) (далі - товар), а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 3.1. договору його ціна становить 229000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 45800,00 грн, разом ціна цього договору становить 274800,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена у специфікації. Згідно із пунктом 5.1. договору поставка товару здійснюється протягом 30 робочих днів від дати отримання постачальником замовлення на товар. У пункті 5.2. договору визначено місце поставки (передачі) товару: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Рені, вул. Дунайська, 18, на умовах поставки DDP (Інкотермс-2020). Пунктом 5.3. договору передбачено, що відвантаження (доставка) товару може здійснюватися вантажовідправником, що не є постачальником, однак, в будь-якому разі, вартість відвантаження (доставки) товару до місця поставки відшкодовується за рахунок постачальника і є врахованою в ціні цього договору, визначеній в пункті 3.1. цього договору. Датою поставки товару вважається дата передачі постачальником покупцю товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною (пункт 5.4. договору). За приписами пункту 7.3.1. договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та порядку, встановленими цим договором. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (пункт 8.1. договору). Відповідно до пункту 8.2.2. договору за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або поставленого з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1. цього договору, товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості. Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, у випадках, передбачених чинним законодавством України, і діє до 31.12.2025, а в частині здійснення розрахунків покупцем за товар, який було відправлено в межах строку дії цього договору, та виконання гарантійних зобов`язань постачальником - до повного виконання гарантійних/фінансових зобов`язань (пункт 11.1. договору). Згідно з пунктом 13.9. договору всі повідомлення, якими обмінюються сторони, вважаються належним чином доставленими, якщо отримано відповідне документальне підтвердження за адресою покупця/постачальника, вказаною в розділі 15 цього договору (цінний лист з описом вкладення тощо). Будь-які повідомлення, які направляються факсом та/або електронною поштою покупцем та/або постачальником (вказані в розділі 15 цього договору), мають юридичну силу. Належним підтвердженням направлення документу та його отримання будь-якою із сторін є звичайне технічне підтвердження відповідного обладнання покупця чи постачальника про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо. Пунктом 15 договору визначені місцезнаходження та банківські реквізити сторін, зокрема, реквізити постачальника: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР», юридична адреса: 53210, Дніпропетровська область, Нікопольський район, м. Нікополь, вул. Гагаріна, 58/62; фактична адреса: 81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44852251; банківські реквізити: IBAN: НОМЕР_1 в AT КБ «Приватбанк», МФО 305299; телефон НОМЕР_2 ; E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1. Додатком №1 до договору є специфікація. У листі №1203/21-04-05/Вих від 20.08.2025 позивач просив відповідача забезпечити поставку товару відповідно до виробничої потреби Ренійської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а саме: причіп тракторний 2ПТС-4,5 у кількості 1 шт. На підтвердження надсилання вказаного листа відповідачу в матеріалах справи наявні: -скріншот з електронної пошти позивача, що містить зазначення про надіслання листа на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 із вкладенням до листа - замовлення; -список згрупованих відправлень №82 від 21.08.2025, який містить зазначення в пункті 5 списку: ТОВ «АЛЬПЕНСЕЛЕР» (вул. Ходорівська, 4, Львівська обл., Дрогобицький р-н, Новий Розділ, 81652; НОМЕР_2, з повідомленням про вручення, № відправлення 0505357289194); -відстеження з сайту Укрпошти щодо відправлення №0505357289194, який містить зазначення про повернення відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання) 09.09.2025. У вимозі від 16.10.2025 №1424/21-02-01-02/Вих про належне виконання умов договору про закупівлю від 15.08.2025 №95-В-РЕФ-25 позивач вимагав: -негайно передати на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» причіп тракторний 2ПТС-4,5 у кількості 1 шт., вартістю 274800,00 грн, в тому числі ПДВ, відповідно до умов договору; -сплатити на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, поставленого з порушенням строку, передбаченого пункту 5.1 договору, починаючи з 03.10.2025 до моменту фактичної поставки товару; -у випадку прострочення фактичної поставки товару більше, ніж на 30 (тридцять) календарних днів, сплатити на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» штраф у розмірі 7 % від вартості товару. В якості доказів надсилання вказаної вимоги позивачем до матеріалів справи надано: скріншот з електронної пошти позивача, що містить зазначення про надіслання листа на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 із вкладенням до листа - 1424-21-02-01.02; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення; конверт. У повідомленні №1529/21-01-03/Вих від 07.11.2025 про відмову від договору про закупівлю від 15.08.2025 №95-В-РЕФ-25 позивач повідомив відповідачу про те, що: договір про закупівлю від 15.08.2025 № 95-В-РЕФ-25 вважати розірваним з 21.11.2025; Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» зобов`язано сплатити на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, поставленого з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1. договору, починаючи з 03.10.2025 та до моменту розірвання договору (21.11.2025), у сумі 13740,00 грн; Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР» зобов`язано сплатити на користь державного підприємства «Адміністрація морських портів України» штраф у розмірі 7 % від вартості товару у сумі 19236,00 грн. На підтвердження надіслання вказаного повідомлення відповідачу позивачем надано до суду список згрупованих відправлень №106 від 10.11.2025, який містить зазначення в пункті 1 списку: ТОВ «АЛЬПЕНСЕЛЕР» (Дніпропетровська обл., Нікополь, 53210; НОМЕР_2, з повідомленням про вручення, № відправлення 0505399133518) та відстеження з сайту Укрпошти, який містить зазначення про повернення відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання) 27.11.2025. В свою чергу, відповідачем на підтвердження знаходження за адресою: 81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1, надано до суду копію договору оренди нерухомого майна від 10.05.2023, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління - 27». Предметом спору є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 38746,80 грн, з яких: пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару в сумі 19510,80 грн та штраф у розмірі 7% від вартості товару в сумі 19236,00 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що між сторонами укладено договір №95-В-РЕФ-25 від 15.08.2025, який за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України). Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України). Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець, зі свого боку, набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Суть спору у даній справі зводиться до обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині недотримання строку поставки товару. Так, позивач наполягає на тому, що ним було зроблено відповідачу замовлення на поставку товару листом №1203/21-04-05/Вих від 20.08.2025, а саме: причіпу тракторного 2ПТС-4,5 у кількості 1 шт., але поставку відповідного товару у строк, встановлений пунктом 5.1. договору, зокрема до 02.10.2025, відповідач не здійснив, через що у позивача виникло право на стягнення неустойки. Зі свого боку, відповідач стверджує, що всупереч доводам позовної заяви відповідне замовлення, на яке посилається позивач, в дійсності позивачем не було надіслано відповідачу. У контексті наведеного, ключовою обставиною, яка підлягає встановленню для вирішення спору, є обставина надсилання позивачем зробленого ним замовлення відповідачу. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (пункти 41, 43). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20). Так, відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21). Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, керуючись законом. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3)показаннями свідків. Пунктом 5.1. договору №95-В-РЕФ-25 від 15.08.2025 визначено, що поставка товару здійснюється протягом 30 робочих днів від дати отримання постачальником замовлення на товар. Згідно з пунктом 13.9. договору №95-В-РЕФ-25 від 15.08.2025 всі повідомлення, якими обмінюються сторони, вважаються належним чином доставленими, якщо отримано відповідне документальне підтвердження за адресою покупця/постачальника, вказаною в розділі 15 цього договору (цінний лист з описом вкладення тощо). Будь-які повідомлення, які направляються факсом та/або електронною поштою покупцем та/або постачальником (вказані в розділі 15 цього договору), мають юридичну силу. Належним підтвердженням направлення документу та його отримання будь-якою із сторін є звичайне технічне підтвердження відповідного обладнання покупця чи постачальника про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо. Пунктом 15 договору визначені місцезнаходження та банківські реквізити сторін, зокрема, реквізити постачальника: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬПЕНСЕЛЕР», юридична адреса: 53210, Дніпропетровська область, Нікопольський район, м. Нікополь, вул. Гагаріна, 58/62; фактична адреса: 81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44852251; банківські реквізити: IBAN: НОМЕР_1 в AT КБ «Приватбанк», МФО 305299; телефон НОМЕР_2 ; E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з частиною першою статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 Господарського процесуального кодексу України). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України). У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд зазначив, що враховуючи вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 виснувала, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, як вказала Велика Палата Верховного Суду, слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Водночас жодних доказів, які б підтверджували направлення позивачем листа-замовлення №1203/21-04-05/Вих від 20.08.2025 з електронної пошти позивача на електронну пошту відповідача позивачем не надано, зокрема ані звіту факсимільного апарату, ані звіту серверу про відправлення електронного повідомлення тощо. При цьому наданий до матеріалів справи скріншот з електронної пошти, що містить зазначення про надіслання листа на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 із вкладенням до листа - замовлення вказаних обставин жодним чином не підтверджує. Крім того, з наявного в матеріалах справи списку згрупованих відправлень №82 від 21.08.2025 вбачається надіслання поштового відправлення відповідачу на адресу: вул. Ходорівська, 4, Львівська обл., Дрогобицький р-н, Новий Розділ, 81652, тобто на адресу, відмінну від передбаченої умовами договору (81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4/1), що унеможливлює прийняття таких доказів надіслання листа в якості належних та допустимих. Більш того, в порушення умов пункту 13.9. договору, позивачем не надано до суду опису вкладення до такого відправлення, що унеможливлює встановлення документу, який саме направлявся цим листом, а також, за наведеного, відсутні підстави для прийняття в якості доказу наявного в матеріалах справи відстеження з сайту Укрпошти щодо відправлення №0505357289194, який містить зазначення про повернення відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання) 09.09.2025. З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що позивачем не доведено, що ним вчинялось замовлення відповідачу у певну дату, яка визначена позивачем у позовній заяві, що позбавляє можливості визначити строки, у які відповідач мав здійснити поставку, а також встановити фактичний обсяг товару, який мав бути поставлений відповідачем на виконання замовлення позивача. При цьому посилання апелянта на те, що у списку згрупованих відправлень поряд із найменуванням адресата вказано контактний номер телефону, що встановлений пунктом 15 договору, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки доказом надсилання є саме надіслання на належну адресу відповідача, а не зазначення вірного номеру телефону при надісланні на адресу, відмінну, від місцезнаходження відповідача. Водночас доказів надіслання відповідачу текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку про надходження поштового відправлення до суду також не надано. Тобто, відповідні посилання апелянта про направлення працівником поштового відділення текстового повідомлення за номером телефону відповідача є лише припущеннями скаржника, які не підтверджені належними і допустимим доказами. Крім того, безпідставними є посилання скаржника на невжиття відповідачем заходів з отримання листа, оскільки умовами договору встановлений обов`язок саме позивача надіслати замовлення цінним листом з описом вкладення, а не обов`язок відповідача вжити заходи для його отримання, більш того, як вже було встановлено вище, відповідний лист відправлено позивачем відповідачу на іншу адресу, ніж та, що передбачена умовами укладеного між сторонами договору. Колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, враховуючи, що підставою нарахування неустойки у вигляді пені та штрафу є саме порушення боржником зобов`язання щодо строків поставки товару позивачу, приймаючи до уваги наведені вище висновки суду щодо недоведеності позивачем таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафу, а відтак, і про відмову у задоволенні позову. Висновки суду апеляційної інстанції У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16). Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»). В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 17.03.2026 у справі №916/79/26 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає. Розподіл судових витрат Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2026 у справі №916/79/26 залишити без змін. 3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України. Повну постанову складено 18.06.2026. Головуючий суддя Л.В. Поліщук Суддя К.В. Богатир Суддя С.В. Таран