Постанова 4803 № 199/1693/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3594/25 Справа № 199/1693/24 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю (суддя першої інстанції Богун О.О.), В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, в якому просили стягнути з відповідача на їх користь 500 000 грн. моральної шкоди в рівних частках на кожну. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодились позивачки та через свого представника ОСОБА_3 , подали апеляційну скаргу, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи. Скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду №710/1956/21 є недоречним, оскільки у даній справі має місце наїзд джерелом підвищеної небезпеки на пішохода, ч. 1 ст. 1187 ЦК України. ОСОБА_3 просив рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Від представник АТ «Українська залізниця» - Боголіп Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала на те,що до матеріалів справи позивачами було надано постанову про закриття кримінального провадження від 28.11.2023. Згідно даної постанови встановлено, що саме 19.10.2023 відбулася подія, щодо смертельного травмування ОСОБА_5 . Втім, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до настання події про яку зазначають Позивачі у своєму позові. ОСОБА_6 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного: Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2023 на 193 км пікет 1, головна колія №ІA станції Нижньодніпровськ, регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", пасажирським потягом №5001 сполученням "Нижньодніпровськ-Вузол-Дніпро-Головний" (електровоз ВЛ-11мб №397 Локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол) під керуванням машиніста ОСОБА_7 було смертельно травмовано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За фактом настання цієї події 19.10.2023 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023043010000224 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, та розпочато досудове розслідування (а.с.7). Постановою слідчого у кримінальному провадженні від 28.11.2023 року кримінальне провадження №12023043010000224 від 19.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України (а.с.8-12). Встановлено, що позивач-2 ОСОБА_2 є донькою померлого, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25.08.2004 року (а. с. 20). Копію свідоцтва про народження позивача-1, ОСОБА_1 , на підтвердження родинного зв`язку з померлим позивачами не надано. У відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04 січня 2024 року, виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 68 років, про що вчинено актовий запис №626 (а. с. 19). Причиною смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно висновку експерта №3035/НЕ від 27.10.2023 р. є розтрощення голови, тулубу та кінцівок, що підтверджено даними судово-медичної експертизи трупу (а. с. 13-18). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності протиправної поведінки машиніста потягу №5001 ОСОБА_7 , а також недоведеності факту смерті самого ОСОБА_5 за вказаних обставин. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Під час вирішення справ такої категорії суд зобов`язаний дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір заподіяної шкоди, з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Однією з обов`язкових умов настання відповідальності є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діянням особи та заподіянням шкоди, який полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини завдавача шкоди. При цьому в такому випадку відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду) лише, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Колегією суддів встановлено, що 19.10.2023 на 193 км пікет 1, головна колія №ІA станції Нижньодніпровськ, регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", пасажирським потягом №5001 сполученням "Нижньодніпровськ-Вузол-Дніпро-Головний" (електровоз ВЛ-11мб №397 Локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол) під керуванням машиніста ОСОБА_7 було смертельно травмовано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За фактом настання цієї події 19.10.2023 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023043010000224 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, та розпочато досудове розслідування (а.с.7). Як вказано в постанові про закриття кримінального провадження №12023043010000224 від 19.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, актом службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди від 19.10.2023 року встановлено, що під час прямування пасажирського потягу №5001 сполученням "Нижньодніпровськ-Вузол-Дніпро-Головний" (електровоз ВЛ-11мб №397 Локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол) під керуванням машиніста ОСОБА_7 по перегону Нижньодніпровськ-Вузол-Нижньодніпровськ на 195 км машиніст при швидкості 42 км/год. виконує випробування гальм на ефективність з розрядкою гальмівної магістралі на 0,6 кгс/см2 при цьому швидкість знизилась на 10 км/год. і гальмівний шлях склав 115 метрів при нормі 300-350 метрів. Після прослідування вихідного сигналу Н1 станції Нижньодніпровськ, при виїзді з кривої ділянки колії з особливою пильністю, в умовах обмеженої видимості (темний час доби), з подачею звукових сигналів, приблизно за 200 метрів до локомотиву, локомотивна бригада в проміні прожектора побачила сторонню особу, яка з лівої сторони за напрямком руху не зупиняючись продовжувала рухатись у напрямку колії, по якій рухався поїзд і на подачу звукових сигналів не реагувала. Машиніст електровозу Демиденко Є.В., для запобігання наїзду, під час прямування поїзда по зеленому показанні локомотивного світлофору при швидкості 54 км/год. на 193 км ПК 3 перегону Нижньодніпровськ-Пост-Амур негайно застосував екстрене гальмування перевівши ручку крана машиніста ум. №395 і ручку крана допоміжного гальма ум. № НОМЕР_3 в VI положення з постійною подачею піску та звукових сигналів, але запобігти наїзду на людину не вдалося (а. с. 8-12). Постановою слідчого у кримінальному провадженні від 28.11.2023 року кримінальне провадження №12023043010000224 від 19.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України (а.с.8-12). Причиною смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно висновку експерта №3035/НЕ від 27.10.2023 р. є розтрощення голови, тулубу та кінцівок, що підтверджено даними судово-медичної експертизи трупу (а. с. 13-18). Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , серія НОМЕР_4 від 04.01.2024 року. дата смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, та проаналізувавши наявні у справі докази, дійшла висновку, що матеріалами справи та показами свідків не встановлено, що причиною смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , 18 жовтня 2023 року, була подія яка мала місце 19 жовтня 2023 року о 02.15 год. на 193 км пікет 1, головна колія №ІA станції Нижньодніпровськ, регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", пасажирським потягом №5001 сполученням "Нижньодніпровськ-Вузол-Дніпро-Головний" (електровоз ВЛ-11мб №397 Локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол) під керуванням машиніста ОСОБА_7 .. Крім того матеріали справи не містять доказів, встановлення особи померлого, оскільки дана дія у відповідності до КПК України проводиться у присутності свідків, зазвичай родичів або близьких знайомих, які можуть впізнати загиблого. Слідчий або прокурор, перед пред`явленням трупа, опитує особу, яка впізнає, про зовнішність та прикмети померлого, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Після цього складається протокол, однак доказів на проведення вказаних процесуальних дій за для встановлення особи представником позивачів не надано, також не вказано з яких підстав доньки чи дружина загиблого не здійснювали впізнання померлого, а відповідно до допиту свідка в якості потерпілого ОСОБА_8 (племінник загиблого), жодних свічень щодо події не надав. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджуються обставину, що останній є племінником померлого, а тому апеляційний наголошує на тому, що впізнання померлого близькими особами взагалі було відсутне. Також колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивачів у суді апеляційної інстанції не міг аргументувати з яких підстав наявна різниця дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та подія яка сталась 19 жовтня 2023 року, не було надано доказів на підставі якого документа було здійснено актовий запис про смерть, а тому колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачами не доведено обставин, на які вони посилаються у позовній заяві, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін Керуючись статтями, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 25 червня 2025 року. Головуючий-суддя О.В. Халаджи