Постанова 4803 № 172/3239/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5445/26 Справа № 172/3239/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Халаджи О. В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Битяк І.Г.), В С Т А Н О В И В: 15 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди завданою смертю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1 211 200,00 грн., без стягнення податків та обов`язкових платежів. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000 гривень 00 копійок без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за подання позивачем позову до суду в сумі 1211,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи, та подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи. Скарга позивача мотивована тим, що дана справа не є малозначною і має суттєве значення для Позивача. Так як вона стосується втрати найближчої йому людини - батька, з яким вони були дуже близькі, і моральна шкода за таку втрату залишиться з Позивачем на все життя. І заниження суми відшкодування до розміру 50 000,00 грн., фактично оцінка життя близької людини у суму, еквівалентну трохи більше 1000 доларів США, сприятиме халатному відношенню до забезпечення елементарних заходів безпеки зі сторони Відповідача на залізничній колії і надалі. Вказує, що при ухваленні рішення суду першої інстанції про часткову відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення моральної шкоди були неповно оцінені всі обставини і докази, на які посилалась Позивач при обґрунтуванні завданого йому розміру шкоди, зокрема, не були належним чином враховані глибина страждань Позивача при втраті найближчої йому людини - батька, а також фінансовий стан Відповідача У зв`язку зі смертю свого батька внаслідок наїзду на нього рухомого складу, Позивач зазнав сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушені його нормальної життєдіяльності, оскільки він перебував у близьких стосунках із батьком, дуже його любив, а тому відчував та відчуває сильний душевний біль від втрати близької йому людини. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , просила рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник АТ «Українська залізниця» - Хлабистін Д.М., свою скаргу мотивує тим, особисто ОСОБА_2 було порушено Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, які є публічними та обов`язковими. Вказує, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов`язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою. Хлабистін Д.М. просив рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вона просила апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишити без задоволення. Від АТ «Українська залізниця» відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у судовому засіданні підтримала доводи своєї скарги, просила задовольнити її у повному обсязі. Представник АТ «Українська залізниця» у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволення, а скарга позивача ОСОБА_1 , залишенню без змін. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2022 року о 02:10 год. на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» на 289 км, пікет № 8, перегону станцій Письменне-Ульянівка, біля платформи Васильківка (Васильківська ТГ Дніпропетровської області) вантажним потягом № НОМЕР_1 під керуванням машиніста ОСОБА_5 та помічника машиніста ОСОБА_6 смертельно травмовано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана подія внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.03.2022 року та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12022041420000040. Згідно із протоколом оперативної наради при начальнику локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол «Придніпровська залізниця» від 30.03.2022 року у випадку аварії, травмування сторонньої особи, що трапилася 30.03.2022 на 289 км ПК 9 перегну Письменна-Ульянівка з поїздом № НОМЕР_1 при електровозі ВЛ11м6-501 вини працівників локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол не вбачати, дії локомотивних бригад у складі машиніста електровозу ОСОБА_5 та помічника машиніста електровоза ОСОБА_6 , який виконував обов`язки помічника машиніста електровоза, визнати вірними. Відповідно до висновку експерта № 51-2022 р «Е» від 29.04.2022 року смерть потерпілого ОСОБА_2 настала від сумісної тупої травми тіла, що ускладнилось розвитком шоку. При експертизі трупа виявлено сумісну тупу травму голови, тулубу та кінцівок - садна та рани на обличчі, крововиливи в м`які покриви голови, перелом кісток основи та склепіння черепу, крововиливи під тверду та м`які мозкові оболонки, у речовину головного мозку, крововилив в м`які тканини грудної клітини, часткові ампутації обох передпліч, садна та рани на тулубі та кінцівках. Тілесні ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмету, що володів значною масою, якими могли бути елементи рейкового транспорту. Всі тілесні ушкодження виявлені у потерпілого знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Враховуючи відомі обставини справи та характер тілесних ушкоджень, не виключена можливість їх утворення внаслідок рейкової травми. Враховуючи локалізацію тілесних ушкоджень найвірогідніше потерпілий в момент первинного контакту був звернутий передньою поверхнею до травмую чого предмету. Постановою слідчого від 30.05.2022 року встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 був помічений машиністами вантажного потягу № НОМЕР_1 раптово приблизно за 200 м до електровоза, потерпілий йшов посередині колії, в габариті слідування поїзда, не реагуючи на подачу звукових сигналів малої та великої гучності. При слідуванні поїзда по зеленому вогню локомотивного світлофора зі швидкістю 50 км/год машиністом було негайно застосовано екстрене гальмування, з постійною подачею піску та звукових сигналів, на які ОСОБА_2 не реагував, тим самим запобігти наїзду на людину не вдалося. З постанови слідчого від 30.05.2022 року вбачається, що в діях машиніста ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України не має, а сама подія трапилася внаслідок не дотримання правил на залізничних коліях пішоходом ОСОБА_2 , у зв`язку з чим старший слідчий СВ ВП № 1 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області своєю постановою від 31.05.2022 року закрив кримінальне провадження № 12022041420000040 від 30.03.2022 року за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт загибелі ОСОБА_2 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честі і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду. Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини завдавача шкоди. При цьому в такому випадку відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду) лише, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Колегією суддів встановлено, що 30.03.2022 року о 02:10 год. на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» на 289 км, пікет № 8, перегону станцій Письменне-Ульянівка, біля платформи Васильківка (Васильківська ТГ Дніпропетровської області) вантажним потягом № НОМЕР_1 під керуванням машиніста ОСОБА_5 та помічника машиніста ОСОБА_6 смертельно травмовано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана подія внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.03.2022 року та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12022041420000040. Згідно із протоколом оперативної наради при начальнику локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол «Придніпровська залізниця» від 30.03.2022 року у випадку аварії, травмування сторонньої особи, що трапилася 30.03.2022 на 289 км ПК 9 перегну Письменна-Ульянівка з поїздом № НОМЕР_1 при електровозі ВЛ11м6-501 вини працівників локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол не вбачати, дії локомотивних бригад у складі машиніста електровозу ОСОБА_5 та помічника машиніста електровоза ОСОБА_6 , який виконував обов`язки помічника машиніста електровоза, визнати вірними. Позивач є сином загиблого, що підтверджується копією свідоцтва про народження та укладення шлюбу. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження№ 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, судом встановлено, що смерть ОСОБА_2 батька позивача, з самим фактом чого останній безпосередньо і пов`язуює завдання йому моральної шкоди, сталася внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме наїзду поїздом НОМЕР_1 при електровозі ВЛ11м6-501. Оскільки ж під час такого наїзду машиніст перебував у трудових відносинах із відповідачем по справі, керував електровозом на виконання своїх трудових обов`язків, а також враховуючи, що відповідачем не подано, судом не встановлено будь-яких доказів, які б доводили, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок непереборної сили або умислу самого потерпілого, то саме відповідач несе відповідальність за спричинену позивачам шкоду, в тому числі і за моральну, яка підлягає відшкодуванню позивачу, як сину померлого. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що в силу положення ст.ст.1167, 1187, 1193 ЦК України, відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду, особиста недбалість та необережність самого загиблого є підставою для зменшення розміру відшкодування. На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. На підставі вищевикладеного та враховуючи ступінь, глибину моральних страждань, понесених позивачами, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн., на відшкодування спричиненої моральної шкоди . Відшкодування моральної шкоди в даному розмірі на думку суду буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., без стягнення податків та обов`язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов`язкових платежів». Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без стягнення податків та обов`язкових платежів». За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись статтями 374-376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без стягнення податків та обов`язкових платежів». В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи А.В. Гапонов Л.П. Никифоряк Повний текст судового рішення складено 16 червня 2026 року. Головуючий-суддя О.В. Халаджи