Постанова 4813 № 522/21702/19

Номер провадження: 22-ц/813/2593/26 Справа № 522/21702/19 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою та пені, встановив: У квітні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої дії адвокат Станіславська А.В., звернулась до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України . до виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчими листами Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2021 року (№522/21702/19) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 560 968, 20 грн. В обґрунтування заяви зазначено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою та пені задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму позики у розмірі 329 400,00 (триста двадцять дев`ять тисяч чотириста) гривень, суму пені за прострочення повернення позики за період з 01.10.2019 року по 09.12.2019 року у розмірі 227 286 гривень, що в загальній сумі складає 556 686 гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати із сплати судового збору у розмірі 4 282,20 гривень. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.01.2022 року задоволено подання приватного виконавця Шипкова Є.О. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчими листами Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2021 року (№522/21702/19) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 560 968, 20 грн. Проте заявниця вважає що відсутні підстави для застосування та дії обмежень прав ОСОБА_1 у виїзді за межі України, як заходу забезпечення виконання, зважаючи на таке. ОСОБА_1 не ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду та виконує його частковим погашенням, з моменту винесення рішення суду боржником було погашено частину боргу у розмірі 50 000 грн. Боржницею було надано декларацію до державного виконавця про доходи. Також з 17.08.2024 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у зв`язку з вагітністю. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасової обмеження у праві виїзду за межі України. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року, як незаконну та необґрунтовану, посилаючись на обставини, якими обґрунтовано відповідну заяву про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України та належне обґрунтування судом першої інстанції оскаржуваної ухвали та порушення принципу пропорційності 28.04.2026 року адвокат Станіславська А.В. звернулась до апеляційного суду із клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони скаржника. Приватний виконавець Шипков Є.О., повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені якої дії адвокат Станіславська А.В., про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, суд виходив з того, що у боржниці відсутнє майно, на яке могло б бути звернено стягнення, як і відсутні офіційні доходи що унеможливлює у передбачений ч. 2 ст. 70 Закону № 1404-VIII порядку, відрахування 20 відсотків для сплати заборгованості. При цьому застосоване обмеження у праві виїзду за межі України, не створює перешкоди у її професійному, особистому та сімейному житті, які свідчили би про неспівмірність такого заходу його меті виконання остаточного рішення суду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. За статті 129 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції"). Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України"). Водночас, свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом. При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82). Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно. Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за межі України, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням до виконання зобов`язань. Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Частиною 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" - частина 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Як убачається з матеріалів справи, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою та пені задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму позики у розмірі 329 400 грн, суму пені за прострочення повернення позики за період з 01.10.2019 року по 09.12.2019 року у розмірі 227 286 гривень, що в загальній сумі складає 556 686 гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати із сплати судового збору у розмірі 4 282,20 гривень. 20.04.2021 року було видано виконавчі листи: - № 522/21702/19 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми позики у розмірі 329 400 грн., суми пені за прострочення позики за період із 01.10.2019 року у розмірі 227 286 грн., що в загальній сумі складає 556 686 грн.; - №522/21702/19 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 4282 грн.. Провадження за вказаними виконавчими листами (ВП № 65477919 та № 65476387) було відкрито приватним виконавцем Шипковим Є.О., постановами від 18.05.2021 року. Постановою від 18.05.2021 було об`єднано виконавчі провадження №№ 65477919 та № 65476387 у зведене виконавче провадження № 65480144. В рамках зведеного виконавчого провадження № 65480144 приватним виконавцем вчинялись всі необхідні дії передбачені Законом №1404-VIII. Відомості щодо арешту майна боржника були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження 18.06.2021 року, про що свідчить витяг №262290893 від 18.06.2021 року. Згідно інформації МВС України за боржником зареєстрований транспортних засобів не значиться. Також приватним виконавцем Шипковим Є.О. 18.05.2021 року зроблено запити відносно боржника до Пенсійного фонду України, та надано відповіді щодо відсутності даних щодо боржника. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.01.2022 року, яка в апеляційному порядку боржницею не оскаржувалась, задоволено подання приватного виконавця Шипкова Є.О. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за рішенням суду. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчими листами Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2021 року (№522/21702/19) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 560 968, 20 грн. З жовтня 2022 року на рахунок приватного виконавця Шипкова Є.О. боржницею ОСОБА_1 здійснюються перекази на виконання вказаного вище рішення суду, що підтверджується квитанціями: - № М154-Т8АЕ-108Р-421Н від 12.10.2022 року у розмірі 1 000 грн; - № 93ТВ-Т80Х-785Р-8С2К від 06.11.2022 року у розмірі 1 500 грн; - № ХА39-1КЕМ-1Н54-НМ6А від 03.12.2022 року у розмірі 1 500 грн; - № А71В-СЕТ1-7Х50-Р734 від 05.01.2023 року у розмірі 1 000 грн. - № 3Н4Е-2Х2Р-53Р7-С151 від 08.02.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № 41К1-9МХ1-39Е2-ТМ90 від 07.03.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № ТК15-4590-МХ9С-72МР від 05.04.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № А453-48ВВ-СС0В-МХРТ від 02.05.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № 2804-9Е3С-Н933-Н250 від 01.06.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № 90НР-НТ2Т-В6А7-К5ТЕ від 03.07.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № 9918-ЕС15-В856-0Х94 від 27.07.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № Е850-Е74Т-5МЕ3-ХВ62 від 10.09.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № СН87-04Н5-КС1М-7МХВ від 07.10.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № 855Т-2Х7Ь-0СК0-56С2 від 07.11.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № С827-923М-7Е1В-К1К5 від 30.11.2023 року у розмірі 1 500 грн; - № СА06-823С-Р442-С3МН від 10.01.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 74Х2-ТСА7-2ВЕХ-1ВММ від 06.02.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 760Н-Т113-2Е18-698Р від 17.03.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 2А60-МСК4-1КС8-3Х5К від 05.04.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № Р0НТ-5ХАМ-ЕКТС-С1К1 від 13.05.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 4НМ7-ЕВР0-Х9ЕВ-0МНР від 06.06.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № К5ТС-ТАРА-ВС2А-В2М3 від 03.07.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 6ТХТ-Т6Е6-0С5Р-98АА від 31.07.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 2Н7Л-476В-ХНМТ-ХТВ5 від 09.09.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № Р95Е-НВ6А-В7ХС-0170 від 03.10.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 5ВЕН-3924-Е486-0Е05 від 07.11.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 61А6-РМ5К-МРК3-МН0А від 08.12.2024 року у розмірі 1 500 грн; - № 309М-КС6М-Т71Е-6РАЕ від 01.01.2025 року у розмірі 2 000 грн; - № 2897-49В5-93СА-5372 від 01.02.2025 року у розмірі 2 000 грн; - № РКТХ-70КА-МКК2-9Т2С від 01.03.2025 року у розмірі 2 000 грн; - № 0К80-К8М4-РВН6-5666 від 01.04.2025 року у розмірі 2 000 грн. Загалом після стягнення заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 556 686 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 282,20 гривень, боржницею на погашення заборгованості було внесено 47 500 грн. Відповідно до статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Апеляційний суд відхиляє доводи скаржниці про неумотивованість оскаржуваної ухвали Приморського районного суду м. Одеси, погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування застосованого ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.01.2022 року обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Дійсно, з наданих заявницею доказів убачається, що ОСОБА_1 здійснює періодичні платежі на погашення стягнутої заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року заборгованості. Проте, апеляційний суд, зауважує, що за майже 5 років, що минули після ухвалення вказаного вище рішення суду, стягнута сума була погашена менше ніж на 8,5 відсотків. Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не надано доказів, що за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України, боржницею здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження. Так, як зазначено самою ОСОБА_1 погашення суми заборгованості відбувається, зі з слів самої ОСОБА_1 , її матір`ю, у довільному, визначеному самим платником розмірі. При цьому сама ОСОБА_1 , попри обізнаність про стягнення з неї стягнення заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року заборгованості у розмірі 556 686 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 282,20 гривень, і відкриття виконавчих проваджень на його виконання, жодних задекларованих доходів не має, офіційно не працевлаштувалась, дій щодо погашення вказаного боргу не вчиняє, що унеможливлює застосування передбаченого ч. 2 ст. 70 Закону №1404-VIII порядку, відрахування 20 відсотків для сплати заборгованості. Крім того, звертаючись до суду із заявою про скасування обмеження у праві виїзду за межі України, ОСОБА_1 не навела жодних обґрунтувань того як її виїзд за межі України сприятиме виконанню нею вказаного заочного рішення. Зауваження скаржниці про не наведення судом першої інстанції у оскаржуваний ухвалі того яким чином обмеження боржниці сприятиме виконанню її зобов`язань, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Обмеження у праві виїзду за кордон є дієвою юридичною санкцією, яка сприятиме й стимулюватиме боржника до виконання рішення суду. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, § § 78 - 82). Так, на час звернення до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, сама ОСОБА_1 не вчинила жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов`язання і відповідних постанов приватного виконавця. Подана до суду заява, не містить жодних обґрунтувань щодо добросовісного виконання боржницею рішення суду, чи намагання його виконати та наявності перешкод для такого виконання. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, не спростовано, відсутність можливості виконати (частково виконати) обов`язок не доведено, об`єктивних обставин, які б незалежно від боржника унеможливлювали вчинення реальних дій на виконання обов`язку, не наведено. Передбачені у законі обмеження у праві виїзду за межі України є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Збереження обмеження у праві виїзду за кордон боржника в даному випадку є пропорційним втручанням у праві на його пересування. Крім того, виконання судового рішення має пріоритет над окремими правами сторін. Отже, оскільки заявницею не було надано доказів на підтвердження існування виключних обставин, за яких доцільним та необхідним є скасування тимчасових заходів обмеження у праві виїзду за кордон, апеляційний суд виснує про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування відповідного тимчасового обмеження. Посилання заявниці на її вагітність та те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 було введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався та діє й на даний час, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки вказані факти не можуть бути безумовною підставою для скасування обмеження у праві виїзду за кордон. Будь-яких доказів того, що у заявниці виникла життєво необхідна потреба у виїзді за межі України, а також, що у разі тимчасового виїзду, ОСОБА_1 не продовжить ухилятися від виконання рішень суду, та повернеться в Україну, матеріали справи не містять. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасової обмеження у праві виїзду за межі України. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судом. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П. Лозко Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова