Постанова 4806 № 936/197/25

Справа № 936/197/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 травня 2026 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого Собослоя Г.Г., суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 05 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (надалі ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 06 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та відповідачем в електронній формі, із застосуванням електронного підпису (одноразового персонального ідентифікатора MNV267РА), було укладено Кредитний договір № 996480347. На виконання умов договору первісний кредитор перерахував грошові кошти в сумі 15 500,00 грн на банківську картку відповідача № 4149-19ХХ-ХХХХ-9889, чим повністю виконав свої зобов`язання. Надалі право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором перейшло до позивача внаслідок послідовного укладення договорів факторингу. Зокрема, 05.05.2022 на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (дію якого було продовжено додатковими угодами до 31.12.2024) та Реєстру прав вимоги № 175 первісний кредитор відступив вказане право ТОВ «Таліон Плюс». Надалі, за Договором факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 та згідно з Витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023, право вимоги перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Зрештою, 26.12.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу № 26/12/Е, відповідно до умов якого та на підставі акту прийому-передачі Реєстру Боржників право вимоги до відповідача набув позивач. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на дату подання позову в розмірі 31 150,19 грн (з яких: 15 500 грн заборгованість за тілом кредиту, 15 650,19 грн заборгованість за відсотками), а також понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення мотивовані тим, що Кредитний договір із відповідачем було укладено у 2021 році, тоді як перший договір факторингу, на який посилається позивач, укладений значно раніше 28.11.2018 року. На думку відповідача, майбутні вимоги за зобов`язаннями, які ще не існували на момент укладення договору факторингу, не могли бути предметом відступлення. Крім цього зазначав, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення боржника про відступлення права вимоги за його боргом до нових кредиторів. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 05 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Ейс» оскаржило таке в апеляційному порядку та просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі та вирішити питання про судові витрати. В апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції встановлено факт укладення відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання грошових коштів у визначеному розмірі та факт їх неповернення. У своїх доводах зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, нібито відступлення права вимоги відбулося в момент укладення самого договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. За умовами п. 4.1 цього договору, право вимоги до конкретних боржників переходить до Фактора виключно в день підписання відповідного Реєстру прав вимоги. Зауважує, що строк дії первісного договору факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався додатковими угодами до 31.12.2022. Право вимоги за Кредитним договором № 996480347 від 06.01.2022 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 05.05.2022 на підставі Реєстру № 175, тобто в період чинності договору факторингу та після виникнення самого кредитного зобов`язання. Відтак, на момент відступлення право вимоги вже існувало і не було майбутнім. Вважає, що ним належними доказами підтверджено послідовний перехід права вимоги до Боржника через три чинні договори факторингу: від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» (Реєстр № 175 від 05.05.2022 до Договору від 28.11.2018); від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Реєстр № 1 від 30.10.2023 до Договору № 30/1023-01 від 30.10.2023); від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача - ТОВ «ФК «ЕЙС» (Реєстр та Акт прийому-передачі від 26.12.2024 до Договору № 26/12/Е від 26.12.2024). Апелянт наголошує, що надані суду витяги з реєстрів оформлені належним чином, містять підписи, печатки та всі необхідні реквізити для ідентифікації зобов`язання. Чинне законодавство (зокрема ст. 513, 1077 ЦК України) не встановлює уніфікованої форми витягів. Повний текст реєстрів не може бути наданий суду, оскільки містить конфіденційну інформацію, що становить таємницю фінансової послуги (ст. 10 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії») та персональні дані інших боржників, захищені законом. Крім цього скаржник зауважує, що за змістом ст. 1077 ЦК України та умов правочинів, перехід права вимоги пов`язаний саме з моментом підписання Реєстрів, а не з моментом оплати. Наявність чи відсутність внутрішніх розрахунків між фінансовими компаніями є їхніми особистими договірними відносинами, не впливає на дійсність відступлення права вимоги та не звільняє Боржника від обов`язку виконання зобов`язання перед новим чинним Кредитором. Крім того, факт оплати за останнім договором підтверджено платіжною інструкцією від 26.12.2024. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, разом з тим апелянтом подано додаткові пояснення у справі, у яких ТОВ «ФК «Ейс» зазначає, що на момент розгляду цієї справи апеляційним судом окремі питання, викладені в оспорюваному рішенні суду першої інстанції, стали предметом дослідження суду вищої інстанції. Зокрема, товариство звертає увагу суду на те, що постановою Верховного Суду від 07.01.2026 року у справі № 727/2790/25 в аналогічній правовій суперечці щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», було узагальнено судову практику та сформовано чіткий висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі саме Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс». Керуючись актуальною практикою Верховного Суду, ТОВ «ФК «Ейс» наголошує, що оскільки вказана рамкова угода факторингу та ланцюг наступних відступлень не визнані судом недійсними, діє презумпція правомірності правочину. До моменту її спростування всі права, набуті сторонами за цими договорами, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню Відповідачем. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову у цій справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 06.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 996480347, який підписано електронним цифровим підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора MNV267РА, за умовами якого остання отримала кредиту в розмірі 15 500 грн. 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. В подальшому сторони погодили продовжити строк дії Договору рядом Додаткових угод до 31.12.2024. 05.05.2022 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 175 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 979,69 грн. 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 31 150,19 грн. 26.12.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 26/12/Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Таким чином, ТОВ «ФК «Ейс» вважає, що набуло права грошової вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором у розмірі 31 150,19 грн., з яких: 15 500,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 15 650,19 грн. заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, зокрема, посилався на те, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання за кредитним договором від 06.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 28.11.2018. Суд прийняв до уваги і той факт, що доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу стороною позивача також не подано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628, частини першої статті 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), погоджені ними. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За загальним правилом статей 509, 510, пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особи внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Оцінюючи обсяг переданих прав та доводи апеляційної скарги Відповідача, апеляційний суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160). Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору. Якщо особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт, і заміна кредитора у зобов`язанні за загальним правилом не відбувається. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). З матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір № 996480347 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений 06 січня 2022 року. Натомість Договір факторингу № 28/1118-01, за яким первісний кредитор нібито відступив право вимоги до Відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року тобто майже за три роки до виникнення самого кредитного зобов`язання Відповідача. За таких обставин колегія суддів зазначає, що предмет договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року на момент його укладення не міг включати в себе право вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором від 06 січня 2022 року. На момент підписання договору факторингу у 2018 році боргове зобов`язання відповідача перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не існувало ані юридично, ані фактично, відтак у первісного кредитора не виникло права вимоги, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс». Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору факторингу 28 листопада 2018 року не були і не могли бути погоджені його істотні умови в частині обсягу та індивідуалізації вимог щодо ОСОБА_1 . Кредитний договір від 06.01.2022 не містить жодних посилань на вказану рамкову угоду факторингу, а автоматичного переходу прав за неіснуючими зобов`язаннями закон не передбачає. На момент укладення спірного договору факторингу фактор не був кредитором, а боржник ще не існував як сторона зобов`язання, між учасниками спірних правовідносин був відсутній будь-який правовий зв`язок. Неможливість первісного відступлення права вимоги за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року повністю виключає і правомірність усіх наступних етапів її передачі за ланцюгом фінансових компаній, зокрема: до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» згідно з Реєстром прав вимог № 1 від 30.10.2023 року до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 та до ТОВ «ФК «Ейс» згідно з Договором факторингу № 26/12/Е від 26.12.2024. Оскільки первісний фактор (ТОВ «Таліон Плюс») не набув законного права вимоги до Відповідача, він, керуючись принципом nemo plus iuris, не міг передати це право наступним набувачам. Відступлення права вимоги в такому випадку не має розпорядчого ефекту для нових кредиторів у відносинах із боржником. Щодо заперечень Позивача та його посилань на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, колегія суддів відхиляє їх та вважає неспроможними. Правовий висновок у зазначеній справі щодо можливості відступлення «майбутньої вимоги» передбачає, що на день передачі права саме зобов`язання (кредитний договір) уже має існувати, а сама майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації та піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж у момент її виникнення. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта. Позивач помилково трактує вказаний прецедент як такий, що дозволяє безмежне відступлення прав за правочинами, які взагалі не існували і не могли бути передбачені на момент укладення договору факторингу. Це прямо суперечить принципу правової визначеності та самому змісту постанови від 07.01.2026 року, оскільки у справі, що розглядається, вимога не була і не могла бути індивідуалізована у 2018 році. Крім того, оцінюючи відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України межі застосування висновків колегій чи палат Касаційного суду, апеляційний суд керується фундаментальними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, які мають вищу юридичну силу щодо висновків окремих палат чи колегій. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 сформовано сталу правову позицію, згідно з якою за змістом статей 512, 514 ЦК України, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особи укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (зокрема, якщо права вимоги не існує взагалі у зв`язку з неіснуванням самого зобов`язання), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. За завальних правилом у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Аналогічний висновок щодо природи заміни сторін у зобов`язанні викладено в іншій системній постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, де зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Поєднання вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду вказує на те, що правовідношення (кредитний договір), з якого виникає право вимоги, є первинним і визначальним. Для того щоб відбувся хоча б потенційний перехід «майбутньої вимоги», особа, яка її відступає, повинна мати статус кредитора в межах існуючого або чітко ідентифікованого на момент відступлення зобов`язання. Таким чином, імперативні висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12525/20 та № 906/1174/18 повністю нівелюють заперечення Позивача. Враховуючи вищенаведену норму ст.263 ЦПК України, апеляційний суд вважає недоцільним досліджувати подану до апеляційної скарги позивачем практику суду апеляційної інстанції, оскільки висновки судів апеляційного суду не є обов`язковими для врахування судом. У цій справі договір кредиту було укладено після договору факторингу, за умовами якого одному з попередніх факторів - ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за кредитними договорами, а тому немає підстав вважати, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача. Попри наведене, щодо відсутності доказів оплати за договорами факторингу, слід вказати наступне. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу, не надано належних і допустимих доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки представником позивача вірно встановлених судом першої інстанції обставин. При цьому суд вважає, що посилання позивача на продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додатковими угодами не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20). Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» залишити без задоволення. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 05 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 29 травня 2026 року. Головуючий: Судді: