Постанова 4803 № 191/3245/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6774/26 Справа № 191/3245/25 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., Учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Костеленко Я.Ю. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У червні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «ФК «Ейс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 33997,36грн. Існування таких вимог Товариство пов`язувало із тим, що 11 листопада 2023року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Первісний кредитор) та відповідачкою був укладений кредитний договір № 993264313 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким позичальниця отримала кредит у розмірі 6800,00грн, який зобов`язалась повернути з процентами. Проте взятих на себе зобов`язань відповідачка не виконала, через що утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь, оскільки наполягав на тому, що 28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався рядом додаткових угод, за яким до фактора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором. Далі, як стверджував заявник, за договором факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024року право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до нового фактора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), який в свою чергу за договором факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025року відступив право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором до ТОВ «ФК «Ейс». Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором позивачем визначена у розмірі 33997,36грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 6800,00грн та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом в сумі 27197,36грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності позивачем переходу до нього права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою, оскільки кредитний договір з відповідачкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало 11 листопада 2023року, тобто через п`ять років після укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», право вимоги у Первісного кредитора на момент укладення цього договору факторингу не існувало та наданий реєстр боржників до договору факторингу складений лише 16 січня 2024року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 22 квітня 2026року ТОВ «ФК «Ейс» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і просив про задоволення позову. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не враховано, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року є рамковою угодою, спрямованою на співпрацю протягом тривалого часу, та не враховано, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, а не в день укладення договору факторингу. Зазначав, що перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Та факт підписання реєстру прав вимоги після укладення кредитного договору виключає сумніви щодо наявності у первісного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання. На момент включення Кредитного договору до реєстру право вимоги вже існувало та відступлено ТОВ «Таліон Плюс». Також заявник стверджував про те, що в подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024року підписали реєстр прав вимоги №1, за яким право вимоги до відповідачки відступлено до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Звертав увагу на те, що відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025року до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки, відтак вказує, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності у апелянта права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором не відповідають дійсності. Та позивач заявляв, що підтвердив перехід права вимоги на кожному етапі факторингового ланцюга та висновку суду першої інстанції про недоведеність наявності у позивача права вимоги до відповідачки є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідачка не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подала. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 27 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 04 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Ейс» та визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні. 21 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи. Про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду із заявою чи запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами За змістом Договору та Паспорту споживчого кредиту, наданого позивачем, 11 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 993264313 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит в сумі 6800,00грн, на умовах строковості, зворотності, платності, які вона зобов`язалась повернути, сплативши проценти в розмірі 1,83% в день (667,95% річних) за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Та матеріали справи містять копію договору факторингу № 28/1118-0128 від 28 листопада 2018року укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» про те, що Клієнт зобов`язався відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах визначених цим Договором; строк дії договору до 28 листопада 2019року, який сторони продовжували рядом додаткових угод до 31 грудня 2024року. За змістом витягу з реєстру прав вимоги № 267 від 16 січня 2024року відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 . За змістом іншого договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024року новий фактор ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги за Кредитним договором, про що надано витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 31 липня 2024року. 29 травня 2025року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за змістом договору факторингу №29/05/25-Е та витягу з реєстру боржників від 29 травня 2025року відступило право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором ТОВ «ФК «Ейс». Також матеріали справи містять Розрахунок заборгованості з якого вбачається, що нарахування за Кредитним договором здійснювалося включно до 08 квітня 2024року.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що на час відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги на користь ТОВ «Таліон Плюс» правовідношення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальницею ОСОБА_1 ще не виникло та право вимоги не існувало як майбутнє визначене право, через що суд виснував, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав та не набуло у передбачений законом спосіб право вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачкою. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Частиною першою статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Та статті 626, 628 ЦК України містять визначення за яким договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувалась в такій системі та прийняла пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписала Кредитний договір, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 цього Закону. Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять. Одночасно, відмовляючи ТОВ «ФК «Ейс» в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції діяв в межах закону. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом /стаття 514 ЦК України/; згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Так, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 11 листопада 2023року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018року. Тобто враховуючи наявні в справі матеріали беззаперечними є обставини з приводу того, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , також ніщо не вказує на те, що станом на 28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 існували будь-які правовідносини. Позивач предмет Договору факторингу, станом на 28 листопада 2018року, вбачав у наявності в цьому договорі домовленості клієнта та фактора про передачу права грошової вимоги того, яке зазначене у відповідних Реєстрах прав вимоги. За конкретних обставин цієї справи на дату укладення Договору факторингу від 28 листопада 2018року не існувало Реєстру прав вимоги № 267від 16 січня 2024року. Аналізуючи зміст Договору факторингу від 28 листопада 2018року колегія суддів приходить до висновку, що фактично в ньому йдеться про те, що фактору відступаються всі можливі майбутні вимоги, які можуть виникнути у клієнта ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які на момент укладення цього договору факторингу не має змоги ідентифікувати жодним чином що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України. В розуміння положень частини першої статті 1077 ЦК України поняттям договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) охоплюється те, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Із наведеного визначення випливає, що мова йде про надання факторингової операції між банком або іншою фінансовою установою та фізичною або юридичною особою, яка є суб`єктом підприємницької діяльності щодо предмету договору факторингу, який визначено статтею 1078 ЦК України, за змістом частини першої якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога. Суд апеляційної інстанції не погоджується з тим, що предметом відступлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року, на чому наполягав заявник апеляційної скарги, є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, при цьому суд виходить з конструкції згаданих правових норм, та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення. Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року укладено майже за п`ять років до укладення 11 листопада 2023року Кредитного договору між позичальницею ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і на момент підписання цього договору не існувало жодного зобов`язання позичальника яке могло би бути ідентифіковано хоча б в майбутньому, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично. Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена. Наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення. Та зважаючи на конструкцію згаданої правової норми /статті 1078 ЦК/, де наведено означення предмету договору факторингу як право грошової вимоги строк платежу за якою настав (наявна вимога) можна виснувати, що до права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) також застосовним буде означення про строк платежу за якою виникне в майбутньому тобто на переконання колегії суддів в даній нормі в означенні майбутньої вимоги йдеться виключно про строк платежу який ще не виник, та аж ніяк не про саме зобов`язання яке ще не виникло, не має передумов до його виникнення в майбутньому, і яке в жодний спосіб не може бути ідентифіковане. Одночасно не можна розцінювати як індивідуалізацію вимоги у відповідному Реєстрі, оскільки в даному випадку йшла би мова про нове зобов`язання, яке ніяким чином не пов`язане із предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року предметом якого є відступлення в тому числі вимог, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки тих вимог, які існували на момент укладення договору на чому наполягав заявник. Тому, оскільки клієнт сам не був кредитором, на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин боржник ще не існував як сторона зобов`язання; був відсутній жодний зв`язок з конкретним зобов`язанням, та у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018року. Тож за встановлених обставин, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «ФК «Ейс» за договором факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025року. Отже, ТОВ «ФК «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 11 листопада 2023року між позичальником та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року боргові зобов`язання за кредитним договором від 11 листопада 2023року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФК «Ейс». Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Тож, встановивши, що кредитним договором № 993264313, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 11 листопада 2023року, не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором. За викладених вище мотивів доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 11 листопада 2023року апеляційний суд вважає необґрунтованими та безпідставними. Твердження позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальниці ОСОБА_1 , а є додатками до договору та їх невід`ємними частинами. Водночас справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежена в захисті своїх прав за формальної наявності низки договорів факторингу. При цьому суд враховує, що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором. Фактично, за наведених умов, хоч заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, однак боржник не може бути штучно позбавлений можливості оспорити договори факторингу на предмет наявності у факторів права здійснювати фінансові операції через значний проміжок часу між датою підписання договору факторингу 28 листопада 2018року /його укладення/ та датою фактичного погодження сторонами істотних умов такого договору 11 листопада 2023року. Одночасно занепокоєння викликає те що за встановлених обставин, не йде мова про надання факторингової операції між фінансовою установою та іншою юридичною особою, яка не може здійснювати фінансові операції з метою надання фінансової послуги, а фактично за символічну оплату в розмірі 100,00грн (за кожен реєстр прав вимоги) створюються штучні перешкоди для боржника з метою завадити останньому в реалізації ним своїх прав. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. За конкретних обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув ключові аргументи висунуті заявником в позові, тому доводи висунуті ТОВ «ФК «Ейс» в апеляційній скарзі не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що позбавлені свавілля. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс». Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 червня 2026року. Судді: